Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на вирок Печерського районного суду м. Києва від 5 серпня 2009 року.

Цим вироком

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Краснодар РФ,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 201 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 2 ст. 212 КК України на 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік; за ч. 2 ст. 358 КК України на 3 роки обмеження волі.

За ч. 3 ст. 358 КК України відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від покарання.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно визначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Відповідно до ст. 77 КК України конфіскацію усього майна, що є власністю ОСОБА_7, постановлено не виконувати.

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця м. Краснодар РФ,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 201 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 2 ст. 212 КК України на 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 остаточно визначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Відповідно до ст. 77 КК України конфіскацію усього майна, що є власністю ОСОБА_8, постановлено не виконувати.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_4,

уродженця і жителя м. Києва,

громадянина України, не судимого,

виправдано за ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 212 КК України у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів.

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_6,

жителя Київської області,

громадянина України, не судимого,

виправдано за ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 212 КК України у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 солідарно на користь держави 312 грн. судових витрат – вартість перекладу клопотання, виконаного правоохоронним органом Республіки Польща – Бюром перекладу "Рамзес" з польської на українську мову, та 33 869 грн. 24 коп. судових витрат за проведення експертиз.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винними та засуджено за те, що вони 21–22 липня 2005 року за попередньою змовою з невстановленими у ході слідства особами за обставин, детально викладених у вироку, вчинили контрабанду комп’ютерного обладнання, комплектуючих, аксесуарів до нього та автозапчастин на загальну суму 3 728 361 грн. 40 коп., а також, в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 65 від 27 січня 1997 року "Про ставки митних зборів" (65-97-п) , Закону України "Про Митний тариф України" (2371-14) і Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , умисно ухилилися від сплати до державного бюджету 4 503 грн. 50 коп. митних зборів, 33 017 грн. 57 коп. ввізного мита і 456 953 грн. 35 коп. податку на додану вартість, а всього не сплатили до державного бюджету України податків, зборів та інших обов’язкових платежів на загальну суму 442 104 грн. 04 коп.

Також, ОСОБА_7, за наведених у вироку обставин, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного ввезення за попередньою змовою групою осіб на територію України комп’ютерного обладнання, комплектуючих, аксесуарів до нього і автозапчастин, а також ухилення при цьому від сплати податків та приховування цих злочинів, в липні 2005 року підробив документи, зокрема, талони серії ЯВО № 014905, серії ЯВО № 014906, CARNET TIR №№ ХВ 46208093, YX 46208092 від 15 липня 2005 року і CMR №№ 0067643, 0067645 від 14 липня 2005 року та інвойси №№ HP 165446, HP 165447 від 14 липня 2005 року, а також дві пасажирські митні декларації без номерів від 21 липня 2005 та використав ці завідомо підроблені документи.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_5 і ОСОБА_9 обвинувачувалися у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА_8, ОСОБА_7 та іншими невстановленими органом досудового слідства особами контрабанди комп’ютерного обладнання, комплектуючих, аксесуарів до нього та автозапчастин на загальну суму 3 728 361 грн. 40 коп., а також в умисному ухиленні від сплати до державного бюджету 4 503 грн. 50 коп. митних зборів, 33 017 грн. 57 коп. ввізного мита та 456 953 грн. 35 коп. податку на додану вартість.

При цьому роль ОСОБА_5 полягала у тому, що він разом з невстановленими досудовим слідством особами повинен був придбавати за кордоном комп’ютерне обладнання, комплектуючі, аксесуари до нього та автозапчастини, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 – організовувати незаконне переміщення товару через митний кордон України, а ОСОБА_9 – доставляти його від митниці до м. Києва.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування постановленого щодо ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного ОСОБА_8 і ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів і їх особам, а також безпідставним виправданням ОСОБА_5 і ОСОБА_9 На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд, на порушення вимог ст. 334 КПК України, у мотивувальній частині вироку не навів та не надав відповідної оцінки усім дослідженим під час судового розгляду справи доказам у своїй сукупності, безпідставно визнав цілий ряд доказів недопустимими, що призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_5 і ОСОБА_9 Також вказує на те, що, звільняючи ОСОБА_8 і ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд всупереч вимог ст. 77 КК України призначив їм за ч. 2 ст. 212 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна. Посилається й на те, що оскільки останні на час вчинення злочинів не були службовими особами, то призначення їм судом додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, є теж незаконним і суперечить вимогам ст. 55 КК України. Також зазначає про те, що, призначаючи їм покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України, суд не призначив обов’язкової конфіскації предметів контрабанди, що передбачена санкцією ч. 2 ст. 201 КК України. Звертає увагу на те, що суд, замість звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 358 КК України, у зв’язку із закінченням строків давності, звільнив його від покарання, та всупереч вимог закону послався на ст. 74 КК України, а не на ст. 49 КК України. Крім того вважає, що призначене ОСОБА_8 і ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 212 КК України покарання в мінімальній межі, встановленій санкцією цієї статті, та їх звільнення на підставі ст. 75 КК України від відбування остаточного покарання з випробуванням є надто м’яким.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, пояснення виправданого та його захисника, які заперечували проти задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточно оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України. При цьому всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Як свідчать дані протоколу судового засідання і зміст вироку, суд при розгляді справи за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_9 дослідив всі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, та повно і всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази й дав їм у сукупності належну оцінку відповідно до вимог ст. 67 КПК України, на що вказує наведений у вироку розгорнутий аналіз доказів.

Так, відповідно до пред'явленого органами досудового слідства обвинувачення, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8, ОСОБА_7 та іншими невстановленими органами досудового слідства особами 21–22 липня 2005 року вчинили контрабанду комп'ютерного обладнання, комплектуючих, аксесуарів до нього та автозапчастин на загальну суму 3 728 361 грн. 40 коп., а також умисне ухилення від сплати до державного бюджету 4 503 грн. 50 коп. митних зборів, 33 017 грн. 57 коп. ввізного мита та 456 953 грн. 35 коп. податку на додану вартість. При цьому роль ОСОБА_5 полягала у тому, що він разом з невстановленими досудовим слідством особами придбавав за кордоном комп'ютерне обладнання, комплектуючі, аксесуари до нього та автозапчастини, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 організовували незаконне переміщення цього товару через митний кордон України, а ОСОБА_9 повинен був доставити його від митниці до м. Києва.

Як убачається з показань ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вони ніколи не визнавали свою вину, у тому числі й вчинення будь-яких дій, які були пов'язані з придбанням за кордоном та переміщенням 21–22 липня 2005 року комп’ютерного обладнання через митний кордон України.

ОСОБА_8 і ОСОБА_7 також ніколи не вказували на причетність ОСОБА_5 та ОСОБА_9 до придбання та переміщення комп’ютерного обладнання через митний кордон України.

Будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 й свідчили про те, що вони діяли за попередньою змовою з ОСОБА_8 і ОСОБА_7, що зазначений товар був придбаний за кордоном за участю ОСОБА_5, належав останньому і з відома останнього та ОСОБА_9 переміщався через митний кордон України під виглядом пральних машин, а потім повинен був доставлятися ОСОБА_9 від митниці до м. Києва, в матеріалах справи немає, про що правильно зазначено у вироку.

Посилання у касаційному поданні як на докази винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на показання свідка ОСОБА_11 – директора фірми "САТ" про те, що водії його фірми з 16 по 21 липня 2005 року виконували замовлення на перевезення комп'ютерної техніки за маршрутом "Роттердам – Львів" за заявкою приватної особи ОСОБА_12; показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_31 – водіїв, які безпосередньо перевозили зазначений вантаж з Нідерландів до України про те, що митним оформленням вантажу на Яворівський митниці займались ОСОБА_7 та ОСОБА_8; показання свідка ОСОБА_14 – співробітника митного поста "Краковець" про те, що 21 липня 2005 року до нього телефонував ОСОБА_8 та просив прискорити митне оформлення вантажу, зокрема, пральних машин, що він і зробив, не здійснюючи митного догляду вантажу; показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 – працівників Яворівської митниці про те, яким чином ними здійснювалося митне оформлення вантажу; на дані протоколів огляду місця події та предметів про те, що вантаж – комп’ютерне обладнання був затриманий 22 липня 2005 року в зоні діяльності митного посту "Краковець" Яворівської митниці; на дані вилучених документів, які супроводжували цей вантаж, про те, що він був ввезений на територію України під виглядом пральних машин, – є безпідставними, оскільки зазначені докази лише підтверджують факт переміщення комп’ютерної техніки через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, але не вказують на причетність до цього ОСОБА_5 та ОСОБА_9

Що стосується посилань прокурора на показання свідка ОСОБА_21 – водія ТОВ "Арко-Поло", який у липні 2005 року за вказівкою ОСОБА_9 виїжджав на вантажній автомашині у Львівську область за вантажем, але повернувся до м. Києва без вантажу; показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 – співробітників УСБУ у м. Києві, ОСОБА_26 начальника відділу оперативно-технічних заходів СБ України щодо обставин здійснення ними оперативно-розшукової діяльності по перевірці інформації про ввезення на територію України комп'ютерної техніки під виглядом іншого товару, у зв'язку із чим в поле їх зору попали ОСОБА_5 та ОСОБА_9; дані легалізованих матеріалів застосування оперативно-технічних засобів (зняття інформації з каналів зв’язку – мобільних телефонів, які були у користуванні ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7); показання свідка ОСОБА_27 про те, що влітку 2005 року йому дзвонив ОСОБА_5 та просив посприяти у звільненні затриманого працівниками СБУ вантажу – комп'ютерної техніки; показання свідка ОСОБА_28 про те, що 22 липня 2005 року до нього звертався ОСОБА_8 з приводу затримання працівниками СБУ комп’ютерної техніки, яка завозилась на прохання ОСОБА_5; показання свідка ОСОБА_29 про номер мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_9 з травня по грудень 2005 року; показання свідка ОСОБА_30 про те, що при прослуховуванні легалізованих записів телефонних розмов, голос одного зі співрозмовників схожий на голос ОСОБА_5, то, як убачається з мотивувальної частини вироку, усім цим доказам суд дав у вироку оцінку у сукупності з іншими доказами по справі і дійшов обґрунтованого висновку про їх недостатність для підтвердження обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм органами досудового слідства злочинів, та навів у вироку відповідні мотивування, з якими погоджується і колегія суддів Верховного Суду України.

Отже, проаналізувавши докази по справі в їх сукупності з урахуванням положень ст. 62 Конституції України про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також того, що справа перебувала на розгляді суду майже 3 роки, протягом якого суд намагався шляхом дачі відповідних доручень перевірити й уточнити фактичні дані, одержані у ході судового слідства, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та прийняв правильне рішення про їх виправдання із цих підстав.

За таких обставин, підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_9, як про це йдеться у касаційному поданні, немає.

Що стосується доводів касаційного подання про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, то колегія суддів вважає, що вони є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України, визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями (частинами статей) КК України (2341-14) , суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України.

Цих вимог закону суд при призначенні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 остаточного покарання за сукупністю злочинів не дотримав.

Так, санкція ч. 2 ст. 201 КК України передбачає конфіскацію предметів контрабанди як обов’язкову додаткову міру покарання.

Як убачається з резолютивної частини вироку, суд, призначивши ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 201 КК України обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації предметів контрабанди, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України цього додаткового покарання не призначив, чим допустив неправильне застосування кримінального закону, яке призвело до безпідставного звільнення засуджених від вказаного додаткового покарання.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що в цій частині доводи касаційного подання прокурора підлягають задоволенню, а постановлений щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вирок скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно ретельно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення. При цьому суду також належить врахувати вимоги ст. 55 КК України про те, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України та абз. 1 п. 2 розділу 13 Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 5 серпня 2009 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 с к а с у в а т и, а справу щодо них направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд у іншому складі суду.

Цей же вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_9 залишити без зміни.