755/5518/21 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування спеціалізованим вантажним автомобілем та скоєння наїзду на пішохода, який перетинав проїзну частину дороги по пішоходному переходу, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди - 09.05.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020100000000993 за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Броварів Київської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 та стягнуто на її користь із Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Районний суд установив, що ОСОБА_5 12.11.2020 приблизно о 07:45 керуючи технічно справним спеціальним вантажним автомобілем "СБМ 308-1" р. н. НОМЕР_1 та рухаючись у межах другої (крайньої лівої) смуги проїзної частини по вул. Березняківській зі сторони вул. П. Тичини у напрямку вул. Шумського в м. Києві порушив вимоги пунктів 1.5, 1.7, 2.3 (підпункти "б" та "д"), 8.7.3 (підпункт "є"), 8.10 та 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), зупинився перед регульованим пішохідним переходом поза межами стоп-лінії (розмітка 1.12), чим обмежив собі оглядовість спереду з робочого місця водія, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що початок руху транспортного засобу буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам, розпочав рух автомобіля на червоно-жовтий сигнал світлофора, який забороняє рух та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11, унаслідок чого заподіяв йому тяжких тілесних ушкоджень від яких він помер на місці.

При перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту, представника потерпілої та цивільного відповідача Київський апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2023 року скасував його в частині вирішення цивільного позову та призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

На обґрунтування своїх вимог надає власну оцінку зібраним у справі доказам і вважає, що ані органом досудового розслідування, ані судом не було здобуто жодних належних, достовірних та допустимих доказів, які би вказували на доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Вважає, що навпаки усі докази вказують на його невинуватість у вчиненому.

Ставить під сумнів протоколи слідчих експериментів і висновки експертів та вважає, що з урахуванням порушень вимог кримінального процесуального закону допущених стороною обвинувачення під час збирання доказів у кримінальному провадженні у суду було достатньо підстав для визнання цих доказів недопустимими.

Стверджує, що під час апеляційного перегляду вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи його апеляційної скарги та фактично обмежився копіюванням його змісту, формально вказавши у своєму рішенні про необґрунтованість цих доводів.

З урахуванням цього засуджений вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

У запереченнях поданих на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_10 . адвокат ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджений, його захисник та представник цивільного відповідача підтримали вимоги касаційної скарги

Прокурор та представник потерпілої просили залишити цю скаргу без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Переглядаючи судові рішення у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок місцевого суду у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення ґрунтується на ретельно досліджених доказах, яким місцевий суд дав належну правову оцінку.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі: показань засудженого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також даних, зазначених у протоколах: огляду місця події від 12.11.2020 зі схемою ДТП та фототаблицею до нього, перегляду відеозапису з камери спостереження від 12.11.2020, слідчих експериментів від 20.01.2021 та 10.03.2021; висновках експертиз: судової фототехнічної від 28.12.2020 № СЕ-19/111-20/62282-ІТ, комплексної судової фототехнічної та автотехнічної від 23.03.2021 № КСЕ-19/111-21/3021, судово-медичної від 05.01.2021 № 022-98-2577-2020 (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_11 ) та інших доказах у своїй сукупності.

Дослідивши ці докази місцевий суд дійшов умотивованого висновку, що саме невиконання ОСОБА_5 вимог пунктів 1.5, 1.7, 2.3 (підпункти "б" і "д"), 8.7.3 (підпункт "є"), 8.10 та 10.1 ПДР (1306-2001-п) у цій ситуації призвело до дорожньо-транспортної пригоди та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з її наслідками. Усі докази були зібрані у встановленому законом порядку, є послідовними, співпадають між собою в деталях, не містять істотних відмінностей та узгоджуються з висновками експертів у справі, тож підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність цих доказів у суду не було.

Вирок місцевого суду сторони оскаржили в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_5 вказував на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просив скасувати вирок та закрити кримінальне провадження через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення. Також просив допитати в судовому засіданні свідка ОСОБА_13 та повторно дослідити зібрані у справі докази на підставі яких було ухвалено вирок.

Згідно з приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а у разі необхідності й шляхом повторного дослідження доказів.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час перегляду вироку апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними тим, що наведені ним у касаційній скарзі, встановив, що висновки суду про його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину за викладених у вироку обставин підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів, зібраних у кримінальному провадженні.

З матеріалів провадження вбачається, що під час апеляційного перегляду вироку в судових засіданнях 22.02.2023 та 12.07.2023 суд апеляційної інстанції, заслухавши думки учасників відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6, підтриманого засудженим, про повторне проведення судового слідства у справі, оскільки ці докази були ретельно досліджені в суді першої інстанції, а незгода сторони захисту з їх оцінкою судом не є підставою для їх повторного дослідження (т. 4, а. к. п. 98-104, 111-113).

Зважаючи на це, посилання засудженого в касаційній скарзі про формальну перевірку його доводів судом апеляційної інстанції не є прийнятними.

Як вже неодноразово зазначав Суд у своїх рішеннях, дорожній рух становить діяльність із підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів (наприклад, завалів або поваленого дерева), так і в силу людських помилок, необережності, необачності, в тому числі й через порушення учасниками руху вимог ПДР (1306-2001-п) . Тому на всіх учасників покладається обов`язок дотримуватися не лише чітко визначених вимог цих Правил, як то, обмеження швидкості або заборони проїзду, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, яка склалася.

Згідно з цими вимогами водій під час руху зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну (пункт 2.3 ПДР (1306-2001-п) ), а в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди (пункт 12.3 ПДР (1306-2001-п) ). Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди, тому ці причини можуть включати також і погодні умови.

Визначальним фактором для встановлення відповідальності водія за наслідки ДТП є вивчення питання про наявність у нього об`єктивної можливості виявити небезпеку та технічна можливість уникнути цих наслідків.

Відповідно до висновку комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи від 23.03.2021 № КСЕ-19/111-21/3021 в матеріалах провадження, водій транспортного засобу ОСОБА_5 у ситуації, яка склалась на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою повинен був керуватись вимогами пунктів 10.1, 8.7.3 (підпункт "є") та 8.10 ПДР (1306-2001-п) і мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 . Така можливість забезпечувалась виконанням ним вимог пункту 8.7.3 (підпункт "є") цих Правил, відповідно до яких поєднання червоного та жовтого сигналів світлофора забороняє рух транспортного засобу (т. 1, а.к.п. 84-99). Причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є порушення ОСОБА_5 вимог пунктів 8.7.3 (підпункт "є") та 8.10 ПДР (1306-2001-п) .

З урахуванням цього висновку експерта, а також інших зібраних у справі та досліджених судом доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли умотивованого висновку про те, що саме порушення ОСОБА_5 вказаних вимог ПДР (1306-2001-п) у цій дорожній ситуації призвело до ДТП і перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з її наслідками.

За правилами статей 86, 87 КПКдоказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокурором своїх повноважень, не передбачених КПК (4651-17) , для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Ствердження засудженого в касаційній скарзі про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 10.03.2021, як доказу у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки ця слідча дія проведена з дотриманням вимог ст. 240 КПК, з участю захисника ОСОБА_6 та понятих, від яких жодних зауважень щодо порядку, процедури та правильності відображених у протоколі даних не надходило, про що також слушно зауважили у своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій. Висловлена захисником в апеляційному суді позиція про те, що він не зобов`язаний заявляти зауваження у разі їхньої наявності при проведенні слідчого експерименту не узгоджується з положеннями кримінального процесуального закону.

Як убачається зі змісту протоколу, вказана слідча дія проводилась з метою отримання відеозапису візуалізації місця розташування автомобіля на проїзній частині дороги на момент події з відеокамери № 42 розміщеної на електроопорі по АДРЕСА_2 (т. 2, а.к.п. 217-219).

Правильність оцінки цього доказу судами обох інстанцій відповідає критеріям визначеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19).

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях про допустимість як доказу відеозапису події 12.11.2020 з камери спостереження, що належить ТОВ "Берлайн", який був наданий вказаним товариством на запит слідчого та долучений до матеріалів провадження (т. 1, а.к.п. 51-55, т. 2, а.к.п. 165-166) і не вбачає у цьому будь-яких порушень вимог кримінального процесуального закону, як про це стверджує засуджений у касаційній скарзі.

Також Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що сама подія ДТП ніким із учасників під сумнів не ставилась, однак, як убачається з пояснень засудженого в суді першої інстанції, він вважає, що в трагічних наслідках ДТП винен не він, а загиблий пішохід, проте така його позиція спростовується комплексом доказів зібраних у кримінальному провадженні та перевірених у судовому засіданні і обґрунтованими висновками судів в оскаржуваних рішеннях.

Так як Суд не встановив будь-яких порушень вимог закону при збиранні стороною обвинувачення доказів у кримінальному провадженні, на основі яких здійснювалися експертні дослідження у справі, то доводи засудженого в касаційній скарзі про недопустимість висновків експертів у справі колегія суддів відхиляє.

Судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції був проведений з додержанням вимог ст. 337 КПК у межах висунутого ОСОБА_5 обвинувачення згідно з обвинувальним актом.

Оскаржувані вирок та ухвала є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень та положення закону, якими вони керувалися.

Під час їх перевірки судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року щодо нього без зміни.