Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого- судді Трусової Т.О.,

при секретарях Косолап Л.П., Маляр Н.В.,

з участю: потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілого ОСОБА_2, підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх захисника ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, українки, громадянки України, заміжньої, має на утриманні малолітню дочку, 2002 року народження, з професійно-технічною освітою, фізичної особи - підприємця, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, несудимої,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, одруженого, має утриманні малолітню дочку, 2002 року народження, з вищою освітою, суб*єкта підприємницької діяльності –фізичної особи, учасника бойових дій зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 (гурт), проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, несудимого,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця с. Діброва Роменського району Сумської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, несудимого

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України,-

1 листопада 2008 року між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7 (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди приміщення загальною площею 20 кв.м. (малої архітектурної форми), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

При укладенні договору ОСОБА_8 та ОСОБА_1 досягли згоди про те, що орендоване приміщення буде використовуватися орендарем для здійснення господарської діяльності - роздрібної торгівлі продуктами харчування та напоями, строк оренди за даним договором складає 3 роки, орендодавець має право розірвати вказаний договір, попередивши орендаря за три місяці, а усі спори, що виникають з цього договору або пов*язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, і якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку.

Підстави та умови розірвання договору оренди майна у сфері господарювання врегульовані і законодавством. Так згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом (435-15) , в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а сторона, яка одержала таку пропозицію, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином в силу укладеного договору оренди фізична особа-підприємець ОСОБА_1 одержав право на протязі трьох років використовувати приміщення малої архітектурної форми, розміщеної по пров. Славгородському, 2/58 в м. Києві, для здійснення підприємницької діяльності, а в разі бажання орендодавця достроково розірвати договір, - бути попередженим про це за три місяці. В свою чергу орендодавець ОСОБА_8 за власною ініціативою мала право достроково розірвати договір оренди лише за умови попередження ОСОБА_1 про розірвання договору за три місяці, а в разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, - в судовому порядку.

8 липня 2009 року приблизно о 12-00 год. ОСОБА_8 спільно з своїм чоловіком ОСОБА_4, знайомим ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами прибули в орендоване ОСОБА_1 приміщення малої архітектурної форми, розміщене по пров. Славгородському, 2/58 в м. Києві. Знаходячись в переданому в оренду приміщенні, ОСОБА_8 висунула ОСОБА_1 вимогу негайно звільнити приміщення. Коли ОСОБА_1 відмовився це зробити, обґрунтовуючи відмову необхідністю дотримання умов договору оренди щодо дострокового його розірвання, ОСОБА_8 самовільно, всупереч установленому законом та договором порядку, разом з ОСОБА_4 виселила (фізично витіснила) ОСОБА_1 із орендованого ним приміщення, після чого за її вказівкою ОСОБА_5 замінив замок у дверях вказаного приміщення.

Своїми неправомірними діями ОСОБА_8 заподіяла значну шкоду інтересам ОСОБА_1, яка виразилася у перешкоджанні йому займатися підприємницькою діяльністю в орендованому приміщенні, незаконному позбавленні його права власності на книгу обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Форма № 10), рахунків –фактур та накладних на придбаний товар, розписки про сплату орендної плати та майна на загальну суму 11417, 62 грн., позбавленні права користування майном та права оренди окремого обладнання та моральних стражданнях.

Підсудні ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 винними себе не визнали та просили їх по суду виправдати.

ОСОБА_8 пояснила, що вона, маючи у власності кіоск (малу архітектурну форму) і дозвіл на його розміщення по пров. Славгородському, 2/58, в листопаді 2008 року, за наполяганням ОСОБА_1 уклала з ним письмовий договір оренди, а фактично він почав торгувати у ньому приблизно з серпня 2008 року. Розмір орендної плати в договорі не зазначений, так як всі питання щодо оренди вона вирішувала не з ОСОБА_1, а зі своїм знайомим ОСОБА_9. Останній говорив, що торгувати в цьому кіоску він буде разом зі своїм товаришем ОСОБА_1, а в рахунок орендної плати -1 тис. доларів США в місяць, він зробить ремонт в її квартирі. Витрати по перевезенню і установці кіоску згідно наданих їй документів ніс не ОСОБА_1, а ОСОБА_9. При підписанні договору ОСОБА_1 наполягав на тому, щоб строк договору оренди становив 3 роки, однак вона погодилась лише на укладення договору оренди до літа 2009 року. По неуважності в екземплярі договору, який взяв собі ОСОБА_1, не було зазначено строку закінчення договору оренди, однак в її екземплярі правильно вказано, що строк договору закінчується 1 липня 2009 року. Приблизно перед Новим роком ОСОБА_9 повідомив, що він зі ОСОБА_1 вже не працює, і вона винна йому гроші за перевезення і установку кіоску. Віддавши останньому 15 тис. грн., вона зустрілась зі ОСОБА_1 і сказала, що він повинен сплачувати їй орендну плату хоча б з часу офіційного укладення договору оренди. ОСОБА_1 попросив відстрочку і пообіцяв з часом розрахуватися за весь період оренди, на що вона погодилася. Навесні ОСОБА_1 установив літній майданчик, на який не було дозволу. Оскільки відділом благоустрою їй було внесено припис, вона при зустрічі з ОСОБА_1 сказала, що збільшує розмір орендної плати, так як майданчик необхідно оформлювати. ОСОБА_1 на це не погодився, і тоді вона сказала, що буде розривати з ним договір оренди. ОСОБА_1 почав вимагати письмово попередження про це за 3 місяці. В квітні 2009 року вона направила йому відповідний лист. В травні теж направила йому листа і ОСОБА_1 сказав, що працює до 1 червня, а потім звільняє кіоск, на що вона погодилася. Однак в кінці травня ОСОБА_1 відмовився звільняти кіоск сказавши, щоб вона подавала на нього у суд. Переговори велись тиждень, після чого вона поставила ОСОБА_1 умову: або він сьогодні виїжджає, або вона міняє замок і припиняє йому доступ, так як кіоск належить їй, а він не платить за оренду. 6 липня вона зробила йому останнє попередження в присутності братів ОСОБА_9, попросивши забрати товар. 8 липня вона прийшла в кіоск і попросила його звільнити. Однак ОСОБА_1 сказав, що йому немає куди забирати товар. Тоді вона викликала чоловіка та ОСОБА_5, з участю яких поміняла замок і опечатала кіоск. При цьому дружина ОСОБА_1 забрала з кіоску документи, DVD і кавовий апарат. Жодного психічного і фізичного впливу на ОСОБА_1 ні вона ні її чоловік не здійснювали, фізично з кіоску його не витісняли, право власності на майно не позбавляли, а діяли відповідно до вимог ст. 782 ЦК України, так як він взагалі не сплачував орендну плату.

ОСОБА_4 дав показання, аналогічні показанням ОСОБА_3, наполягаючи на тому, що строк договору оренди був встановлений до 1 липня 2009 року, тобто на 8 місяців, а не на 3 роки, як помилково зазначено в договорі. На більший строк договір не міг бути укладений, так як закінчувався строк договору оренди земельної ділянки. Однак вказаний договір був формальним. За весь час дії договору ОСОБА_1 орендних платежів не сплачував, хоча вони і домовилися, що оренда плата в місяць становить 12 тис. грн., тому і постало питання про розірвання договору. При виселенні потерпілого з кіоску він був присутнім хвилин 5, поки поміняли замок, а потім поїхав.

ОСОБА_5 пояснив, що він на прохання свого брата ОСОБА_9, який боявся, щоб його не побив ОСОБА_1, разом з братом 8 липня 2009 р року поїхав до кіоску ОСОБА_1, де вже знаходилося подружжя ОСОБА_4. В його присутності ОСОБА_1 виселили з кіоску, а він на прохання ОСОБА_3 поміняв в дверях замок. При цьому в жодні розмови він не вступав, насильства ні до кого не застосовував. Поміняти замок він погодився, так як знав подружжя ОСОБА_4, і знав, що кіоск належить їм.

Не дивлячись на невизнання ОСОБА_7 вини, її винуватість в самоправстві повністю доведена доказами, дослідженими та перевіреними судом.

Так, потерпілий ОСОБА_1 пояснив суду, що, маючи грошові кошти, зароблені в Італії, він вирішив повернутися на батьківщину і зайнятися підприємницькою діяльністю. Його товариш ОСОБА_9 запропонував взяти у його знайомих кіоск в оренду і займатися торгівлею. Обговоривши з подружжям ОСОБА_4 всі умови, він погодився орендувати кіоск та взяв на себе зобов*язання перевезти його і встановити на відведеному для цього місці, а останні пообіцяли, що не будуть з нього брати орендну плату за 3 місяці. Вони домовилися, що в подальшому він повинен буде платити за оренду по 5 тис. грн. в місяць. Однак ОСОБА_8 поставила умову, щоб в договорі оренди не була зазначена сума орендної плати, щоб їй не платити податки, на що він погодився. Спочатку письмового договору вони не укладали, а він зайнявся перевезенням кіоску. У цьому йому допомагав ОСОБА_9 та його товариш, разом з якими вони також займалися будівництвом. Коли йому в серпні 2008 року необхідно було на 2 тижні відлетіти до Італії, він залишив ОСОБА_9 гроші і попросив завезти на місце встановлення кіоску плитку та покласти її. Коли він повернувся, ОСОБА_9 не віддав йому гроші, зароблені ним на будівництві, через що вони посварилися та побилися. 1 листопада 2008 року вони з ОСОБА_7 підписали договір оренди на 3 роки на умовах, запропонованих останньою, а в грудні він розпочав торгівлю в кіоску, сплачуючи за оренду щомісяця по 5 тис. грн., про що орендодавець надавала йому розписки. Розписки він складав у податкову книгу (книгу обліку доходів і витрат). В травні 2009 року, коли піднявся курс долара, ОСОБА_4 сказали, що необхідно платити 1 тис. доларів щомісячно. Шляхом переговорів вони домовилися, що за травень він заплатить 6 тис. грн. В червні він на вимогу орендодавців заплатив вже 1 тис. доларів, а потім ОСОБА_4 сказав, що з наступного місяця необхідно платити 1,5 тис. доларів, на що він категорично не погодився. ОСОБА_10 сказав, що у нього є люди, які заплатять таку суму, і тоді він сказав, що буде платити 1 тис. доларів, а якщо їм не подобається, то нехай вони повідомлять його письмово про розірвання договору за 3 місяці, щоб він встиг продати товар. Вони посварилися і ОСОБА_10 поставив умову, що він працює лише до кінця місяця, висловивши погрозу поламати йому ребра. 28 червня ОСОБА_10 та ОСОБА_8 прийшли в кіоск з якоюсь жінкою сказавши, що вона буде орендувати кіоск, і щоб він переписував майно на неї. Він відмовився, сказавши, що все повинно бути за законом. В той день він звернувся з відповідною заявою в міліцію. Наступного дня до нього приходила ОСОБА_8 і ображала його. 6 липня вони прийшли до нього і кинули лист, де було зазначено, що він втретє попереджається про звільнення кіоску. 8 липня 2009 року о 12-00 год. до нього в кіоск прийшли підсудні. ОСОБА_8 показала йому лист Дарницької РДА про закриття його торгової точки, а ОСОБА_4 лаявся, кричав і штовхався. Він викликав міліцію, а цей час ОСОБА_5 викручував замок. Звернувшись до нього з питанням, що він робить, у відповідь почув нецензурну лайку. Замок поміняли, кіоск закрили і поїхали, і він встиг забрати лише DVD і кавовий апарат. На його телефонні дзвінки ОСОБА_11 про надання йому можливості забрати документи – книгу обліку доходів і витрат, форму № 10, товарні накладні, розписки про сплату орендних платежів, остання відповіла відмовою. У зв*язку з такими подіями у його дружини стався нервовий зрив, і були вимушені викликати їй швидку. Наступного дня він знову написав заяву до міліції, а проїжджаючи мимо кіоску, бачив як копирсаються в його речах. 9 липня 2009 року ОСОБА_8 пропонувала забрати з кіоску майно – стелажі, холодильник, однак він відмовився, так як вони великогабаритні, і їх нікуди було подіти.

Свідок ОСОБА_12 –дружина ОСОБА_1, підтвердила показання потерпілого пояснивши, що працюючи разом з чоловіком в орендованому кіоску по пров. Славгородському, їй достовірно відомо, що чоловік щомісяця сплачував орендну плату в розмірі 5 тис. грн. Однак починаючи з травня 2009 року господарі стали її підвищувати - спочатку 6 тис, грн.., потім 1 тис. доларів, а в липні зажадали 1,5 тис. доларів, на що чоловік не погодився. 8 липня 2009 року до кіоску прийшли ОСОБА_8 з чоловіком і в грубій формі стали вимагати у них залишити приміщення кіоску. Її чоловіка виштовхали з кіоску, а ОСОБА_5 в цей час викручував замок. У відповідь на її питання, що відбувається, вона чула лише образи.

Свідок ОСОБА_13 в суді підтвердив, що на момент взяття ним в оренду у ОСОБА_3 кіоску по пров. Славгородському в ньому знаходилося чуже обладнання та товар. Це майно належало ОСОБА_1, і воно було переписане. ОСОБА_1 частину обладнання продав їм, а товар попросив їх продати, а дорожчий товар – каву та шоколад, який на той час зіпсувався, він забрав. Однак частина товару, який залишився від ОСОБА_1, не продалася, і до цього часу знаходиться у них. Гроші за проданий товар вони ОСОБА_1 пропонували забрати. Свідок підтвердив, що розмір орендної плати в укладеному ним договорі оренди також не був визначений, однак щомісяця влітку він платив 12 тис. грн., а взимку - 9 тис. грн. Орендну плату він передає ОСОБА_11 особисто, і ніяк це не оформлює. Вартість комунальних послуг в суму орендної плати не входить, квитанції приходять власниці кіоску, а він передає їй гроші.

Свідок ОСОБА_14– дружина ОСОБА_13, показала, що в липні 2009 року її чоловік орендував кіоск у ОСОБА_3. 12 липня 2009 року вони прийняли від ОСОБА_3 кіоск разом з товаром. Коли переписували товар, з*ясувалося, що частина його прострочена, в тому числі і той, що знаходився в холодильній камері – голубці, деруни, пельмені тощо, і в опису навпроти цього товару вони написали "Валя". Чому так написали, вона сказати не може. Тижнів через 2-3 після прийняття кіоску вона телефонувала ОСОБА_1 і повідомила, що частина товару прострочена, на що він сказав, щоб цей товар вона викинула. Забрати гроші за проданий товар вони ОСОБА_1 не пропонували, а пропонували забрати товар, на що він відповів, що у нього однокімнатна квартира, і забрати його немає куди. Від ОСОБА_1 їй відомо, що причиною розірвання договору оренди було те, що вони з орендодавцем не зійшлися в ціні.

Свідок ОСОБА_15 – продавець підприємця ОСОБА_13, пояснила, що у кіоску, який вона прийняла, знаходився чужий товар, в тому числі і молочні продукти, строк реалізації яких вже закінчився. Працюючи в кіоску, вона продавала чужий товар по цінам, які були зазначені на цінниках, а на деякий товар ціни були завищені, і Петрова встановила інші ціни. Товар з простроченим строком реалізації також переписувався, і навпроти нього було написано "Валя", так як вона думала, що це товар ОСОБА_3.

Як вбачається з договору оренди, 1 листопада 2008 року між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7 (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди приміщення загальною площею 20 кв.м. (малої архітектурної форми), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5. (Т. 1 а.с. 8-10). Укладаючи вказаний договір, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 досягли згоди про те, строк оренди за даним договором складає 3 роки, орендодавець має право розірвати вказаний договір, попередивши орендаря за три місяці, а усі спори, що виникають з цього договору або пов*язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, і якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку.

Приймаючи до уваги, що мала архітектурна форма передавалася в оренду фізичною особою-підприємцем іншій фізичній особі-підприємцю для здійснення господарської діяльності, вказаний договір є господарським договором, а відносини у сфері господарювання регулюються Господарським кодексом України (436-15) , а положення ст. 782 Цивільного кодексу України, на яку підсудні послалися як на правову підставу своїх дій, застосовуються лише до цивільно-правових відносин, тобто оренди майна, яке не використовується для здійснення господарської діяльності.

Умови вказаного договору не суперечать вимогам Господарського кодексу України (436-15) , згідно якого договір оренди може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом (435-15) , але в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а сторона, яка одержала таку пропозицію, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суд відкидає і не бере до уваги наданий підсудною ОСОБА_7 екземпляр вищевказаного договору оренди вважаючи, що маючи у своєму розпорядженні вказаний екземпляр договору, підсудна внесла до нього зміни, не погоджені з орендарем, а саме внесла до нього запис про те, що строк договору оренди закінчується 1 липня 2009 року. Такий висновок суд робить на тій підставі, що в обох екземплярах договорів зазначено строк договору оренди 3 роки, а отже вказаний договір ніяк не може закінчуватися 1 липня 2009 року. Крім того копія договору оренди, наданого ОСОБА_7 до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві під час перевірки заяви ОСОБА_1 від 27.06.2009 р. про погрози на його адресу з боку ОСОБА_4, аналогічна договору, наданого потерпілим, де відсутня дата закінчення строку договору.

Суд вважає неправдивими заяви підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що потерпілий взагалі не сплачував орендну плату, оскільки жодних доказів, які б стверджували вказану обставину, судом не здобуто. Про несплату орендної плати як причині розірвання договору не зазначено і в листі-вимозі про звільнення кіоску, який ОСОБА_8 направляла ОСОБА_1 06.07.2009 р. (Т.1 а.с. 38-39) та телеграмі (т.1 а.с. 70). Відсутність в договорі чітко обумовленого розміру орендної плати, відсутність розміру орендної плати і в договорі, укладеному ОСОБА_7 з ОСОБА_13, свідчить про те, що фактично розмір орендної плати визначався сторонами договору в усній формі, а кошти за оренду передавалися готівкою.

Жодних доказів на підтвердження того, що до липня 2009 року ОСОБА_16 направляла ОСОБА_1 листи з пропозицією розірвати договір та вимогою повернути орендоване майно, судом не здобуто.

З кінця червня 2009 року, коли ОСОБА_8 почала висувати ОСОБА_1 вимоги звільнити малу архітектурну форму, останній оспорював правомірність її дій, що підтверджується його численними заявами до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві (постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.07. та від 14.07.2009 р.).

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної інтересам ОСОБА_1, суд бере до уваги акт від 9 липня 2009 року з переліком товару, який знаходився в малій архітектурній формі на час виселення потерпілого, підписаний в тому числі і ОСОБА_7, та розрахунок, виконаний потерпілим на підставі вказаного акту з врахуванням вартості товару згідно накладних, рахунків-факту та товарно-транспортних накладних і вважає встановленим, що йому завдано матеріальної шкоди на суму 11417, 62 грн. (Т. 1 а.с. 25-36, 78-178, 180-190).

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності суд розцінює показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо несплати ОСОБА_1 орендної плати та письмове попередження останнього про розірвання договору ще у квітні 2009 року як неправдиві та надумані і вважає їх способом захисту з метою уникнути відповідальності за вчинений злочин. Показання ОСОБА_3 щодо її невинуватості в самоправстві спростовуються логічними, детальними та послідовними показаннями потерпілого, свідків та письмовими доказами, які в їх сукупності підтверджують її вину, і які суд покладає в основу вироку.

Умисні дії ОСОБА_3, яка самовільно, всупереч установленому законом та договором порядку, розірвала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір оренди приміщення, правомірність якого оспорюється ОСОБА_1, що заподіяло значної шкоди інтересам останнього, суд кваліфікує за ст. 356 КК України.

При призначенні виду та міри покарання підсудній ОСОБА_11 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який є злочином невеликої тяжкості, обставини його вчинення та її особу, яка судимою не була, займається підприємницькою діяльністю, позитивно характеризується за місцем проживання, має сімейні зв*язки та малолітню дитину.

Обставин, які пом*якшують чи обтяжують покарання підсудної ОСОБА_3, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного суд призначає їй покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, встановленому санкцією статті обвинувачення.

Крім обвинувачення ОСОБА_3, визнаного судом доведеним, ОСОБА_1 також обвинувачує у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Так, потерпілий ОСОБА_1 обвинувачує ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в тому, що вони разом з ОСОБА_7 та іншими невідомими особами приблизно о12-00 год. 8 липня 2009 року всупереч встановленій законом та п.п. 7 та 8 договору процедурі зайшли в орендоване ним відкрите приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_5, і під загрозою заподіяння йому, його дружині ОСОБА_17 тілесних ушкоджень фізично витіснили його із орендованого приміщення, чим перешкодили і перешкоджають займатися підприємницькою діяльністю, спричинивши при цьому значну шкоду.

Однак оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що обвинувачення щодо підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, свого підтвердження в суді не знайшло, виходячи при цьому з наступного.

Обов*язковими ознаками об*єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, є наявність таких трьох ознак: самовільне вчинення будь-яких дій, оспорювання правомірності цих дій і заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 приймав участь у виселенні потерпілого з орендованого ним приміщення, а ОСОБА_5 замінював замок у дверях вказаного приміщення, і ці їх дії оспорюються потерпілим.

Враховуючи, що ОСОБА_5 замінював замок на прохання власника цього приміщення – ОСОБА_18, ознак самовільності в його діях немає, як немає і суб*єктивної сторони складу злочину, так як він не усвідомлював, що самовільно всупереч установленому порядку вчиняє дії, які можуть завдати значної шкоди потерпілому.

Крім того в діях як ОСОБА_4 так і ОСОБА_5 відсутня така обов*язкова ознака як заподіяння їх діями значної шкоди інтересам ОСОБА_1, оскільки шкода інтересам ОСОБА_1 настала внаслідок самовільних дій орендодавця ОСОБА_3, а не ОСОБА_4 і ОСОБА_5

За відсутністю в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, їх належить визнати невинними і по суду виправдати.

Вирішуючи цивільний позов, заявлений потерпілим ОСОБА_1, суд виходить з того, що в результаті самоправства ОСОБА_3 йому була заподіяна матеріальна шкода внаслідок втрати ним товару на суму 11417,62 грн., а також моральна шкода, яка виразилась в стражданнях через порушення його права власності на майно, неможливості продовжувати займатися підприємницькою діяльністю, та душевних і психічних стражданнях і переживаннях через грубе порушення його прав. Вказані обставини дають підстави заподіяну потерпілому моральну шкоду визначити в розмірі 10000 грн.

Позов в частині стягнення неодержаного ОСОБА_1 прибутку (втраченої вигоди) суд залишає без розгляду вважаючи, що вказані вимоги необхідно вирішувати в порядку господарського судочинства. Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд виправдовує за відсутністю в їх діях складу злочину, позови потерпілого до них залишаються без розгляду на підставі ч. 3 ст. 328 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України,-

ОСОБА_19 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, визнати невинними і по суду виправдати.

Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11417,62 гривень завданої злочином матеріальної шкоди та 10000 гривень моральної шкоди, а всього 21417,62 гривень.

Позов ОСОБА_1 в частині стягнення неодержаного прибутку та його позови до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишити без розгляду.

Запобіжний захід ОСОБА_5 – підписку про невиїзд, скасувати.

вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва на протязі 15 діб з моменту його проголошення.