686/25748/22 Про неодноразове таємне викрадення чужого майна, скоєне повторно шляхом вільного доступу до товарів у магазині - 28.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Донецька, зареєстрованого у АДРЕСА_1, раніше 7 разів судимого, останній раз - за вироком Селидівського міського суду Донецької області від 09 жовтня 2020 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ч. 1 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільненого умовно-достроково 21 лютого 2022 року на 6 місяців 14 днів,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

За детально наведених фактичних обставин у вироці суду ОСОБА_7 16 вересня 2022 року близько 08:12, перебуваючи в приміщенні магазину "Єва" № 1812, що по вул. Шевченка, 85А в м. Хмельницькому, розуміючи та усвідомлюючи, що в країні діє військовий стан, введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", реалізуючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, шляхом вільного доступу таємно викрав належний ТОВ "РУШ" станок для гоління з двома змінними картриджами марки "Фьюжн Проглайд Флексболл" вартістю 271 грн. 60 коп., після чого, не розрахувавшись за вказаний товар, пройшов повз каси та покинув приміщення магазину.

Продовжуючи свої дії, об`єднані єдиним умислом на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 того ж дня близько 19:00, перебуваючи в приміщенні вищезгаданого магазину, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, розуміючи та усвідомлюючи, що в країні діє військовий стан, шляхом вільного доступу таємно викрав належні ТОВ "РУШ" універсальний крем "Нівея", вартістю 46, 92 грн, та станок для гоління з двома змінними картриджами марки "Фьюжн Проглайд Флексболл" вартістю 271, 60 грн та, не розрахувавшись за вказаний товар, пройшов повз каси та покинув приміщення магазину.

Вказаними діями ОСОБА_7 таємно викрав належного ТОВ "РУШ" майна на загальну суму 590, 12 грн, чим завдав майнової шкоди на вказану суму.

Хмельницький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, за яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок міськрайонного суду залишив без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій підзахисного, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 69 КК.

Захисник уважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зокрема щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину.

Крім цього адвокат зазначає, що потерпіла сторона не наполягала на суворому покаранні і звертає увагу на незначну шкоду, заподіяну діями ОСОБА_7, який вчинив кримінальне правопорушення через збіг тяжких особистих і сімейних обставин.

Узагальнюючи свої доводи, захисник зазначає, що вирок апеляційного суду суперечить вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), а викладені в ньому висновки є необґрунтованими.

У касаційній скарзі засуджений по суті наводить аналогічні аргументи, викладеним у скарзі його захисника, зокрема стверджує, що суд апеляційної інстанції у повній мірі не врахував даних, які характеризують його особу, а також ставлення до вчиненого та обставини, які пом`якшують покарання. Враховуючи наведене, на думку засудженого, призначене йому покарання є надто суворим і просить застосувати положення ст. 69 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала касаційні скарги, прокурор ОСОБА_5 просила залишити скарги без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати положення статей 408, 420 КПК.

Статтею 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. При цьому вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків і містити короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, рішення має містити відповідну власну оцінку і переоцінку доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що місцевий суд помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує або спростовує винуватість особи. У такому разі дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом є обов`язковим.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дотримався вищевказаних положень кримінального процесуального закону.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, які є по суті аналогічними і стосуються невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і можливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК, колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67цього Кодексу.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких повинен значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Цих вимог суд апеляційний суд дотримався.

Під час призначення покарання апеляційний суд зважив на фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих обставин (щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину) та обтяжуючої обставини (рецидив злочину), у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність призначення покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке слід відбувати реально.

Під час перевірки доводів прокурора щодо безпідставності застосування ст. 69 КК, колегія суддів апеляційного суду визначила, що місцевий суд належним чином не мотивував свого рішення в цій частині і не навів переконливих аргументів на підтвердження свого висновку щодо істотного зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а лише вказав на пом`якшуючі обставини.

На переконання апеляційного суду, призначене міськрайонним судом покарання не буде сприяти реалізації завдань кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК- "щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини".

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово з 1995 року засуджувався за вчинення, в тому числі і умисних корисливих злочинів, відбував покарання у виді позбавлення волі. Востаннє засуджувався за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців і був звільнений умовно-достроково на 6 місяців 14 днів. При цьому через нетривалий час після завершення строку невідбутого покарання за попереднім вироком вчинив новий тяжкий умисний злочин проти власності.

На переконання апеляційного суду вказані обставини негативно характеризують обвинуваченого, як особу, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, яка не бажає ставати на шлях виправлення та продовжує вчиняти нові злочини.

Крім цього, Хмельницький апеляційний суд зважив на те, що ОСОБА_7, будучи працездатним, не працює, легальних джерел для існування не має, характеризується за місцем проживання тимчасово переміщеної особи як особа, яка зловживає алкогольними напоями, відомостей на підтвердження доводів захисту про те, що ОСОБА_7 має на утриманні неповнолітню дитину, матеріали провадження не містять.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, можливо лише за умови призначення покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК.

Отже, обставини, на які посилаються в касаційній скарзі захисник і засуджений, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі останнього внаслідок суворості були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку суду апеляційної інстанції.

Таким чином, Суд уважає, що покарання, призначене апеляційним судом, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційних скаргах, Суд не вбачає.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку апеляційного суду, вмотивованість його висновків з питання призначення засудженому покарання та справедливості обраного їй заходу примусу, захисник та засуджений у касаційних скаргах не навели.

Що ж стосується доводів, викладених у касаційних скаргах щодо пом`якшення ОСОБА_7 покарання шляхом застосування ст. 69 КК, то вказані доводи Верховний Суд відхиляє, виходячи з того, що мотиви, наведені апеляційним судом у висновку про відсутність підстав для застосування положень цього Закону, є переконливими та достатньо обґрунтованими.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла переконання, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК, є законним.

Беручи до уваги, що під час касаційного розгляду не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого і його захисника слід залишити без задоволення.