524/11878/21 Про відкрите викрадення чужого мобільного телефона ІЗ застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, скоєне за попередньою змовою двома особами із корисливим мотивом - 01.05.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_8, його захисника ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 4 грудня 2023 року щодо

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, жителя АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20 квітня 2023 року засуджено:

· ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 червня 2021 року, і визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;

· ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 лютого 2022 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 4 грудня 2023 року змінив вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і ухвалив виключити з мотивувальної частини вироку вказівку про наявність обставин, які обтяжують покарання цих осіб, - вчинення злочину повторно і за попередньою змовою групою осіб.

У решті вирок залишено без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими й засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

26 жовтня 2021 року близько 15:30 ОСОБА_9 разом із ОСОБА_8 перебували біля будинку АДРЕСА_3, де побачили раніше відомого потерпілого ОСОБА_10, який підходив до під`їзду № 5 цього будинку.

Далі ОСОБА_9 зайшов до будинку попереду потерпілого ОСОБА_10, а ОСОБА_8 ? позаду нього та зачинив за собою двері під`їзду.

У цей час ОСОБА_9 і ОСОБА_8 повторно, за попередньою змовою групою осіб, з метою подолання опору потерпілого удвох завдали йому ударів кулаками по голові та обличчю спричинивши легкі тілесні ушкодження, від чого ОСОБА_10, впав на сходи під`їзду.

Після цього, побачивши, що опір ОСОБА_10 подолано, ОСОБА_8 відкрито заволодів мобільним телефоном "Tecno Mobile" загальною вартістю 3985,15 грн, який був у лівій кишені штанів потерпілого.

Дії засуджених місцевий суд кваліфікував як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобто визнав ОСОБА_9 і ОСОБА_8 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі з доповненнями ОСОБА_8 і в касаційній скарзі його захисника ОСОБА_6 вказано про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими і підлягають скасуванню, оскільки прийняті з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а ОСОБА_8 повинен бути виправданий у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину. Зазначають, що обвинувачення є неконкретизованим, зокрема в підозрі не зазначено суспільно небезпечних наслідків та тілесних ушкоджень у потерпілого. За їх твердженням, досудове розслідування проводив неуповноважений слідчий, оскільки процесуальне рішення про його визначення у кримінальному провадженні прийнято у формі доручення, а зміст, структура та обсяг викладеної у ньому інформації не відповідають вимогам ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК (4651-17) ), тому зібрані органом досудового розслідування докази є недопустимими. Крім цього, звертають увагу на те, що на час складення та вручення повідомлення про підозру слідчий у справі не мав повноважень. На думку захисту, показання свідка ОСОБА_11 свідчать про фальсифікацію кримінального провадження.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 вказує на істотні порушення кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів. Стверджує про порушення його права на захист під час досудового розслідування, оскільки йому було відмовлено в наданні захисника та обрано міру запобіжного заходу без останнього.За його твердженням, показання він надавав під фізичним та психологічним тиском працівників поліції. Зазначає, що слідчий не долучив до матеріалів документів про наявність у нього двох невиліковних хвороб та неповнолітніх дітей.Скаржиться на невиконання вимог ст. 290 КПК, оскільки його взагалі не було ознайомлено з матеріалами кримінального провадження. Вважає докази, якими обґрунтовано його винуватість, неналежними і недопустимими, та зазначає, що суди не взяли до уваги доказів його невинуватості, а саме: показань потерпілого, який указав, що він його не бив та нічого не брав; того, що він першим надав показання, а отже, на його переконання першим повідомив про злочин; відмову у задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_12 . На думку засудженого, суд безпідставно не врахував обставини, які пом`якшують покарання, зокрема з`явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди, наявність невиліковних хвороб та неповнолітніх дітей. Також вказує на безпідставну відмову у клопотаннях сторони захисту.

Захисник ОСОБА_7 в касаційній скарзі просить рішення місцевого та апеляційного судів скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а ОСОБА_9 виправдати у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину. Зазначає, що обвинувачення є неконкретизованим, зокрема в підозрі не зазначено суспільно небезпечних наслідків та тілесних ушкоджень, які було заподіяно потерпілому. Стверджує про те, що досудове розслідування проведено неуповноваженим слідчим, оскільки процесуальне рішення про його визначення у кримінальному провадженні прийнято у формі доручення (де навіть не зазначено дати його прийняття), а зміст, структура та обсяг викладеної в ньому інформації не відповідають вимогам ст. 110 КПК, тому зібрані органом досудового розслідування докази у кримінальному провадженні є недопустимими. Крім цього, звертає увагу на те, що на час складання і вручення повідомлення про підозру слідчий у цій справі не мав повноважень, а тому її підзахисний не набув статусу підозрюваного.

Інші доводи сторони захисту зводяться до незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, установленими судами першої та апеляційної інстанцій.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисники і засуджені підтримали подані стороною захисту касаційні скарги.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, засуджених та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційних скаргах та доповненнях, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, установлених судами попередніх інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Натомість зазначені стороною захисту доводи були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які надали їм оцінку в сукупності з іншими доказами.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення суд першої інстанції належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

Суд, оцінив доводи засудженого ОСОБА_8, який вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннявизнав частково, не оспорював факт перебування на місці злочину, крім цього зазначивши, що заволодів телефоном потерпілого, однак таємно, після падіння останнього на сходи, при цьому не наносивши йому ударів і тілесних ушкоджень.

Також надана оцінка доводам засудженого ОСОБА_9, який не визнав своєї винуватості, у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та не заперечував факт перебування на місці злочину, однак наголошував про те, що зайшов у під`їзд та пройшов до знайомого і не причетний до грабежу.

Оцінивши показання засуджених місцевий суд дійшов висновку, що вони спростовуються сукупністю досліджених у справі доказів у взаємозв`язку, а саме даними, отриманими в ході допиту:

· потерпілого ОСОБА_10, який бачив, що удари йому наносили саме ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а потім один із нападників запитав у другого, чи забрав той телефон;

· свідка ОСОБА_11, який пояснив, що проходив стажування в точці продажу телефонів на центральному ринку м. Кременчука. Під час стажування вів облік прийнятого та реалізованого товару. Підтвердив, що наявність у відповідному журналі запису, свідчить про придбання кіоском телефону. Щодо обставин його допиту та проведення з його участю впізнання, він чітко не пам`ятає, не заперечуючи самого факту проведення відповідної слідчої дії.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд урахував фактичні дані, які містяться:

· у даних протоколу слідчого експерименту від 7 грудня 2021 року з участю потерпілого;

· протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2021 року та довідкою до нього, згідно з якими потерпілий ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_9, як особу, що наносила йому удари;

· протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2021 року та довідкою до нього, згідно з якими потерпілий ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_8, як особу, що наносила йому удари та відкрито заволоділа мобільним телефоном"Tecno Mobile";

· протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2021 року та довідками до них, згідно з якими свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_9 та ОСОБА_8 особами, які продали йому телефон "Tecno Mobile";

· протоколі огляду місця події, кіоску з купівлі-продажу бувших у використанні речей, з фототаблицею, на фото сторінки з журналу у якому 26 жовтня 2021 року фіксується придбання мобільного телефону "Tecno Mobile".

Установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

У вироку місцевого суду проаналізовано й оцінено всі досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, дії ОСОБА_9 та ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК.

Доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, в тому числі оголошення підозри, проводилось та здійснено неуповноваженою особою, колегія суддів вважає необґрунтованою.

Згідно з матеріалами кримінального провадження досудове розслідування здійснював слідчий ОСОБА_13, а питання щодо його повноважень було предметом дослідження та оцінки як суду першої так і апеляційної інстанцій.

Зокрема апеляційний суд не погоджуючись з доводами апелянтів послався на встановлені фактичні обставини та висновки викладені у постанові об`єднаної палати ККС Верховного Суду від 4 жовтня 2021 року провадження № 51-1353кмо21 (справа № 724/86/20) про те, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

Об`єднана палата в контексті застосування приписів ст. 110 КПК вказала, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.

Таким чином у разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі "постанови", а у формі "доручення", однак зміст, структура і обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК України (4651-17) , то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

Згідно ухвали апеляційного суду наявне у матеріалах кримінального провадження та досліджене судом доручення т.в.о. начальника слідчого відділу Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області на здійснення у кримінальному провадженні № 12021170500001626 за ч. 2 ст. 186 КК досудового розслідування слідчому ОСОБА_13 містить ті самі реквізити, що й постанова: посада особи керівника органу досудового розслідування, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію, та вказівки щодо проведення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування.

Крім того, до витягу з ЄРДР кримінального провадження № 12021170500001626 також внесена інформація про слідчого ОСОБА_13, який здійснює досудове розслідування та орган досудового розслідування ? Кременчуцьке РУП ГУ НП в Полтавській області.

Колегія суддів вважає, що в цьому конкретному кримінальному провадженні доручення т.в.о. начальника слідчого відділу Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області про проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_13 містить деякі недоліки в оформленні, однак вони не є істотними та такими, що ставлять під сумнів повноваження слідчого ОСОБА_13 на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

У зв`язку з цим, є також необґрунтовані доводи, що всі докази здобуті під час досудового розслідування є недопустимими, оскільки отримані неуповноваженим слідчим.

Суд дав оцінку доводам засудженого ОСОБА_9 щодо порушення його права на захист та вказав на те, що у даному кримінальному провадженні участь захисника у відповідності до вимог ст. 52 КПК є необов`язковою.

ОСОБА_9 не виявив бажання мати захисника після роз`яснення йому прав та у вчиненні якого злочину він підозрюється чи повідомлення про підозру. Об`єктивних даних, які б підтверджували факт відмови ОСОБА_9 у призначенні захисника матеріали провадження не містять. Крім цього, під час розгляду слідчим суддею клопотання про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, він не бажав мати захисника. В подальшому, після виявлення ОСОБА_9 бажання мати захисника, на підставі постанови слідчого від 8 листопада 2021 року Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області доручив адвокату ОСОБА_14 здійснювати захист ОСОБА_9 .

Доводи ОСОБА_9 про невиконання вимог ст. 290 КПК є також необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи містяться розписки засуджених та захисників про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження без жодних застережень та зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод визнається отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження.

Застосування до особи фізичного чи психологічного тиску під час досудового розслідування є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке підлягає оцінці. Суд повинен перевірити вказані доводи та врахувати при оцінці допустимості доказів.

У цьому конкретному кримінальному провадженні колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень на підставі вказаних доводів, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ні засуджений ОСОБА_9, ні його захисник з заявами про вказані порушення до правоохоронних органів не зверталися. Перевірка цих доводів відноситься до повноважень органів досудового розслідування. Також суд бере до уваги, що ОСОБА_9 свою вину під час досудового розслідування та судового розгляду не визнавав та не посилається, які обставини він повідомив під час розслідування, що були використані для підтвердження його винуватості.

Таким чином, скарги засудженого на те, що показання він надавав під фізичним та психологічним тиском працівників поліціїне пов`язані з питанням допустимості доказів у цій справі, і у разі їх небезпідставності органи прокуратури мають забезпечити їх належне розслідування в рамках іншого провадження.

ОСОБА_9 в касаційній скарзі посилається на те, що він першим повідомив правоохоронні органи про злочин, однак не конкретизує, які фактичні обставини повідомив та на скільки вони істотні.

Апеляційний суд перевірив доводи захисту щодо свідка ОСОБА_11 та зазначив, що він підтвердив проведення слідчих дій з його участю, однак всіх подробиць не пам`ятає.

Клопотання про допит свідка ОСОБА_12 було розглянуто місцевим судом, а також було предметом дослідження апеляційного суду. Відповідно до вимог КПК (4651-17) забезпечення явки свідка відноситься до повноважень сторони, яка його викликає. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження судові засідання неодноразово відкладались для забезпечення явки останнього, однак сторона захисту цього не забезпечила.

Місцевий суд в межах повноважень передбачених статтями 22, 327 КПК визнав можливим завершити судовий розгляд без його допиту у зв`язку з неможливістю забезпечення його явки у судове засідання.

ОСОБА_9, зазначає про те, що суди безпідставно відхилили його клопотання, однак не конкретизує, які саме та як прийняте рішення вплинуло на його законність.

Що стосується доводів сторони захисту про неконкретність пред`явленого обвинувачення колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно з наявних в матеріалах справи підозри та обвинувального акту ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_8 не пред`являлось обвинувачення у заподіянні, під час вчинення пограбування потерпілого, тілесних ушкоджень.

У зв`язку з цим посилання у рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень підлягає виключенню з їх мотивувальних частин.

З врахуванням такого виключення, посилання сторони захисту на неконкретність обвинувачення пред`явленого органом досудового розслідування є необґрунтованим.

Так дії ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кваліфіковано як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Вказані дії були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК у зв`язку із застосуванням до потерпілого насильства, яке виразилось у нанесенні ударів по голові та обличчю від чого останній впав, подоланні його опору та заволодінні його майном.

Виключення з мотивувальної частини судових рішень посилання на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень не впливає на кваліфікацію дій засуджених судами першої та апеляційної інстанцій.

Посилання ОСОБА_9, що слідчий не долучив до матеріалів кримінального провадження інформацію про стан його здоров`я та наявність дітей не ґрунтується на матеріалах провадження, оскільки, під час виконання вимог ст. 290 КПК будь-яких заяв про відсутність у матеріалах вищевказаних документів від сторони захисту не надходило, так само і в судових засіданнях питання про долучення вищевказаної інформації стороною захисту не ставилось.

Питання про можливість відбування покарання засудженим ОСОБА_9 у зв`язку зі станом здоров`я вирішується іншою процедурою передбаченою кримінально процесуальним та кримінально виконавчим законодавством.

Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статтей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Так, з матеріалів даного провадження слідує те, що місцевий суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженим, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про їх особу, які раніше неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності за вчинення грабежів та крадіжок, проте на шлях виправлення не стали і продовжили злочинну діяльність, що характеризує їх особистість наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання засудженим.

Верховний Суд, зважаючи на зазначені обставини в їх сукупності, наслідки та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, погоджується з висновками судів, що призначене покарання у виді позбавлення волі буде справедливим, необхідним і достатнім для попередження скоєння нових злочинів, а також відповідатиме особам винуватих та ступеню тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення.