759/18942/18 Про визнання особи невинуватою у скоєнні злочину, та виправдання за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 186 КК України - 29.05.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080009141 від 12 листопада 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Журибовичі Олевського району Житомирської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України (4651-17) ) через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Згідно з цим вироком органами досудового розслідування (за обставин детально наведених у судовому рішенні) ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що разом з невстановленими слідством особами 12 листопада 2018 року о 01:30 підійшли до ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які перебували по АДРЕСА_2 і з якими у них виник словесний конфлікт, що згодом переріс у бійку. Перед початком бійки з метою збереження свого майна ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 свій гаманець "Baellerry" вартістю 300 грн, в якому знаходились кошти в сумі 500 грн, електронну сигарету "Жаст С" вартістю 1 100 грн та банківські картки "Приватбанку", які той став утримувати в руках. Одразу після цього невстановлена слідством особа (1) почала руками утримувати ОСОБА_9 за одяг, інша невстановлена слідством особа (2) почала бійку з ОСОБА_8, до якої згодом приєднався ОСОБА_7 . Від дій ОСОБА_7 та вказаних осіб ОСОБА_9 втратив рівновагу та випустив з рук гаманець "Baellerry", електронну сигарету " ОСОБА_10" та банківські картки "Приватбанку", які йому передав на зберігання ОСОБА_8 . У цей час ОСОБА_7 забрав вказані речі з землі. Викравши у такій спосіб чуже майно, ОСОБА_7 разом з невстановленими слідством особами втекли з місця вчинення злочину, однак незабаром були викриті працівниками поліції.

Київський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2023 року виправдувальний вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

? огляд місця події, а саме гаражного приміщення, від 12 листопада 2018 року проведений без порушень вимог КПК України (4651-17) , оскільки ОСОБА_7 був фактичним володільцем гаражу та добровільно надав усний дозвіл на проведення цієї слідчої дії;

? обшук та відшукання речей в гаражному приміщенні уповноваженою особою не проводилося, а було оглянуто лише стіл;

? оскільки фактичний користувач гаражу надав усний дозвіл на проведення огляду гаражу, то ухвала слідчого судді щодо надання дозволу на проведення вказаної слідчої дії не потрібна.

Отже, на думку прокурора, суд безпідставно визнав протокол огляду місця події від 12 листопада 2018 року в частині огляду гаражного приміщення недопустимим доказом, та у своєму рішенні не зазначив в чому вбачається порушення конституційних прав особи;

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції:

? допустив порушення приписів статей 87, 94 КПК України;

? під час оцінки доказів необґрунтовано надав перевагу показанням обвинуваченого та свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, перед показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_9, оцінка показань яких судом є суперечливою;

? безпідставно зазначив у вироку, що свідок ОСОБА_9 надав плутані показання та необґрунтовано відхилив відповіді цього свідка, надані на запитання прокурора;

? не надав належну оцінку протоколу пред`явлення особи для впізнання від 12 листопада 2018 року;

? у мотивувальній та резолютивній частині вироку зазначив суперечливі підстави виправдання ОСОБА_7 .

Також вказує, що апеляційний суд:

? належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора;

? повторно допитав, проте не надав належної оцінки та не виклав у рішенні показання свідка ОСОБА_9 .

Ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу встановлено, що в мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.

Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як зазначено у ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Водночас зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Щодо доводів про ненадання судами належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9, а також протоколу пред`явлення особи для впізнання

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав останнього невинуватим і виправдав його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Оскаржуваними судовими рішеннями підтверджується, що місцевий суд відповідно до ст. 94 КПК України, надав оцінку протоколу впізнання особи від 12 листопада 2018 рокуза участю свідка ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 63-66) та дійшов висновку, що відповідно до вказаного протоколу цей свідок впізнав ОСОБА_7 лише як учасника конфлікту.

За приписами ч. 2 ст. 23 КПК України, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

У контексті наведеного суд першої інстанції слушно зауважив, що твердження зі слів свідка ОСОБА_9 у вказаному вище протоколі, що ОСОБА_7 під час бійки 12 листопада 2018 року по вул. Булгакова у м. Києві з іншими двома невідомими відкрито викрав гаманець та електронну сигарету, які належали ОСОБА_8, підлягають перевірці шляхом безпосереднього допиту вказаного свідка, а інакше не можуть бути визнані доказами.

Так, суд першої інстанції безпосередньо допитав свідка ОСОБА_9 та, надаючи оцінку його показанням, зазначив, що останній на початку допиту заявив, що нібито бачив, як гаманець та електронну сигарету, що випали в нього під час побиття, підібрав із землі ОСОБА_7, але надалі остаточно зізнався, що як випали гаманець та сигарета не бачив, на землі на мить побачив лише сріблясту сигарету, і що хтось взяв її, однак хто саме, не бачив, доля гаманця йому не відома, припускає, що це міг бачити ОСОБА_8, який підбігав для його порятунку.

За наслідками проведеного допиту місцевий суд дійшов висновку, що свідок ОСОБА_9 дав плутані показання і щодо походження в його руках гаманця та електронної сигарети ОСОБА_8 . Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині цей суд зауважив, що спочатку вказаний свідок взагалі упустив ці обставини, обмежившись повідомленням про те, що втратив ці речі під час побиття. У подальшому останній уточив, що перед самою бійкою ОСОБА_8 нібито встиг передати йому на збереження свій гаманець та електронну сигарету, які він, свідок, спочатку тримав у руці, потім, коли його почав утримувати брат ОСОБА_15, гаманець взяв під руку, а сигарету - поклав в карман. Надалі свідок визнав, що, ОСОБА_14 самостійно почав переслідувати ОСОБА_8, а він, свідок, залишився на місці, в нього випала з рук електронна сигарета ОСОБА_8, яку підібрав із землі обвинувачений ОСОБА_7, підійшовши до нього, повернув цю сигарету і попросив йти звідси, щоб не було бійки, і також побіг наздоганяти ОСОБА_8 . Одночасно свідок не виключав і того, що можливо вперше він отримав електронну сигарету ОСОБА_8 від обвинуваченого ОСОБА_7, який її підібрав за ОСОБА_8 після його втечі.

Відповідно до ч. 6 ст. 352 КПК України, під час прямого допиту свідка у суді не дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї.

Як убачається із оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_9 відхилив його відповіді на навідні питання прокурора, які не мали уточнюючого характеру, а являли собою виклад особистих відмінних від показань свідка версій прокурора про події, які мав підтвердити свідок відповіддю "так" - це стосується згоди свідка ОСОБА_9 з твердженнями прокурора про те, що "коли всі повернулися на місце тримання свідка братом ОСОБА_15, його, свідка, продовжили бити всі троє", а також питання-твердження прокурора "ви бачили як обвинувачений ОСОБА_7 підняв електронну сигарету та гаманець", яке суд зняв за обґрунтованим протестом захисту (технічний запис судового засідання від 28 жовтня 2019 року 10:53).

Місцевий суд надав оцінку й показанням потерпілого ОСОБА_8, який у ході допиту визнав, що він не бачив, хто забрав його гаманець та сигарету, не повідомляв йому цього і ОСОБА_9, який лише вказав, що випустив їх сам, після чого на місці бійки гаманця та сигарети ними виявлено не було.

З огляду на приписи ст. 17 КПК України суд першої інстанції, пославшись на показання не тільки самого ОСОБА_7, а й на показання інших безпосередньо допитаних свідків, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень, обґрунтовано визнав не доведеним те, що ОСОБА_8 передавав ОСОБА_9 на зберігання свою електронну сигарету, а також і факт наявності очевидців того, як вказану сигарету та гаманець забрав із землі саме ОСОБА_7 .

Крім того, всупереч доводам сторони обвинувачення, резолютивна частина вироку місцевого суду повністю узгоджується з висновками його мотивувальної частини і логічно з неї випливає. Як убачається з оскаржуваного судового рішення, цей суд, встановивши, що винуватість ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні не доведена поза розумним сумнівом, правильно зазначив підстави його виправдання за п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Зі свого боку суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за скаргою прокурора, погодився з висновками місцевого суду, навівши у своєму рішенні відповідні обґрунтування щодо безпідставності доводів сторони обвинувачення.

Так, визнаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора, цей суд зазначив про те, що із показань безпосередньо допитаних у апеляційному суді потерпілого ОСОБА_8 та свідків вбачається, що ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_14 брали участь в конфлікті з ОСОБА_18 та ОСОБА_9, однак дійшов висновку, що їх пояснення не вказують на обставини, які б свідчили про ознаки грабежу в діях ОСОБА_7 .

Під час прослуховування аудіозаписів судових засідань, колегією суддів касаційної інстанції встановлено, що показання свідків і потерпілого, викладені у оскаржуваних рішеннях, відповідають їх показанням, фактично наданими ними під час судового розгляду кримінального провадження.

Водночас варто зауважити, що кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - й суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і при перегляді судових рішень у касаційному порядку виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до переоцінки доказів. Відтак доводи у касаційній скарзі прокурора, які фактично зводяться до надання власної оцінки дослідженим у справі доказам, відмінної від їх оцінки судом, не узгоджуються із положеннями кримінального процесуального закону та не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди прокурора з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів.

Отже місцевий суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, та оцінюючи кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов правильного висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, з чим погодився й суд апеляційної інстанції та погоджується і колегія суддів.

Щодо доводів прокурора про те, що суди безпідставно визнали недопустимим доказом дані, отримані в ході огляду місця події 12 листопада 2018 року

За приписами статей 86- 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Так, за змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім як у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім як у випадках, установлених ч. 3 цієї статті.

Тобто законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

У винятковому випадку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, однак у такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій (постфактум) звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Докази, встановлені внаслідок огляду та обшуку, проведених з порушенням зазначених правил, а також, якщо слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, є недопустимими.

Як убачається з оскаржуваних рішень, сторона обвинувачення посилалася як на доказ винуватості ОСОБА_7 на протокол огляду місця події від 12 листопада 2018 року, відповідно до якогов приміщенні гаражного ангару (складу) за адресою: АДРЕСА_3 виявлено автомобіль "Фольксваген", який належить свідку ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 46-53).

Місцевий суд результати такого огляду в частині огляду автомобіля визнав допустимим доказом, зауваживши, що його проведено з дозволу власника транспортного засобу - ОСОБА_12, однак дійшов переконання, що вказана заява не містить дозволу на проведення огляду володіння (гаражного ангару), в якому такий автомобіль перебував, що підтвердив і сам свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні (т. 1 а.с. 45).

Отже всі дані, які були одержані органом досудового розслідування 12 листопада 2018 року під час огляду приміщення гаражного ангару (складу) за адресою: АДРЕСА_3 цей суд з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, обґрунтовано визнав недопустимими доказами.

Зі свого боку апеляційний суд, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, встановив, що згідно з показаннями свідків ОСОБА_19 (понятий) та ОСОБА_12 (власник автомобіля), які брали участь в огляді гаражу, останній на прохання працівників поліції відчинив дверцята автомобіля, дістав посвідчення водія та страховку, втім під час огляду хтось з поліцейських їх покликав і вказав на чужий гаманець на столі біля машини, якого раніше там не було. Працівники поліції, відкривши вказаний гаманець, дістали з нього кредитні картки та гроші, після цього запросили ще одного понятого та оформили протокол вилучення. Крім того, свідок ОСОБА_19 наполягав на тому, що коли після ОСОБА_20 закривав гараж, на столі гаманця не було.

Більше того, як зазначив суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, допитана місцевим судом слідча ОСОБА_21 (яка проводила вказаний огляд),не заперечувала, що метою цієї слідчої дії був огляд саме автомобіля, а не гаражного боксу, дозволу власника на огляд вказаного приміщення не було, за легалізацією огляду вона до слідчого судді не зверталася.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що, оскільки огляд у приміщенні гаражного ангару, проведений без добровільної згоди особи, яка ним володіє, та без підтвердження ухвалою слідчого судді, а також те, що учасники вказаної слідчої дії підтвердили, що на момент проникнення виявленого гаманця на столі не було, обґрунтовано визнали недопустимими доказами всі дані, які були встановлені (одержані) органом досудового розслідування 12 листопада 2018 року під час огляду приміщення зазначеного гаражного ангару (складу).

Решта доводів касаційної скарги прокурора висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Отже, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.

Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга прокурора ОСОБА_6 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.