718/1497/22 Про висловлювання пропозиції та надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вимоги за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища - 06.06.2024 Прийняття

За обставин детально викладених у вироку ОСОБА_6 було визнано винуватим у пропозиції службовій особі надати їй неправомірну вигоду, а також наданні такої вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, з огляду на таке.

22 червня 2022 року приблизно о 20:20 ОСОБА_6, керуючи автомобілем "ЗАЗ Dаewoо", номерний знак НОМЕР_1, по вул. Центральній в с. Стрілецький Кут Чернівецького району Чернівецької області порушив п. 2.3.В Правил дорожнього руху України, внаслідок чого був зупинений працівниками СРПП ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 та лейтенантом поліції ОСОБА_9, які заступили 22 червня 2022 року на чергування по охороні громадської безпеки та безпеки дорожнього руху, на службовому автомобілі марки "MITSUBISHI QUTLENDER" білого кольору, номерний знак НОМЕР_2 (на синьому фоні).

Під час розгляду адміністративної справи у працівників поліції виникла підозра про перебування водія транспортного засобу в стані сп`яніння, у зв`язку з чим йому було запропоновано проїхати в КНП "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" для проведення огляду лікарем на стан сп`яніння.На вказану пропозицію ОСОБА_6 погодився та поїхав разом з працівниками поліції.

За результатами проходження медичного огляду у КНП "Кіцманська БЛІЛ" у водія виявлено стан наркотичного сп`яніння внаслідок вживання марихуани.

Враховуючи наведене, працівниками поліції, які були одягнені у формений одяг Національної поліції із розпізнавальними знаками та жетонами, при цьому, відповідно до ст. 40 Закону України "Про національну поліцію", у салоні службового автомобіля яких знаходились два відео технічні пристрої (нагрудна камера, відео реєстратор), про застосування яких було повідомлено водія ОСОБА_6, прийнято рішення про винесення постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121 КУпАП та складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Під час оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_6, маючи умисел, направлений на пропозицію неправомірної вигоди службовій особі та переслідуючи намір уникнути адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення, неодноразово пропонував працівникам СРПП ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області неправомірну вигоду, від якої поліцейські відмовлялись, попереджаючи ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди.

В подальшому, 22 червня 2022 року приблизно о 21:40 ОСОБА_6 з метою реалізації єдиного злочинного умислу, спрямованого на надання неправомірної вигоди за нескладання працівником поліції адміністративних матеріалів та уникнення таким чином адміністративної відповідальності, знаходячись на передньому пасажирському сидінні службового автомобіля марки "MITSUBISHI QUTLENDER" білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 (на синьому фоні), надав інспектору СРПП ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_8, який відповідно до прим. 1 ст. 364 КК України є службовою особою та відповідно до своїх повноважень вправі складати протоколи про адміністративні правопорушення, неправомірну вигоду в розмірі 2055 грн, шляхом поміщення купюр в салон автомобіля під сумку працівника поліції на панелі поблизу важеля коробки перемикання передач.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з тим, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України не доведена, частина покладених в основу обвинувачення доказів є недопустимими, оскільки вони здобуті з грубим порушенням вимог КПК України (4651-17) , а інші не підтверджують обставин, на які у обвинувальному акті посилався прокурор.

Обґрунтовуючи свої доводи, засуджений вказує, що наданий стороною обвинувачення відеозапис є недопустимим доказом, з огляду на те, що:

- ст. 40 Закону України "Про національну поліцію", наказом МВС України "Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису" від 18 грудня 2018 року № 1026 та Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису передбачено, що під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях, а включення такого реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції та відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища. При цьому вказана Інструкція не поширюється на здійснення фото- та відеофіксації процесуальних дій в порядку ст. 107 КПК України;

- згідно відповіді начальника ВП № 2 від 04 серпня 2022 року № 4721 протягом червня-липня 2022 року працівниками ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області відносно ОСОБА_6 НСРД не здійснювалось,

- бодікамери обох поліцейських, у порушення закону, не були закріплені на форменому одязі;

- відсутнє відео, на якому працівники поліції, згідно законодавства, попереджають його про здійснення фіксації, а показання свідків (працівників поліції) про те, що вони проводили таку дію є неправдивими;

- відсутнє відео де працівники поліції зупиняли саме його та те, що він був за кермом автомобіля і здійснив правопорушення;

- у матеріалах справи відсутній відеозапис на якому він пропонує (неодноразово пропонує) працівникам поліції неправомірну вигоду (відсутня сама пропозиція);

Крім того, засуджений стверджує, що суди попередніх інстанцій проігнорували його показання щодо провокації з боку працівників поліції. При цьому ОСОБА_6 вказує, що:

- свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є працівниками поліції, які саме і спровокували його на вчинення кримінального правопорушення, оскільки вони, попередньо встановивши обидві свої камери, фокус яких спрямували на пасажирське сидіння, не попередивши про те, що ведеться відеофіксація, запросили його сісти у службовий автомобіль де повідомили про кримінальну відповідальність за неправомірну вигоду;

- прокурором, з метою перевірки факту провокації кримінального правопорушення, не було проведено слідчого експерименту, а також не було проведено перехресного допиту між ним та працівниками поліції щодо провокації;

- стороною обвинувачення, з огляду на практику ЄСПЛ, не довела відсутність в діях працівників поліції підбурювання до вчинення кримінального правопорушення;

- докази у даному провадженні були отримані внаслідок провокації, а тому з огляду на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), їх слід визнати недопустимими;

- суди попередніх інстанцій проігнорували положення ст. 86, ч. 1 ст. 87, п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України та ст. 62 Конституції України, у зв`язку з чим, їх рішення є необґрунтованими.

Також засуджений зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено хто саме запропонував йому сісти у службовий автомобіль, то зазначене, на його переконання, свідчить про завідоме приховування співучасника кримінального правопорушення.

Водночас, у своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на постанову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, яка була ухвалена у справі № 489/4827/16-а, вказує про неможливість врахування показань працівників поліції як свідків.

Крім того, засуджений звертає увагу на те, що місцевий суд, в порушення п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України не обґрунтував поза розумним сумнівом, яким чином:

- рапорти працівників поліції є доказом у справі;

- протоколи огляду місця події та речей і документів підтверджують його вину у наданні неправомірної вигоди працівникам поліції, з огляду на те, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки в ньому наявні помилки в частині часу закінчення слідчої дії;

- матеріали адміністративної справи підтверджують вину у наданні неправомірної вигоди працівникам поліції, з огляду на те, що вони стосуються іншої справи та не можуть бути використані у кримінальному провадженні;

- попередження про кримінальну відповідальність свідків (поліцейських) може спростувати відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт попередження його працівниками поліції про здійснення відеофіксації.

Також засуджений стверджує, що суд першої інстанції проігнорував заявлені стороною захисту відводи прокурору.

Водночас, засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні його апеляційної скарги, належним чином своїх висновків не мотивував та не обґрунтував своє рішення щодо необґрунтованості доводів сторони захисту, а лише перерахував наведені у рішенні місцевого суду докази та формально вказав про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Таким чином, засуджений вважає, що суди попередніх інстанцій віднеслися упереджено до розгляду даної справи, оскільки неповно оцінили всі докази, проігнорували клопотання про визнання доказів недопустимими та, не надавши відповідь на ряд запитань, які, на його думку, є вирішальними у справі, дійшли помилкових висновків про те, що доводи сторони захисту про провокацію кримінального правопорушення та недопустимість доказів є безпідставними.

На зазначену касаційну скаргу засудженого заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, а також наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК України.

Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 не погоджується зі змістом покладених в основу обвинувального вироку показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині того, що останні попереджали його про здійснення відеофіксації їх розмови на бодікамери. Однак такі доводи засудженого, на переконання Суду, зводяться лише до надання ним власної оцінки допустимості вказаних доказів, при цьому засуджений не зазначає, яким саме чином, на його думку, вказане призвело до допущення судом судами попередніх інстанцій істотного порушення вимог КПК України (4651-17) та позбавило можливості ухвалити законні та обґрунтовані рішення (ст. 412 КПК України), а тому, з огляду на положення, передбачені ст. 433 КПК України такі доводи засудженого ОСОБА_6 не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України поза розумним сумнівом, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, при постановленні вироку стосовно ОСОБА_6 місцевим суд було враховано показання обвинуваченого, який вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України не визнав та пояснив, що 22 червня 2022 року приблизно о 20:00 в с. Стрілецький Кут його безпідставно зупинили працівники поліції шляхом блокування руху автомобіля службовим авто поліції, запідозрили у нього стан наркотичного сп`яніння та повезли у лікарню, де вимагали хабар. Було 2 екіпажі поліції. ОСОБА_6 написав заяву про вимагання хабара поліцейськими, умислу давати хабар він не мав, оскільки є волонтером. Штраф за скоєні правопорушення заплатив, щоб забрати свій автомобіль. Працівники поліції сказали, щоб ОСОБА_6 сів до них в автомобіль. У нього гроші знаходилися в кишені, вийшовши із автомобіля поліцейських, помітив, що грошей немає, подумав, що вони випали на сидіння у автомобілі. Побачив, що поліцейський поклав гроші на підлокотник на суму 2005 гривень, купюрами по одній і по дві гривні. ОСОБА_6 просив їх повернути ці гроші. Постанову та протокол поліцейські склали до виклику слідчо-оперативної групи. Працівники поліції не попереджували його, що ведеться відео фіксація, але попередили про кримінальну відповідальність за дачу хабара. У автомобілі був один поліцейський. Гроші випали після того, як склали постанову та протокол.

Разом з тим суд першої інстанції зауважив, що, незважаючи на показання обвинуваченого та заперечення ним своєї винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, його вина знайшла своє підтвердження та доведена повністю дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, а саме показаннями:

- свідка ОСОБА_8 (інспектор поліції), який під час допиту в суді пояснював, що 22 червня 2022 року приблизно о 20:20 в с. Стрілецький Кут зупинили ОСОБА_6, який говорив незрозумілі речі, його зіниці не реагували на світло. Запропонували йому проїхати в Кіцманську ЦРЛ на, що він погодився. ОСОБА_6 довго не міг здати речовину на аналіз. Результат тесту виявився позитивним. Працівники поліції почали складати відносно нього матеріали. ОСОБА_6 сів у службовий автомобіль працівників поліції і під барсетку поклав гроші. Поліцейські побачили та зачинили транспортний засіб і викликали слідчо-оперативну групу. Гроші не були загублені, і ніхто ці кошти в нього не вимагав. Попередили ОСОБА_6 про відео фіксацію, гроші він так і не забирав, скарг не висловлював. Гроші поклав тоді, коли почали відносно нього складати протокол про адміністративне правопорушення Після виклику на "102" ОСОБА_6 повідомив, що загубив гроші;

- свідка ОСОБА_9 (інспектор поліції), який під час допиту в суді пояснював, що 22 червня 2022 року приблизно о 20:20 в с. Стрілецький Кут зупинили ОСОБА_6 . Було відпрацювання по перевізниках, а ОСОБА_6 керував автомобілем "таксі" та був не пристебнутий ременем безпеки. Поліцейські виявили у ОСОБА_6 ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: помітили тремтіння пальців рук, коли він передавав документи, зіниці очей не реагували на світло. Після чого запропонували ОСОБА_6 поїхати в Кіцманську ЦРЛ. Тест виявився позитивним, останній перебував у стані наркотичного сп`яніння (марихуана). Складали адміністративні матеріали відносно нього. У службовому автомобілі ОСОБА_6 говорив з кимось по телефону, а потім під барсетку поклав гроші. Інспектор ОСОБА_9 сказав йому, що за це передбачена кримінальна відповідальність, на що він відповів, що все буде добре. Під час цього всього ОСОБА_6 скарг не озвучував. Повідомили його, що ведеться відео фіксація. Свідок стояв біля водійських дверей, коли ОСОБА_6 передав гроші;

- свідка ОСОБА_10 (медсестра в Кіцманській БЛІЛ), яка під час допиту в суді пояснювала, що ввечері поліцейські привезли на освідчення чоловіка. Працівники поліції попросили її бути "свідком хабара". Гроші були під сумкою на підлокотнику службового автомобіля поліції. Коли запакували гроші ОСОБА_6 запитав, коли їх повернуть. Було приблизно 2000 гривень. Вона підписала протокол і пакет, в якому були запаковані гроші. Все відповідало дійсності, ОСОБА_6 жодних зауважень не висловлював.

Заслухавши пояснення вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є логічними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів в їхній достовірності, а тому визнав їх належними та допустимими доказами вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У своїй касаційній скарзі засуджений, оскаржуючи вирок, зазначає, що показання працівників поліції не можуть бути доказами у кримінальному провадженні, оскільки останні фактично є заявниками та службовими особами у справі, а тому є упередженими.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Водночас положеннями ч. 2 вказаної статті визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути свідками у кримінальному провадженні. При цьому зазначена норма процесуального закону не містить заборони залучення в якості свідків працівників поліції, які під час виконання своїх службових обов`язків були очевидцями вчинення злочину.

Разом з тим, що стосується посилань засудженого ОСОБА_6 на те, що відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, ухваленої у справі № 489/4827/16-а, згідно якої свідчення інспектора поліції не може вважатись об`єктивним доказом у справі про порушення ПДР (1306-2001-п) , то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки зазначене рішення Суду не є релевантним обставинам даної справи.

Так, як убачається з вироку, інспектори поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були допитані місцевим судом як свідки у зв`язку з тим, що саме їм як службовим особам ОСОБА_6 здійснив пропозицію та надав неправомірну вигоду з метою уникнення від адміністративної відповідальності, що охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 369 КК України, яка і була інкримінована засудженому. При цьому вказані особи допитувались місцевим судом саме на предмет вчинення ОСОБА_6 вказаного кримінального правопорушення, а не щодо порушення останнім ПДР (1306-2001-п) .

Також суд першої інстанції дослідив:

- рапорт помічника чергового ВП № 2 Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_11, згідно з яким судом першої інстанції було встановлено, що 22 червня 2022 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 2487 від 22 червня 2022 року як: прийняття або надання пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою;

- рапорт інспектора СРПП ВП № 2 м. Кіцмань ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_12, відповідно до якого місцевий суд встановив, що 22 червня 2022 під час перебування на добовому чергуванні спільно з інспектором ОСОБА_9, під час складання адміністративних матеріалів за порушення ПДР (1306-2001-п) гр. ОСОБА_6, який перебував у службовому автомобілі, з метою ухилення від адміністративної відповідальності надав йому неправомірну вигоду на суму 2055 грн;

- протоколом огляду місця події від 22 червня 2022 року, за результатами дослідження якого місцевий суд встановив, що у присутності понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_13 було оглянуто службовий автомобіль "MITSUBISHI QUTLENDER", д.н.з. НОМЕР_2, в якому виявлено та вилучено грошові кошти на суму 2055 грн;

- протокол огляду речей і документів від 05 липня 2022 року з додатками та відеозапис з бодікамер поліцейських, згідно яких суд встановив, що ОСОБА_6, сівши на переднє пасажирське сидіння службового авто поліцейських, кладе під сумку грошові кошти, показує пальцями "два", на зауваження поліцейського не реагує;

- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 80 від 22 червня 2022 року, виданого Кіцманською БЛІЛ, відповідно до якого суд встановив, що ОСОБА_6 перебував у стані наркотичного сп`яніння внаслідок вживання марихуани;

- постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 липня 2022 року, якою ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у сумі 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

- постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, якою постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишено без змін.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов висновку про те, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Разом з тим місцевим судом було розглянуто клопотання сторони захисту про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів, а саме:

- відеозапису із службового автомобіля з підстав того, що він не є безперервним, не вказує на керування ОСОБА_6 транспортним засобом, а також не підтверджує того факту, що працівники поліції попередили його про відеофіксацію розмови;

- рапортів поліцейських СРПП АДРЕСА_2 - ОСОБА_11 у зв`язку з тим, що вони не мають жодного визначення та посилання в розумінні доказування.

При цьому, не погоджуючись з такими доводами обвинуваченого, суд першої інстанції зазначив, що факт керування останнім транспортним засобом встановлений постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, яка є остаточною та оскарженню не підлягає, тому є доведеним, а що стосується попередження обвинуваченого працівниками поліції про відеофіксацію розмови, то суд зауважив, що під час допиту в суді поліцейські ОСОБА_9 та ОСОБА_8, будучи попередженими про кримінальну відповідальність, дали показання про те, що повідомляли ОСОБА_6 про повну відеофіксацію їхнього спілкування на підставі ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію".

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 вказує, що покладені в основу вироку рапорти працівників поліції та матеріали адміністративної справи не є доказами у кримінальній справі та суд першої інстанції не обґрунтував яким чином вони доводять його винуватість.

Однак з такою позицією засудженого колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_6 винуватим за ч. 1 ст. 369 КК України, послався у своєму рішенні на рапорт помічника чергового ВП № 2 Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_11 та рапорт інспектора СРПП ВП № 2 м. Кіцмань ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_12 .

Разом з тим зі змісту вироку вбачається, що за результатом дослідження рапорту помічника чергового судом було встановлено факт надходження заяви від працівників поліції про вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, Суд зауважує, що відповідно до положень, передбачених статтями 65, 84, 95 КПК України показання свідка є доказом у кримінальному провадженні.

Водночас, що ж стосується рапорту інспектора поліції ОСОБА_12, то колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги засудженого про те, що цей рапортне є доказом у кримінальній справі не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, оскільки з огляду на зміст вироку, дані, які наведені у вказаному рапорті знайшли своє підтвердження під час допиту зазначеного поліцейського як свідка.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що наведені докази були оцінені судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи, за результатом дослідження яких, місцевий суд дійшов висновку про достатність доказової бази для підтвердження вини обвинуваченого та ухвалення щодо нього обвинувального вироку.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно зі змістом вироку, при засудженні ОСОБА_6, суд першої інстанції не посилався на матеріали адміністративної справи, як про це у своїй касаційній скарзі зазначає засуджений, а лише з метою спростування доводів сторони захисту про недоведеність факту керування обвинуваченим транспортним засобом, прийняв до уваги постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 липня 2022 року про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, якою це рішення було залишено без змін.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про недопустимість як доказу додатку до протоколу огляду речей і документів від 05 липня 2022 року у виді відеозопису з бодікамер поліцейських, через те, що: працівники поліції не попередили його про здійснення відеофіксації їх розмови; в матеріалах справи відсутній відеозапис того, як поліцейські його зупинили; бодікамери, в порушення вимог закону, не були розміщені на форменому одязі поліцейських, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Проте, доводи касаційної скарги про недопустимість як доказу відеозапису з бодікамер поліцейських не містять належних обґрунтувань про те, що цей доказ було отримано внаслідок істотного порушення його прав та свобод (у тому числі, з огляду на доводи засудженого про те, що грошові кошти, які було виявлено та вилучено у службовому автомобілі працівників поліції, випали у нього з кишені), а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, будь-яких істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, які б позбавили суд можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення в цій частині, в ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено не було.

При цьому, постановляючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на докази та встановленні фактичні обставини обґрунтував свої висновки щодо спроможності версії сторони обвинувачення, викладеної в обвинувальному акті, та спростування версії сторони захисту стосовно провокації кримінального правопорушення та неперевірки цього факту прокурором.

Так, мотивуючи своє рішення в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що провокація кримінального правопорушення може бути лише тоді, коли поліцейські вийшли за межі пасивного розслідування злочинної діяльності підозрюваного і почали чинити сильний тиск, такий як підбурення до вчинення злочину, який би в інакшому випадку не був би вчинений. Водночас зауважив, що пропозиція та дача неправомірної вигоди була спонтанним волевиявленням виключно водія ОСОБА_6, який таким чином хотів уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення. При цьому події розвивалися стрімко і в короткий проміжок часу, що не давало обґрунтованих підстав стверджувати про існування провокації кримінального правопорушення та наявності підстав перевіряти це твердження сторони захисту силами прокуратури.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи сторони захисту про провокацію та недопустимість окремих доказів у цій справі є безпідставними та такими, що зводяться лише до способу захисту з метою уникнення обвинуваченим від кримінальної відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, свідків та наведені в оскаржуваному рішенні письмові докази, які у своїй сукупності також визнав послідовними та такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 22 червня 2022 року, посилаючись на те, що зазначений у вказаному процесуальному документі час проведення слідчої дії, повністю співпадає з відеозаписом огляду, під час якого слідчий озвучив, що огляд місця події розпочато о 22:30 та о 22:58 поліцейський упаковує вилучені грошові кошти у сейф-пакет, на якому розписуються поняті.

Одночасно суд апеляційної інстанції також не погодився з позицією сторони захисту щодо провокації кримінального правопорушення.

Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого у цій частині, суд апеляційної інстанції вказав, що твердження про провокацію кримінального правопорушення передбачає, що злочин був вчинений (неправомірна вигода надана), але внаслідок підбурювання працівників поліції, а тому посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на провокацію кримінального правопорушення суперечить його ж показанням про те, що гроші випадково випали із кишені та вказує на ту обставину, що він дійсно надав неправомірну вигоду.

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що, ураховуючи наведене, орган досудового слідства не мав підстав для проведення слідчого експерименту з метою з`ясування, хто із працівників поліції перебував при проходженні обвинуваченим огляду в лікарні на стан сп?яніння та хто розмовляв з ним до того, як він мав сісти в автомобіль.

Крім того, суд апеляційної інстанції також зауважив, що з огляду на те, що ОСОБА_6 не визнавав той факт, що він надавав працівникам поліції неправомірну вигоду та пояснював, що гроші випали у нього з кишені в салоні поліцейського авто, то його доводи щодо провокації кримінального правопорушення фактично позбавленні змісту, оскільки обвинувачений заперечував вчинення зі свого боку дій, які складають об`єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Так, у судовій практиці Верховного Суду та практиці ЄСПЛ чітко розмежовуються захист від провокації із запереченням факту вчинення кримінального правопорушення загалом.

Зокрема, у своєму рішенні від 08 липня 2021 року по справі "Берлізев проти України" (параграф 45) ЄСПЛ зазначив, що ситуація, за якої заявник стверджував про підбурювання його до одержання хабара, не підпадає під категорію "справ про провокацію злочину" (див. для порівняння рішення у справі "Раманаускас проти Литви"), оскільки заявник хоча і сформулював свою скаргу, використавши термін "підбурювання", проте, як вбачається, по суті він скаржився, що його "підставили". Насправді заявник ніколи фактично не визнавав вимагання або одержання хабаря. Навпаки, як на національному рівні, так і у Суді він послідовно стверджував, що ОСОБА_14 підкинув гроші до його кабінету, щоб заявника визнали винним у вчиненні злочину.

Крім того, у параграфі 46 вищенаведеного рішення, ЄСПЛ вказав, що з точки зору фактів не є послідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Однак, як вбачається з доводів заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на "таємного агента" (agent provocateur). Отже, ця справа суттєво відрізняється від розглянутих судом раніше справ щодо стверджуваної провокації заявників органами державної влади, які підбурили їх до вчинення правопорушень, які за інших обставин не були б вчинені (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Любченко проти України").

Отже у своєму рішенні ЄСПЛ констатував, що захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 385/619/16 (провадження № 51-2496км21) та від 08 грудня 2022 року у справі № 466/9812/16-к (провадження № 51-3021км22).

Таким чином, ураховуючи вищенаведене, а також те, що, з огляду на рішення судів попередніх інстанцій, засуджений ОСОБА_6 не визнавав свою вину та заперечував той факт, що він надавав працівникам поліції неправомірну вигоду, при цьому пояснював, що грошові кошти, які були знайдені в автомобілі поліцейських, випали у нього з кишені, то колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що інкриміноване засудженому кримінальне правопорушення було вчинено внаслідок провокації з боку працівників поліції.

За таких обставин Верховний Суд не погоджується з доводами засудженого про недопустимість наявних в матеріалах справи доказів з підстав того, що вони були отримані внаслідок провокації, тобто з грубим порушенням вимог КПК України (4651-17) , а також не приймає до уваги посилання на обставини, які, на його думку, свідчать про наявність провокації кримінального правопорушення, а саме те, що:

- працівники поліції навмисно розмістили бодікамеру в автомобілі, а не на форменому одязі;

- поліцейські не висловили цілковитої відмови від запропонованої неправомірної вигоди;

- судами попередніх інстанцій не встановлено на підставі чого працівники поліції запрошували його до службового автомобіля та на підставі якого документу передбачено таке запрошення цивільних осіб;

- судами попередніх інстанцій не було встановлено хто саме з працівників поліції запропонував засудженому сісти в авто;

- прокурором не було перевірено факту провокації кримінального правопорушення та не доведено її відсутність;

- органом досудового слідства не було проведено слідчого експерименту з метою з`ясування, хто із працівників поліції перебував при проходженні обвинуваченим огляду в лікарні на стан сп?яніння та хто розмовляв з ним до того, як він мав сісти в автомобіль (що свідчить про необхідність кваліфікації його дій як замах на злочин, а також вказує на приховування співучасника злочину).

Що стосується доводів засудженого про недоведеність вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено умислу, а також обставин, за яких він пропонував працівникам поліції неправомірну вигоду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України характеризується такими діяннями як: пропозиція неправомірної вигоди; її обіцянка; надання неправомірної вигоди. При вчиненні дій, передбачених ст. 369 КК України адресатом неправомірної вигоди є службова особа, які неправомірну вигоду пропонують, обіцяють або надають за вчинення чи невчинення нею в інтересах того хто її пропонує, обіцяє чи надає, будь-якої дії пов`язаної з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Суб`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у прямому умислі, тобто винний усвідомлює, що він пропонує, обіцяє або надає службовій особі неправомірну вигоду за виконання чи невиконання нею будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища, в інтересах того хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, викладаючи формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з урахуванням змісту досліджених доказів, вказав, що ОСОБА_6 під час оформлення стосовно нього адміністративних матеріалів маючи умисел, направлений на пропозицію неправомірної вигоди службовій особі та переслідуючи намір уникнути адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення, неодноразово пропонував працівникам СРПП ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області неправомірну вигоду, від якої поліцейські відмовлялись, попереджаючи ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди. Разом з тим, розуміючи, що стосовно нього все таки буде винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121 КУпАП та складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_6 з метою реалізації єдиного злочинного умислу, спрямованого на надання неправомірної вигоди за нескладання працівником поліції адміністративних матеріалів та уникнення таким чином адміністративної відповідальності, знаходячись на передньому пасажирському сидінні службового автомобіля марки "MITSUBISHI ОUTLENDER" білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 (на синьому фоні), надав інспектору СРПП ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_8, який відповідно до прим. 1 ст. 364 КК України є службовою особою та відповідно до своїх повноважень вправі складати протоколи про адміністративні правопорушення, неправомірну вигоду в розмірі 2055 грн, шляхом поміщення купюр в салон автомобіля під сумку працівника поліції на панелі поблизу важеля коробки перемикання передач.

При цьому, таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі наявних в матеріалах провадження доказів, зокрема:

- показань свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (інспектори поліції), які, з-поміж іншого, зазначали, що, коли вони почали складати відносно ОСОБА_6 матеріали про адміністративні правопорушення, останній сів у службовий автомобіль і під барсетку поклав гроші;

- свідка ОСОБА_10, яка пояснювала, що працівники поліції попросили її бути "свідком хабара". Гроші були під сумкою на підлокотнику службового автомобіля поліції. Коли запакували гроші ОСОБА_6 запитав, коли їх повернуть. Було приблизно 2000 гривень;

- відеозаписів з бодікамер поліцейських, відповідно до яких суди встановили, що ОСОБА_6 сів у автомобіль працівників поліції та відразу поклав гроші під сумку поліцейського, яка знаходилась між передніми сидіннями, показавши пальцями "два". На неодноразово повторені питання поліцейського, що він поклав під сумку, ОСОБА_6 зазначав, що все нормально та він нічого не клав, а також сказав фразу : "Я вас прошу";

- протоколу огляду місця події від 22 червня 2022 року, за результатами дослідження якого суди встановили, що у присутності понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_13 було оглянуто службовий автомобіль "MITSUBISHI ОUTLENDER", д.н.з. НОМЕР_2, в якому виявлено та вилучено грошові кошти на суму 2055 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, дійшли обґрунтованих висновків про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. При цьому Суд зауважує, що відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України ОСОБА_6 було доведено до кінця, шляхом розміщення грошових коштів під сумкою працівника поліції у службовому автомобілі, які в подальшому були виявлені та вилучені під час огляду місця події, а тому колегія суддів не вбачає підстав для висновку про необхідність визначення правової кваліфікації дій засудженого як замах на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судами докази та встановлені фактичні обставини є правильною, а посилання сторони захисту порушення судами п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 86, ч. 1 ст. 87, п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України та ст. 62 Конституції України, та, як наслідок, на безпідставне засудження ОСОБА_6, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

У своїй касаційній скарзі засуджений зауважує, що суди попередніх інстанцій віднеслись упереджено до розгляду даної справи, оскільки не встановили чому працівники поліції не повернули йому кошти після того, як він повідомив, що вони випали на сидіння, а також не перевірили чому не було надано письмової відповіді на його заяву про повернення грошових коштів.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, у якому обвинувачувався ОСОБА_6 є грошові кошти у сумі 2055 грн, які останній пропонував та надав працівникам поліції як неправомірну вигоду.

Таким чином, постановою слідчого про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 24 червня 2022 року грошові кошти у сумі 2055 грн, які були виявлені та вилучені під час огляду місця події, який відбувався 22 червня 2022 року, було визнано речовими доказами

Положеннями ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Як убачається з вироку, судом першої інстанції на виконання вищенаведеної норми процесуального закону, грошові кошти у сумі 2055 грн було конфісковано в дохід держави.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги засудженого щодо неповернення йому грошових коштів, оскільки останні у цьому кримінальному провадженні були визнані речовим доказом та їх доля була вирішена в порядку передбаченому КПК України (4651-17) .

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції було проігноровано його клопотання про відвід прокурору, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається зі змісту матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції було постановлено ухвалу від 21 вересня 2022 року про завершення підготовчого судового засідання та призначення судового розгляду даного кримінального провадження. При цьому цією ж ухвалою місцевий суд, посилаючись на необґрунтованість заявленого прокурору відводу, відмовив у його задоволенні.

Обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд зазначив, що правовий статус і повноваження прокурора у кримінальному процесі визначені ст. 36 КПК України, відповідно до частини першої якої прокурор здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, с самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Питання керівництва досудовим розслідуванням, проведення конкретних слідчих дій відносяться до дискреційних повноважень прокурора ОСОБА_15, і незгода із його процесуальними рішеннями не утворює підставу для відводу прокурора. При цьому суд також зауважив, що питання вини чи невинуватості ОСОБА_6 буде вирішуватися судом за результатами розгляду цієї справи в нарадчій кімнаті.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою заявлені ним відводи прокурору, не ґрунтуються на матеріалах справи. При цьому в матеріалах кримінального провадження також не містяться дані про те, що засуджений у своїй апеляційній скарзі, в порядку ч. 2 ст. 392 КПК України, висловлював заперечення щодо рішення суду першої інстанції в цій частині.

Крім того, Верховний Суд також не погоджується з доводами касаційної скарги засудженого про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України (4651-17) .

Так, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України чи будь-яких інших істотних порушень вимог КПК України (4651-17) , про що обвинувачений вказував у своїй апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не встановив.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, то касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, авирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.