Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Олендера І.Я.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янська індустріальна спілка "Сода" на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року по справі № 805/59/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янська індустріальна спілка "Сода" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов'янська індустріальна спілка "Сода" звернулось до суду з позовною заявою до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0012551501 від 19 жовтня 2015 року, яким нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 48183,82 грн. за затримку сплати самостійно визначеного в деклараціях узгодженого грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подавались до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість із самостійним визначенням сум, які підлягають сплаті у встановлені податковим законодавством строки, а саме - декларації з податку на додану вартість: за березень 2014 року № 9021355185 від 17 квітня 2014 року, за квітень 2014 року № 9028185582 від 19 травня 2014 року, за червень 2014 року № 90435424474 від 29 липня 2014 року.

За результатами проведеної Слов'янською ОДПІ ГУ ДФС перевірки позивача щодо дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість податковим органом складено акт за № 638/15-01/31054873 від 28 вересня 2015 року, згідно з висновками якого позивачем затримана сплата узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ, на підставі чого податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 203 Податкового кодексу України встановлено що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

За приписами пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, встановлених даною статтею.

При цьому, згідно з пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до статті 32 Податкового кодексу України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки; податкового кредиту. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

До того ж, статтею 100 Податкового кодексу України визначено загальні положення перенесення строку сплати податку на більш пізній строк шляхом розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань платника податків під проценти, тобто перенесення строку виконання податкового обов'язку.

Таким чином, з вищенаведених норм вбачається, що Податковий кодекс України (2755-17) передбачає обов'язок платника податків в строки, встановлені цим кодексом сплатити самостійно узгоджену ним суму грошового зобов'язання, а у зв'язку з неможливістю такої сплати в установлені законодавством строки, платник податків має право перенести строк сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк, шляхом розстрочення, або відстрочення грошових зобов'язань.

При цьому, підставою для такого розстрочення/відстрочення у відповідності до пункту 100.2 статті 100 наведеного кодексу є звернення платника податків із відповідною заявою до контролюючого органу про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

До того ж пунктами 100.4-100.5 Податкового кодексу України (2755-17) вищенаведеної статті встановлено, що підставою для відстрочення/розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Таким чином, Податковий кодекс України (2755-17) встановлює певні підстави для розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань у зв'язку з неможливістю їх сплати у встановлений Законом строк.

Як встановлено судами, 01 вересня 2014 року № 2723/05-4 позивачеві Торгово-промисловою палатою України виданий Сертифікат із засвідченням настання обставин непереборної сили з 27 травня 2014 року, що стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів у відповідності до пунктів 100.4-100.5 статті 100 Податкового кодексу України.

Тобто, позивачеві виданий сертифікат, із засвідченням настання обставин непереборної сили, який розповсюджується на реалізацію пунктів 100.4-100.5 статті 100 Податкового кодексу України, яка, в свою чергу, передбачає вищенаведену процедуру розстрочення та відстрочення сплати грошових зобов'язань, а не процедуру звільнення від такої сплати, або взагалі підставу для не нарахування останньому штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Таким чином, наявність у позивача Сертифікату не є підставою для несплати податкових зобов'язань, та не є обставинами, що звільняють платника податку від відповідальності за несплату узгоджених грошових зобов'язань, а лише засвідчує факт, який повинен братись до уваги контролюючим органом для надання платникові розстрочення/або відстрочення сплати таких зобов'язань (у разі прийняття відповідного рішення) через обставину непереборної сили.

Окрім викладеного, судами вірно вказано, що для правильного вирахування контролюючим органом платнику податків строку розстрочення або відстрочення сплати таких грошових зобов'язань не достатньо лише наведеного Сертифікату, а потрібна самостійно подана платником податків разом із наведеним Сертифікатом заява у відповідності до пункту 100.2 статті 100 ПК України із визначенням платником строку розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, після якого останній зобов'язується сплатити розстрочену, або відстрочену суму грошового зобов'язання.

Як встановлено судами, позивач із такою заявою до контролюючого органу не звертався, а тільки зазначав, що має Сертифікат Торгово-промислової палати від 01 вересня 2014 року № 2723/05-4, на підставі якого йому не повинні були контролюючим органом нараховуватись штрафні санкції за податковим повідомленням-рішення внаслідок несвоєчасної сплати узгоджених грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янська індустріальна спілка "Сода" відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року по справі № 805/59/16-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.