Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком-Еко-Борислав 2010" на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 813/16/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком-Еко-Борислав 2010" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ком-Еко-Борислав 2010" звернулось до суду з позовною заявою до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дрогобицькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ "Ком-Еко-Борислав 2010" з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ПП "НП "Хіміч" за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків.

За наслідками перевірки складено акт № 746/22-01/37011772 від 20.11.2014 року, у висновках якого зазначено, що підприємством порушено п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 9980,00 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що ТОВ "Ком-Еко-Борислав 2010" не підтверджено реальність здійснення операцій з ПП "НП "ХІМІЧ" за серпень 2014 року.

На підставі вказаного відповідачем 11.12.2014 року прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0005842201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12475,00 грн., в тому числі 9980,00 грн. за основним платежем і 2495,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтвердили реальність виконання договору від 21.07.2014 року, укладеного між позивачем (як замовником) та ПП "НП "Хіміч" (як виконавцем), згідно якого виконавець бере на себе зобов'язання надати роботи по перешаруванню сміття ґрунтом.

Також, відсутні докази про дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, наявність зв'язку між фактом придбання робіт (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку, про використання отриманих позивачем робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

В наявній копії калькуляції виконаних робіт вказано найменування робіт, послуг на суму 16160,00 грн. (без ПДВ) та найменування матеріалів на суму 33740,00 грн. (без ПДВ), що не відповідає предмету вказаного договору від 21.07.2014 року, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-272 від 31.01.2014 року між позивачем та ПП "НП "Хіміч" про проведення робіт по перешаруванню сміття ґрунтом на суму 59880,00 грн. (ПДВ - 9980,00 грн.) та номенклатурі податкової накладної № 272 від 31.08.2014 року на суму 59880,00 грн. (ПДВ - 9980,00 грн.). В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про придбання позивачем матеріалів глини на суму 33740,00 грн. (без ПДВ).

Крім цього, судами вірно встановлено невідповідність дати складання податкової накладної з днем виникнення податкових зобов'язань продавця згідно калькуляції виконаних робіт.

Сам лише факт декларування позивачем вказаних правовідносин без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком-Еко-Борислав 2010" відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 813/16/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.