365/568/21 Про умисне вбивство потерпілого, скоєне на грунті неприязних відносин під час сварки з потерпілим - 25.04.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Згурівського районного суду Київської області від 05 травня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року у кримінальному провадженні № 12021111130000964 за обвинуваченням

ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Баришівка Київської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Згурівського районного суду Київської області від 05 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення з 01 червня 2021 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вироком суду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 перебував за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 . Приблизно о 15:30 год на територію цього домогосподарства прийшов ОСОБА_8, із яким у обвинуваченого на побутовому ґрунті виник конфлікт, що переріс у бійку, під час якої у ОСОБА_7 виник умисел на заподіяння смерті ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_7 дерев`яною палицею наніс потерпілому удари по тулубу та в область носа. Після цього, відкинувши палицю, вдарив ОСОБА_8 металевою загостреною частиною лопати по голові, а також завдав не менше 4 ударів по голові та тулубу металевим ломом.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, дії засудженого кваліфіковано неправильно, оскільки в його діях убачаються ознаки перевищення меж необхідної оборони або перебування в стані сильного душевного хвилювання, що не було досліджено в судах.

Матеріали справи містять докази про наявність психічних розладів у ОСОБА_7, проте суд безпідставно відхилив клопотання захисника про призначення повторної судово-психіатричної експертизи для встановлення осудності обвинуваченого, крім того, не були досліджені в судовому засіданні речові докази.

Вирок проголошено за відсутності обвинуваченого, що є істотним порушенням вимог процесуального закону, а покарання призначено без урахування усіх обставин, що його пом`якшують, та дають підстави для застосування положень статей 69, 75 КК України.

На ці доводи апеляційний суд не дав відповідей, а тому ухвала цього суду є невмотивованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

У касаційній скарзі захисник, крім іншого, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, висловлює власну версію події, оскаржує фактичні обставини справищо, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди зазначили, що винуватість ОСОБА_7 повністю доведена показаннями обвинуваченого, який не заперечував факт бійки між ним та потерпілим, підтвердив нанесення ним ударів різними предметами по тілу та голові потерпілого ОСОБА_8 . Однак суди встановили, що вказаний обвинуваченим перебіг подій та механізм заподіяння тілесних ушкоджень не узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.

Так, згідно протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_9, останній показав, як потерпілий підійшов до нього та вдарив, від чого ОСОБА_9 впав, а ОСОБА_8 продовжував наносити йому удари руками. Однак обвинувачений вивернувся, вдарив потерпілого, який лежачи на землі продовжував висловлювати йому погрози. Після цього ОСОБА_9 взяв палицю, якою наніс близько п`яти ударів по тулубу і голові потерпілому та поставив палицю на місце. Коли потерпілий почав підійматися і погрожував помститися, обвинувачений взяв лопату та наніс йому удар по голові, після чого поставив лопату на місце, а згодом взяв залізний лом і наніс біля трьох ударів по спині й обличчю.

Також суд дослідив протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10, яка показала, що потерпілий ОСОБА_8 наніс ОСОБА_7 лише один удар сапою в обличчя та вдарив її один раз долонею по голові, після чого вона пішла до будинку.

Згідно протоколу огляду місця події, на місці було виявлено та вилучено металевий лом, дерев`яну палицю, штикову лопату, камінь з нашаруваннями речовини червоно-бурого кольору, пошкоджену сапу. Відповідно до висновків експертиз, сліди крові на вилучених предметах належать потерпілому ОСОБА_11, на одязі ОСОБА_7 виявлені сліди крові, що також належать потерпілому.

Причиною смерті ОСОБА_8 є відкрита черепно-мозкова травма у вигляді множинних переломів основи черепа та кісток обличчя з розвитком крововтрати, при цьому під час судово-медичного дослідження трупа було виявлено одинадцять забійних ран на голові.

Відповідно до висновку експерта, тілесне ушкодження у ОСОБА_7 у виді рубця в ділянці верхньої губи з правого боку відносяться до легких тілесних ушкоджень. Інших тілесних ушкоджень у обвинуваченого не виявлено.

Враховуючи всі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дав їм оцінку відповідно до ст. 94 КПК України та дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому протиправного діяння.

Суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевіряли версію сторони захисту щодо перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони або вчинення вбивства у стані сильного душевного хвилювання та визнали її такою, що суперечить фактичним обставинам справи.

Так, суди правильно наголосили, що з об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 115 КК України, характеризується діянням у виді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком. З суб`єктивної сторони це правопорушення характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом, кожен із яких може бути як визначеним, так і не визначеним), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини, як тоді, коли особа бажає, так і тоді, коли вона, хоч і не бажає, але свідомо припускає її настання.

На відміну від цього, умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України) має свою особливу ознаку - обстановку його вчинення, тобто наявність у особи необхідної або уявної оборони. Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах. Питання про наявність умислу особи вирішується з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховується кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Суди встановили, що ОСОБА_8 першим наніс удар сапою по обличчю ОСОБА_7, що спричинило у останнього легке тілесне ушкодження. Обвинувачений вивернувся та підвівся, що є адекватними заходами оборони. Потім ОСОБА_7 відтягнув ОСОБА_8, який перебував у лежачому положенні, до господарської будівлі, де наносив йому численні удари різними предметами по життєво важливих органах. З огляду на конкретні обставини події, суди дійшли переконливого висновку про відсутність на той момент з боку потерпілого суспільно небезпечного посягання, яке би вимагало захисту зі сторони обвинуваченого. У поведінці ОСОБА_7 прослідковувалося не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), про що свідчить кількість завданих ним ударів та їх локалізація - у життєво важливі органи (грудна клітина, голова), знаряддя злочину (дерев`яна палиця, лом, лопата), наслідки його діяння у виді смерті потерпілого.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суди правильно встановили відсутність в діях обвинуваченого ознак необхідної оборони. З цим погоджується і суд касаційної інстанції.

Так само не підтверджуються доказами доводи захисника про перебування ОСОБА_7 в стані сильного душевного хвилювання.

Однією з необхідних ознак вчинення вбивства у стані сильного душевного хвилювання є емоційний стан винного, який виникає раптово у відповідь на якусь дію потерпілого і є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом.

Натомість, матеріали провадження свідчать, що ОСОБА_7 мав достатньо часу для обмірковування плану вчинення ним умисного вбивства. Так, з боку потерпілого був завданий лише один удар, що спричинив обвинуваченому легкі тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_7 відтягнув ОСОБА_8 до місця, де знаходились знаряддя злочину, та почав методично й цілеспрямовано наносити йому удари різними предметами в ділянки розташування життєво важливих органів. Потерпілий у цей час лежав на землі і не мав при собі жодних предметів, якими міг би оборонятися чи завдавати ударів. Тобто, в момент заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому, останній не вчиняв будь-яких дій, які би могли викликати у обвинуваченого стан сильного хвилювання.

Крім того, як вірно зазначив суд, стан сильного душевного хвилювання виключає будь-яку мотивацію вчинення злочину, в той час як ОСОБА_7 під час досудового розслідування та в суді стверджував, що мотивом нанесення ним ОСОБА_8 тілесних ушкоджень був самозахист.

Враховуючи наведене, суди дійшли переконливого висновку про наявність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Судом як першої, так і апеляційної інстанцій перевірялися доводи сторони захисту про наявність у ОСОБА_7 психічних розладів.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 01 вересня 2021 року ОСОБА_7 під час скоєння інкримінованих дій на психічні захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, перебував у стані емоційного збудження, яке здійснило вплив на його поведінку, але даний емоційний стан не досягав стану фізіологічного афекту та будь-якого іншого вираженого емоційного стану, який міг би здійснити суттєвий вплив на його свідомість та діяльність.

Сторона захисту поставила під сумнів зазначений висновок через недостатність наданих на експертизу матеріалів та швидкість проведення амбулаторного дослідження і заявляла клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи. З метою повного та всебічного дослідження усіх обставин, суд, у межах своїх повноважень, здійснив заходи щодо отримання додаткових матеріалів стосовно наявності психічного захворювання у ОСОБА_7 . Проте, таких даних надано не було.

Враховуючи відсутність додаткових даних, які не були досліджені під час проведення первинної експертизи, а також документів, що підтверджували би наявність у обвинуваченого психічного захворювання, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону і не дослідив у судовому засіданні речові докази, є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Матеріали провадження свідчать, що суд ухвалив наступний порядок дослідження доказів: допитати обвинуваченого, свідків, дослідити матеріали кримінального провадження та перейти до судових дебатів. З таких порядком погодилися всі учасники судового розгляду, при цьому сторона захисту підтвердила, що їй у порядку ст. 290 КПК України були відкриті всі матеріали кримінального провадження.

В процесі судового розгляду суддя неодноразово запитував у сторін про потребу в дослідженні додаткових доказів. Сторона захисту в суді не заявляла клопотання про дослідження речових доказів, а тому суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів. Отже, порушень кримінального процесуального закону не встановлено.

У касаційній скарзі захисник стверджує про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону внаслідок того, що вирок було проголошено за відсутності обвинуваченого.

Прослуховуванням аудіозапису судового засідання встановлено, що внаслідок введення на території України воєнного стану обвинувачений ОСОБА_7 брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. При цьому в судовому засіданні 03 травня 2022 року були проведені судові дебати та заслухано останнє слово обвинуваченого, після чого суд, відповідно до ст. 366 КПК України, вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, попередньо оголосивши дату та час його проголошення.

У призначений час суд проголосив вирок, що підтверджується журналом та аудіозаписом судового засідання.

Крім того, Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду. Враховуючи, що на момент проголошення вироку у справі досліджені та оцінені всі докази, судове рішення написано та підписано суддею, то порушення під час його проголошення не є істотними, адже вони не перешкодили чи не могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Доводи захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання і можливість застосування положень статей 69, 75 КК України теж є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Статтею 65 цього Кодексу визначено, що суд призначає покарання враховуючи, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, конкретні обставини скоєного, дані про особу винного. Зокрема, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працездатного віку, однак офіційно не працює, свою вину визнав частково, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття. Обставини, які обтяжують покарання, відсутні.

З огляду на наведене, суд дійшов переконливого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції статті, за якою його засуджено.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Проте, у даному кримінальному провадженні судом встановлена лише одна обставина, що пом`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю злочину. Інших обставин у суді не встановлено.

З огляду на це, з урахуванням конкретних обставин скоєного та відношення винного до своїх протиправних дій, у суду не було підстав для застосування ст.ст. 69 та 75 КК України.

Колегія суддів вважає таке покарання справедливим, необхідним та достатнім для виправлення винного й попередження вчинення нових злочинів, адже воно відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам. Підстав вважати покарання явно несправедливим через суворість Суд не убачає.

Суд апеляційної інстанції у свою чергу провів розгляд у межах доводів апеляційної скарги та дійшов висновку, що доводи скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставними.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд частково дослідив докази, про які заявляв захисник, проте не дав цим доказам іншої оцінки, ніж суд першої інстанції, а тому у зв`язку з відсутністю належно обґрунтованого клопотання про призначення судової психолого-психіатричної експертизи у справі та відповідного доведення стороною захисту своїх доводів, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК України.

Отже, доводи захисника про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України, необґрунтовані.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи захисника про протилежне теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Згурівського районного суду Київської області від 05 травня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.