Вироком Кам'янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 7 березня 2000 р. Ш. засуджено за ч. 3 ст. 140 на три роки позбавлення волі, за ст. 208 КК (2002-05) - на один рік позбавлення волі і за сукупністю злочинів - на три роки позбавлення волі за те, що він втягнув у злочинну діяльність неповнолітнього Г. і разом з ним 9 жовтня 1999 р. проник у будинок Р. та викрав майно на суму 1 тис. 33 грн.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Хмельницького обласного суду від 11 квітня 2000 р. вирок залишено без зміни.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування вироку суду в частині засудження Ш. за ст. 208 КК (2002-05) , оскільки його винність у вчиненні цього злочину побудована на доказах, одержаних незаконним шляхом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Рішення суду щодо винності Ш. у крадіжці, вчиненій з проникненням у житло за попереднім зговором із Г., відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на перевірених у судовому засіданні доказах, які одержали правильну юридичну оцінку.

Що ж до його засудження за ст. 208 КК (2002-05) , то в цій частині вирок суду є необгрунтованим.

За змістом ст. 65 КПК (1001-05) доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, що можуть бути засобами встановлення об'єктивної істини, але за умови, що вони одержані в установленому законом порядку. Тобто доказами є фактичні дані, які відповідають вимогам належності до кримінальної справи, допустимості та достовірності. Ними не можуть бути дані, одержані незаконним шляхом.

Як вбачається з матеріалів справи, Ш. не визнав себе винним у втягненні неповнолітнього в злочинну діяльність ні під час попереднього слідства, ні в суді. Г. теж не підтвердив цього факту.

І обвинувачення Ш., і висновки суду щодо його винності у вчиненні злочину, передбаченого ст. 208 КК (2002-05) ,

грунтуються виключно на показаннях, даних ним і Г. на попередньому слідстві як свідками.

Разом з тим їх допит та початкові слідчі дії у кримінальній справі, порушеній щодо Ш. і Г. за ч. 3 ст. 140 КК (2001-05) , а також відтворення обстановки й обставин події за їх участю й очна ставка між ними були проведені в один день - 15 жовтня 1999 р.

Враховуючи зазначені обставини та беручи до уваги, що Ш. і Г. під час допиту як свідків були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 178 , 179 КПК (1002-05) , тобто всупереч вимогам ст. 63 Конституції України (254к/96-ВР) змушені були давати показання щодо себе, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що в даному конкретному випадку на цій стадії слідства одержання фактичних даних відбувалося з порушенням усіх передбачених законом правил і права зазначених осіб на захист. Тому ці дані не можуть бути визнані достовірними.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували винність Ш. у втягненні неповнолітнього Г. у злочинну діяльність, у справі немає. До того ж вирок суду в цій частині залишився немотивованим.

З урахуванням наведеного, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок суду в частині засудження Ш. за ст. 208 КК (2002-05) скасувала і закрила справу за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею.