761/2774/23 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне у салоні автомобіля під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин - 04.04.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100100003114, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Новоніжино Шкотівського району Приморського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Також суд до набрання вироком законної сили змінив запобіжний захід щодо ОСОБА_7 із тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Крім того, суд у вироку вирішив долю речових доказів, розподілив процесуальні витрати і прийняв рішення щодо інших засобів забезпечення кримінального провадження.

Київський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та застосування інституту звільнення від його відбування й ухвалив новий вирок від 02 листопада 2023 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, при цьому зарахував у строк його відбування строк попереднього ув`язнення з 31 жовтня 2022 року до 27 березня 2023 року, а в решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 29 жовтня 2022 року близько 19:15, перебуваючи разом із ОСОБА_8 у салоні автомобіля "Ford fusion" (р. н. НОМЕР_1 ), який стояв на узбіччі проїжджої частини вул. Володимирської, 11/6 в м. Києві, під час конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, діючи умисно, завдав ОСОБА_8 не менше одного удару ножем у ділянку грудної клітки спереду та не менше двох ударів у ділянку грудної клітки ззаду, чим заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Зазначає, що апеляційний суд не навів вагомих і достатніх обґрунтувань, які би свідчили про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, що належить відбувати реально, та невмотивовано відхилив аргументи сторони захисту про протилежне. На думку захисника, апеляційний суд не зважив на конкретні обставини кримінального правопорушення, які, на думку захисника, не свідчать про підвищену суспільну небезпеку дій ОСОБА_7, а також на його позитивні характеристики, стан здоров`я, наявність на утриманні двох малолітніх дітей та обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття й активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Ці дані в сукупності, як наголошує захисник, свідчать про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень ст. 75 КК України, що зумовило невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Так, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, врахував, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно з положеннями ст. 12 КК України є тяжким злочином (санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років). Суд зважив і на те, що ОСОБА_7 характеризується задовільно, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, офіційно не працевлаштований, проте отримує дохід від пасажирських перевезень, має міцні соціальні зв`язки, одружений та утримує двох малолітніх дітей. Активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття й добровільне відшкодування шкоди суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, а обставин, що його обтяжують, не встановив. Крім того, суд послався на позицію потерпілого, котрий підтвердив отримання коштів на відшкодування шкоди, указав на відсутність претензій до ОСОБА_7 та просив призначити йому покарання на розсуд суду.

На підставі цих даних у сукупності суд першої інстанції призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим, та дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання можливе в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, зважив на обставини, які були враховані місцевим судом.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що під час звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням місцевий суд узяв до уваги ті ж обставини, що й під час визначення розміру покарання, та не навів обґрунтувань, які би свідчили про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства. Як зазначив апеляційний суд, по суті поза увагою суду першої інстанції залишилися зміст й обсяг небезпечних винних дій ОСОБА_7 та їх наслідки, що свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його діяння. Так, апеляційний суд надав оцінку тому, що ОСОБА_7 на ґрунті малозначного приводу вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення проти здоров`я своєї знайомої, цілеспрямовано завдавши потерпілій удари ножем у ділянку розташування життєво важливих органів, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.

З огляду на наведене апеляційний суд підсумував, що місцевий суд не врахував особливостей правозастосування норми матеріального права, передбаченої ст. 75 КК України, неправильно звільнив обвинуваченого від відбування покарання і належним чином не вмотивував цього рішення.

На підставі зазначених вище обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без відбування покарання і призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції за вчинене ним кримінальне правопорушення, яке належить відбувати реально.

У касаційній скарзі захисник зазначив, що апеляційний суд, застосовуючи щодо ОСОБА_7 реальну міру покарання, залишив поза увагою ряд обставин, які могли вплинути на ухвалене рішення. Проте ці твердження є безпідставними. Апеляційний суд, усупереч доводам захисника, урахував загальносоціальну характеристику ОСОБА_7, наявність у нього захворювань, сімейний стан, перебування на утриманні малолітніх дітей та обставини, які пом`якшують покарання, на підставі чого погодився з розміром призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі, однак дійшов обґрунтованого висновку, що ці дані не можуть бути підставою для звільнення від відбування покарання, оскільки самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення.

Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання належним чином умотивований та відповідає приписам ст. 420 КПК України.

З огляду на вказані обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, тяжкість кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення й цінності об`єкта посягання, підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, адже обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, не є такими, які би істотно вплинули на встановлення порядку відбування призначеного засудженому покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, за матеріалами справи не встановлено.