607/25521/19 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень своїй співмешканці, скоєне на ґрунті виниклих неприязних відносин - 16.05.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010002363, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 )

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 гривень).

Вирішено питання продолю речових доказів.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 19 липня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 серпня 2019 року близько 13:50, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2, діючи умисно, у ході словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс своїй співмешканці ОСОБА_7 . долонею правої руки один удар в ділянку лівої половини обличчя, після чого повалив на диван та умисно пальцями почав стискати кисть правої руки потерпілої, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалити щодо нього виправдувальний вирок.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях та містить неточності. Вважає, що місцевий суд не надав належної оцінки його показанням, тоді як версія сторони обвинувачення не підтверджена належними та допустимими доказами.

Також засуджений ОСОБА_6,наголошує на тому, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду та надав неправильну оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження фактичним даним.

У свою чергу апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, провів судовий розгляд без його участі та його захисника і постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що версія обвинуваченого, за якої він не наносив ударів своїй співмешканці, свого підтвердження не знайшла, а доводи про неналежність та недопустимість доказів є безпідставними. З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги засудженого такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.

Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого, який не заперечував того факту, що 15 серпня 2019 року між ним та ОСОБА_7 виник конфлікт.

Також, суд узяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_7, яка повідомила, що в ході словесного конфлікту обвинувачений кричав на неї, погрожував і в подальшому застосував до неї фізичну силу (наніс один удар долонею правої руки в ліву половину обличчя, обома руками стискав кисті рук і шарпнув за праву руку) та заподіяв тілесні ушкодження; свідка ОСОБА_8, яка повідомила, що будучи працівником поліції приїхала за повідомленням про вчинення правопорушення і виявила обвинуваченого та потерпілу, яка була заплакана і мала синці.

Поміж зазначеного, місцевий суд послався й на ряд письмових доказів, зокрема дані протоколу огляду предмету (відеозапису) від 04 вересня 2019 року на якому зафіксовано як 15 серпня 2019 року ОСОБА_6 наносить один удар долонею правої руки у ліву половину обличчя ОСОБА_7, після чого правою рукою хапає за її праву руку та кидає потерпілу на диван обличчям, та, вилізши на спину співмешканки, притискає обома руками її обличчя об м`яку частину дивану; дані висновку експерта № 796 від 22 серпня 2019 року, відповідно до яких у ОСОБА_7 виявлені синець на обличчі зліва та синець на правій кисті руки (легкі тілесні ушкодження), характер яких свідчить про їх утворення від дії тупих предметів за обставин, повідомлених ОСОБА_7, не виключено, що 15 серпня 2019 року; дані протоколу проведення слідчого експерименту від 20 вересня 2019 року із таблицями ілюстрацій, в ході проведення якого потерпіла ОСОБА_7 розповіла та продемонструвала обставини спричинення їй тілесних ушкоджень.

З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.

При цьому, місцевий суд вмотивовано вказав про те, що жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об`єктивності вищевказаних матеріалів стороною захисту не надано, а твердження про їх суперечливість є голослівними.

Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків засуджений не наводить.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 не погоджується із оцінкою доказів, стверджує про неналежність та недопустимість представлених стороною обвинувачення фактичних даних, а також зазначає про неповноту судового розгляду, однак такі аргументи у силу положень ст. 433 КПК України не можуть бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Зокрема засуджений посилається на неналежність та недопустимість протоколу огляду предмету (відеозапису) від 04 вересня 2019 року, диску з відео записом події, висновку експерта № 796 від 22 серпня 2019 року, а також протоколу проведення слідчого експерименту від 20 вересня 2019 року.

Дані доводи були предметом детального дослідження судів та обґрунтовано визнані безпідставним. Суди надали вичерпні та мотивовані відповіді на такі аргументи сторони захисту, та зазначили, що усі докази вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6, які покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку, були отриманні згідно вимог кримінального процесуального законодавства і є належними та допустимими.

Зокрема, мотивуючи своє рішення суди зазначили, що у розумінні положень ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ст. 99 КПК України відеозапис із квартири де відбулася подія, є електронним документом, який зафіксований на технічному носії інформації. Оригіналом такого електронного документу є його відображення, а не фізичний пристрій, на якому такий доказ зберігається. Оскільки головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, то надана прокурором копія диску, а не оригінал, протокол його огляду та сам відео запис є допустимими доказами.

Крім цього, суди слушно акцентували увагу на тому, що сторона захисту не піддавала сумніву достовірність даних, зафіксованих на відео, а тому їх твердження про недопустимість цього доказу у зв`язку із пред`явленням стороною обвинуваченням змонтованої (зменшеної у хронометражі) версії є непереконливими.

Також суди вказали, що судово-медична експертиза щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілої та слідчий експеримент за участі ОСОБА_7 проведені з додержанням вимог положення КПК України (4651-17) , а їх дані, у противагу твердженням сторони захисту, є належним і допустимим доказами.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Що стосується твердження засудженого про безпідставне визнання його винним у скоєнні злочину, в той час як відповідно до ст. 12 КК України станом на день розгляду судами цього кримінального провадження інкриміноване йому діяння за ч. 1 ст. 125 КК України було віднесено до кримінальних проступків, то таке порушення не є істотним і не може бути підставою для задоволення його касаційної скарги.

Не знайшли свого підтвердження і доводи засудженого про безпідставне проведення апеляційного перегляду вироку місцевого суду без участі сторони захисту.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_9 не з`явилися у судове засідання 19 липня 2021 року, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, будь яких клопотань не подавали і про поважність причин неявки суд не повідомили.

Враховуючи такі обставини та положення ч. 4 ст. 405 КПК України, рішення колегії суддів апеляційного суду про проведення судового засідання за відсутності сторони захисту є обґрунтованим.

Таким чином, матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 липня 2021 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.