204/1887/22 Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на грунті неприязних відносин - 31.10.2024 Прийняття

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1,суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю:секретаря судового засідання ОСОБА_4, прокурора ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6, засудженої ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),представника потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2024 року у кримінальному провадженні № 12022041680000001, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 01 січня 2022 року. Зараховано у строк призначеного покарання період попереднього ув`язнення з розрахунку день за день.

Вирішено цивільний позов, питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченої, захисника та прокурора - без задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 в ніч з 31.12.2021 на 01.01.2022, перебуваючи за місцем проживання, в будинку АДРЕСА_1, вживала спиртні напої разом із своїм співмешканцем ОСОБА_9, де між ними на побутовому ґрунті виникла сварка в ході якої у ОСОБА_7 раптово виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7, знаходячись в одному з приміщень частини цього будинку, де розташовані кухня, коридор та ванна кімната, не раніше 01:15 01.01.2022 та не пізніше 06:15 01.01.2022, умисно нанесла ОСОБА_9 один удар кухонним ножем загальною довжиною 33 см в область передньої поверхні правої половини грудної клітки на рівні другого між ребер`я, чим спричинила йому колото-різане поранення грудної клітки справа, з ушкодженням, зокрема, верхньої частки правої легені, перикарда серця, правих відділків серця, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_7, перекваліфікувати її дії на ст. 118 КК України та призначити покарання за цим законом.

Вказує, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки його підзахисна діяла в стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, котрий застосовував до неї фізичне насильство.

Крім того, вважає призначене засудженій покарання надто суворим.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони захисту надійшло заперечення від представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8, який, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни. Аналогічну позицію адвокат ОСОБА_8 висловив в суді касаційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважала безпідставними доводи касаційної скарги захисника та заперечувала проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Захисник у касаційній скарзі стверджує, що ОСОБА_7 діяла в стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, тому вважає, що її дії охоплюються складом злочину, відповідальність за який передбачена ст. 118 КК України - умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й за змістом ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Втім, це було предметом належної перевірки судів нижчих інстанцій.

Місцевий суд, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому, констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність в діях засудженої складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, тобто умисне вбивство.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду та визнав доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст. 118 КК України неприйнятними. Ці висновки суд касаційної інстанції вважає переконливими з огляду на таке.

Умисне вбивство (стаття 115 КК України) з суб`єктивної сторони характеризується умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі ж самі ознаки суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відмінну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

При встановленні наявності чи відсутності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення необхідної оборони, серед іншого, належать - наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність.

У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Ретельно перевіривши всі обставини події, проаналізувавши докази, суди попередніх інстанцій встановили, що між засудженою та потерпілим, які були співмешканцями, на побутовому ґрунті виник обопільний конфлікт під час якого потерпілий ОСОБА_9 не вчинив дій, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину та могли б викликати у засудженої стан необхідної оборони. Натомість, дії ОСОБА_7 були направлені не на відвернення нападу та захист, а на спричинення шкоди потерпілому, з метою помсти, на що вказував стан поведінки засудженої, котра, використовуючи ніж, зі значною силою, нанесла ОСОБА_9 удар в ділянку грудей, де розташоване серце, тому вона не могла не передбачити, що в результаті її дій потерпілий помре.

Такий висновок суди зробили на основі показань самої ОСОБА_7, яка хоча і не визнала свою вину у вчиненому, стверджуючи про відсутність умислу на вбивство, однак, вона не заперечила факт нанесення нею удару кухонним ножем в грудну клітку ОСОБА_9 . Слушно взяли до уваги й показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (сусідів засудженої та загиблого), котрі охарактеризували ОСОБА_9 як неагресивну, спокійну людину. Свідки послідовно пояснили, що в ніч події будь-яких агресивних дій чи конфліктних ситуацій потерпілий по відношенню до засудженої не вчиняв. Навпаки, саме ОСОБА_7 поводилась агресивно, кричала на співмешканця та вдарила ногою, від чого він впав. Навіть на таку поведінку потерпілий реагував спокійно. До того ж, свідки зауважили, що за пів року до події ОСОБА_7 вже спричиняла ОСОБА_9 поранення шиї та руки. Втім, жодних доказів того, що потерпілий раніше вчиняв насилля по відношенню до ОСОБА_7 матеріали справи не містять. Крім того, суди врахували той факт, що на момент скоєного ОСОБА_9 перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння (3.4% проміле), що ставить під сумнів його можливість в такому стані вчиняти будь-які активні дії.

Водночас, суди всебічно перевірили версію сторони захисту про нанесення засудженою удару ножем потерпілому в момент самозахисту, коли ОСОБА_9 підняв руку, в якій тримав ніж, й замахнувся на неї, проте ця версія не знайшла свого підтвердження та була повністю спростована показаннями експерта ОСОБА_12, який під час допиту в суді першої інстанції чітко зазначив, що в момент спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_9 його рука була опущена, що відповідає характеристиці ранового каналу.

Відповідно до висновків судових медичних експертиз №9 від 01.01.2022 та № 9/1-Е від 02.02.2022 смерть потерпілого ОСОБА_9 настала від колото-різаного поранення правої половини грудної клітки загальною довжиною 12 см, з ушкодженням верхньої частки легені, правої легені, перикарда серця, правої половини серця, які супроводжувались крововиливом у праву плевральну порожнину, в порожнину перикарду, та ускладненням у вигляді тампонади серцевої сорочки кров`ю.

Характер та локалізація тілесних ушкоджень беззаперечно вказують на те, що засуджена діяла цілеспрямовано тому, що знаряддям злочину вона обрала кухонний ніж (загальною довжиною 33 см), яким з достатньою силою нанесла ОСОБА_9 удар у ділянку розташування життєво важливих органів, зокрема, в область серця та легень, заподіявши тим самим тяжкі тілесні ушкодження від яких потерпілий помер.

Заслуговує на увагу і той факт, що після спричинення потерпілому ножового поранення, ОСОБА_7 не здійснювала жодних дій для надання допомоги ОСОБА_9 ( який ще жив короткий проміжок часу після виникнення ушкоджень). Навпаки, вона досить тривалий час не викликала швидку медичну допомогу, а залишила потерпілого на місці злочину, де і настала його смерть.

Отже, жодних обставин, які б свідчили про реальну загрозу життю чи здоров`ю ОСОБА_7 та необхідність і достатність для негайного відвернення чи припинення посягання в даній обстановці, саме застосуванням насильства такого обсягу, інтенсивності й небезпечності, яке призвело до смерті потерпілого, суди не встановили.Натомість, цілеспрямованість дій ОСОБА_7 беззаперечно свідчать про умисел на позбавлення життя потерпілого, а не на свій захист, тому її дії за ч.1 ст. 115 КК України кваліфіковано вірно.

Доводи захисника про суворість призначеного засудженій покарання теж не заслуговують на увагу.

Відповідно до норм ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дотримався наведених вимог матеріального закону та, обираючи ОСОБА_7 міру примусу, належним чином врахував дані про особу винної, яка вину у вчиненому не визнала, раніше не судима, на спеціальних обліках у лікарів-психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, не працює та не має нікого на утриманні.

Наведене стало підставою для призначення засудженій покарання більш наближеного до мінімального розміру, визначеного санкцією статті, за якою її засуджено.

Водночас, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, від якого настали незворотні наслідки - смерть людини. Обставини, які пом`якшують покарання засудженій - відсутні, при цьому, обставиною, що його обтяжує суд визнав - вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винна перебувала у сімейних або близьких відносинах.

Таким чином, суд належним чином оцінив й врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженої лише в умовах ізоляції від суспільства.

Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.