ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
справа № 235/6549/14
провадження № 51-7537 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області вироком від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, ОСОБА_7 :
- визнав невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та виправдав за недоведеністю вчинення ним інкримінованого злочину;
- засудив за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;
- зарахував у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 2 липня 2014 року до 08 листопада 2017 року та визнав обвинуваченого таким, що відбув покарання повністю.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 червня 2014 року у період часу з 07:30 до 09:30 проник на територію належного ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . домоволодіння АДРЕСА_3, зайшов до будинку, звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 1 050 грн, чим спричинив потерпілим матеріального збитку на зазначену суму.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що 30 червня 2014 року у період часу з 07:30 до 09:30 він, перебуваючи у домоволодінні АДРЕСА_3, керуючись корисливим мотивом, учинив умисне вбивство ОСОБА_8 .
Після чого ОСОБА_7, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, перебуваючи за тією ж адресою, керуючись корисливим мотивом та з метою приховання іншого злочину, вчинив умисне вбивство ОСОБА_9 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що, переглядаючи вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою викладені стороною обвинувачення в апеляційній скарзі доводи, не навів обґрунтування своїх тверджень на їхнє спростування і не виклав мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали. Вказує на те, що матеріали кримінального провадження за допомогою низки непрямих доказів свідчать про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7, однак колегія суддів не надала належної оцінки цим доказам та, не проаналізувавши їх у співставленні з усіма доводами прокурора, лише продублювала висновки суду першої інстанції в своїй ухвалі. У свою чергу, суд першої інстанції у вироку вибірково виклав показання свідка, не усунув виниклі під час судового розгляду розбіжності та за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Також прокурор зазначає, що суд першої інстанції при наявності доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не застосував закон, який підлягав застосуванню, і апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення не відреагував та необґрунтовано погодився з його висновками.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив залишити без зміни оскаржуване судове рішення.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора про необґрунтоване виправдання ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК та незастосування ч. 4 ст. 187 КК, то Суд уважає їх неспроможними з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За вимогами ч. 1 ст. 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом доведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Колегія суддів уважає, що, ухвалюючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 за пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7, підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення та дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не довела причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Статтею 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, в даному судовому провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, змотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції дослідив, зокрема:
- показання самого обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він 30 червня 2014 року приблизно о 09:15 приїхав до ОСОБА_8 та ОСОБА_9, так як остання пообіцяла дати йому грошей на подарунок. Двері будинку були відчинені. Коли він увійшов до нього, то побачив тіла ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які лежали на підлозі. В кухні відчувався запах газу, речі були розкидані. Він зрозумів, що потерпілі померли. Тоді він пройшов повз тіл, узяв зі столу гаманець, дістав із нього грошові кошти в сумі 1 050 грн, а гаманець викинув. Після чого перескочив через паркан та направився в сторону вулиці Луначарського, де зустрів сусідів ОСОБА_10 . Про те, що побачив в будинку тіла своїх дідуся та бабусі, він нікому не сказав, оскільки був наляканий тим, що його звинуватять у вбивстві;
- показання потерпілого ОСОБА_11 про те, що 30 червня 2014 року приблизно об 11:00, коли він на прохання доньки ОСОБА_9 - ОСОБА_12 приїхав до будинку ОСОБА_8 і ОСОБА_9, то там вже були сусіди ОСОБА_13 та Острікови. Двері в будинок були відчинені. На полу в коридорі лежало тіло ОСОБА_8, в кімнаті на підлозі - ОСОБА_9 . В приміщенні відчувався запах газу. Вони викликали слідчо - оперативну групу та чекали її приїзду. Причина смерті була встановлена не відразу, тому були сумніви щодо обставин злочину. Донька ОСОБА_9 - ОСОБА_12 приїхала ввечері цього ж дня, оглянула речі і зрозуміла, що були викрадені гроші потерпілих, які завжди лежали в столі в гаманці;
- показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 про те, що вони проживали по сусідству з подружжям ОСОБА_8 і ОСОБА_9, у червні 2014 року вони бачили, як незнайомий молодий чоловік перестрибнув через паркан двору ОСОБА_8 і направився вулицею. На їхнє запитання хлопець відповів, що він онук Глебських, і пішов далі;
- показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_13 щодо обставин виявлення тіл ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та обстановки в їхньому будинку;
- дані, що містяться у протоколах огляду трупа від 30 червня 2014 року з фототаблицями до нього, місця події від 01 липня 2014 року, речей (предметів) від 12 серпня 2014 року з фототаблицями до нього, пред`явлення особи для впізнання від 02 липня 2014 року, згідно з якими трупи потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були виявлені в домоволодінні АДРЕСА_3 . Під час огляду видимих тілесних ушкоджень не виявлено, порядок речей в приміщенні будинку суттєво не порушений. Серед побутових речей було виявлено та вилучено гаманець без коштів, що належав потерпілій ОСОБА_9 . Свідки ОСОБА_17 як особу, яку 30 червня 2014 року бачили біля будинку своїх сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;
- висновки експертів № 216 та № 217 від 10 вересня 2014 року, № 507 від 27 жовтня 2014 року, згідно з якими смерть ОСОБА_9 і ОСОБА_8 настала 30 червня 2014 року внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї тупим предметом. На предметах одягу ОСОБА_7 були виявлені численні одиничні текстильні волокна, серед яких текстильних волокон, схожих з тими, що входять до складу волокон предметів одягу ОСОБА_8 та ОСОБА_9, не виявлено.
Водночас надану стороною обвинувачення в якості доказу явку з повинною від 02 липня 2014 року, яку написав ОСОБА_7 після фактичного затримання, суд першої інстанції відхилив як доказ, який не передбачений КПК (4651-17) .
За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, здійснивши ретельний аналіз зібраних у справі доказів, дав правильну юридичну оцінку діям обвинуваченого та вказав на те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_7 інкримінованих за пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК злочинів, натомість дії обвинуваченого кваліфікував за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло.
При цьому суд зазначив, що саме показаннями обвинуваченого, свідків, які узгоджуються з іншими безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, підтверджується причетність ОСОБА_7 до заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 та ОСОБА_9, і вони ж указують на його непричетність до вбивства потерпілих з корисливою метою.
У той же час суд обґрунтовано не погодився з позицією сторони захисту щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185 КК, оскільки під час судового провадження було встановлено кваліфікуючу ознаку цього злочину - проникнення у житло.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, яка є фактично аналогічною касаційній скарзі, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі про те, що стороною обвинувачення не надано беззаперечних доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК, й навівши достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому суд апеляційної інстанції слушно зауважив на тому, що суд першої інстанції дійшов своїх висновків на підставі безпосередньо досліджених ним доказів та правильно визнав явку з повинною, яка була написана ОСОБА_7 після фактичного затримання, недопустимим доказом.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, уважає їх достатньо вмотивованими та переконливими.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3