463/5891/22 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням останнім службових обов`язків - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 рокуу кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022141360000244 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Щирець Пустомитівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вказаним вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легкого тілесного ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків за наступних обставин.

Так, 13 лютого 2022 року інспектор патрульної поліції УПП у Львівській області ДПП ОСОБА_8 у форменому одязі та з табельною зброєю, відповідно до затвердженого графіку здійснював патрулювання м. Львова.

Приблизно о 04:20 поряд з будинком АДРЕСА_2, помітив порушення громадського порядку - бійку між невідомими чоловіками, та, вживаючи заходи для забезпечення публічної безпеки і порядку, з метою припинення виявленого правопорушення, підійшов до ОСОБА_7 .

У цей час ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, будучи обізнаним, що перед ним працівник поліції, завдав останньому один удар рукою в обличчя, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2023 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, вказуючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду та просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд не задовольнив ряд клопотань сторони захисту про витребування доказів, які сторона обвинувачення умисно приховала від сторони захисту. Зокрема, під час судового розгляду прокурором надано відеофайл з нагрудної боді-камери поліцейського об`ємом лише 416 Мб, тоді як у відповіді начальника УНП у Львівській області від 28 лютого 2022 року об`єм таких відеофайлів становив 2,3 Гб. Перевіркою вказаних обставин можна було б встановити, чи попереджав потерпілий ОСОБА_8, підходячи зі спини до ОСОБА_7 та тягнучи його за одяг, що він є поліцейським, оскільки крім показань самого потерпілого, ніхто зі свідків про це не вказував. Крім того, наведені обставини не надали можливості перевірити запис з боді-камери самого потерпілого, оскільки відповідно до службової перевірки потерпілий не порушив вимог Інструкції із застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, тобто очевидно також здійснював запис події.

Також наголошує, що суд дійшов неправильного висновку про достатність часу у ОСОБА_7 для усвідомлення факту перебування перед ним працівника поліції, оскільки таке твердження є виключно оціночним, має ознаки припущення, так як не підтверджується об`єктивними даними, а судом не було враховано обстановку, яка передувала удару, а саме що засуджений фактично припиняв протиправну поведінку трьох невідомих чоловіків, які били іншого чоловіка. Таким чином стверджує, що у діях ОСОБА_7 відсутні всі елементи складу злочину, передбаченого ст. 345 КК, а його винуватість у вчиненні інкримінованих дій не доведена поза розумним сумнівом.

Крім того, судом не було задоволено клопотання сторони захисту про допит експерта, який встановив ступіть тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, оскільки його висновки також викладені як припущення, а також клопотання про повторний допит потерпілого, оскільки його показання суперечать матеріалам кримінального провадження. Не було розглянуто судом першої інстанції клопотання сторони захисту про визнання недопустимим доказом протоколу огляду предмету - диску з відеозаписом з боді-камери поліцейського, з метою перевірки законності походження такого доказу.

Наведене свідчить про умисні дії сторони обвинувачення щодо приховування доказів які можуть бути використанні як докази невинуватості засудженого, що залишено поза увагою суду першої інстанції, та є порушенням фундаментальних принципів кримінального процесу таких як змагальність сторін та доступ до правосуддя, що ставить сторону захисту у невигідну позицію порівняно зі стороною обвинувачення, а також вказує про суб`єктивний підхід суду до розгляду справи та відсутність його безсторонності.

Перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не врахував зазначених обставин, та при наявності підстав для повторного дослідження доказів у справі, порушуючи положення ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), безпідставно відмовив у задоволенні відповідного клопотання сторони захисту, а свого рішення у цій частині належним чином не мотивував.

Вважає, що апеляційний суд не здійснив повної та всебічної оцінки доказів у справі з точки зору їх належності та допустимості, а сукупності доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, не надав вичерпної відповіді на всі доводи сторони захисту, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник не погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, оскільки він не усвідомлював факту перебування перед ним працівника поліції.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_7, який не заперечував факт події, однак заперечував наявність у нього умислу на заподіяння поліцейському тілесних ушкоджень, на підставі показань потерпілого ОСОБА_8, який повідомив про обставини, за яких він отримав такі тілесні ушкодження.

Водночас, висновки суду ґрунтуються на показаннях свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які розповіли про обставини та описали події, які вони сприймали особисто, та підтвердили факт бійки на площі перед театром опери та балету, а також підтвердили, що бачили поліцейського, який лежав на землі, однак повідомили, що не бачили, хто саме завдав йому удару. Крім того, свідки підтвердили, що патрульний був у форменому одязі та світловідбиваючій жилетці з написом "Поліція", однак чи він повідомляв, що є співробітником поліції, вони не чули. При цьому свідок ОСОБА_13 повідомила такі ж обставини, що й інші свідки, однак вказала, що бачила як поліцейський підійшов до ОСОБА_7, який розвернувся та вдарив останнього, від чого той впав.

Предметом оцінки місцевого суду, як видно з мотивувальної частини вироку, був також протокол огляду відеозапису від 05 березня 2022 року та оптичний диск (додаток до цього протоколу), з відеофайлом з нагрудної боді-камери поліцейського, на якому зафіксовано перебування людей на площі Свободи у м. Львові 13 лютого 2022 року приблизно о 04:20, а також потерпілого ОСОБА_8, який був у форменому одязі та жилетці з написом "Поліція", знаходився на землі в положенні на колінах і тримався за обличчя, та вказав на ОСОБА_7, як на особу, яка завдала йому удару.

З вироку вбачається, що місцевий суд дослідив відеозапис із камери зовнішнього відеоспостереження, розміщеної на фасаді Львівського Національного Академічного театру опери та балету, відповідно до якого ОСОБА_7 13 лютого 2022 року о 04:22:56, розвернувшись обличчям до потерпілого ОСОБА_8, який був у форменому одязі, завдав йому один удар кулаком правої руки в обличчя, від якого останній втратив рівновагу та впав.

Крім того, місцевий суд, про що зазначено у тексті оскаржуваного вироку, дослідив відомості, які містяться у рапорті працівника патрульної поліції від 13 лютого 2022 року щодо обставин заподіяння працівнику поліції тілесних ушкоджень, консультативних висновках спеціалістів (лікарів стоматолога та нейрохірурга) від 13 лютого 2022 року про результати огляду виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_8, висновках судово-медичних експертиз № 351 від 30 травня 2022 року та № 608 від 18 липня 2022 року, відповідно до змісту яких у ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження.

При цьому суд першої інстанції не встановив підстав для визнання недопустимими доказами консультативні висновки спеціалістів та висновки судово-медичних експертиз, які проводилися на підставі таких консультативних висновків, як про це вказував захисник. Як зазначив у вироку суд відсутність підпису та наявність лише печатки на одному із консультативних висновків, не вказує про відсутність огляду потерпілого та встановлення у нього тілесних ушкоджень, які встановлені оглядом також й іншого лікаря. На переконання місцевого суду такі обставини не призвели до порушення конвенційних та конституційних прав ОСОБА_7, у зв`язку з чим суд відхилив доводи сторони захисту в цій частині.

На підставі дослідження сукупності доказів, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.

Таким чином, у вироку місцевий суд зазначив, що факт заподіяння ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 тілесного ушкодження за обставин, про які зазначено в обвинувальному акті, підтверджується показаннями потерпілого, свідків, які є чіткими, логічними, послідовними, письмовими доказами, дослідженими відеозаписами з боді-камери та із камери зовнішнього спостереження, які є безспірними та такими, що доповнюють один одного.

Зокрема, судом першої інстанції було зазначено, що відповідно до об`єктивних даних, а також з оглянутих відеозаписів, ОСОБА_7 розумів та усвідомлював, що перед ним знаходиться працівник поліції, оскільки після того як він розвернувся, у нього було достатньо часу для того, щоб переконатися, що перед ним співробітник патрульної поліції, який одягнутий у формений одяг.

Колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Тобто, в основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності, а зі змісту його мотивувальної частини вбачається, що суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

За викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин справи, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК, а саме як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків, є правильною.

З огляду на викладене, доводи захисника про те, що у діях ОСОБА_7 відсутні всі елементи складу інкримінованого йому злочину, а його винуватість не доведена поза розумним сумнівом, колегія суддів уважає такими, що суперечать змісту мотивувальної частини цього вироку, а тому такі доводи є безпідставними.

Крім того, у касаційній скарзі захисник зауважує, що суд дійшов неправильного висновку про достатність часу у ОСОБА_7 для усвідомлення факту перебування перед ним працівника поліції, оскільки таке твердження є виключно оціночним, має ознаки припущення, так як не підтверджується об`єктивними даними, а судом не було враховано обстановку, яка передувала удару, а саме що засуджений фактично припиняв протиправну поведінку трьох невідомих чоловіків, які били іншого чоловіка.

Тобто, зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, захисник фактично вказує про однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам, просить доказам, зокрема, показанням свідків, дати іншу оцінку, ніж ту, яку місцевий та апеляційний суди надали під час розгляду кримінального провадження.

Проте такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.

З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що місцевим судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит експерта, який встановив ступінь тяжкості отриманих потерпілим ушкоджень, повторний допит потерпілого, а також клопотання про визнання недопустимими доказами протоколу огляду предмету (відеофайлу з нагрудної боді-камери), та відеофайлу з камери зовнішнього спостереження театру.

Однак, під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду клопотань сторони захисту.

Так, як вбачається зі змісту вироку суду, а також із звукозаписів та журналів судових засідань, місцевий суд з метою дотримання принципів доступу до правосуддя, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, розглянув всі клопотання сторони захисту, проте не знайшов підстав для їх задоволення, оскільки висновок експерта викладено у категоричній формі, а потерпілий достатньо повно надав показання з приводу обставин вчинення злочину, а також відмовив у задоволенні клопотань про визнання доказів недопустимими, мотивуючи своє рішення тим, що доказам у справі буде надана оцінка в нарадчій кімнаті.

У подальшому, як вказано у мотивувальній частині вироку, місцевий суд надав відповідь на клопотання захисника щодо недопустимості доказів, вказавши, що такі твердження сторони захисту не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Тобто, клопотанням захисника, про які він наголошує у свой касаційній скарзі, було надано відповідну оцінку в межах процесуального закону.

Здійснюючи апеляційний розгляд за апеляційною скаргою захисника, у якій він також стверджував про порушення процесуального закону під час розгляду його клопотань, суд апеляційної інстанції погодився із наведеними висновками місцевого суду, а тому не встановив підстав для скасування судового рішення з підстав, наведених захисником.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та такими, що не суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом розгляду їх клопотань.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушення принципу змагальності через неповноту судового розгляду, про що наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, а тому такі доводи є непереконливими.

Разом з тим, у касаційній скарзі захисник указує, що під час судового розгляду прокурором надано відеофайл з нагрудної боді-камери поліцейського об`ємом лише 416 Мб, тоді як у відповіді начальника УНП у Львівській області від 28 лютого 2022 року об`єм таких відеофайлів становив 2,3 Гб.

Перевіркою вказаних обставин, як вказує захисник, можна було б встановити, чи попереджав потерпілий ОСОБА_8, підходячи зі спини до ОСОБА_7 та тягнучи його за одяг, що він є поліцейським.

Обґрунтовуючи такі доводи, захисник наголошує, що у такий спосіб сторона обвинувачення приховує докази, які можуть бути використанні як докази невинуватості засудженого ОСОБА_7, що залишено поза увагою судами попередніх інстанцій.

Положення ч. 2 ст. 9 КПК передбачають, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Водночас, статтями 22, 290, 349 КПК визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час проведення досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований цій особі злочин.

Зокрема, за змістом ст. 22 КПК прокурор є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи. Тобто, надання доказів до суду, які прокурор вважатиме достатніми для підтвердження обвинувачення, є правом, а не обов`язком сторони обвинувачення.

У свою чергу положення ч. 6 ст. 22 КПК передбачають, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Тобто, обсяг доказів, наданих прокурором, не свідчить про порушення вимог процесуального закону, оскільки суд має приймати рішення виключно на підставі тих доказів, які були надані сторонами кримінального провадження під час судового розгляду.

Згідно з ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 93 КПК визначено, що сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, клопотань про витребування доказів або ж долучення власних доказів, під час досудового розслідування сторона захисту не заявляла.

Водночас, як визначено ч. 2 ст. 333 КПК під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування. Якщо судом під час судового провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і документів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами. Особа, яка під час судового провадження отримала речі і документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов`язана надати до них доступ у порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу.

Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, таким правом сторона захисту не скористалася, і у порядку саме ст. 333 КПК не заявляла відповідного клопотання, а лише наголошувала, що сторона обвинувачення не надала повного обсягу відеозаписів з боді-камер поліцейських у тому об`ємі, про який вказано у відповіді начальника УНП у Львівській області від 28 лютого 2022 року.

У судовому засіданні 12 липня 2023 року клопотання сторони захисту про витребування доказів було задоволено частково, та зобов`язано прокурора надати відомості про походження та порядок отримання відеозапису об`ємом 416 Мб, який був відкритий стороні захисту у порядку ст. 290 КПК під час досудового розслідування.

Більше того, за прецедентною практикою Європейського Суду, суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.

Відповідно до вироку, поряд з відеозаписом з боді-камери поліцейського, показань потерпілого та свідків, доказом щодо встановлення обставин кримінального правопорушення, є у тому числі відеозапис з камери зовнішнього спостереження театру, який, за переконанням як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, є ключовим та беззаперечним, та на якому міститься повне фіксування подій, тоді як інші докази формують фрагменти обставин злочину, і лише їхня сукупність відображає цілісність обставин справи, про які зазначено в обвинуваченні.

За таких обставин, доводи сторони захисту про ненадання стороною обвинувачення відеозаписів з боді-камер об`ємом 2,3 Гб хоча і є слушними, проте за наявності інших доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_7, не можуть слугувати безумовною підставною для скасування судового рішення.

Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, та вказав, що доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_7 умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень, у зв`язку із виконанням ним службових обов`язків, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

На обґрунтування таких висновків у своїй ухвалі апеляційний суд зазначив, що з показань допитаних під час судового розгляду свідків, які були очевидцями події, вбачається, що вони повідомили про те, що ОСОБА_7 перебував на площі перед театром, що не заперечується і самим засудженим, до нього підійшов потерпілий ОСОБА_8, який був у форменому одязі, після чого бачили як потерпілий лежить на землі. При цьому сам потерпілий ОСОБА_8, що підтвердила свідок ОСОБА_13, ствердно вказав, що ОСОБА_7 завдав йому удару, дивлячись на нього. Вказані показання потерпілого та свідків узгоджуються з дослідженими доказами у справі, у тому числі з відеозаписом з камери зовнішнього спостереження Львівського Національного академічного театру опери та балету.

З огляду на наведене апеляційний суд не взяв до уваги доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не бачив, що особа, яка підійшла до нього ззаду, є працівником поліції, а тому погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину.

Крім того, апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту щодо кваліфікації дій ОСОБА_7, а у мотивувальній частині ухвали вказав, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_7, механізм і спосіб завдання удару, час, який минув з моменту коли він повернувся до потерпілого, безумовно вказують на спрямованість дій на завдання тілесних ушкоджень працівнику поліції, що дає обґрунтовані підстави для кваліфікації його дії саме за ч. 2 ст. 345 КК.

Також під час апеляційного розгляду апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту про однобічність та неповноту судового розгляду, та відмовив у задоволенні цих доводів через не встановлення порушень процесуального закону, у тому числі й щодо розгляду клопотань сторони захисту, а також розгляду відводу головуючому у справі.

При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи захисника про перебування ОСОБА_7 у стані оборони, оскільки, як зазначає захисник, конкретні обставини давали підстави припускати, що стосовно нього здійснюється протиправне посягання.

З мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідно до встановлених судами обох інстанцій фактичних обставин, ОСОБА_7 розвернувшись, подивився на потерпілого, який стосовно нього не вчиняв будь-яких протиправних дій, або дій, які б вказували про наявність небезпеки для ОСОБА_7, після чого завдав йому один удар в голову, від чого потерпілий упав на землю.

Таким чином, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, оскільки, з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК, такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах судових рішень.

З цих підстав колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги захисника про те, що жоден зі свідків не підтверджує того, що потерпілий попереджав про те, що є працівником поліції, оскільки за встановлених обставин такі доводи жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, як і не впливають на кваліфікацію його дій.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання захисника про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 404 КПК та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а захисник не навів передбачених процесуальним законом підстав для повторного дослідження доказів, а тому дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції вимог процесуального закону не порушив, оскільки сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази, якщо сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК.

Також колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що суд апеляційної інстанції обмежився загальними формулюваннями про доведеність винуватості засудженого і формальними відповідями на доводи захисника.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою його захисника, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши у вироку обґрунтування своїх висновків.

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілого та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року - без зміни.