638/13948/20 Про замах на умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час сварки - 06.06.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженої ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220480002598, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Антрацит, Луганської області, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з 14 липня 2020 року, а запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін до набранням вироком законної сили.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальні витрати.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні закінченого замаху на вчинення умисного вбивства за обставин, детально наведених у судових рішеннях.

Так, ОСОБА_7, перебуваючи за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2, в період часу з 22:00 13 липня 2020 року до 05:30 14 липня 2020 року, в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті наявних раніше та виниклих в цей день особистих неприязних стосунків, скляною пляшкою "Coca-Cola" заподіяла ОСОБА_8, з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах, один удар в тім`яну ділянку голови зліва, а потім - прицільно два удари ножем в ділянку шиї зліва, чим спричинила останньому два колото-різаних поранення із пошкодженням м`язів та гілки сонної артерії зліва, які супроводжувалися зовнішньою кровотечею та ускладнилося травматичним (геморагічним) шоком тяжкого ІІІ ступеня, що за своєю тяжкістю належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Потім ОСОБА_7, будучи впевненою, що вчинила всі дії, які вважала необхідними для настання смерті ОСОБА_8, залишила останнього в кімнаті на місці заподіяння ушкоджень та пішла в іншу кімнату, де лягла спати.

Однак суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_8 не настали через незалежні від волі ОСОБА_7 обставини, а саме через те, що свідок ОСОБА_9 надав потерпілому своєчасну первинну допомогу і викликав карету швидкої медичної допомоги Працівники швидкої доставили ОСОБА_8 до медичного закладу, де йому було надано кваліфіковану медичну допомогу.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що вирок ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах. Місцевий суд не звернув уваги на те, що показання свідка ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 є неналежними, оскільки останні перебували в стані алкогольного сп`яніння та могли не пам`ятати подій, що мали місце в період часу з 22:00 13 липня 2020 року до 05:30 14 липня 2020 року.

Також захисник наголошує на тому, що висновком експертизи встановлено наявність у потерпілого тільки одного тілесного ушкодження - однієї колото-різаної рани, а допитаний експерт не підтвердив, що вона була заподіяна саме ножем, а не іншим предметом.

Крім цього, сторона захисту вважає, що місцевий суд безпідставно відмовив у допиті свідка, яка могла б підтвердити факт систематичного побиття потерпілим ОСОБА_7, що у сукупності з іншими фактичними даними свідчить про перебування засудженої у момент події у стані необхідної оборони.

У свою чергу апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не надав вмотивованих відповідей на усі доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченої та постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 наводить доводи, аналогічні доводам касаційної скарги свого захисника та окрім того стверджує, що після виходу в нарадчу кімнату місцевий суд безпідставно відновив з`ясування обставин, встановлених під час цього кримінального провадження, чим істотно порушив вимоги КПК України (4651-17) .

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_7 підтримали доводи своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити на викладених підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги сторони захисту необґрунтованими, просив залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_7 скоїла саме закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_8, а не перебувала в стані необхідної оборони. З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування цього висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_6 та засудженої ОСОБА_7 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.

Постановляючи вирок, місцевийсуд послався на показання самої обвинуваченої, яка повідомила, що між нею та потерпілим, з яким вона співмешкала, протягом тривалого часу виникали конфліктні ситуації та сварки. 13 липня 2020 року до неї прийшов ОСОБА_8 із ОСОБА_9 і під час розпивання спиртних напоїв, коли ОСОБА_9 вийшов до вбиральні, між нею та потерпілим виник черговий конфлікт.

Також, суд узяв до уваги показання свідка ОСОБА_9, який підтвердив наведені вище обставини та показав, що повернувшись із вбиральні, побачив, що ОСОБА_7 вийшла з кімнати, де вони вживали алкогольні напої, в той же час ОСОБА_8 залишився сидіти на дивані, затуляючи глибоку рану на шиї. Після цього ОСОБА_9 надав потерпілому домедичну допомогу та викликав швидку. Інших осіб в квартирі не було.

Поміж зазначеного, місцевий суд послався й на ряд письмових доказів, зокрема:

- протокол огляду місця події від 14 липня 2020 року, у якому зафіксовано місце скоєння злочину та яким вилучено з квартири ОСОБА_7 горловину розбитої скляної пляшки "Coca-Cola" з нашаруванням речовини бурого кольору, зрізи тканини із з речовиною бурого кольору та кухонні ножі;

- протокол слідчого експерименту від 21 липня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_8, в ході якого останній показав як саме ОСОБА_7 завдала йому удар скляною пляшкою по голові та спричинила два ножових поранення в ділянку шиї ліворуч;

- протокол слідчого експерименту від 30 липня 2020 року за участю ОСОБА_7, в ході якого остання виклала обставини, які передували заподіянню нею ОСОБА_8 ножового поранення шиї та вказала на механізм та локалізацію завданих ОСОБА_8 ударів ножем;

- висновки судово - медичних експертиз № 12-14/533-А/20 від 24 липня 2020 року та № 12-14/660-А/20 від 10 вересня 2020 року, які під час допиту підтвердив експерт ОСОБА_10, та з яких вбачалось, що ОСОБА_8 заподіяно тупим твердим предметом забійну рану в тім`яній ділянці зліва і предметом із колюче-ріжучими властивостями, індивідуальні особливості якого в ушкодженні не відобразилися, - два колото-різаних поранення шиї зліва із пошкодженням м`язів шиї та гілки сонної артерії за обставин, що в цілому не суперечать показанням самого потерпілого;

- висновки судово-імунологічних експертиз № 14/1748-Дм/20 від 03 вересня 2020 року, № 14/1749-Дм/20 від 03 вересня 2020 року та висновок судово - цитологічної експертизи 15-12/№ 758/Дм/2020 від 17 вересня 2020 року, відповідно до яких на кухонному ножі та вирізах тканини, вилучених із квартири ОСОБА_7, виявлено кров ОСОБА_8 .

З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому взяв до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.

Водночас, місцевий суд вмотивовано із детальним наведенням підстав спростував дві різні версії захисту: за однією ОСОБА_7 не вчиняла інкримінованого їй кримінального правопорушення, за іншою - під час зазначених подій ОСОБА_7 перебувала у стані необхідної оборони і діяла з метою припинення протиправного посягання на її життя та здоров`я з боку потерпілого.

Така позиція суду ґрунтується, зокрема, на послідовних протягом всього судового розгляду показаннях свідка ОСОБА_9, які в повній мірі узгоджуються з іншими дослідженими у справі доказами, у тому числі поясненнями ОСОБА_8, наданими під час досудового розслідування.

Також, установлені судом фактичні обставини свідчать, що засуджена вчинила діяння в обстановці, яка не має ознак необхідної оборони, що зумовлює кримінально-правову оцінку скоєного нею на загальних підставах.

В своїх показаннях ОСОБА_7 зазначала, що під час конфлікту, який виник між нею та потерпілим, ОСОБА_8 не просто бив її, а стискав руками шию, що викликало у неї побоювання за своє життя.

Однак, з дослідженого висновку судово - медичної експертизи № 09-2318/2020 від 31 липня 2020 року встановлено, що при обстеженні ОСОБА_7 не виявлено будь-яких тілесних ушкоджень, які б свідчили про стискання її шиї руками.

Крім того суд обґрунтовано відкинув твердження сторони захисту про значну різницю у антропометричних даних обвинуваченої та потерпілого, оскільки за встановлених в ході розгляду кримінального провадження обставин ОСОБА_8 був у стані сильного алкогольного сп`яніння і за словами самої ОСОБА_7 перебував у положенні сидячи, оскільки не міг триматися на ногах.

Щодо наявності протягом тривалого часу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 неприязних стосунків, внаслідок чого між ними часто виникали конфлікти та бійки з заподіянням тілесних ушкоджень, то місцевий суд також вмотивовано зазначив про те, що такі мали місце не через особисту неприязнь, а з огляду на їх аморальний спосіб життя та зловживання спиртними напоями.

Таким чином, суд обґрунтовано не взяв до уваги твердження сторони захисту та вмотивовано вказав про наявність у обвинуваченої прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, який остання не довела до кінця з незалежних від неї причин.

Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.

У касаційній скарзі захисник та засуджена посилаються на недопустимість ряду письмових доказів, які, за їх твердженнями, були отримані із істотним порушенням вимог КПК України (4651-17) , і вважають що ці аргументи залишилися без належної уваги під час розгляду кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій.

Так, сторона захисту заперечує допустимість протоколу огляду місця події від 14 липня 2020 року і, як наслідок, похідних доказів, оскільки на момент огляду квартири ОСОБА_7 була відсутня. Крім того, захисник стверджує, що слідчий не звертався до слідчого судді із легалізацією такої слідчої дії, що є порушенням ч. 3 ст. 233 і ч. 2 ст. 237 КПК України.

Під час перевірки наведених доводів суди дослідили фактичні дані та обґрунтовано зазначили, що протокол огляду місця події було складено уповноваженою особою органу досудового розслідування у відповідності до приписів КПК України (4651-17) . Присутня на місці вчинення злочину ОСОБА_7, відповідно до приписів ч. 1 ст. 233 КПК України, власноручно зазначила в протоколі що надає дозвіл на огляд належного її житлового приміщення.

Крім того, з ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року встановлено, що клопотання слідчого про надання дозволу на огляд житла особи, в порядку передбаченому приписами ч. 3 ст. 233 КПК України, було задоволено і надано дозвіл на огляд належної ОСОБА_7 квартири, який проведено 14 липня 2020 року. Несвоєчасний розгляд такого клопотання слідчим суддею через завантаженість, не є тією обставиною, що порушує права та свободи людини і тягне за собою безумовне визнання зазначеного доказу недопустимим.

Крім зазначеного, апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Також, на проведення такої слідчої дії за потреби може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження.

Враховуючи наведене та зважаючи на мету проведеного огляду, відсутність ОСОБА_7 під час безпосереднього виявлення та фіксації обставин скоєного злочину не свідчить про недопустимість цього доказу.

Отже, суди належним чином дослідили вказані докази та дійшли переконливого висновку, що вони є допустимими та не встановили будь-яких порушень фундаментальних прав і свобод ОСОБА_7, що гарантовані їй державою.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції та звертає увагу на те, що в силу положень ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є фактичні дані, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. При цьому частинами 2 та 3 вказаної статті визначено перелік умов, за яких доказ визнається недопустимим.

Висловлюючи доводи щодо недопустимості вищезазначених процесуальних документів, захисник та засуджена не навели обґрунтувань допущення слідчими органами істотних порушень прав та свобод людини, які би зумовили визнання наведених доказів недопустимими.

Крім вищевказаних аргументів, сторона захисту стверджує, що місцевий суд безпідставно після видалення до нарадчої кімнати відновив судове слідство для долучення стороною обвинувачення до провадження ухвали слідчого судді про санкціонування проведення огляду квартири. Ці доводи були предметом детальної перевірки апеляційного суду, який вмотивовано визнав, що це не є порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, яке б було підставою для скасування чи зміни судового рішення.

З урахуванням положень ст. 433 КПК України доводи касаційних скарг про неповноту судового розгляду, яка полягала у відмові повторно допитати свідка ОСОБА_11, не можуть бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Такі аргументи також досліджувалися судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано погодився із рішенням місцевого суду та зазначив, що останній в повній мірі дотримався положень КПК України (4651-17) , а судовий розгляд проведено з дотриманням вимог закону.

Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.

Таким чином, матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення.

Призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним характеру вчинених протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винної та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника та засудженої не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженої - без задоволення.