642/1948/21 Про хуліганство, скоєне шляхом грубого порушення громадського порядку, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та виразилось у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень; та відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілого, скоєне із корисливим мотивом - 23.04.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021220480000328, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Харків, без визначеного місця проживання, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2016 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина Вірменії, уродженця м. Єреван Вірменія, без визначеного місця проживання, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2023 року засуджено ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 296 КК - на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання - 10 лютого 2021 року.

Вироком районного суду також засуджено ОСОБА_8, рішення щодо якого не оскаржуються.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю (хуліганство), вчинене групою осіб, а також у відкритому викраденні чужого майна (грабіж) із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 296 КК - на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Також суд пом`якшив призначене ОСОБА_8 покарання. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На думку засудженого, рішення апеляційного суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки призначене цим судом покарання, фактично у максимальному розмірі, не відповідає загальним засадам, визначеним у ст. 65 КК, а також принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання. При цьому, судом не було враховано належним чином те, що він визнав вину та фактичні обставини кримінального правопорушення, сприяв його розкриттю, відшкодував заподіяну шкоду, а також інші пом`якшуючі покарання обставини.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК в касаційній скарзі не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на думку Суду є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПКсуд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Разом з цим, закон України про кримінальну відповідальність передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також даних про особу винного, які позитивно його характеризують.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК. Застосовуючи положення ст. 69 КК при призначенні покарання, суд зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином вони істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 КК (санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років) та ч. 2 ст. 296 КК (санкція якого передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення волі на строк до 4 років).

З вироку вбачається, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (нетяжкий та тяжкий умисний злочин), дані про особу винного (неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів проти власності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має ряд хронічних захворювань: імунодефіцит - ВІЛ інфекція, III клінічна стадія, гепатит В, С, потребує належного медичного лікування, офіційно не працевлаштований, утриманців немає, повністю відшкодував шкоду потерпілому, щиро розкаявся), відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, що його пом`якшують (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину).

Суд також урахував досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику ОСОБА_6 з центру пробації, відповідно до якої встановлено високий ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та високий ризик його небезпеки для суспільства. При цьому, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи не можливе без позбавлення або обмеження волі.

Врахувавши всі вищезазначені обставини у сукупності, суд призначив ОСОБА_6 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК у виді позбавлення волі, із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК, зазначивши, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Водночас, за наявності декількох обставин, які на думку суду, пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, котрий має ряд хронічних захворювань, потребує медичної допомоги, тривалий час перебуває під вартою та щиро розкаявся, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК(ч. 2 ст. 186 КК), а саме у виді 3 років позбавлення волі.

Переглянувши вирок за апеляційною скаргою прокурора, суд погодився з його доводами щодо безпідставного застосування до засудженого положень ст. 69 КК, та зазначив, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК було недостатньо враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи та дані про особу винного.

В обґрунтування свого висновку апеляційний суд вказав, що при призначенні покарання місцевим судом належним чином не було враховано те, що ОСОБА_6 був раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких корисливих злочинів, проте на шлях виправлення не став і знову вчинив новий тяжкий корисливий злочин.

Крім того, згідно інформації про соціально-психологічну характеристику засудженого з Новобаварського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації", встановлено високий ризик повторного вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення та високий ризик його небезпеки для суспільства, а тому апеляційний суд вважав, що положення ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_6 покарання застосовано необґрунтовано, оскільки в такому випадку не буде досягнуто мети покарання, а саме виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Обґрунтовано суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні взагалі не зазначив які саме обставини він визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не навів переконливих мотивів, на підтвердження своїх висновків щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових злочинів.

Враховуючи вищенаведене, колегія апеляційного суду погодилась з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного та дійшла до висновку, що місцевим судом не наведено достатніх підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.

З огляду на викладене, вирок районного суду в частині призначеного покарання було скасовано та призначено ОСОБА_6 покаранняу виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 296 КК - на строк 2 роки. Остаточне покарання підставі ч. 1 ст. 70 КК суд визначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

При цьому апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання,врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, зокрема щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин. Підстав для застосування положень статей 69, 75 КК апеляційний суд не знайшов.

З таким висновком погоджується і колегія суддів та вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК, ч. 2 ст. 296 КК, а також остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Ті доводи, на які посилається засуджений в касаційній скарзі та які, на його думку, дають підстави призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, були взяті до уваги апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що свідчать лише про можливість призначення мінімального покарання у межах санкції ч. 2 ст. 186 КК.

Також відсутні підстави для застосування положень ст. 69-1 КК, як про це зазначає засуджений, оскільки покарання у виді 4 років позбавлення волі не перевищує двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК, який становить 6 років позбавлення волі.

Таким чином, вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, а наведені в касаційній скарзі засудженого мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині призначеного покарання, не спростовують висновків апеляційного суду та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість вироку.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судове рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.