ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 636/6051/23

провадження № 51-2765км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 08 грудня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Охрімовка Вовчанського району Харківської області, жительки АДРЕСА_1, не судимої,

засудженоїзавчиненнякримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 1111 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 08 грудня 2023 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 1111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги на строк 10 років, без конфіскації майна.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту обрання їй запобіжного заходу - з 09 жовтня 2023 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення з 09 жовтня 2023 року по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватою у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_7, перебуваючи у м. Вовчанську Чугуївського району Харківської області, в липні 2022 року (більш точної дати в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим), діючи умисно, на шкоду інтересам держави Україна, на пропозицію окупаційних військ дала згоду виконуючому обов`язки голови так званої "військово-цивільної адміністрації Вовчанського району Харківської області" ОСОБА_8 на зайняття посади начальника управління житлово-комунального господарства (далі - ЖКГ) зазначеної адміністрації та у подальшому, діючи умисно, достовірно усвідомлюючи факт незаконного вторгнення рф на територію України шляхом збройної агресії, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, добровільно обійняла вказану посаду незаконно створеної "тимчасової окупаційної адміністрації" держави-агресора на території м. Вовчанська, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій.

Далі ОСОБА_7, діючи з прямим умислом та протиправно, всупереч інтересам національної безпеки України, у взаємодії з окупаційними військами рф, будучи призначеною на посаду начальника управління ЖКГ згаданої адміністрації, з липня 2022 року (більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим) займалась виконанням обов`язків зі здійснення підбору кадрів, які мали забезпечувати діяльність новоствореного незаконного органу, а саме запропонувала ОСОБА_9 обійняти посаду заступника начальника управління житлово-комунального господарства - начальника відділу експлуатації об`єктів ЖКГ, моніторингу господарчої діяльності та ОСОБА_10 - посаду спеціаліста відділу благоустрою й оперативного планування управління ЖКГ цього новоствореного незаконного органу; безпосередньо готувала розпорядження про надання ОСОБА_11 та його сім`ї службового житлового приміщення з видачею ордера на вселення; входила у склад оперативного штабу з підготовки об`єктів соціальної сфери та ЖКГ Вовчанського району до осінньо-зимового періоду 2022-2023 років; готувала план управління ЖКГ військово-цивільної адміністрації Вовчанського району Харківської області на серпень 2022 року; реєструвала у журналі реєстрації розпоряджень з основною діяльністю Голови ВДА Вовчанського району Харківської області так званої "військово-цивільної адміністрації Вовчанського району Харківської області" незаконно створеної "тимчасової окупаційної адміністрації" держави-агресора розпорядження; розробляла положення про відділ та посадові інструкції спеціалістів відділу, готувала та затверджувала "табель обліку робочого часу управління ЖКГ тимчасової військово-цивільної адміністрації Вовчанського району Харківської області"; організовувала діяльність Управління ЖКГ, та надавала вказівки його працівникам, отримувала звіти про виконану роботу; отримувала заробітну плату у грошовій одиниці рф.

На зазначеній посаді ОСОБА_7 перебувала до моменту звільнення Збройними силами України м. Вовчанська, тобто до 13 вересня 2022 року, після чого була змушена припинити свою незаконну діяльність.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, змінити постановлені щодо його підзахисної судові рішення: виключити обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, та пом`якшити покарання, застосувавши положення ст. 75 КК. Аргументуючи свою позицію, автор скарги зазначає, що ОСОБА_7 вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання і місцем роботи, визнала вину, щиро розкаялася та активно сприяла розкриттю злочину. На думку захисника, наявні у справі пом`якшуючі обставини та дані про особу засудженої, яких суди не врахували повною мірою, слугують підставами для застосування до неї положень ст. 75 КК. На думку захисника, суд також неправомірно визнав обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Також, захисник зазначив, що ні він, ні ОСОБА_12 не бажають брати участь у касаційному розгляді.

Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення нижчих інстанцій в межах касаційної скарги, в якій не заперечується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації діяння за ч. 5 ст. 1111 КК.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

При цьому, виходячи із законодавчих положень, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Домірність є проявом справедливості кримінальної відповідальностіяк однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Зі змісту ст. 75 КК випливає, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця та пом`якшуючими обставинами, але і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних дій, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покарання та тим його видом і розміром, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час обрання покарання.

Як убачається зі справи, призначаючи ОСОБА_7 покарання й вирішуючи питання про порядок його відбування, суд першої інстанції не порушив наведених законодавчих приписів.

Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7, місцевий суд у межах дискреційних повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК, урахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином, його суспільну небезпечність. Крім того, суд узяв до уваги всі дані про особу винної та обставини, які мають правове значення, у тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі.

Так, місцевий суд урахував, що ОСОБА_7 уперше притягається до кримінальної відповідальності, характеризується виключно позитивно як за місцем роботи, так і за місцем проживання, має міцні соціальні зв`язки, на спеціальних обліках не перебуває, має 43 роки трудового стажу, працювала в галузі ЖКГ з 2013 року, має відзнаки від органів влади, є собою передпенсійного віку, страждає на серцево-судинні захворювання, здійснює догляд за матір`ю похилого віку. Зважив цей суд й на наявність обставин, що пом`якшують покарання, - щире каяття й активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та наявність обставини протилежного змісту - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Урахувавши наведені дані та обставини, місцевий суд із додержанням принципу індивідуалізації відповідальності та з огляду на особливості кримінального правопорушення визначив ОСОБА_7 розмір покарання у мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 1111 КК.

Разом з цим, встановивши, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_7 з корисливих мотивів, суд не застосував до неї додаткове передбачене санкцією ч. 5 ст. 1111 КК покарання у виді конфіскації майна, навівши відповідні мотиви.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6, належним чином перевірив викладені у ній доводи про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання та неправомірного визнання обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_7 вчинила злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку, обране їй покарання не потягнуло за собою порушення засад виваженості, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами вчиненого і даними про особу винної та відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано у цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Що стосується тверджень захисника про неправомірність визнання обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, то вони є безпідставними.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2024 року № 2102-ІХ, було введено воєнний стан на всій території України.

Злочин проти основ національної безпеки України ОСОБА_7 вчинила у період з 07 липня по 13 вересня 2022 року, тобто під час дії воєнного стану.

Як було встановлено судом, і це не заперечується стороною захисту, засуджена добровільно усвідомлено співпрацювала з окупаційною владою та обійняла керівну посаду начальника управління ЖКГ так званої "військово-цивільної адміністрації Вовчанського району Харківської області", отримуючи за це винагороду у грошовій одиниці рф, що не було способом виживання в умовах окупації.

Враховуючи, що ОСОБА_7 свідомо умисно використала для вчинення кримінального правопорушення особливу обстановку, що склалася в країні - воєнний стан, суд обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Зазначені в касаційній скарзі доводи не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх зміни, як про це зазначається у скарзі сторони захисту.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою зміну постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень при розгляді кримінального провадження у суді касаційної інстанції, не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючисьстаттями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВерховнийСуд

ухвалив:

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 08 грудня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

ПостановаВерховногоСудує остаточноютаоскарженнюнепідлягає.

Судді:ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_2