Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Усенко Є.А.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Бурі Я.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року

у справі № 804/15312/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОБУД"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОБРОБУД" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0004302204.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0004302204.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами відповідача не погодився та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача відповідачем складено акт від 21 березня 2014 року № 131/22-04/32781455, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту "б" 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємне значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 2 884 265, 00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення рішення від 30 квітня 2014 року № 0004302204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2014 року в розмірі 2 884 265, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведеної норми ґрунтується на висновках попередніх актів перевірок, за результатами яких прийняті податкові повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі актів перевірок від 15 липня 2013 року № 202/15/1/32781455 та від 5 листопада 2013 року № 1913/15-1/32781455 прийняті податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2013 року № 0000401501, № 0000391501, від 26 листопада 2013 року № 0000601501, від 27 листопада 2013 року № 0000591501.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржено позивачем в судовому порядку.

Постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року та від 23 червня 2014 року по справах № 804/10998/13-а, № 804/16849/13-а вказані податкові повідомлення-рішення скасовані. Рішення судів першої інстанції, як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, залишені без змін на підставі рішень суду апеляційної інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили із того, що при заповненні рядку 21.3 декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року позивач діяв правомірно, та не повинен був відображати зі знаком "-" суму зменшення залишку від'ємного значення на підставі податкових повідомлень рішень від 08 серпня 2013 року № 0000401501, № 0000391501, від 26 листопада 2013 року № 0000601501, від 27 листопада 2013 року № 0000591501 через неузгодженість грошових зобов'язань, визначених на підставі таких актів індивідуальної дії.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачно, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

Відповідно до пункту 54.5 статті 54 цього Кодексу якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зі змісту пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України слідує, що реалізація обов'язку контролюючого органу щодо визначення суми грошових зобов'язань або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків відбувається шляхом прийняття цим органом відповідного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 56 Податкового кодексу України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Крім того, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, правові наслідки зменшення контролюючим органом платнику податку від'ємного значення суми податку на додану вартість наступають лише з моменту закінчення процедури адміністративного або судового оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення. З огляду на той факт, що за встановленим чинним законодавством механізмом розрахунку суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість впливає на розмір суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, відповідне коригування від'ємного значення суми податку на додану вартість у податковій звітності має також відбуватись лише після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження.

З урахуванням наведеного, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що при заповненні рядка 21.3 декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року позивач діяв правомірно та, в силу неузгодженості грошових зобов'язань, визначених на підставі податкових повідомлень-рішень рішень від 08 серпня 2013 року № 0000401501, № 0000391501, від 26 листопада 2013 року № 0000601501, від 27 листопада 2013 року № 0000591501, не повинен був відображати зі знаком "-" суму зменшення залишку від'ємного значення.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомленння-рішенння.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробив обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.