Розглядаючи скаргу на санкцію прокурора на арешт, суд відповідно до вимог ст. 236-4 КПК (1002-05) має ретельно перевірити як підстави, з яких було дано санкцію на арешт, так і дані про тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан (статті 148, 150 КПК)

25 січня 2000 р. заступник прокурора Сумської області на підставі матеріалів перевірки додержання вимог податкового законодавства порушив кримінальну справу за ст. 86-1 КК (2001-05) щодо посадових осіб ТОВ "Підприємство Бізон" (далі - ТОВ). У постанові зазначено, що з метою розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах, не сплачуючи податку на додану вартість до бюджету, посадові особи ТОВ, у тому числі директор К. і головний бухгалтер М., вписували у розрахункові документи замість запису "Без ПДВ" нараховані суми цього податку, які сплачувалися покупцями товару безпосередньо ТОВ. Всього за 1998 - 1999 рр. товариство одержало в такий спосіб від покупців 136 млн. 147 тис. грн. Таку ж суму останнім відшкодовано з державного бюджету.

1 лютого 2000 р. слідчим в особливо важливих справах прокуратури Сумської області винесено постанови про пред'явлення М. обвинувачення за ст. 86-1 КК (2001-05) , оголошення його розшуку та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, санкціонованого прокурором. У постановах зазначено, що М. вчинив тяжкий злочин, місце знаходження його невідоме і він може перешкодити встановленню істини у справі.

23 травня 2000 р. М. оскаржив санкцію на його арешт до Зарічного районного суду м. Сум, зазначивши у скарзі, що таке рішення прийнято прокурором передчасно, без урахування стану його здоров'я та сімейного стану, і що від явки до органу слідства він не ухилявся, а навпаки, сприятиме розслідуванню справи.

6 липня 2000 р. постановою суду скаргу М. задоволено, санкцію прокурора на його арешт скасовано. У постанові зазначено, що прокуратурою не приєднано до справи матеріали, які б свідчили про те, що М. переховувався від органів слідства і що йому було відомо про порушення щодо нього кримінальної справи, що він тривалий час перебував на лікуванні, визнаний інвалідом II групи, має на утриманні двох дочок, одна з яких хвора, свою матір та матір дружини - жінок похилого віку, що дружина його не працює у зв'язку зі звільненням її з роботи за скороченням штату.

Постановою президії Сумського обласного суду від 7 серпня 2000 р. протест прокурора Сумської області, в якому порушувалося питання про скасування постанови районного суду як незаконної, залишено без задоволення.

Заступник Генерального прокурора України у протесті, внесеному до Верховного Суду України, порушив питання про скасування як постанови районного суду, так і постанови президії обласного суду. У протесті зазначається, що М. на неодноразові виклики до прокуратури не з'являвся, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тому, перебуваючи на волі, може перешкодити слідству та негативно вплинути на показання свідків. Отже, заступник прокурора області прийняв обгрунтоване рішення про застосування до М. запобіжного заходу - арешту. Зарічний районний суд м. Сум та президія Сумського обласного суду не перевірили належним чином факти ухилення М. від явки до органів слідства, не взяли до уваги тяжкість вчиненого злочину, розмір заподіяної ним шкоди та ухвалили незаконні рішення.

Розглянувши протест і матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила протест частково, зазначивши таке.

За змістом ст. 236-4 КПК (1002-05) , розглядаючи скаргу на санкцію прокурора на арешт, суд має ретельно перевірити як підстави застосування запобіжного заходу (ст. 148 КПК), так і дані про тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан (ст. 150 КПК).

Ці вимоги закону судом не додержано. При судовому розгляді скарги були присутні два прокурори та два адвокати (останні - за дорученням М.), які давали пояснення на запитання суду.

Приєднані ж до справи матеріали належним чином не досліджувалися, а, як вбачається із протоколу, лише були оголошені, хоча потреба в їх дослідженні була очевидною.

Так, відповідно до вимог ст. 155 КПК (1002-05) до осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 86-1 КК (2001-05) , взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки його небезпечності. Проте зі змісту як постанови про порушення кримінальної справи щодо М., так і постанов про притягнення його як обвинуваченого, оголошення його розшуку і взяття під варту не можна дійти однозначного висновку, що саме інкримінується посадовим особам ТОВ - розкрадання колективного майна чи порушення податкового законодавства. Не дає можливості зробити такий висновок і приєднана до справи копія акта податкової інспекції про перевірку цього підприємства. Як вбачається з протоколу судового засідання, зазначені документи були оголошені, проте ніяких запитань щодо них у суду не виникло, хоча саме ретельне їх дослідження мало важливе значення для вирішення питання, чи були у прокурора підстави давати санкцію на арешт М.

Скасувавши санкцію на арешт, суд послався в постанові на те, що на утриманні М. крім двох дочок і дружини перебувають також дві жінки похилого віку - його мати та мати дружини. Як видно зі справи, до скарги М. додав на відміну від інших документів (характеристик, довідок про відпустки та ін.) не оригінал, а ксерокопію довідок про його сімейний стан, які належним чином не засвідчені, до того ж містять суперечності. Згідно з довідкою Маківської сільської ради Шосткинського району від 11 квітня 2000р., на утриманні М. перебувають його мати - М.Л., 1924 року народження, яка проживає в с. Макове Шосткинського району, та тітка - Т.Є., 1919 року народження, а відповідно до змісту довідки житлово-комунального відділу м. Шостки від 13 квітня 2000 р., разом із М. проживає теща - Т.М., 1921 року народження. За таких обставин суду необхідно було з'ясувати, чи справді всі ці особи перебувають на утриманні М., чи вони лише формально внесені такими в офіційні документи, де вони фактично проживають, чи мають своє господарство, чи одержують пенсію тощо. Суд цього не зробив, хоча, визнавши санкцію прокурора необгрунтованою, послався в постанові на тяжкий сімейний стан М.

Ретельній перевірці підлягали також медичні документи, подані М. до суду, про стан його здоров'я, особливо довідка про його інвалідність, копія якої була завірена лише адвокатом. Суд мав звірити таку копію з оригіналом, однак і цього не було зроблено.

Наведене свідчить про те, що районний суд розглянув скаргу М. на санкцію прокурора поверхово, однобічно, а рішення про її скасування виніс передчасно. Ці недоліки, які залишилися поза увагою президії обласного суду, дають підстави для скасування постанов районного та президії обласного суду і направлення справи в той же суд на новий судовий розгляд, під час якого слід усунути допущені при розгляді скарги прогалини.

Оскільки матеріали за скаргою М. на санкцію прокурора на арешт судом належним чином не досліджені й потребують повторного, більш ретельного їх розгляду, доводи протесту щодо того, що судові рішення у справі підлягають лише скасуванню, не можна визнати обгрунтованими, тому він підлягає лише частковому задоволенню.

З урахуванням наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила частково, постанову Зарічного районного суду м. Сум від 6 липня 2000 р. та постанову президії Сумського обласного суду від 7 серпня 2000 р. про скасування санкції прокурора на арешт М. скасувала, а справу направила в той же районний суд на новий розгляд.