755/6898/21 Окрема думка про зворотнє в часі застосування норм КПК України - 07.10.2024 Прийняття

Не погоджуюсь із висновком Об`єднаної палати (далі - ОП) Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) в цьому провадженні, який, по своїй суті, є відступом від висновку ОП ККС ВС в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) без належних, на моє переконання, на те підстав.

1. Із 16 березня 2018 року введені в дію положенняКПК у редакції Закону № 2147-VIII.

При цьому відповідно до пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" Закону № 2147-VIII зазначені вище зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок провадження в кримінальних справах, тобто порядок вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень, встановлює кримінальну процесуальну форму, зокрема підстави, умови і порядок здійснення процесуальних дій, види, зміст і форму процесуальних рішень, які можуть бути прийняті під час кримінального провадження.

Вимоги щодо будь-якого кримінального процесуального закону не повинні суперечити вимогам, які ставляться до КПК (4651-17) як нормативно-правового акта, зокрема, приписам статей 4 - 9 КПК.

За своєю юридичною силою норми, визначені положеннями вказаних статей, є фундаментальними для кримінального процесу, вони уособлюють і визначають своїм змістом юридичну природу інших його норм, які регламентують окремі інститути (субінститути) кримінального процесуального права, що регулюють специфічні прояви окремих кримінальних процесуальних відносин (зокрема, щодо закінчення строків досудового розслідування), які є складовими системної множинності відносно самостійних процесуальних правовідносин його суб`єктів.

Приписи закону, яким до КПК (4651-17) внесені зміни, із набранням чинності є нормами кримінального процесуального закону, а отже мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними, оскільки вони є невід`ємною складовою системи кримінальних процесуальних гарантій (способів і засобів забезпечення здійснення правосуддя), що по суті включає в себе можливість реалізації прав та обов`язків усіма суб`єктами кримінального процесу для досягнення його мети та ефективного вирішення завдань кримінального провадження. КПК (4651-17) є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого провадження, визначені положеннями ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).

3. За приписами ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе, що безпосередньо виходить зі змісту ч. 1 ст. 5 КПК. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

4. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України ( рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) , від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/201), за висновками якого:

закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності;

дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце;

дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, зворотна дія нової норми полягає в застосуванні нової норми при наданні правової оцінки юридичним фактам, правовідносинам, що мали місце (відбулися, закінчилися) під час дії старої норми.

Натомість якщо нова норма поширюється лише на ті юридичні факти, права та обов`язки, які мають місце (залишаються існувати, виникають) після введення закону в дію, то ця норма матиме пряму дію (діятиме негайно).

Закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта ( рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) ).

5. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило "lex posterior derogat priori" - "наступний закон скасовує попередній" ( рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) ).

Повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, під час здійснення кримінального провадження має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та є чинним на момент виникнення та припинення правовідносин.

Таким чином, з введенням в дію Закону № 2147-VIII скасовано дію однопредметного кримінального процесуального закону, який діяв до 16 березня 2018 року (в частині застосування приписів ст. 294 КПК).

6. З урахуванням вищенаведених положень Конституції України (254к/96-ВР) , КПК (4651-17) та юридичних позицій Конституційного Суду України можна стверджувати, що Закон № 2147-VIII застосовується до тих правовідносин, які продовжили існувати або виникли після набрання ним чинності.

Іншими словами, розповсюджує свою дію на кримінальні провадження, відомості про які внесено до ЄРДР як до 16 березня 2018 року, так і після.

Інший підхід є безпідставною сегрегацією, яка не заснована на приписах КПК (4651-17) та суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) . КПК (4651-17) не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року, які діють одночасно відносно різних проваджень.

Приписи пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" Закону № 2147-VIII підлягають застосуванню з урахуванням загальних положень кримінального процесуального закону та Конституції України (254к/96-ВР) .

Єдина комплексна система процесуальних норм, принципів, правових засобів і правових гарантій, що дозволяють забезпечити максимально сприятливу реалізацію інтересів суб`єктів кримінального провадження та, як результат - реалізацію завдань самого кримінального провадження, не містить обґрунтованих підстав до незастосування положень статей 219, 294 КПК (Закон № 2147-VIII) якщо відповідні кримінально процесуальні відносини щодо виконання приписів закону про порядок продовження строків досудового розслідування продовжили існувати або виникли після введення в дію цього Закону.

7. Окремо хочу зауважити, що Закон № 2147-VIII (його "Прикінцеві положення") не визначає окремого автономного поняття "дії закону в часі" ("зворотної дії закону в часі"), відмінного від приписів ст. 5 КПК чи ст. 58 Конституції України. Конституція України (254к/96-ВР) , закріпивши в ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

При цьому, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, новий кримінальний процесуальний закон ніколи не має зворотної дії у часі, навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження.

Разом із тим процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК (4651-17) , чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, і розуміння приписів пункту 4 § 2 "Прикінцеві положення" Закону № 2147-VIII в іншому контексті не тільки не спирається на фундаментальні засади, а і суперечить таким.

8. Вважаю, що тлумачення, застосоване об`єднаною палатою, перебуває поза межами приписів закону та волі законодавця, який не вказував на "спеціальні" правила, відмінні від загальних положень і засад в кримінальному процесуальному законі щодо визначення базових його інститутів і принципів, і встановив тривалий час до введення в дію приписів ст. 294 КПК після набрання чинності Законом № 2147-VIII саме з метою упорядкування планів і потреб досудового розслідування новим його стандартам, введеним законодавцем з метою захисту фундаментальних прав людини і основоположних свобод вказаним Законом.

9. Об`єднана палата ККС ВС в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) щодо положень пункту 4 § 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2147-VIII зробила висновок, що вони підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.

Продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями як Закону № 2147-VIII, так і Закону № 2617-VIII (2617-19) , якщо відповідні кримінально процесуальні відносини щодо продовження процесуальних строків виникли після введення в дію цих Законів з 16 березня 2018 року і з 01 липня 2020 року відповідно.

10. Об`єднана палата ККС ВС в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206 кмо 22) обґрунтувала висновок про те, що суб`єктом, який наділений повноваженням щодо продовження строку досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні, де відомості про перше кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до введення в дію положень Закону № 2147-VIII, а щодо наступних - після визначеної цим Законом дати, є слідчий суддя в контексті вимог Закону № 2147-VIII.

Звертаю увагу, що свої висновки ОП ККС ВС в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) здійснила на підставі комплексного дослідження і аналізу приписів ч. 7 ст. 217 КПК у їх взаємозв`язку із положеннями, серед інших, статей 1, 214, 219, 294, 295, 295-1 цього Кодексу.

Вважаю, що висновки ОП ККС ВС в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23), які спираються виключно на норму, передбачену ч. 7 ст. 217 КПК, не враховують всієї повноти нормативного регулювання відповідних правовідносин.

11. Так, за приписами ч. 7 ст. 217 КПК днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше (в ред. Закону України № 2147-VIII)

Загальний строк досудового розслідування за правилами ч. 6 ст. 219 КПК при об`єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому ст. 217 цього Кодексу, визначається: у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим; у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною 2 цієї статті.

Положеннями ч. 2 ст. 294 КПК в редакції, яка діяла з дня набрання чинності Закону України № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" (1697-18) до 16 березня 2018 року, передбачалося що, якщо досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.

Отже, продовження строків досудового розслідування злочинів здійснювалося лише прокурорами різних рівнів.

Із 16 березня 2018 року введена в дію ст. 294 КПК у редакції Закону № 2147-VIII відповідно до якої, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 4 ч. 3 ст. 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 ч. 4 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора; до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим Генеральним прокурором чи його заступниками (ч. 3 ст. 294 КПК в ред. Закону № 2147-VIII).

Таким чином, запроваджено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час продовження строків досудового розслідування злочинів, що свідчить про посилення гарантій прав людини у кримінальному провадженні.

За приписами ст. 214 КПК внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є відправною точкою до початку досудового розслідування. По кожному кримінальному правопорушенню відомості про такі кримінальні правопорушення вносяться в ЄРДР окремо.

Відповідно до ч. 3 ст. 295-1 КПК слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку досудового розслідування протягом трьох днів з дня його одержання, але в будь-якому разі до спливу строку досудового розслідування, за участю слідчого або прокурора, а також підозрюваного та його захисника, у разі розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.

Таким чином, в законі чітко зазначається про те, що розширено права підозрюваного на судовий контроль за їх дотриманням, незалежно від того, чи були в подальшому кримінальні провадження об`єднані з тими, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року.

Не застосування, без прямої на те вказівки у законі, положень Закону № 2147-VIII до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР після введення в дію відповідних змін, тобто, починаючи з 16 березня 2018 року, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону через недотримання встановленої форми судового контролю за вирішенням питання про продовження строків досудового розслідування.

Згідно із Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" (2617-19) (далі - Закону № 2617-VIII (2617-19) ) ч. 3 ст. 294 КПК викладено у наступній редакції: "Якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 4 ч. 3 ст. 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 ч. 4 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником окружної прокуратури, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступником Генерального прокурора; до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками".

Відповідно до положень ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

З прийняттям нового кримінального процесуального закону, якщо інше не передбачено самим цим законом, автоматично скасовується однопредметний кримінальний процесуальний закон, який діяв у часі раніше.

Таким чином з набранням чинності Законом № 2617-VIII (2617-19) , який діє з 01 липня 2020 року в частині врегулювання питання продовження строків досудового розслідування злочинів автоматично скасовано дію такого однопредметного кримінального процесуального закону як Закон № 2147-VІІІ, який діяв з 16 березня 2018 року по 01 липня 2020 року.

З урахуванням вищенаведених положень Конституції України (254к/96-ВР) , КПК (4651-17) та юридичних позицій Конституційного Суду України можна стверджувати, що Закон № 2617-VIIIзастосовується до тих правовідносин, які продовжують існувати або виникли після набрання ним чинності. Іншими словами, до теперішнього часу продовження строків досудового розслідування злочинів понад три місяці може бути здійснено лише слідчим суддею.

12. Отже, належним суб`єктом продовження строків досудового розслідування у багатоепізодних кримінальних провадженнях, частина з яких було розпочато до, а частина після 16.03.2018, є слідчий суддя. Закон № 2617-VIII (2617-19) , на відміну від Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, не містить Прикінцевих положень, де б було зазначено, що відповідні зміни застосовуються лише до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після 16.03.2018.

Більш того, у Законі № 2617-VIII (2617-19) у Прикінцевих та Перехідних положеннях у частині 5 зазначено: "До приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону". Тобто взагалі не йдеться про незастосування нової редакції статей 219, 294 КПК до "старих" проваджень.

Законом №2147-VIIІ від 03.10.2017 внесено зміни до КПК (4651-17) які стали його частиною, коли набрали чинності з 16.03.2018.

Натомість Законом №2147-VIIІ не було внесено зміни до Перехідних положень КПК (4651-17) і положення пункту 4 § 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2147-VIIІ залишилися лише його складовою частиною. Положення пункту 4 § 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2147-VIIІ не стали нормами КПК (4651-17) , а сам Закон № 2147-VIIІ вичерпав свою дію в день набрання ним чинності. Регулювання кримінальних процесуальних відносин з 16.03.2018 здійснюється за відповідною редакцією КПК (4651-17) , а не Законом № 2147-VIIІ. Отже підстав стверджувати про конкуренцію загальної та спеціальної норми немає, адже перехідні положення Закону № 2147-VIIІ не стали спеціальною нормою Кодексу.

13. З урахуванням наведеного вище, не сприймаю як переконливі висновки ОП ККС ВС (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23) в постанові від 07 жовтня 2024 року, що у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а також у провадженнях, що були об`єднані або виділені з інших, у яких початок строку досудового розслідування мав місце до вказаної дати, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня.

Висновки ОП ККС ВС (справа № 755/6898/21, провадження № 51-4645кмо23) від 07 жовтня 2024 року, попри наголос на тому, що висновок ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206кмо22) забезпечує підвищений контроль з боку суду за доцільністю продовження таких строків, є відступом від нього та повністю спростовує його.

Вважаю, що відсутні підстави стверджувати, що якщо продовження строку досудового розслідування кримінальних проваджень, відомості про які було внесено до ЄРДР до 16 березня 2018 року, було компетенцією прокурора відповідного рівня, то в разі його об`єднання з іншим провадженням, відомості про яке до ЄРДР було внесено з 16 березня 2018 року, така компетенція прокурора зберігається.

Не вбачаю підстав, заснованих на приписах КПК (4651-17) , до твердження ОП ККС ВС про те, що оскільки у провадженнях, які були внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року до компетенції прокурора відповідного рівня належало продовження строків досудового розслідування, то таке повноваження в нього залишилося й у тих провадженнях, які були об`єднані або виділені з інших, в яких початок строку досудового розслідування розпочався до зазначеної дати, тобто до 16 березня 2018 року.

14. Не вважаю, що положення ч. 7 ст. 217 КПК спростовують мотиви і висновки, з яких Об`єднана палата виходила 31 жовтня 2022 року, а саме, що:

- норми КПК (4651-17) щодо продовження строків досудового розслідування є складовими системної множинності відносно самостійних правовідносин суб`єктів кримінального процесу, та за своєю суттю не можуть суперечити загальним, фундаментальним засадам КПК (4651-17) ;

- норми КПК (4651-17) в ред. Закону № 2147-VIII з 16 березня 2018 року стали нормами кримінального процесуального закону, а отже, мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними;

- у випадках, коли положення КПК (4651-17) не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого провадження, визначені положеннями ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК);

- дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце;

- під час здійснення кримінального провадження має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення правовідносин;

- кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб`єкта. До таких відносин застосовуються положення КПК (4651-17) , чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення;

- продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зареєстрованих до 16.03.2018, повинно здійснюватися за нормами КПК (4651-17) , які діяли на момент початку ініціювання питання про продовження строку, тобто для продовження строку досудового розслідування понад 3 місяці - виключно ухвалою слідчого судді.

Принагідно зауважу, що на інші норми КПК (4651-17) , крім ч. 7 ст. 217 КПК, висновки ОП ККС ВС від 07 жовтня 2024 року не спираються.

15. Викладене дає підстави до висновку, як саме мають застосовуватись норми, передбачені статтями 217, 219, 294 КПК:

Кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення в спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб`єкта у зв`язку із юридичними фактами, визначеними положеннями статей 295, 295-1 КПК. КПК (4651-17) не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.

Продовження строків досудового розслідування здійснюється виключно слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями як Закону № 2147-VIII, так і Закону № 2617-VIII (2617-19) .

Положення пункту 4 § 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2147-VIIIщодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.