ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 478/2026/19

провадження № 51-6866 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 01 липня 2021 року й ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150240000290, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2017 року за ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 71, ч. 5 ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 01 липня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Суд залишив щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Крім того, ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення. Судові рішення в цій частині ніким з учасників судового провадження не оскаржуються.

За цим же вироком ОСОБА_8 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, а за ч. 2 ст. 289 КК України його визнано невинуватим і виправдано у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Судові рішення щодо ОСОБА_8 ніким з учасників судового провадження не оскаржуються.

Також суд у вироку розподілив процесуальні витрати і вирішив долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_9, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за таких обставин.

Так, 20 червня 2019 року близько 01:00 ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 після спільного вживання спиртних напоїв, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, сіли втрьох на належний ОСОБА_9 мотоцикл "ІЖ-Планета 3" (н.д.р. НОМЕР_1 ), який обладнаний боковим причепом, та почали рухатися із АДРЕСА_1 . Проїхавши 70 м, вони зупинилися. У цей час на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, під час сварки в ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник спільний умисел на умисне вбивство ОСОБА_9, реалізуючи який, ОСОБА_10 ножем завдав потерпілому удару в ділянку голови (обличчя), а коли той упав із мотоцикла вдарив його ногою в обличчя, внаслідок чого ОСОБА_9 знепритомнів. У цей час ОСОБА_7, діючи за мовчазною змовою з ОСОБА_11, усвідомлюючи протиправність його дій, перебував поруч і спостерігав за навколишньою обстановкою для запобігання викриттю вчинюваного ними злочину. Далі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вважаючи, що вони досягли злочинного результату, діючи спільно і за взаємною домовленістю, з метою приховання злочину, перенесли ОСОБА_9 у кущі, туди ж відкотили належний йому мотоцикл і повернулися до будинку ОСОБА_7 . Того ж дня близько 02:00 засуджені, діючи за попередньою змовою, будучи пов`язаними спільним умислом на позбавлення життя ОСОБА_9, щоб пересвідчитися в настанні його смерті, повернулися до місця пригоди і виявили, що ОСОБА_9, який лежав на землі непритомний, подає ознаки життя (хрипить). З метою умисного вбивства ОСОБА_9 вони перемістили його на мотоциклі до балки на околиці с. Нововолодимирівка, відтягли до болота з очеретом, після чого ОСОБА_8, натискаючи обома руками на потилицю та ногою на спину потерпілого, який лежав у цей час в болоті обличчям вниз, почав його топити. Далі засуджені витягли ОСОБА_9 на землю та виявили, що вчинені ними протиправні дії є безрезультатними і він залишається живим. Тому з метою доведення спільного злочинного умислу на його вбивство до кінця ОСОБА_8 ударив ОСОБА_9 ногою в ділянку носа та не менше двох разів - у ділянку грудної клітки, а також завдав йому ножем дев`ять ударів у ділянку грудної клітки справа й одного удару зліва, заподіявши дев`ять колото-різаних проникаючих поранень правих відділів передньої поверхні грудної клітки з пошкодженням правої легені та одного колото-різаного проникаючого поранення грудної клітки в ділянці лівої реберної дуги по навкологрудинній лінії з пошкодженням лівого купола діафрагми, печінки, які спричинили гостру крововтрату, що стала причиною смерті потерпілого. Після цього з метою приховання злочину засуджені спільно відтягли ОСОБА_9 до болота, в яке ОСОБА_8 вкинув його, а ОСОБА_7 відкотив мотоцикл у лісосмугу.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення в частині його засудження за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України і закрити кримінальне провадження. Вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про його причетність до вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах, якими не доведено його винуватості поза розумним сумнівом. Наводить доводи, зокрема, щодо неправильної оцінки судами показань свідків і потерпілої, які, на його думку, є зацікавленими особами, невстановлення знаряддя вбивства і його біологічних слідів на місці пригоди. Також посилається на недотримання законодавчих вимог під час проведення слідчого експерименту за його участю, оскільки ця слідча дія, на його переконання, мала характер допиту, її проведено в домоволодінні без дозволу законного власника, без роз`яснення прав її учасникам і без участі захисника. До того ж, як зазначив засуджений, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили заяв про вчинення на нього психологічного тиску під час слідчого експерименту та про побиття працівниками поліції в ході досудового розслідування. Також ОСОБА_7 констатує, що в рамках цього кримінального провадження не призначено судово-психіатричної експертизи щодо нього. Крім того, вважає, що в розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції незаконно брала участь суддя, яка є дружиною керівника прокуратури, працівники якої підтримували державне обвинувачення в суді, що викликає сумнів у неупередженості суду. Посилається і на те, що в апеляційному суді було проігноровано його клопотання про надання копій процесуальних документів, що, на його переконання, свідчить про упередженість цього суду.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 зазначила, що доводи засудженого, наведені в касаційній скарзі, щодо залишення без перевірки його заяв про застосування недозволених методів, є обґрунтованими, а тому вважала, що необхідно частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК України (4651-17) процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК України і статтям 419 або 420 цього Кодексу.

Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено.

Однак апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7, не дотримався наведених законодавчих приписів.

З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на вирок, заперечуючи свою винуватість у вчиненні умисного вбивства, посилався, зокрема, на те, що під час слідчого експерименту дав зізнавальні пояснення внаслідок психологічного тиску з боку органу досудового розслідування, а крім того, вказував, що працівники поліції побили його в присутності прокурора.

З урахуванням наведеного та тієї обставини, що під час судового провадження ОСОБА_7 заперечував свою причетність до злочину, перевірка цих його доводів набуває вирішального значення для оцінки вказаного вище протоколу слідчого експерименту як доказу на предмет допустимості в цьому кримінальному провадженні. Проте суд апеляційної інстанції такої перевірки в належному порядку не здійснив.

Зважаючи на положення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, необхідно провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилося, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Яременко проти України", "Вергельський проти України", "Олексій Михайлович Захарків проти України" та "Нечипорук і Йонкало проти України").

Згідно з практикою ЄСПЛ допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим.

Однак із матеріалів кримінального провадження вбачається, що жодної перевірки за неодноразовими заявами ОСОБА_7 про застосування до нього недозволених методів слідства не проводилося та відповідного процесуального рішення за наслідками такої перевірки не приймалося.

Розглядаючи відповідні доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту, апеляційний суд обмежився дублюванням у своєму рішенні посилання на лист в.о. начальника Казанківського відділу Баштанської місцевої прокуратури про те, що за зверненням ОСОБА_7 було проведено перевірку дій начальника Казанківського відділення Новобузького ВП ГУНП в Миколаївській області.

Проте апеляційний суд не врахував, що саме собою таке повідомлення з органів Національної поліції, без внесення відомостей до ЄРДР і проведення належного розслідування, через призму ст. 1 Конвенції та норм національного законодавства не може розцінюватися як ефективне розслідування.

Отже, зважаючи на те, що перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів досудового розслідування має суттєве значення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, однак апеляційний суд належно не перевірив відповідних доводів сторони захисту в установлений законом спосіб, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати як таку, що постановлена з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_7 щодо незаконності складу апеляційного суду внаслідок того, що цей суд діяв упереджено, відмовляючи в задоволенні його клопотань про надання копій процесуальних документів, то вони є немотивованими. У матеріалах справи містяться розписки засудженого як про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі під час апеляційного розгляду, так і про отримання копій документів, про видачу яких він просив у відповідній заяві. До того ж ці та інші аргументи засудженого щодо незгоди з процесуальними діями судді розглянуто у встановленому законом порядку під час вирішення його заяви про відвід, за наслідками чого колегія суддів не встановила підстав сумніватися в неупередженості судді. Сама собою незгода засудженого із цим рішенням, без наведення переконливих аргументів щодо його необґрунтованості, не може свідчити про те, що кримінальне провадження розглянуто незаконним складом суду.

Колегія суддів не перевіряє інших доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, оскільки вони пов`язані з оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з урахуванням змісту доводів і вимог, зазначених у касаційній скарзі, вона підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторін, зокрема про застосування щодо ОСОБА_7 незаконних методів слідства, й обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень гл. 31 КПК України (4651-17) ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що ОСОБА_7 було залишено без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, а тому, скасовуючи ухвалу суду апеляційного суду, суду касаційної інстанції необхідно визначитися щодо обрання запобіжного заходу.

Враховуючи, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, не вирішуючи наперед питання про його винуватість чи невинуватість, з метою попередження ризику переховування обвинуваченого від суду, оскільки він не може не усвідомлювати ймовірність повторного визнання його винуватості за висунутим обвинуваченням, колегія суддів вважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 30 травня до 28 липня 2024 року.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_12 ОСОБА_2 ОСОБА_3