682/1042/23 Про умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, та відкрите викрадення чужого майна (грабіж), скоєне повторно, в умовах воєнного стану - 04.06.2024 Прийняття

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянинаУкраїни, уродженця с. Хоросток Славутського району Хмельницької області, без зареєстрованого місця проживання, раніше неодноразово судимого, останні рази: 1) 25 червня 2021 року Піщанським районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 390, ч. 3 ст. 185 КримінальногокодексуУкраїни(далі - КК) і на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,звільненого02 вересня 2022 рокуза відбуттям строкупокарання; 2) 19 квітня 2023 року Славутським міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді 150 год громадських робіт,

засудженогозавчиненнякримінальнихправопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 186 КК.

Змістоскарженихсудовихрішеньівстановленісудамипершоїта апеляційноїінстанційобставини

За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 серпня 2023 року, залишеним 26 жовтня 2023 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 4 ст. 186 КК до покаранняувидіпозбавленняволі на строк 7 років 6 місяців танапідставіч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2023 року, і з урахуванням ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді 7 років 6 місяців 10 днів. Ухвалено строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з 04 квітня 2023 року (моменту його затримання), зарахувавши у строк відбуття покарання період його попереднього ув`язнення з часу затримання - 04 квітня 2023 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.

Як установив суд, ОСОБА_7 24 березня 2023 року близько 21 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у одній із кімнат будинку АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_8, у ході якого завдав останньому два удари кулаком правої руки в область лівого ока та один удар кулаком лівої руки в область правого ока, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку, синців повік правого та лівого очей з крововиливом під кон`юктивну оболонку, забійної рани лівої підочної ділянки з підшкірною гематомою, що відповідно до висновку експерта відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Відразу після цього, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 з корисливих мотивів, з метою відкритого викрадення чужого майна та особистого незаконного збагачення, розуміючи протиправний характер своїх дій, умисно, повторно, в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у присутності свідка ОСОБА_9 відкрито викрав у потерпілого ОСОБА_8 мобільний телефон LG моделі "G7ThinQ" 4/64 GB, вартістю 3631 грн 85 коп. та гроші у сумі 100 грн, завдавши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 3731 грн 85 коп.

Вимогикасаційноїскаргитаузагальненідоводиособи, якаїхподала

Укасаційнійскарзізахисник ОСОБА_6 просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи заявлену вимогу, заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини та правильність кваліфікації діяння ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК, скаржник стверджує, що останній не викрадав телефон потерпілого, а взяв його лише з метою повернути йому, через те, що ОСОБА_8, забув його у будинку по АДРЕСА_1, проте, не знайшовши потерпілого, звернувся у відділ поліції, де добровільно видав мобільний телефон. Водночас, касатор зазначає, що заява та протокол про добровільну видачу мобільного телефону, а також матеріали кримінального провадження у цілому не містять підтверджень того, що під час їх оформлення ОСОБА_7 було роз`яснено його процесуальні права, у тому числі не свідчити проти себе та право мати захисника. Крім того, ОСОБА_6 стверджує, що висновки судів нижчих інстанцій про доведеність винуватості його підзахисного у вчиненні грабежу, ґрунтуються на неправдивих свідченнях ОСОБА_9, показання якої значно різняться від показань потерпілого, наданих у суді апеляційної інстанції. Також сторона захисту стверджує, що показання потерпілого в апеляційному суді протирічать його свідченням у місцевому суді, проте суд апеляційної інстанції цих обставин до уваги не узяв і не зазначив відповідних правових підстав для цього. Крім того, у скарзі містяться посилання на неповноту досудового та судового слідства, оскільки на переконання захисника ні органом досудового розслідування, ні судом не було встановлено корисливого мотиву у діянні ОСОБА_7 .

Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.

Позиціїучасниківсудовогопровадження

Усудікасаційноїінстанціїзахисникпідтримавкасаційнускаргу, прокурор заперечила проти її задоволення.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, поясненнязахисника, думку прокурора, перевірившиматеріаликримінальногопровадженнятадоводи, викладенів касаційнійскарзі, колегіясудівдійшлависновку, щоподанаскаргане підлягає задоволеннюз огляду на таке.

Керуючись ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення у межах касаційної скарги, в якій висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та юридично-правова оцінка цього діяння не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

У касаційній скарзі, за її змістом, захисник заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірка у силу закону (статті 433, 438 КПК) до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, є обґрунтованим, його зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції з`ясував позицію ОСОБА_7 щодо пред`явленого обвинувачення, котрий, будучи допитаним за участю захисника, не заперечував факту узяття ним мобільного телефону потерпілого та його утримання при собі до наступного дня після подій, що були йому інкриміновані. При цьому ОСОБА_7, не визнавши своєї провини у вчиненні грабежу, наполягав на тому, що грошові кошти у сумі 100 грн ОСОБА_10 давав йому добровільно з метою придбання алкогольних напоїв, однак він їх не взяв. Телефон забрав не з кишені потерпілого, а зі столу вже після того, як вивів напівпритомного потерпілого на вулицю, однак не зміг відразу віддати його ОСОБА_8, через те, що останнього вже не було на тому місці, де він його залишив. Водночас засуджений пояснив суду, що наступного дня мав намір віднести зазначений телефон у прокуратуру, щоб показати відео, через яке між ним та потерпілим стався конфлікт, а зустрівши працівників поліції, вирішив віддати телефон їм.

Усупереч доводам захисника у касаційній скарзі таку версію засудженого суд ретельно перевірив і вмотивовано спростував у вироку.

Дослідивши показання ОСОБА_7, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти власності. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу:показань допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_8, свідка ОСОБА_9 ; даних, що містяться у протоколах прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 25 березня 2023 року, у заяві ОСОБА_7 та протоколі добровільної видачі мобільного телефону від 25 березня 2023 року, у протоколі огляду речового доказу від 26 квітня 2023 року, у протоколах слідчого експерименту від 31 березня 2023 року, проведених зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11, у висновках експертних досліджень (судової товарознавчої, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз), зміст яких детально викладено у вироку.

Так, згідно з даними, відображеними на носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг судового засідання, за матеріалами кримінального провадження у своїх показаннях суду потерпілий підтвердив, що під час спільного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, останній вдарив його (потерпілого) двічі, від чого він втратив свідомість і нічого не пам`ятає. Прокинувшись вранці у прибудові та повернувшись додому, не виявив особистих речей (мобільного телефону і 100 грн), попросив сина зателефонувати на його номер, однак трубки ніхто не брав. Оскільки внаслідок ударів ОСОБА_7 мав рвані рани обличчя, пішов до лікарні, де й звернувся до працівників поліції, які прибули туди, ймовірно, за повідомленням лікаря. Мобільний телефон йому повернули працівники поліції. ОСОБА_7 його не розшукував і не намагався надати йому медичну допомогу. Події вчиненого щодо нього злочину пам`ятає погано, оскільки перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 ствердно показала, що після того, як ОСОБА_7 під час конфлікту не менше трьох разів ударив ОСОБА_8 кулаками в обличчя від чого останній втратив свідомість.Також засуджений завдав декілька ударів ОСОБА_11, який намагався захистити потерпілого. Потім ОСОБА_7 у її присутності витягнув з кишені ОСОБА_8 мобільний телефон і дві купюри по 50 грн. На її зауваження щодо неправомірної поведінки ОСОБА_7 відповів, що то не її справа. Через годину потерпілий прийшов до тями і ОСОБА_7 вивів його з будинку, телефон ОСОБА_8 був у засудженого. Через пару годин ОСОБА_7 повернувся і ліг спати. При цьому свідок заперечила, що ОСОБА_7 після того, як вивів потерпілого, нібито вертався до будинку за його телефоном. Уранці вони пили чай, телефон потерпілого був у ОСОБА_7, вона з ОСОБА_11 присоромили засудженого і попросили повернути телефон, на що той погодився і пішов з будинку.

За змістом протоколу слідчого експерименту від 31 березня 2023 року, відеозапис якого було дослідженого судом, свідок ОСОБА_9 давала аналогічні показання.

Також судом було досліджено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення, згідно з якою 25 березня 2023 року о 17 год ОСОБА_8 повідомив, що 24 березня 2023 року близько 21 години ОСОБА_7 заподіяв йому тілесні ушкодження та забрав у нього телефон.

Дослідив суд і заяву ОСОБА_7 та протокол добровільної видачі мобільного телефону від 25 березня 2023 року, який було складено у період з 19 год 30 хв. - 19 год 40 хв., відповідно до яких засуджений добровільно видав працівникам поліції мобільний телефон та власноруч зазначив, що цей телефон ним було відкрито викрадено 24 квітня 2023 року у ОСОБА_8 .

Згідно з дослідженим судом протоколом огляду речового доказу, у ході якого оглянуто мобільний телефон LGмоделі "G7ThinQ" 4/64 GB, було виявлено 14 вхідних дзвінків, здійснених з метою відшукування телефону потерпілого зокрема, сином потерпілого, його дружиною, сестрою, свекрухою 25 березня 2023 року у період часу з 8 год 27 хв. до 18 год 37 хв. - тобто протягом часу, коли телефон знаходився у ОСОБА_7 .

Отже, з огляду на зміст свідчень обвинуваченого суд упродовж змагальної процедури з`ясував спрямованість умислу ОСОБА_7 і, зіставивши всі отримані фактичні дані, встановив, що той діяв із прямим умислом на грабіж.

Наведена позиція суду є обґрунтованою, підтверджується характером дій ОСОБА_7, який свідомо забрав телефон, незважаючи на зауваження ОСОБА_9 не віддав його відразу потерпілому, а утримував його деякий час при собі та добровільно видав викрадений телефон працівникам поліції вже після звернення потерпілого до правоохоронних органів. На схильність засудженого саме до такої форми поведінки вказують й наявні у справі відомості про його особу, котрий неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення у тому числі корисливих злочинів.

Таким чином, місцевий суд з`ясував усі передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини й умотивовано вирішив, що розглянуті докази в їх сукупності та у взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7

Переконливих аргументів про протилежне у касаційній скарзі не наведено.

Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_7 суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 186 КК.

Доводів про несправедливість призначеного засудженому покарання у поданій скарзі немає.

Ухвалений вирок відповідає положенням ст. 374 КПК.

Твердження захисника про порушення процесуальних гарантій та права на захист засудженого, оскільки під часзвернення ОСОБА_7 із заявоюпро добровільну видачу мобільного телефону та оформлення відповідного протоколу, його підзахисному не було роз`яснено його процесуальні права, у тому числі не свідчити проти себе та право мати захисника, не ґрунтуються на законі. Як убачається з матеріалів провадження зі згаданою заявою ОСОБА_7 звернувся до поліції добровільно і на час її подання та оформлення зазначеного протоколу він будь-якого процесуального статусу не мав. Крім того, враховуючи дані про особу ОСОБА_7, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, у тому числі і за вчинення злочинів проти власності, з огляду на його процесуальну поведінку у цьому кримінальному провадженні, твердження захисника про необізнаність його підзахисного стосовно своїх процесуальних прав не є спроможними.

Аналогічні доводи сторони захисту з питань додержання при здійсненні судового провадження норм процесуального права, доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні грабежу та законності засудження перевірялись апеляційним судом, який ретельно розглянув їх, дав вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги - без задоволення.

Посилання захисника у скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги пояснення потерпілого, надані в апеляційному суді, які, на переконання сторони захисту, значно різняться від його свідчень у місцевому суді, не є обґрунтованими.

Згідно з даними, відображеними на носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг судового засідання, під час апеляційного розгляду потерпілий стверджував, що телефон був на столі, водночас заперечив, що надавав дозвіл ОСОБА_7 брати його чи користуватися ним. Про таке ж місце знаходження телефону ОСОБА_8 вказував і в суді першої інстанції. Цей суд сприйняв такі показання критично, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення. Будь-яких інших пояснень чи спростувань його попередніх показань потерпілим надано не було.