754/14378/19 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю скоєння ним кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 366 КК України - 25.07.2024 Прийняття

2. Згідно з обвинувальним актом, 21 листопада 2017 року ОСОБА_8, який обіймав посаду директора ТОВ "ДІО-СПОРТ", уклавши договір підряду № 322/13-11 з директором Спеціалізованої школи І ступеня № 322 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (далі - Спеціалізована школа № 322) ОСОБА_10 на здійснення капітального ремонту спортивного майданчика школи та отримавши на рахунок ввіреного йому товариства 1 474 300,13 грн, зловживаючи службовим становищем, усупереч умовам договору та інтересам товариства забезпечив виконання лише частини робіт з ремонту на суму 1 428 577,05 грн, а рештою (45 723,08 грн) заволодів.

3. Надалі ОСОБА_8, усвідомлюючи, що вартість виконаних будівельних робіт частково не відповідає обсягам і вартості, визначеним проєктно-кошторисною первинною звітною документацією з будівництва, вніс до акта № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року завідомо неправдиві відомості про те, що будівельні роботи було проведено на суму 1 474 300,13 грн, після чого підписав, завірив печаткою і видав ОСОБА_10 цей завідомо підроблений документ.

4. Деснянський районний суд м. Києва, перевіривши всі докази у справі та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала належних, достовірних і допустимих доказів, які були б достатніми для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, поза розумним сумнівом, і можливість збирання доказів вичерпано, тому постановив вирок про його виправдання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

5. Київський апеляційний суд ухвалою від 05 вересня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 і представника потерпілого ОСОБА_12 - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Прокурор ОСОБА_9, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду є необґрунтованим, незаконним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 94 КПК не надав оцінки кожному доказу сторони обвинувачення з точки зору належності та допустимості й постановив рішення без дотримання правил ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Крім того, у ході судового розгляду апеляційний суд допустив порушення ст. 404 КПК, повторно не дослідивши доказів, які місцевий суд дослідив неповністю та з порушеннями, і дійшов хибного висновку про недоведеність учинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень. Так, апеляційний суд відмовив прокурору в повторному виклику та допиті експертів ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а також проігнорував його клопотання про призначення комплексної комісійної судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення істини у справі з огляду на те, що в матеріалах кримінального провадження є два протилежні висновки судової будівельно-технічної експертизи, одному з яких суд першої інстанції безпідставно надав перевагу. Тож, резюмує прокурор, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог КПК (4651-17) і невідповідності його висновків фактичним обставинам справи, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

7. Захисник виправданого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора.

Позиції учасників судового провадження

8. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просив задовольнити її, скасувавши ухвалу стосовно ОСОБА_8 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

9. Виправданий ОСОБА_8 і його захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

10. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

11. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

12. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

13. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

14. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

15. Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінення за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

16. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

17. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінення доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційний суд може визнати додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

18. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

19. Умотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався під час ухвалення свого рішення, оцінювання доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, і віддзеркалення мотивів щодо позиції суду в ході застосування норм матеріального та процесуального права.

20. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа "Ван де Гурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. the Netherlands), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа "Болдеа проти Румунії" (Boldea v. Romania).

21. Апеляційний суд під час розгляду справи щодо ОСОБА_8 дотримався зазначених вимог закону.

22. Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_12, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в них доводи, у тому числі щодо безпідставності виправдання ОСОБА_8, незаконності визнання ряду доказів неналежними й недостовірними, покладення в основу вироку доказів, наданих стороною захисту, та відхилення доказів сторони обвинувачення, які аналогічні наведеним у касаційній скарзі прокурора, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого судом рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено підстави, на яких апеляційні скарги визнано такими, що не підлягають задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.

23. Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази, без винятку, у тому числі ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

24. Так, суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд обґрунтував своє рішення аналізом усіх доказів, зібраних у кримінальному провадженні, зокрема тих, які надала сторона обвинувачення, як-от: показань обвинуваченого ОСОБА_8, який заперечував учинення злочинів і твердив, що ремонтні роботи його товариство виконало у точній відповідності до умов договору і замовник жодних претензій не мав; показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 (бухгалтер школи), ОСОБА_10 (директор школи), ОСОБА_12 (фахівець школи з технічних питань), які зводилися до того, що виконання робіт із ремонту спортивного майданчика на території Спеціалізованої школи № 322 відбувалося в умовах постійного контролю уповноваженою особою з боку замовника, з дотриманням якості матеріалів і технології процесів, перевіркою установлено відповідність обсягів, вартості та якості виконаних робіт і понесених у зв`язку з ними витрат, що й було зафіксовано відповідними актами приймання, а отже, мету реконструкції у виді якісного ремонту спортивного майданчика було досягнуто і школа не мала жодних претензій ні стосовно оплати виконаних робіт, ні щодо якості; показань свідків ОСОБА_18 і ОСОБА_19 про те, що під час здійснення КП "Київекспертиза" 06 квітня 2018 року перевірки результатів ремонтних робіт спортивного майданчика вони використали технологічну карту з мережі "Інтернет", замість потрібної технологічної карти влаштування футбольного поля із синтетичним покриттям саме ТОВ "ДІО-СПОРТ"; показань у судовому засіданні експерта ОСОБА_13, який підтвердив, що за обсягом ремонтних робіт було виконано навіть більше, ніж зазначено в проєктній документації; а також ряду письмових доказів.

25. Спростовуючи наведені в апеляційних скаргах доводи про те, що суд першої інстанції, дослідивши представлені сторонами обвинувачення та захисту висновки судової будівельно-технічної експертизи, які по суті суперечили один одному, надав перевагу висновку сторони захисту і не призначив додаткової комісійної експертизи, апеляційний суд указав таке.

26. Предметом дослідження місцевого суду були дані:

- висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_14 від 13 травня 2019 року № 19/13-347-СЕ/19;

- висновку перевірки вартості виконаних обсягів робіт з капітального ремонту спортивного майданчика на території спеціалізованої школи І ступеня № 322 з поглибленим вивченням англійської мови за адресою: АДРЕСА_3, від 06 квітня 2018 року № 070-01/277, складений КП "Київекспертиза";

- висновку експерта ОСОБА_13 від 29 грудня 2020 року № 35/11-20.

27. Перші два висновки, як видно зі змісту цих письмових доказів, експерти зробили усупереч вимогам чинного законодавства без замірів фактичного залишкового шару піску й гранульованої засипки, без використання технологічної карти влаштування футбольного поля зі штучним покриттямТОВ "ДІО-СПОРТ", а також без відповідних розрахунків, а тому суд визнав їх неналежними доказами. Апеляційний суд звернув увагу на те, що, формулюючи висновки про завищення об`ємів робіт із влаштування гранульованої засипки і затирання поверхні кварцовим піском, а також про завищення кількості використаного матеріалу, ані експерт, ані учасники перевірки не встановлювали, скільки фактично кілограмів засипки та піску за технологічними нормами йде на квадратний метр штучної трави, а також який рівень залишків засипки й піску фактично знаходився на полі під час перевірки. Крім того, як у висновку експерта, так і у висновку перевірки відсутні формули й розрахунки вартості завищених обсягів робіт і матеріалів, при цьому у висновку експерта фігурує сума 45 273,08 грн, а у висновку перевірки вказано, що сума завищення вартості обсягів робіт становить 14,36922 тис. грн. Саме тому суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду про виявлення у наданих стороною обвинувачення доказах неповноти дослідження та суперечливих даних щодо суми заподіяної шкоди.

28. Висновок експерта ОСОБА_13 суд визнав належним доказом, оскільки дослідження було здійснено в точній відповідності до вимог закону з проведенням замірів залишкового шару піску й крихтиз урахуванням фактичних обмірів і технологічної карти, а також процесу експлуатації футбольного поля. Експерт установив, що ТОВ "ДІО-СПОРТ" використало більше гумового грануляту і кварцового піску, ніж зазначено в акті № 2, а тому в цілому по об`єкту фактична вартість з урахуванням виконаних робіт із застосуванням будівельних матеріалів по грануляту та піску вища на 12 610,56 грн, ніж це зазначено в акті № 2 за грудень 2017 року. Крім того, експерт відзначив, що ТОВ "ДІО-СПОРТ" по периметру поля влаштувало бетонний тротуарний бордюр розмірами 100х80х250 в паз, однак акт виконаних робіт не містять даних про це. Звернув увагу експерт і на те, що втрата якісних характеристик поверхні поля відбулася внаслідок його експлуатації з 2018 року без належної підтримки стану поверхні спортивного майданчика, передбаченої інструкцією з догляду спортивного поля зі штучної трави із заповненням піском та гумовою крихтою.

29. Тому суд апеляційної інстанції слушно визнав, що місцевий суд дав належну оцінку експертним висновкам у справі, і дійшов переконання про відсутність підстав для призначення комплексної комісійної судової будівельно-технічної експертизи.

30. Як правильно зазначив апеляційний суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні в умовах змагальності процесу всі вказані вище докази в сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не надала належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпано і стороною обвинувачення не пропонується.

31. Приймаючи рішення про невинуватість ОСОБА_8, суди попередніх інстанцій дотрималися закріплених законом вимог щодо необхідності при кваліфікації встановлення в конкретному діянні тих юридично значущих об`єктивних і суб`єктивних ознак, що входять до складу інкримінованих злочинів, та застереження про те, що відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину. Зокрема, суди виходили із того, що частиною 2 ст. 191 КК установлено відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, де суб`єктивна сторона характеризується лише прямим умислом і корисливим мотивом; суб`єкт злочину має право оперативного управління майном, яким заволодіває, при цьому усвідомлює, що майно, яким він заволодіває, є для нього чужим і він не має на нього права; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб; і цей злочин вважається закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем чужим майном або незаконної передачі його третім особам, коли винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Частина 1 ст. 366 КК передбачає кримінальну відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документа, а також складання і видачу завідомо неправдивих документів, десуб`єктивна сторона характеризується лише прямим умислом; а об`єктивна сторона - альтернативними діяннями: внесення до документів неправдивих відомостей, інше підроблення документів, складання чи/та видача неправдивих документів.

32. Беручи до уваги, що в судовому засіданні не було встановлено ані факту заволодіння ОСОБА_8 шляхом зловживання своїм службовим становищем указаним в обвинувальному акті чужим майном, ані суми спричиненої шкоди, ані умислу обвинуваченого на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та на видачу завідомо неправдивих офіційних документів, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, що ОСОБА_8 як директор товариства - підрядника забезпечив виконання лише частини робіт з ремонту спортивного майданчика на суму 1 428 577,05 грн (від повної вартості за договором на суму 1 474 300,13 грн) і шляхом зловживання своїм службовим становищем, а також шляхом внесення до акта № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року недостовірних відомостей щодо обсягів виконаних робіт заволодів коштами Спеціалізованої школи № 322 на суму 45 723,08 грн.

33. За правовою позицією Верховного Суду, яка міститься в постанові від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17), вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:

- ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,

- усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

34. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

35. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, що є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов`язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

36. З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими і достатніми доказами винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, і виправдав його, є обґрунтованим і правильним.

37. Предметом розгляду суду апеляційної інстанції були також доводи прокурора про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість вироку, оскільки його резолютивна й мотивувальна частини містять розбіжності, і незрозуміло, на підставі якого пункту ч. 1 ст. 373 КПК виправдано ОСОБА_8 Апеляційний суд дійшов переконання, що місцевий суд, не встановивши доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК, обґрунтовано виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, про що зазначив, у тому числі, у резолютивній частині рішення.

38. Що стосується твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив доказів, про повторне дослідження яких просила сторона обвинувачення, воно є неспроможним.

39. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених судом першої інстанції. У ч. 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах чи документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суд апеляційної інстанції не зобов`язаний знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це зробив суд першої інстанції.