Вироком військового суду Київського гарнізону від 7 травня 2001 р. Л. засуджено за п. "а" ст. 254-2 КК (2002-05) із застосуванням ст. 45 КК (2001-05) на один рік позбавлення волі умовно з іспитовим строком один рік та сплатою штрафу в розмірі 680 грн.

Л. визнано винним у перевищенні влади з корисливих мотивів, що завдало істотної шкоди, за таких обставин.

Увечері 3 листопада 2000 р. Л., виконуючи обов'язки чергового по частині та будучи начальником за посадою і військовим званням для С. І. та С. О., на прохання останніх дозволив їм залишити розташування частини до ранку, за що отримав від них продукти харчування.

Увечері 10 листопада того ж року він удруге вчинив такі ж дії щодо зазначених вище підлеглих із умовою отримання від них у подальшому продуктів харчування. Внаслідок цього вранці 11 листопада С. О., який чергував по їдальні, не впорався зі своїми обов'язками, що спричинило затримку сніданку особового складу частини та пов'язані з цим несвоєчасну зміну варти і порушення розпорядку дня.

У касаційній скарзі Л., стверджуючи, що він засуджений необгрунтовано, оскільки його вина у перевищенні влади не доведена, просив скасувати вирок і закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Ознайомившись із матеріалами справи, викладеними в касаційній скарзі доводами та міркуваннями прокурора про необхідність її задоволення, військова палата Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга має бути задоволена з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КК (2001-05) злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Кримінальна відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, яка передбачена п. "а" ст. 254-2 КК (2002-05) , настає лише в тому разі, коли ці дії завдали істотної шкоди.

Як убачається з постанови про притягнення Л. як обвинуваченого та обвинувального висновку, підсудному не ставилося за провину те, що його дії завдали істотної шкоди. За таких обставин у діях Л., описаних у зазначених процесуальних документах та у вироку, немає складу злочину, передбаченого п. "а" ст. 254-2 КК (2002-05) , і він засуджений за цим законом необгрунтовано. У зв'язку з викладеним, а також беручи до уваги, що вчинене Л. не містить складу будь-якого іншого злочину, військова палата Верховного Суду України вирок скасувала, а справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК (1001-05) .