740/5782/21 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень двом особам, від яких один потерпілий помер, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на грунті особистих неприязних відносин, та відкрите викрадення чужого майна - 18.04.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12019270180000664 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК України, не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 121 КК України - на строк 8 років;

- за ч. 1 ст. 121 КК України - на строк 6 років;

- за ч. 1 ст. 186 КК України - на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Початок строку відбування покарання обчислювати з дня фактичного затримання - з 02 вересня 2021 року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 судові витрати, а також на користь ОСОБА_8 84,89 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року вирок міськрайонного суду залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 18 травня 2019 року, приблизно об 11:00 год., на території загальноосвітньої школи №5 у м. Ніжин, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_9 удар рукою в голову, від чого останній впав та отримав тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої внутрішньо-черепної травми, що спричинило смерть потерпілого у період до 11:19 год. цього ж дня.

Крім того, ОСОБА_7 18 березня 2021 року, приблизно о 17:30 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у квартирі АДРЕСА_2, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_8 не менш як 8 ударів руками і ногами по голові та тулубу, чим заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

Також ОСОБА_7 після заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, продовжуючи свою злочинну діяльність, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, відкрито викрав у потерпілого срібний перстень вагою 6,5 г, вартістю 84,89 грн, після чого зник з місця скоєння злочину.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що в момент повідомлення ОСОБА_7 про підозру закінчився строк досудового розслідування, а тому кримінальне провадження підлягало закриттю. Вказує на неповноту судового розгляду, недоведеність винуватості її підзахисного за ч. 1 ст. 186 КК України, порушення права сторони захисту, оскільки суд не дав можливості підготуватися до судових дебатів. Також стверджує, що апеляційний розгляд проведено з порушенням вимог ст. 404 КПК України, оскільки суд не перевірив повторно докази, про що просила сторона захисту, а також ухвала цього суду не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги стосовно неповноти відображення у вироку показань свідків.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримала доводи скарги та просила її задовольнити.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

У касаційній скарзі захисник висловлює доводи щодо неповноти досудового та судового слідства,оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати чи доводити обставини, які не були встановлені під час судового розгляду в попередніх інстанціях, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції, а тому доводи захисника, пов`язані з необхідністю дослідження доказів у справі, не ґрунтуються на законі.

Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Під час перегляду оскаржуваного вироку судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.

Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що винуватість ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом.

Так, при вирішенні питання про винуватість обвинуваченого за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України, суд взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 щодо конкретних обставин спричинення йому тілесних ушкоджень та відкритого викрадення його майна. Механізм та локалізація тілесних ушкоджень потерпілого збігається з його показаннями і підтверджуються висновками судово-медичної експертизи від 27 серпня 2021 року та показаннями в суд експерта ОСОБА_10, яка пояснила, що дану експертизу було проведено за медичними документами, у передбачений законом спосіб, експерт попереджалася про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, суд обґрунтовано взяв до уваги дані протоколу огляду флешкарти із записом, де видно, як ОСОБА_8 сидить на підлозі, на його обличчі рідина, схожа на кров, а ОСОБА_7 у цей час підходить до потерпілого ззаду та двома руками бере за шию. При цьому на мізинці лівої руки ОСОБА_7 видно предмет, схожий на срібний перстень. Потерпілий у судовому засіданні пояснив, що він відчував, як ОСОБА_7 знімав у нього з пальця перстень.

Факт бійки між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . При цьому свідок ОСОБА_12 підтвердила, що обвинувачений через кілька днів після події прийшов до неї з перстнем потерпілого, вони разом ходили в ломбард, де ОСОБА_7 здав цей перстень. Згідно інформації товариства "Ломбард "Свіжа копійка" ОСОБА_7 31 березня 2021 року звертався з приводу закладу перстня. Свідок ОСОБА_11, яка була співмешканкою ОСОБА_7, крім обставин бійки між обвинуваченим та потерпілим повідомила, що ОСОБА_7 перстнів не носив.

Суди перевіряли версію сторони захисту про те, що вказаний перстень обвинувачений знайшов за диваном у кімнаті та визнав цю версію такою, що суперечить іншим доказам у їх сукупності. За встановлений судом фактичних обставин справи дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно.

Так само була предметом перевірки судів першої й апеляційної інстанцій версія сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які пояснили, що на території школи ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ще кілька осіб вживали алкогольні напої, перебували в стані сильного сп`яніння. Потерпілий ОСОБА_9 видимих тілесних ушкоджень не мав. Через деякий час ОСОБА_7 підійшов у бік потерпілого, після чого свідки почули звук удару та падіння, а обернувшись побачили, що ОСОБА_9 лежить на спині. Біля потерпілого в цей час перебував лише обвинувачений. У ОСОБА_9 була кров і він був без свідомості. Інших ударів потерпілому ніхто не наносив.

Суди констатували, що хоча безпосередньо моменту удару ніхто зі свідків не бачив, проте всі вони підтвердили, що ОСОБА_15 в цей час був поряд із потерпілим на відстані витягнутої руки, інші присутні були повіддаль. Тому суди дійшли переконливого висновку, що тілесні ушкодження потерпілому міг завдати тільки обвинувачений.

Висновками судово-медичних експертиз від 05 липня 2019 року та 17 липня 2021 року встановлено, що причиною смерті ОСОБА_9 став набряк головного мозку як наслідок внутрішньо-черепної травми. Наведені у висновку тілесні ушкодження могли утворитися за десятки хвилин до настання смерті, внаслідок дії тупого предмету по механізму удару, не менше ніж від однієї травматичної дії. Експерт у судовому засіданні підтвердила свої висновки та уточнила, що перелом нижньої щелепи у ОСОБА_9 значною мірою впливає на можливість людини говорити і чітко промовляти слова неможливо, рот ледве відкривається, неможливо нормально їсти, жувати. Тому після такого тілесного ушкодження потерпілий не міг вживати алкогольні напої, їсти та вільно спілкуватися, що могли би помітити свідки, проте таких даних вони не підтвердили.

В судових засіданнях під час дослідження доказів не було встановлено наявність такого предмету на місці падіння ОСОБА_9 з велосипеда або місці виявлення тіла потерпілого, об які би він міг вдаритися головою. Свідок ОСОБА_16 у суді пояснив, що він не бачив, щоб ОСОБА_9 при падінні з велосипеда ударявся головою. За таких обставин суди дійшли переконливого висновку, що версія сторони захисту проте, ніби ОСОБА_7 не бив потерпілого, спростовується матеріалами провадження.

Суд звертає увагу, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Кожен доказ має підтверджувати певну обставину, яка має значення для конкретного кримінального провадження, і лише сукупність усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, у своєму взаємозв`язку доводять винуватість чи невинуватість особи. Тобто, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Верховний Суд неодноразово вказував, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено, і обвинувачений є винуватим у цьому.

У вироку суду наведено переконливі аргументи, чому суд визнав обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом та чому не взяв до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту. Суд дав відповідну оцінку усім доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що вони є достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Оцінивши усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості особи "поза розумним сумнівом".

Посилання захисника на необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України було предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнано безпідставним.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що в момент повідомлення ОСОБА_7 про підозру закінчився строк досудового розслідування. Цей довод суперечить позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2024 року (справа № 178/50/20).

Суд роз`яснив, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Подальше розслідування, після закриття кримінального провадження, є неможливим до того часу, коли постанова про закриття кримінального провадження не буде скасована.

Закриття кримінального провадження як одна із форм закінчення досудового розслідування зумовлює припинення перебігу строків досудового розслідування.

Суд наголосив, що у кримінальних провадженнях, де жодній особі не повідомлено про підозру, не може йтися про обмеження чи порушення прав людини у контекстіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тому, що конвенційні гарантії стосуються заборони на обмеження/звуження прав конкретної особи щодо якої ведеться досудове розслідування, чи підозрюваного. Враховуючи викладене, об`єднана палата ККС дійшла до висновку, що у разі скасування прокурором постанови про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, через її незаконність та необґрунтованість, час між винесенням постанови про закриття і її скасуванням не включається у строки досудового розслідування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 219 КПК України (в редакції станом на момент скоєння злочину - 18 травня 2019 року) строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину становив вісімнадцять місяців.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в даному кримінальному провадженні 18 травня 2019 рокудо ЄРДР було внесено відомості за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, є особливо тяжким злочином, тому з огляду на положення ст. 219 КПК України (у редакції станом на18 травня 2019 року) строк досудового розслідування для даного кримінального провадження становив вісімнадцять місяців.

27 червня 2019 року слідчий постановою закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, і на той час жодній особі не було повідомлено про підозру.

29 червня 2020 року зазначена постанова була направлена прокурору для перевірки її законності і 02 липня 2020 року прокурор Ніжинської місцевої прокуратури у межах своїх повноважень скасував зазначену постанову слідчого про закриття кримінального провадження і зазначив, що вказана постанова винесена з порушенням вимог КПК України (4651-17) , є незаконною, оскільки в ході досудового розслідування не проведено всіх необхідних слідчих дій, не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для прийняття законного й обґрунтованого рішення. При цьому 31 серпня 2021 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України.

Виходячи з позиції об`єднаної палати ККС, перебіг строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні припинився з моменту винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, тобто з 27 червня 2019 року, а відновився 02 липня 2020 року - з моменту скасування постанови слідчого прокурором.

Таким чином, висновок апеляційного суду, що з 27 червня 2019 року по 02 липня 2020 року досудове розслідування у даному кримінальному провадженні не здійснювалося, а тому цей строк не враховується у загальний строк досудового розслідування, є обґрунтованим.

Отже, слідчі дії у провадженні, в тому числі й повідомлення про підозру ОСОБА_7, вчинено в межах строків досудового розслідування, а тому доводи захисника про недопустимість усіх доказів є безпідставними.

Так само не вбачається порушень процесуального закону судом першої інстанції під час судових дебатів.

Захисник у касаційній скарзі стверджує, що суд безпідставно відмовив йому у наданні перерви для підготовки до судових дебатів. Проте, ці доводи спростовуються матеріалами провадження.

Як свідчать звукозаписи судових засідань суду першої інстанції, захисник у судовому засіданні 28 липня 2022 року заявила клопотання про відкладення розгляду на 10 днів для підготовки до судових дебатів. Суд це клопотання задовольнив та відклав розгляд кримінального провадження на 29 серпня 2022 року (на місяць). Проте, в судовому засіданні 29 серпня 2022 року захисником було повторно заявлено клопотання про відкладення розгляду для підготовки до судових дебатів. Враховуючи, що захисникові вже попередньо було надано достатньо часу для такої підготовки, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання. З огляду на викладене, порушень прав учасників судового провадження не встановлено.

Доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам закону також є безпідставними.

Згідно зі ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції мають зазначатися узагальнені доводи осіб, котрі подали апеляційні скарги, мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі вищевказаного суду має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Залишивши без задоволення апеляційну скаргу захисника, в якій було наведено доводи щодо неповноти судового розгляду та недопустимості доказів, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд провів судовий розгляд у межах доводів апеляційної скарги, при цьому не дав доказам у справі іншої оцінки, ніж суд першої інстанції, а тому у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування у клопотанні про повторне дослідження доказів у справі та відповідного доведення стороною захисту своїх доводів, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК України, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, апеляційний суд не має законних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.

Отже, доводи захисника про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України, необґрунтовані.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та обґрунтованою.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 серпня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.