749/533/21 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22021270000000037, за обвинуваченням:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, перебуваючи з 27.08.2019 по 01.04.2020 на посаді майстра лісу та з 01.04.2020 по 23.06.2020 на посаді лісника ДП "Сновськрайагролісгосп", будучи службовою та матеріально відповідальною особою, зобов`язаним належним чином виконувати свої службові обов`язки з охорони та захисту лісу, у період з 01.01.2020 по 23.06.2020 допустив неналежне виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що виразилося у неналежному забезпеченні охорони і захисту лісових насаджень на ввірених йому лісових угіддях, а саме: не здійснював належних перевірок та ревізій на закріпленій за ним лісогосподарській дільниці, не вживав заходів до своєчасного виявлення та припинення незаконної порубки дерев, не затримував незаконно отриманий порушниками лісоматеріал, не вживав заходів для збереження самовільно зрубаної деревини і встановлення місця її знаходження, а також не вживав заходів для документального оформлення правопорушень у сфері лісового господарства та не повідомляв про незаконні порубки керівництво підприємства, чим порушив вимоги п.п. 1.2, 2.7, 2.9, 2.12, 2.13, 2.16, 2.17 посадової інструкції майстра лісу та п.п. 2.1, 2.2, 2.5, 2.7, 2.8, 2.9 посадової інструкції лісника, що призвело до заподіяння в результаті незаконних порубок тяжких наслідків громадським інтересам.

У ході проведення з 23.06.2020 по 03.07.2020 Державною екологічною інспекцією України позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання ДП "Сновськрайагролісгосп" вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на закріпленій за ОСОБА_7 лісогосподарській дільниці було виявлено незаконну порубку 154 дерев породи сосна та акація, яку було здійснено у період з 01.01.2020 по 23.06.2020, в результаті чого громадським інтересам спричинені тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків на загальну суму 473 193,82 грн, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Вказані дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 367 КК України як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Щорський районний суд Чернігівської області вироком від 17 березня 2023 року визнав ОСОБА_7 невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Цивільний позов прокурора суд залишив без розгляду.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Виправдовуючи ОСОБА_7, суд першої інстанції визнав недопустимими всі докази, зібрані стороною обвинувачення, у зв`язку з порушенням правил підслідності. Зокрема суд визнав неумотивованою постанову прокурора від 30 жовтня 2020 року про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу і дійшов висновку, що досудове розслідування здійснювалось слідчим відділом УСБУ в Чернігівській області з порушенням вимог ст. 216 КПК України.

Крім цього, суд вказав, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті не відповідає фактичним обставинам справи щодо того, кому саме було спричинено шкоду злочинними діяннями; не зазначено конкретних нормативних актів, які було порушено обвинуваченим, що призвело до вказаних у обвинувальному акті наслідків, а також не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діянням та наслідками.

Також суд визнав неналежним доказом висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 22.02.2021 щодо суми спричиненої шкоди, оскільки дія закону "Про оцінку впливу на довкілля" від 23 травня 2017 року (2059-19) , про порушення якого вказав експерт, не поширювалась на ДП "Сновськрайагролісгосп".

Також суд визнав неналежним та недопустимим доказом протокол огляду місця події від 17 грудня 2020 року у зв`язку з тим, що слідчим не зафіксовано всі пні спиляних дерев, їх діаметр та породу, а на фототаблиці до протоколу зафіксовано лише кілька місць виявлення пнів зрубаних дерев, тоді як у протоколі зазначено, що слідчим виявлено 154 пні.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про визнання всіх доказів недопустимими у зв`язку з тим, що вони зібрані з порушенням правил підслідності, оскільки постанова прокурора про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу від 30 жовтня 2020 року не умотивована.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що така постанова прокурора ухвалена уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 110 КПК України і є належним чином умотивованою. Враховуючи викладене, прокурор вказує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 здійснювалось з дотриманням вимог ст. 216 КПК України, а зібрані докази, на його думку, є належними та допустимими.

Також прокурор вважає, що суд необґрунтовано не взяв до уваги акт Державної екологічної інспекції України від 03.07.2020 у зв`язку із визнанням протиправним та скасування рішенням адміністративного суду припису Держекоінспеції від 08 липня 2020 року № 3/6-1-07-20, оскільки рішення адміністративного суду не мають преюдиціального значення у цьому питанні, а сам акт не скасовувався, не визнавався нечинним і є носієм доказової інформації.

Прокурор не погоджується з висновками суду про неналежність як доказу протоколу огляду місця події з тих підстав, що у ньому не зафіксовано всі пні спиляних дерев, їх діаметр, породу. Прокурор зазначає, що огляд проводився з метою перевірки наявності обставин, зазначених в акті перевірки Державної екологічної інспекції, а обставини щодо кількості, якості та породи зрізаних дерев підтверджуються сукупністю інших доказів.

Прокурор також вважає, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку інженерно-екологічної експертизи № 1622/21-48 від 22.02.2021, оскільки цим висновком наледно встановлена сума шкоди, яка заподіяна незаконним рубками дерев.

Не погоджується прокурор і з висновками суду щодо невідповідності фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті, з формулюванням обвинувачення у ньому, вказуючи, що в обвинувальному акті зазначено нормативний акт, яким визначаються обов`язки майстра лісу та лісника, зокрема посадова інструкція; перелік обов`язків, які не виконав ОСОБА_7, причинний зв`язок між невиконанням цих обов`язків та спричиненою шкодою, а також указано, що шкода була завдана саме громадським інтересам.

Захисник ОСОБА_6 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора, просила залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Захисник та виправданий заперечували проти задоволення касаційної скарги.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За частиною першою цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до положень статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Виправдовуючи ОСОБА_7, суд першої інстанції визнав недопустимими всі докази, зібрані стороною обвинувачення, у зв`язку з порушенням правил підслідності. Зокрема суд визнав неумотивованою та маніпулятивною постанову прокурора про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу від 30 жовтня 2020 року і дійшов висновку, що досудове розслідування здійснювалось слідчим відділом УСБУ в Чернігівській області з порушенням вимог ст. 216 КПК України.

Не погоджуючись з таким висновком, прокурор у апеляційній скарзі зазначав, що постанова першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури від 30 жовтня 2020 року є законною, винесена в межах повноважень, у ній наведені відповідні мотиви. Крім цього, сторона обвинувачення не погоджувалась з висновками суду про процесуальну маніпуляцію прокурора з наміром штучної зміни підслідності і наводила мотиви для їх спростування.

За змістом ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов`язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу у разі неефективного досудового розслідування.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19; провадження № 51-2917 кмо 20) вказала, що обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.

Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлена на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі і на його початку, та бути підставою для прийняття рішення в порядку ч. 5 ст. 36 КПК України.

За змістом указаних положень закону та висновків Верховного Суду повноваження щодо оцінки ефективності досудового розслідування, визнання його неефективним належать прокурору.

Суд першої інстанції встановив, що 25 вересня 2020 року інформацію про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України було внесено в ЄРДР за № 42020270000000088, з якого в подальшому було виділено матеріали кримінального провадження № 22021270000000037 щодо ОСОБА_7 .

Суд у вироку вказав, що постановою першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_8 проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020270000000088 було доручено слідчому управлінню ГУНП в Чернігівській області, тобто органу, визначеному положеннями ст. 216 КПК України.

Після цього постановою першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури від 30.10.2020 року ОСОБА_8 здійснення досудового розслідування було доручено іншому органу досудового розслідування, а саме слідчому відділу УСБУ в Чернігівській області (т. 1 а.с. 72-73).

Суд апеляційної інстанції, хоча і виклав доводи апеляційної скарги прокурора з цього питання у своїй ухвалі, однак всупереч вимогам ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив; не вказав підстав, з яких визнав їх необґрунтованими, обмежившись повторенням висновків суду першої інстанції про невмотивованість постанови прокурора.

При цьому апеляційний суд, необґрунтовано зосередившись, як і суд першої інстанції, на тому, що, ймовірно, це кримінальне провадження взагалі належним за положеннями ст. 216 КПК України органом не розслідувалося, або й зовсім до цього органу для здійснення досудового розслідування не надходило, не врахував, що така позиція прямо суперечить змісту окремих документів у провадженні, зокрема даним листа першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури від 25 вересня 2020 року (т. 1 а.с. 69), даним листа заступника начальника ГУПН в Чернігівській області від 08 квітня 2021 року (т. 1 а.с. 203), а також даним, які містяться у самій постанові прокурора від 30.10.2020 року.

Тому залишається незрозумілим, які конкретно порушення КПК України (4651-17) були допущені прокурором при ухваленні зазначеної постанови, що повинно мати наслідком визнання усіх отриманих слідчим СВ УСБУ у Чернігівській області доказів недопустимими.

Також апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо формулювання висунутого ОСОБА_7 обвинувачення.

Зокрема суд першої інстанції у вироку вказав, що формулювання обвинувачення у обвинувальному акті не відповідає фактичним обставинам справи стосовно того, кому саме було спричинено шкоду злочинними діяннями, а також не зазначено конкретних нормативних актів, які було порушено обвинуваченим.

Прокурор у апеляційній скарзі не погоджувався з такими висновками суду і вказував, що нормативним актом, яким максимально деталізовано визначено компетенцію службової особи і її конкретні обов`язки, є посадова інструкція, про що зазначено у обвинувальному акті. Також указано конкретні пункти цієї посадової інструкції, порушення яких призвело до спричинення шкоди громадським інтересам.

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначено про порушення ОСОБА_7 визначених пунктів посадової інструкції майстра лісу та лісника, що призвело до заподіяння в результаті незаконних порубок тяжких наслідків громадським інтересам.

Дійсно, при викладенні у обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінального правопорушення зазначено, що ОСОБА_7 обвинувачується в службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, формально погодився з висновками суду першої інстанції про наявність зазначених порушень у формулюванні обвинувачення. При цьому апеляційний суд не вказав, чому вважає недостатнім посилання у обвинувальному акті на такий нормативний акт як посадова інструкція, а також на невиконання особою вимог конкретних пунктів цієї інструкції, що призвело до відповідних наслідків.

Також апеляційний суд не вказав, яким чином зазначення у обвинувальному акті, який є єдиним процесуальним документом, у змісті фактичних обставин справи даних про спричинення шкоди громадським інтересам, і не зазначення цього ж у формулюванні обвинувачення, вплинуло на суть висунутого особі обвинувачення взагалі, і на розуміння ОСОБА_7 змісту висунутого йому обвинувачення зокрема.

Крім цього, суд першої інстанції визнав неналежним та недопустимим доказом протокол огляду місця події від 17 грудня 2020 року у зв`язку з тим, що слідчим не зафіксовано всі пні спиляних дерев, їх діаметр та породу, а на фототаблиці до протоколу зафіксовано лише кілька місць виявлення пнів зрубаних дерев, тоді як у протоколі зазначено, що слідчим виявлено 154 пні.

Прокурор у апеляційній скарзі зазначав, що огляд місця події проведено з метою фіксації відсутності дерев у відповідному кварталі та факт їх порубки. Як вбачається з протоколу огляду місця події від 17 грудня 2020 року (т. 1 а. с. 128-129) у ньому відображено відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, зокрема зафіксовано, що у виділі 4 кварталу 79 виявлено пні зрубаних дерев в кількості 154 штуки.

Відповідно до положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування. КПК України (4651-17) не містить вимоги про обов`язкову фіксацію у фототаблиці, яка може бути додатком до протоколу огляду місця події, всієї інформації, відображеної у протоколі. Крім цього, визнання недопустимим чи неналежним доказом додатку до протоколу не являється підставою для обов`язкового визнання недопустимим чи неналежним доказом й самого протоколу. Однак апеляційний суд не перевірив належним чином доводів скарги прокурора в цій частині й формально погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість та неналежність як доказу вказаного протоколу.

Також суд першої інстанції визнав неналежним доказом висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 22.02.2021, оскільки дія закону "Про оцінку впливу на довкілля" від 23 травня 2017 року (2059-19) , про порушення якого вказав експерт, не поширювалась на ДП "Сновськрайагролісгосп".

Як вбачається з висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 22.02.2021 № 1622/21-48 (т. 1 а. с. 143-149), на вирішення експерту було поставлено три питання, а саме: 1) чи підтверджується документально розмір шкоди, завданої державним інтересам на суму, яку встановлено за результатами позапланової перевірки Державною екологічною інспекцією України; 2) які саме порушення вимог нормативних актів у сфері охорони навколишнього природного середовища сприяли виникненню матеріальних збитків; 3) дії (бездіяльність) яких осіб не відповідали вимогам нормативних актів у сфері охорони навколишнього природного середовища та з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з наслідками, що настали?

За результатами проведеної експертизи експерт встановив, що загальна сума шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками дерев на території ДП "Сновськрайагролісгосп" становить 10 416 844,18 грн. Ця шкода заподіяна державі внаслідок порушення вимог Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" від 23 травня 2017 року № 2059-VIII (2059-19) , Лісового Кодексу України (3852-12) та Правил поліпшення якісного складу лісів.

У дослідницькій частині висновку експерта деталізовано розмір заподіяної шкоди за різними кварталами та виділами лісу, зокрема зазначено, що розмір шкоди від незаконної рубки 154 дерев різних порід та стану у кварталі 79 виділ 4 становить 473 193,82 грн. Також у дослідницькій частині висновку експерт також зазначає, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, використовувалась постанова Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" (665-2008-п) .

Таким чином з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду залишається незрозумілим, яким чином посилання у висновку експерта на Закон України "Про оцінку впливу на довкілля" від 23 травня 2017 року № 2059-VIII (2059-19) впливає на належність, допустимість і достовірність результату цієї експертизи в частині визначення розміру заподіяної шкоди й на допустимість цього доказу в цій частині як такого з урахуванням того, що встановлення наявності чи відсутності факту порубки дерев, його законності чи незаконності тощо є питаннями правовими, вирішення яких і має здійснюватися у судовому порядку .

Стосовно доводів прокурора про визнання недопустимим доказом акту Державної екологічної інспекції України від 03.07.2020 (т. 1 а. с. 92-108) у зв`язку із визнанням протиправним та скасування рішенням адміністративного суду припису Держекоінспеції від 08 липня 2020 року № 3/6-1-07-20, ухваленого на його основі, колегія суддів вбачає таке.

Вказаний акт був досліджений апеляційним судом. Фактично за змістом оскарженої ухвали апеляційного суду підставою для визнання акту недопустимим доказом були не рішення адміністративного суду і їх преюдиціальне значення, хоча колегія суддів апеляційного суду брала до уваги їх зміст, а встановлені під час дослідження цього доказу апеляційним судом аналогічні порушення порядку проведення перевірки, зокрема те, що перевірка була проведена не уповноваженим на те органом, а також те, що перевірка була ініційована за заявою особи, щодо якої не було підтвердження конкретного порушення її прав. Тому доводи прокурора в цій частині не ґрунтуються на матеріалах справи.

Зокрема апеляційний суд вказав, що статтею 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-V передбачено, що підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, які підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Натомість, у цьому випадку позаплановий захід був проведений Державною екологічною інспекцією України, а не її територіальним органом.

Крім цього, суд вказав, що під час розгляду кримінального провадження не було встановлено порушення ДП "Сновськрайагролісгосп" законних прав щодо дотримання природоохоронного законодавства фізичної особи, яка звернулась до Державної екологічної інспекції України та повідомила про порушення, тому таке звернення не могло бути підставою для проведення позапланової перевірки.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року (справі № 756/10060/17) вказала, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

Статтею 87 КПК України визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Втім, визнаючи акт Державної екологічної інспекції України від 03.07.2020 недопустимим доказом, суд першої інстанції не вказав, які саме конвенційні чи конституційні права обвинуваченого було порушено тим, що цей акт було складено не територіальним органом, а самою Державною екологічною інспекцією України, а також тим, що не було встановлено обставин, які підтверджують порушення прав та інтересів конкретної фізичної особи, яка звернулась до Державної екологічної інспекції України і повідомила про порушення, що й стало підставою для проведення перевірки.

Крім цього, враховуючи, що документ за положеннями ч. 2 ст. 84 КПК України є окремим процесуальним джерелом доказування, апеляційним судом не зазначено, з яких мотивів указаний акт як документ не може братися судом до уваги.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є істотними, оскільки могли перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на це рішення апеляційного суду, за змістом якого він погодився з обґрунтованістю позиції місцевого суду про необхідність виправдання обвинуваченого, є передчасним, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За таких обставин касаційну скаргу прокурора потрібно задовольнити частково, оскаржувану ухвалу апеляційного суду - скасувати на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі, надати на всі доводи відповіді й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, яке відповідатиме положенням статей 370, 419 КПК України.