Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 1 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на судові рішення щодо нього,

вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 14 вересня 2009 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого, останнього разу

4 грудня 2007 року Київським районним судом м. Сімферополя за ч. 2 ст. 186 КК України до штрафу 600 грн.,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 18 липня 2009 року, приблизно о 23-й год. 15 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, біля будинку АДРЕСА_1, повторно із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілої ОСОБА_5, відкрито викрав її майно на суму 1 430 грн.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну судових рішень щодо нього та пом’якшення призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду про винність ОСОБА_4 у вчиненому злочині, за який його засуджено, правильність кваліфікації його дій в касаційній скарзі не оскаржуються.

Покарання ОСОБА_4 визначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, оскільки судом першої інстанції було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, дані про особу засудженого. Так, відповідно до ст. 12 КК України, злочин вчинений ОСОБА_4 відноситься до категорії тяжких, він був ним вчинений в стані алкогольного сп’яніння, раніше судимий. Також, судом, при призначенні покарання засудженому враховано те, що він щиро розкаявся у вчиненому, визнав свою вину, за місцем проживання характеризується позитивно, відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, має на утриманні неповнолітню дитину. Зважаючи на такі обставини, суд призначив ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України. Колегія суддів погоджується з тим, що таке покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав для пом’якшення покарання, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_4 дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував всі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції засудженого і обґрунтовано залишив вирок без зміни.

Отже, передбачених законом підстав для призначення даної справи до касаційного розгляду із повідомленням зазначених у ст. 384 КПК України осіб, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України (у редакції Законів України № 2533-III від 21 червня 2001 р. (2533-14) і № 3323-IY від 12 січня 2006 р. (3323-15) ), колегія суддів, -

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4