442/3673/20 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне на ґрунті виниклих неприязних відносин - 03.04.2024 Прийняття

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від покарання, призначеного за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК закрито.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 завдану моральну шкоду в сумі 1000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За вироком суду, ОСОБА_6 09 травня 2020 року близько 13:00, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2, під час словесного конфлікту штовхнула ОСОБА_7, унаслідок чого остання впала на ліву руку. Після того як ОСОБА_7 підвелася із землі, ОСОБА_6 схопила її за кисть лівої руки та викрутила кисть, у результаті чого заподіяла потерпілій тілесні ушкодження у вигляді рани на тильній поверхні лівої кисті та забою м`яких тканин лівої кисті, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 вересня 2023 рокуапеляційні скарги обвинуваченої та потерпілої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) за відсутності в діянні складу кримінального проступку.

Вважає, що суди допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вказує, що вирок суду першої інстанції ухвалений незаконним складом суду. Так, Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2021 року скасував ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2021 року, постановлену суддею ОСОБА_8, про повернення обвинувального акта прокурору та призначив новий розгляд у суді першої інстанції тим же складом суду (під головуванням судді ОСОБА_8 ). Натомість, за відсутності підстав, передбачених статтями 75- 79 КПК, які виключали би участь судді ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, а також за відсутності його відводу чи самовідводу відповідно до приписів статей 80- 82 КПК, за автоматизованим розподілом визначено доповідачем суддю ОСОБА_9, чим, на думку ОСОБА_6, порушено приписи ч. 3 ст. 415 КПК.

ОСОБА_6 також зазначає, що в результаті неналежної оцінки доказів, серед яких, висновки експерта від 09 травня 2020 року № 195, від 09 червня 2020 року № 246, показання експерта ОСОБА_10, протокол слідчого експерименту від 06 червня 2020 року, її дії отримали неправильну юридичну оцінку. Вважає, що за дослідженими судом доказами може йтися лише про необережне психічне ставлення до заподіяних наслідків, а тому її має бути виправдано, а кримінальне провадження - закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки за заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності кримінальна відповідальність не передбачена.

У касаційній скарзі також наведено доводи про недотримання апеляційним судом вимог статей 404, 405 КПК через те, що суд належним чином не розглянув апеляційної скарги обвинуваченої, не надав на її доводи мотивованих відповідей і повторно не дослідив обставин, досліджених судом першої інстанції з порушеннями.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Від потерпілої ОСОБА_7 надійшло клопотання про здійснення касаційного розгляду без її участі.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412- 414 КПК.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.

За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів відхиляє доводи про те, що оскаржений вирок суду першої інстанції ухвалено незаконним складом суду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 22 березня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області (головуючий суддя ОСОБА_8 ) своєю ухвалою повернув прокурору обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 .

Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2021 року скасував указану ухвалу та призначив новий розгляд у суді першої інстанції тим же складом суду.

За звітом про автоматизований розподіл судових справ між суддями від 04 серпня 2021 року, суддю ОСОБА_8 було виключено з авторозподілу у зв`язку з таким: "Зайнятість згідно табелю (Відпустка 14 і більше днів [Примітки: відповідно до Наказу 76/В від 06.06.2021])", а головуючою визначено суддю ОСОБА_9 .

У касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує про те, що за відсутності підстав, передбачених статтями 75- 79 КПК, які виключають участь судді ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, а також за відсутності його відводу чи самовідводу відповідно до статей 80- 82 КПК, було порушено приписи ч. 3 ст. 415 КПК, згідно з якими висновки і мотиви, з яких скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду, з огляду на що новий розгляд мав здійснюватися в тому ж складі суду (тим самим суддею), як про те вказав апеляційний суд у своєму рішенні.

Щодо оцінки цих доводів колегія суддів виходить із такого.

Статтею 76 КПК визначено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

Водночас за приписами ст. 416 КПК, які визначають особливості нового розгляду судом першої інстанції,після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.

Вказані вище норми закону не містять приписів, які унеможливлюють повторну участь під час розгляду кримінального провадження по суті в суді першої інстанції судді, який у підготовчому провадженні постановив ухвалу про повернення обвинувального акта прокурору, в разі скасування апеляційним судом такої ухвали.

Після скасування апеляційним судом ухвали місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору, постановленої в порядку ст. 314 КПК, новий розгляд кримінального провадження судом першої інстанції за приписами ст. 76, ч. 1 ст. 416 КПК здійснюється в тому ж складі суду, якщо відсутні інші обставини, що виключають участь судді у кримінальному провадженні.

За приписами ст. 35 КПК (у редакції, чинній на момент здійснення авторозподілу цієї справи між суддями в суді першої інстанції) у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує, серед іншого, об`єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (ч. 6 ст. 35 КПК у редакції на день авторозподілу цієї справи в місцевому суді).

Відповідно до підпункту 2.3.43 пункту 2.3 цього Положення (у редакції, чинній на момент здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у цьому кримінальному провадженні) судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу), ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.

Згідно з підпунктом 2.3.51 пункту 2.3 Положення судова справа підлягає повторному автоматизованому розподілу в разі, якщо суддя, в провадженні якого перебувала судова справа, зазначена в підпункті 2.3.43 пункту 2.3 цього Положення, на момент повернення її із суду апеляційної чи касаційної інстанцій не працює в цьому суді або таку судову справу неможливо передати судді з підстав, зазначених у пункті 2.3.3 цього Положення.

За підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 Положення не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли:

- за два місяці до закінчення повноважень судді;

- за чотирнадцять днів, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки (якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів);

- за три робочих дні до початку відпустки, якщо її тривалість становить менше чотирнадцяти календарних днів;

- у період відпустки судді;

- за один робочий день до відрядження (за три робочі дні - якщо тривалість відрядження становить більше семи календарних днів) та в дні перебування судді у відрядженні;

- під час тимчасової непрацездатності судді;

- за один робочий день до направлення судді на навчання, підвищення кваліфікації, для участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду);

- у дні перебування судді на навчанні, підвищенні кваліфікації, участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду);

- у разі призначення судді членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - з моменту прийняття рішення про призначення;

- в інших передбачених законом випадках, у яких суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

За підпунктом 2.9.1 пункту 2.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу, затверджених рішенням зборів суддів Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області (далі - Засади), чинних на момент повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями в цьому кримінальному провадженні, судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, не підлягають автоматизованому розподілу, а передаються тим суддям, ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа, - передаються раніше визначеному судді у випадку, якщо його відсутність не перевищує п`яти днів, в іншому випадку передаються на повторний автоматизований розподіл.

Враховуючи вказані вище приписи КПК (4651-17) , Положення та Засад, з огляду на те, що на момент здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями після скасування ухвали про повернення обвинувального акта прокурору та призначення нового розгляду в суді першої інстанції суддя ОСОБА_8 перебував у відпустці (14 і більше днів), визначення за повторним автоматизованим розподілом головуючим у цьому кримінальному провадженні судді ОСОБА_9 не є порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Колегія суддів ураховує, що за доводами касаційної скарги не йдеться про те, що сторона захисту заявляла відводи судді (суддям) під час судового розгляду чи апеляційного перегляду, що існують підстави, які унеможливлюють участь судді у кримінальному провадженні, крім тих, про які йшлося вище. Отже, доводи про те, що вирок суду першої інстанції ухвалено незаконним складом суду, є безпідставними.

За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального закону. Ці докази, оцінені в їх сукупності та взаємозв`язку, є достатніми для визнання ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.

Висновок суду першої інстанції здійснено на підставі належної оцінки доказів, серед яких: показання потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, експерта ОСОБА_10, висновки експерта від 09 травня 2020 року № 195, від 09 червня 2020 року № 246, протоколи проведення слідчого експерименту від 06 червня 2020 року за участю свідка ОСОБА_16 та потерпілої ОСОБА_7 з доданими до них DVD-R дисками.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує про відсутність в її діях умислу на заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілій, оскільки остання отримала рану на кисті лівої руки внаслідок падіння та удару рукою о твердий ґрунт. Вказує, що це підтверджується висновками експерта від 09 травня 2020 року № 195, від 09 червня 2020 року № 246, показаннями експерта ОСОБА_10, який пояснив, що за протоколом слідчого експерименту від 06 червня 2020 року за участю потерпілої встановлено механізм завдання тілесних ушкоджень, які є характерними для дії твердого тупого предмета чи твердих тупих предметів, падіння на тверду землю, натомість заподіяння таких тілесних ушкоджень потерпілій унаслідок викручування руки є неможливим.

На думку ОСОБА_6, викладене вище підтверджує відсутність у неї умислу на вчинення інкримінованого їй кримінального проступку, оскільки вона не знала і не могла знати та передбачати, чи впаде (може впасти) потерпіла на землю і чи отримає (може отримати) внаслідок такого падіння будь-які тілесні ушкодження, що свідчить про вчинення нею діяння з необережності.

Колегія суддів звертає увагу, що ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення. При встановленні форми та виду вини, суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів і сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує спосіб вчинення кримінального правопорушення і характер застосованого насильства, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.

Доказування суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, досить часто ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинуваченої, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяного тілесного ушкодження.

Визначальним для кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК є суб`єктивне ставлення винуватої особи до наслідків своїх дій. Відповідну конкретизацію у свідомості особи тих наслідків, яких вона прагне, не можна зводити в усіх випадках до чітких формальних параметрів.

За ступенем конкретизації в свідомості винної особи тих наслідків, настання яких вона передбачає, коли винна особа передбачає вірогідність настання наслідку як одного з декількох можливих, її умисел є альтернативним, що обумовлює кваліфікацію з огляду на ті наслідки, які фактично були заподіяні.

Виходячи із сукупності обставин вчиненого діяння, суд небезпідставно виходив із того, що суб`єктивне ставлення ОСОБА_6 до наслідків своїх дій виявляється в умисній формі вини. Штовхаючи особу похилого віку з достатньою силою для її падіння, ОСОБА_6 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачала настання суспільно небезпечних наслідків від такого падіння, а в подальшому, викручуючи руку потерпілої, усвідомлювала і передбачала можливі наслідки від таких дій,для чого цілком достатньо загального емпіричного досвіду.

Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). При цьому передбачення винуватою суспільно небезпечних наслідків не свідчить про наявність (у момент вчинення діяння) обґрунтованого розрахунку на конкретні обставини, здатні як об`єктивно, так і на її думку відвернути настання наслідків, що виключає психічне ставлення до заподіяних наслідків у виді протиправної самовпевненості.

За ч. 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. За змістом оскаржених судових рішень, підстав до визнання психічного ставлення ОСОБА_6 до своїх дій і заподіяних наслідків злочинною недбалістю колегія суддів не вбачає.

Судами на підставі належних та допустимих доказів обґрунтовано встановлено наявність у діях ОСОБА_6 умислу на заподіяння легкого тілесного ушкодження потерпілій, отже правильно кваліфіковано її дії за ч. 1 ст. 125 КК.

Підстав уважати заподіяння тілесного ушкодження випадковим наслідком, коли особа не передбачала, не повинна була і за обставинами справи не могла їх передбачити (казусом), за матеріалами кримінального провадження не вбачається. За встановлених судом обставин діяння, у вчиненні якого ОСОБА_6 визнана винуватою, з урахуванням його характеру та об`єктивно-предметних умов його вчинення, не тільки містить реальну загрозу, а й спричинило суспільно небезпечні наслідки, які не є результатом випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюжків із діяннями інших осіб.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву.

Під час перегляду вироку суду першої інстанції апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону, дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах, і зазначив мотиви прийнятого рішення про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченої щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд спростував їх, обґрунтував своє рішення на підставі перевірки дотримання місцевим судом правил оцінки доказів, досліджених під час судового розгляду.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд в оскарженій ухвалі зазначив, що місцевий суд з належною повнотою оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Сукупність доказів у провадженні повністю підтверджує вчинення обвинуваченою ОСОБА_6 інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки вони не викликають сумнівів у своїй правдивості, є допустимими, належними, достатніми та достовірними.

Колегія суддів ураховує, що про недопустимість доказів, покладених в обґрунтування висновку про винуватість ОСОБА_6, про окремі аспекти застосування приписів статей 86, 87 КПК, про порушення судами правил оцінки доказів на предмет їх допустимості за результатами судового розгляду та апеляційного перегляду в касаційній скарзі не йдеться.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і доходить переконання, що вирок місцевого та ухвала апеляційного судів відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися.

Викладені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом приписів ст. 404 КПК є безпідставними з огляду на таке.

Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 не заявляла клопотання про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження.

За позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.

Під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить доказів, досліджених у суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи викладене, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень, за оцінкою доводів касаційної скарги колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Висновок про застосування норм права, передбачених у ч. 1 ст. 416 КПК та ст. 76 КПК:

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.