458/172/21 Про перевищення швидкості руху автомобіля та виїзд автомобілем на праве узбіччя по ходу його руху, де скоїв наїзд на пішохода, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події, а після цього з правого узбіччя, продовжуючи рух транспортного засобу, повернувся на проїжджу частину, потім виїхав на ліве узбіччя по ходу руху автомобіля, де з'їхав у кювет та зіткнувся з насадженнями дерев, у результаті чого пасажир автомобіля отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події - 31.10.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020140000000663 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Турківського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вказаним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, цивільного позову, судових витрат та долі речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 26 серпня 2020 року приблизно о 18:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись в районі будинку АДРЕСА_1 від автодороги Київ-Чоп у напрямку автодороги Львів-Самбір-Ужгород, порушуючи вимоги пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 2.3б, 2.9а, 10.1, 12.1, 13,1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху щоб мати змогу постійно контролювати керований ним транспортний засіб, виїхав на праве узбіччя по ходу руху автомобіля, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події. Після цього з правого узбіччя ОСОБА_7, продовжуючи керувати транспортним засобом, повернувся на проїжджу частину, потім виїхав на ліве узбіччя по ходу руху автомобіля, де з`їхав у кювет та зіткнувся з насадженнями дерев, у результаті чого пасажир автомобіля марки "Opel Movano" ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_6, поданих в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, залишено без задоволення, а вирок Турківського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Вказує, що під час судового розгляду не встановлено всіх обставин, які з огляду на положення ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Зокрема, вважає, що судом не встановлено механізму виникнення ДТП, не встановлено швидкості руху керованого ОСОБА_7 транспортного засобу, точного безальтернативного місця наїзду на пішохода ОСОБА_8, чи на узбіччі, чи на проїжджій частині, чи мав місце раптовий вихід на дорогу пішохода, та чи мало місце втручання у керування транспортним засобом з боку пасажира ОСОБА_9, що в цілому дало б можливість встановити наявність або відсутність об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, та є суттєвим для встановлення винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих йому дій.

Таким чином вважає, що висновки суду стосовно винуватості ОСОБА_7 побудовані на припущеннях, а у вироку не вказано, які саме порушення ПДР (1306-2001-п) перебувають у причинному зв`язку із виникненням ДТП, не спростовано версію сторони захисту про неочікуваний вихід на проїжджу частину пішохода ОСОБА_8 та втручання пасажира ОСОБА_9 у керування транспортним засобом.

Стверджує, що висновки автотехнічних та траспортно-трасологічних експертиз суперечать показанням ОСОБА_7, який є єдиним очевидцем події, та не містять категоричних тверджень стосовно механізму та місця наїзду на пішохода, а суд у свою чергу вказаних обставин не встановив, та відмовив у задоволенні клопотань про проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, а також у задоволенні клопотання про виклик для допиту експертів.

Крім того, зазначає, що з метою усунення наведених вище обставин, стороною захисту неодноразово заявлялися клопотання про призначення судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи з метою встановлення та проведення ідентифікації слідів на місці ДТП, плям речовини бурого кольору, слідів коліс, яким транспортним засобом такі залишені, встановлення розташування автомобіля по відношенню до пішохода, визначення якою частиною автомобіль контактував з пішоходом, чи перебував пішохід в русі, яка була траєкторія його руху до моменту контакту з автомобілем. Стверджує, що судом у задоволенні таких клопотань було відмовлено, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Також вказує про недопустимість як доказів протоколу огляду місця події, та фототаблицю до нього, судово-медичних експертиз, оскільки такі здобуті суб`єктом неуповноваженим на це у процесуальний спосіб. Звертає увагу, що протокол огляду місця ДТП від 26 серпня 2020 року та схема до нього містять в собі суперечливі та неправдиві дані, а понятий ОСОБА_12 перебував у машині та безпосередньо не був присутнім під час здійснення замірів, при цьому під час його допиту ствердно відповів, що частина підписів на протоколі виконані не ним.

Зазначає про безпідставність висновків суду про перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, оскільки за наявних у справі відомостей такий огляд проведено з порушеннями інструкції, більше того матеріали кримінального провадження містять доказів спростування факту проведення огляду, під час відбору зразків крові для дослідження порушено відповідну процедуру, проведено відбір до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, до того ж факт відбору не був зафіксований у журналі реєстрації відбору зразків біологічного матеріалу, висновки токсикологічних експертиз місять різні показники кількості проміле у крові. Крім того, матеріали провадження не містять доказів, яким чином флакон з кров`ю був долучений до цього провадження, що в сукупності дає підстави для сумніву, що на дослідження була надана кров саме обвинуваченого ОСОБА_7 .

Водночас зауважує, що стороні захисту у порядку ст. 290 КПК флакон зі зразками крові ОСОБА_7 не відкривався, а твердження сторони обвинувачення про вжиття належних заходів та надання захисту доступу до вказаного речового доказу в приміщенні КЗ ЛОР "ЛОБСМЕ" не відповідає дійсності, оскільки матеріали провадження не містять доказів підтвердження про ознайомлення сторони захисту з речовими доказами.

Окрім іншого, вважає, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є таким, що не відповідає особі засудженого, який вчинив необережний злочин, раніше не судимий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується, добровільно відшкодував шкоду, відсутність претензій з боку потерпілих, які просили призначити обвинуваченому покарання не пов`язане з позбавленням волі.

У свою чергу суд апеляційної інстанції не дотримався свого обов`язку щодо усунення допущених місцевим судом порушень, належним чином не перевірив всіх доводів апеляційної скарги, апеляційний розгляд здійснив формально, свого рішення належним чином не мотивував, що суперечить вимогам ст. 419 КПК.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, а вирок та ухвалу скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

У касаційній скарзі захисник вказує, що під час судового розгляду не встановлено всіх обставин, які з огляду на положення ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зокрема, стверджує, що судом не встановлено механізму виникнення ДТП, швидкості руху керованого ОСОБА_7 транспортного засобу, місця наїзду на пішохода ОСОБА_8, чи мав місце раптовий вихід на дорогу пішохода, та чи мало місце втручання у керування транспортним засобом з боку пасажира ОСОБА_9, що, на переконання захисника, дало б можливість встановити наявність або відсутність об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення.

Перевіряючи такі доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі оцінки в сукупності з іншими доказами показань обвинуваченого ОСОБА_7, який не заперечував факту події, однак заперечував свою винуватість у вчиненні ДТП, вказав, що дійсно підвозив ОСОБА_9, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, рухався зі швидкістю 50 км/год, у подальшому помітив пішохода, який різко вийшов на дорогу, тоді ОСОБА_9 своїми руками вивернув кермо автомобіля ліворуч, після чого нічого не пам`ятає, отямився коли був у кюветі, а потім у лікарні.

Водночас, висновки суду ґрунтуються на підставі показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 .

Відповідно до вироку вказані свідки повідомляли суду про обставин, які відбувалися вже після ДТП, а саме стосовно проведення огляду місця події, розташування автомобіля та тіл загиблих, медичного огляду ОСОБА_7 на стан алкогольного сп`яніння.

Крім того, місцевим судом досліджено, проаналізовано та оцінено у сукупності як докази винуватості ОСОБА_7 протокол огляду місця події від 26 серпня 2020 року з фототаблицею, схему до протоколу огляду місця події, протокол огляду транспортного засобу від 11 вересня 2020 року, протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_19 та свідка ОСОБА_15 від 25 листопада 2020 року, протокол тимчасового доступу до речей та документів від 29 жовтня 2020 року, висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_7 з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, висновки експертів № 1205/2020-ім, № 1206/2020-ім від 31 серпня 2020 року, № 3063/2020-т, № 3064/2020-т від 03 вересня 2020 року, № 3068/2020-т від 07 вересня 2020 року, висновки судово-медичних експертиз № 090/2020 від 07 вересня 2020 року, № 040/2020, № 041/2020 від 16 вересня 2020 року, № 2984/2020-т від 13 листопада 2020 року, висновок судової трасологічної експертизи № 5849/5904 від 18 листопада 2020 року, висновки транспортно-трасологічних експертиз № 5952 від 13 листопада 2020 року, № 4241-Е від 01 березня 2023 року, № 4242-Е від 07 березня 2020 року, висновок комісійної автотехнічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 5893/5894/5895 від 30 листопада 2020 року, висновок автотехнічної експертизи № СЕ-19/114/21-828-ІТ.

Також судом досліджено докази надані стороною захисту, такі як ілюстративна таблиця огляду автомобіля "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, висновок експерта № 1647 від 28 квітня 2021 року за результатом транспортно-трасологічної експертизи за клопотанням адвоката.

Обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій, місцевий суд, про що зазначено у тексті оскаржуваного вироку, дослідив висновок транспортно-трасологічної експертизи № 5952 від 13 листопада 2020 року, відповідно до якого автомобіль марки "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, міг контактувати з пішоходом ОСОБА_8 передньою частиною, проте не видалося можливим встановити якою саме частиною, оскільки пошкодження, які утворилися на автомобілі від контактування з пішоходом, були поглинуті пошкодженнями, які утворилися у зв`язку із контактуванням автомобіля з масивним предметом під час з`їзду в кювет. За умови належності виявлених на місці ДТП слідів коліс автомобілю "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, місце наїзду автомобіля на пішохода знаходиться в межах правого трав`яного узбіччя на ділянці, що передує розташуванню виявлених і зафіксованих слідових даних (полімерні уламки, плями речовини бурого кольору).

Предметом оцінки місцевого суду, як видно з мотивувальної частини вироку, був висновок транспортно-трасологічної експертизи та № 4241-Е від 01 березня 2023 року, проведеної на підставі ухвали Турківського районного суду Львівської області від 08 листопада 2022 року, відповідно до якого встановити марку автомобіля, який залишив слід № 1 не виявилося можливим з причин відсутності уточнюючої інформації, сліди № 2, 3, 5, 10, 11, 14 є непридатними для ідентифікації, слід № 4 залишений не автомобілем марки "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1 .

З вироку вбачається, що місцевий суд дослідив висновок транспортно-трасологічної експертизи та № 4242-Е від 07 березня 2023 року, за результатом проведення якої встановлено, що місце наїзду автомобіля марки "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, на пішохода розташоване у межах трав`яного покриття або ж на правій стороні проїжджої частини ближче до узбіччя на ділянці, що передує розташуванню виявлених і зафіксованих слідових даних, при напрямку огляду в сторону автодороги Львів-Самбір-Ужгород.

При цьому за клопотанням сторони захисту судом першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_20, який підтримав висновки № 5952, № 4241-Е, № 4242-Е, вказав, що такі висновки проводив на підставі матеріалів кримінального провадження та огляді транспортного засобу, ідентифікувати сліди він по фотознімках не зміг через нечіткість, однак, аналізуючи схему ДТП та дугоподібну форму слідів, їх розташування відносно уламків, напрямок спрямування по відношенню до автомобіля, розташування самого автомобіля, плям крові, в комплексі з механізмом наїзду на пішохода, експерт вказав про відсутність суперечностей стосовно того, що такі сліди були утворенні саме під час цієї ДТП. Також експерт уточнив, що зробив висновок про контактування автомобіля його задньою частиною з тілом пішохода після того, як було встановлено, що уламки, виявлені на місці ДТП, належать автомобілю "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1 .

Отже, під час допиту експерт ствердно відповів, що автомобіль контактував саме задньою частиною з тілом людини, що підтверджується характерними пошкодженнями на автомобілі, а уламки від автомобіля виникли саме у наслідок наїзду на пішохода, місце наїзду на пішохода знаходиться в межах правого трав`яного узбіччя або ж на проїжджій частині ближче до узбіччя на ділянці, що передує розташуванню виявлених уламків слідів РБК, при цьому автомобіль був у стані бокового заносу - поступально-обертального руху в напрямку проти годинникової стрілки. Крім того, експерт зауважив, що незважаючи, що на схемі відсутні або не у достатній кількості зафіксовані сліди ДТП, проте таких було достатньо для формування зроблених ним висновків.

З огляду на наведене, колегія судді вважає доводи захисника про те, що висновки траспортно-трасологічних експертиз не містять категоричних тверджень стосовно механізму та місця наїзду на пішохода такими, що не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.

Водночас, обстоюючи такі доводи, захисник, окрім іншого, зазначає, що висновки експертиз суперечать показанням ОСОБА_7, який є єдиним очевидцем події. З цих підстав захисник вказує у касаційній скарзі, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого.

Проте такі доводи суперечать показанням самого ж обвинуваченого, що викладені у мотивувальній частині вироку, відповідно до яких останній помітив пішохода, який різко вийшов на дорогу, тоді ОСОБА_9 своїми руками вивернув кермо ліворуч, після чого ОСОБА_7 вказав, що нічого не пам`ятає, отямився коли був у кюветі, а потім у лікарні.

Тобто, вказані обставини були предметом перевірки судів обох інстанцій, та з урахуванням показань обвинуваченого про те, що він не пам`ятає обставини події, а під час судового розгляду не встановлено, що пішохід ОСОБА_8 вийшов на дорогу, суд обґрунтовано, на думку колегії суддів, відмовив у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 .

Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду клопотань сторони захисту.

Як вбачається зі змісту вироку суду, а також із звукозаписів та журналів судових засідань, місцевий суд з метою дотримання принципів доступу до правосуддя, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, розглянув всі клопотання сторони захисту, проте не знайшов підстав для їх задоволення, оскільки висновок експерта викладено у категоричній формі, що підтверджено його допитом під час судового розгляду, а також відмовив у задоволенні клопотань про визнання доказів недопустимими, мотивуючи своє рішення тим, що доказам у справі буде надана оцінка в нарадчій кімнаті.

У подальшому, як вказано у мотивувальній частині вироку, місцевий суд надав відповідь на клопотання захисника щодо недопустимості доказів, вказавши, що такі твердження сторони захисту не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Тобто, клопотанням захисника, про які він наголошує у своїй касаційній скарзі, було надано відповідну оцінку в межах процесуального закону.

Здійснюючи апеляційний розгляд за апеляційними скаргами захисників, у яких вони також стверджували про порушення процесуального закону під час розгляду клопотань сторони захисту, суд апеляційної інстанції погодився із наведеними висновками місцевого суду, а тому не встановив підстав для скасування судового рішення з підстав, наведених захисником.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та такими, що не суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом розгляду їх клопотань.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушення принципу змагальності через неповноту судового розгляду, про що наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, а тому такі доводи є непереконливими.

Крім того, місцевим судом досліджено та оцінено у сукупності з іншими доказами висновок автотехнічної експертизи № СЕ-19/114/21-828-ІТ від 22 січня 2021 року, відповідно до якого у заданій дорожній обстановці водій автомобіля "Opel Movano", д.н.з. НОМЕР_1, мав керуватися вимогами пунктів 1.10, 2.3 б, 13.1, для недотримання яких у нього не було перешкод технічного характеру, та порушення яких і стало причиною виникнення ДТП.

Таким чином, як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд на підставі досліджених доказів встановив причини виникнення ДТП, її механізм, наслідки, що детально описав у мотивувальній частині вироку.

А тому безпідставними є доводи захисника про те, що висновки суду базуються на припущеннях, а у вироку не вказано, які саме порушення ПДР (1306-2001-п) перебувають у причинному зв`язку із виникненням ДТП.

Колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Тобто, в основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності, а зі змісту його мотивувальної частини вбачається, що суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

За викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин справи, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що призвело до загибелі кількох людей, є правильною.

З огляду на викладене, доводи захисника про те, що у діях ОСОБА_7 відсутні всі елементи складу інкримінованого йому злочину, а його винуватість не доведена поза розумним сумнівом, колегія суддів уважає такими, що суперечать змісту мотивувальної частини цього вироку, а тому такі доводи є безпідставними.

При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи захисника про втручання пасажира ОСОБА_9 у керування транспортним засобом, оскільки вказані обставини, по-перше, не були встановлені під час судового розгляду, а по-друге, у будь-якому випадку не зменшують відповідальності ОСОБА_7 як особи, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події та фототаблицю до нього.

На обґрунтування своїх вимог, як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник зазначає, що такий протокол складений неуповноваженим на те суб`єктом.

Так, протокол огляду місяця події від 26 серпня 2020 року був складений старшим слідчим СВ СУ ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 .

Підставою для такого огляду слугувала інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у рапорті чергового Турківського ВП Самбірського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_21 про повідомлення на екстерну службу "102", що 26 серпня 2020 року о 18:29 за адресою АДРЕСА_1 повідомлено про дорожньо-транспортну пригоду та двох потерпілих.

Згідно наявного у матеріалах кримінального провадження витягу з ЄРДР за № 12020140000000663 відомості про кримінальне правопорушення були внесені 26 серпня 2020 року о 20:53:41.

У подальшому постановою заступника начальника ГУНП у Львівській області від 27 серпня 2020 року було створено групу слідчих у кримінальному провадженні № 12020140000000663 до складу якої включено, зокрема, старшого слідчого СВ СУ ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 .

Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду або отримання довідки, висновку спеціаліста).

За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що огляд місця події проведено, а за наслідками проведення цієї слідчої дії складено протокол, неуповноваженим на те суб`єктом, оскільки такі твердження сторони захисту не узгоджуються з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК, та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

З цих підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недопустимість за доктриною "плодів отруйного дерева" висновків судово-медичних експертиз трупів № 040/2020 та № 041/2020 від 16 вересня 2020 року.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження такі експертизи були проведені на підставі постанов від 26 серпня 2020 року слідчого ОСОБА_13, який, як вказано вище, набув відповідних повноважень на здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні лише 27 серпня 2020 року.

Разом з тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3 кс 22), у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України (254к/96-ВР) . У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

За наслідками судового розгляду та дослідження наданих стороною обвинувачення доказів, суд першої інстанції не встановив жодних порушень конституційних чи конвенційних прав обвинуваченого через призначення експертизи неуповноваженим на той час слідчим, як і не встановив яким чином наведені обставини вказують про недостовірність відомостей, отриманих у результаті судово-медичних експертиз трупів, враховуючи, що такі висновки стосувалися виключно тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у наслідок ДТП, а також встановлення причини їх смерті, які стороною захисту під сумнів не ставилися.

Наведені висновки суду першої інстанції є цілком обґрунтованими та такими, що узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду.

Стосовно доводів захисника про те, що протокол огляду місця події від 26 серпня 2020 року та схема до нього містять в собі суперечливі та неправдиві дані, то такий протокол був предметом ретельної перевірки судів обох інстанцій у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема й з висновками судових транспортно-трасологічних експертиз, та судами не було встановлено підстав для визнання їх недопустимими доказами.

Зокрема, не вважали суди істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону помилку в анкетних даних понятого ОСОБА_12 (у протоколі ОСОБА_22 ), оскільки слідчий ОСОБА_13 під час його допиту вказав, що так написав дані понятого, оскільки останній при собі не мав документів. Крім того, під час допиту слідчий ОСОБА_13 також зазначив, що на місці огляду місця події були присутні співробітники Турківського ВП Самбірського ВП ГУНП у Львівській області, які забезпечували порядок на місці пригоди, однак участі у проведені огляду місця ДТП не брали, а тому ним не були вказані у тексті відповідного протоколу.

Посилання захисника на те, що понятий ОСОБА_12 перебував у машині та безпосередньо не був присутнім під час здійснення замірів, при цьому під час його допиту ствердно відповів, що частина підписів на протоколі виконані не ним, то такі твердження захисника також не свідчать про недопустимість відповідного протоколу.

Зі змісту вироку вбачається, що під час допиту свідок ОСОБА_12 ствердно повідомив суду, що був присутнім під час огляду місця події, пригадав загальну обстановку, погодні умови, де бачив накрите тіло, та те, що підписував схему до протоколу.

Наведені обставини свідчать, що свідок ОСОБА_12 був безпосередньо присутнім у якості понятого при здійсненні огляду місця події, а тому враховуючи наведене, а також з огляду на вимоги положень ст. 223 КПК, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані захисником обставини у даному випадку не є тими порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави визнати протокол огляду місця події з фототаблицею та схемою до нього недопустимими доказами.

Щодо доводів захисника про відсутність доказів перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, то такі є непереконливими.

Висновки місцевого суду щодо цих обставин обґрунтовано дослідженими у судовому засіданні результатом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 172 від 26 серпня 2020 року, та висновком судової токсикологічної експертизи № 2984/2020-т від 16 листопада 2020 року.

При цьому за наслідком допиту свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 суд не встановив порушень процедури проведення огляду ОСОБА_7, так само як і відібрання у нього зразка крові для експертизи, до якого слідчим на підставі ухвали слідчого судді було отримано тимчасовий доступ, у подальшому визнано речовим доказом, та на підставі дослідження якого і проведено токсикологічну експертизу.

Так само колегія суддів не вбачає таких суттєвих порушень процедури відібрання зразків крові для проведення токсикологічної експертизи та проведення огляду на предмет встановлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_7, які б давали підстави для виключення з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у своїй касаційній скарзі захисник вказував про порушення вимог ст. 290 КПК, та не відкриття стороні захисту до речового доказу - флакону зі зразком крові ОСОБА_7 в приміщенні КЗ ЛОР "ЛОБСМЕ".

Відповідно до змісту вироку, розглядаючи аналогічні доводи сторони захисту, місцевий суд зазначив, що такі доводи спростовуються дослідженими у судовому засіданні запитом слідчого ВРзСТ ГУ ГУНП у Львівській області № 20/00/663/21 від 23 лютого 2021 року до КЗ ЛОР "ЛОБСМЕ" про витребування флакону зі зразком крові ОСОБА_7, який був об`єктом дослідження при проведенні судової токсикологічної експертизи, для надання можливості стороні захисту ознайомлення з ним, а також листом слідчого № 20/00/663/19 від 23 лютого 2021 року, яким повідомлено захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_6 про надання їм 24 лютого 2021 року о 15:00 у приміщенні ЛОБСМЕ безперешкодного доступу до речового доказу.

На підставі викладеного місцевий суд дійшов висновку, що слідчим було забезпечено стороні захисту можливість для ознайомлення з речовими доказами, а тому не встановив порушень вимог ст. 290 КПК.

Таких порушень не встановлено й колегією суддів за наслідками касаційного розгляду, та, враховуючи, що захисником у касаційній скарзі не вказано яким чином наведені обставини свідчать про недопустимість цього речового доказу, Суд не вбачає підстав для задоволення доводів захисника у цій частині.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними.

Обґрунтовуючи такі доводи, захисник вважає, що судами належним чином не враховано всіх обставин, які впливають на призначення покарання, такі як відсутність судимостей, позитивні характеристики, відсутність претензій з боку потерпілих, а тому вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції його від суспільства.

Так, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому як заходу примусу.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин з необережності у наслідок якого загинуло дві людини, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, одружений, до взяття під варту офіційно працевлаштований не був, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має задовільний стан здоров`я, за місцем проживання та місцем тримання під вартою характеризується позитивно. Також судом взято до уваги позицію потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_24, які не заперечували щодо призначення ОСОБА_7 покарання не пов`язаного з позбавленням волі, оскільки претензій до обвинуваченого вони не мають.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7, судом визнано добровільне відшкодування потерпілій ОСОБА_23 заподіяної шкоди. Обставиною, яка обтяжує покарання, визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, враховуючи поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, його ставлення до вчиненого, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, при цьому не встановив підстав для застосування щодо нього положень статей 69 чи 75 КК (2341-14) .

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що перевіряючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами сторони захисту, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд належним чином врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 злочину, зазначив дані, що характеризують його особу, взяв до уваги думку потерпілих, та пом`якшуючі й обтяжуючі покарання обставини.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що всі обставини, які можуть пом`якшити покарання ОСОБА_7, були враховані судом першої інстанції під час ухвалення вироку, а тому не встановив підстав для пом`якшення йому покарання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_7 покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням КК.

При цьому колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженому покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_7 покарання.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень статей 69, 75 КК.

Також колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідні на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту, та, порушуючи вимоги ст. 419 КПК, свого рішення належним чином не мотивував.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції вказаним вимогам процесуального закону відповідає.

Зокрема, під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційними скаргами сторони захисту, перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, надав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілих та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.

Водночас апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Турківського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року - без зміни.