369/8874/16-к Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем та скоєння наїзду на пішохода, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження - 30.01.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100010000423, щодо

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Боярки Києво-Святошинського району Київської області, який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

1. Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статті 49, частини 5 статті 74 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

2. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 37 450 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

3. Вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.

4. За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 25 вересня 2011 року о 22:15 засуджений, керуючи технічно справним автомобілем марки Mercedes-Benz E 280, державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по вул. К. Маркса у с. Віті Поштовій Києво-Святошинського району Київської області з боку автодороги Київ-Одеса у напрямку м. Боярки. ОСОБА_7 був неуважним і не стежив за дорожньою обстановкою, маючи можливість бачити, що у районі будинку № 41 праворуч відносно його руху у зустрічному напрямку тротуаром іде пішохід, який у районі будинку № 41 почав пересікати проїзну частину з правого боку на лівий. Після виникнення цієї небезпеки для руху ОСОБА_7, усупереч вимогам пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, аж до зупинки транспортного засобу, а з метою об`їзду пішохода застосував маневр ліворуч, унаслідок чого на зустрічній смузі скоїв наїзд на потерпілого.

5. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_8 було спричинено тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у момент заподіяння.

6. Київський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2023 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

7. У касаційній скарзі захисник заявив вимогу скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

8. На обґрунтування зазначеної вимоги навів такі доводи:

8.1. апеляційний суд, усупереч вимогам частини 3 статті 404, статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про повторне дослідження доказів і не здійснив належної перевірки доводів апеляційної скарги захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. У зазначеній скарзі сторона захисту наголошувала, що місцевий суд не врахував показань ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на попередніх стадіях процесу, у тому числі під час відтворення обстановки і обставин події, про застосування засудженим гальмування, а покладені в основу обвинувального вироку висновки автотехнічної і транспортно-трасологічної експертиз ґрунтуються на неповних або помилкових вихідних даних. На цих обставинах неодноразово акцентував увагу апеляційний суд в ухвалах від 20 грудня 2012 року про скасування обвинувального вироку від 25 вересня 2012 року та від 13 листопада 2013 року про залишення без зміни постанови місцевого суду від 03 вересня 2013 року, якою кримінальну справу щодо ОСОБА_7 було направлено на додаткове розслідування. Відповідні висновки апеляційного суду мають характер преюдиції, проте суд першої інстанції під час ухвалення вироку від 25 грудня 2022 року їх проігнорував;

8.2. суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано надали перевагу даним висновку транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 25 листопада 2014 року № 10756/12223 над результатами інших експертних досліджень, зокрема не прийняли до уваги дані висновку інженерно-технічної експертизи від 18 серпня 2014 року № 650 про відсутність у ОСОБА_7 технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування термінового гальмування;

8.3. органи досудового розслідування не здійснили перевірку доводів сторони захисту про перебування потерпілого на момент ДТП у стані алкогольного сп`яніння, не усунули розбіжності щодо слідової картини у протоколі огляду місця пригоди та схеми пригоди;

8.4. в обвинуваченні, визнаному судом доведеним, не зазначено, що ОСОБА_8 вибіг на проїзну частину у місці, не передбаченому для пішохідного переходу;

8.5. жоден із поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів не підтверджує, що ОСОБА_7 своїми діями створив небезпеку для руху, порушив вимоги ПДР (1306-2001-п) , які перебували б у причинно-наслідковому зв`язку із ДТП, і в даній дорожній ситуації мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода.

Позиції учасників судового провадження

9. Прокурор вважав, що клопотання захисника про передачу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду кримінального провадження як такого, що містить виключну правову проблему, та касаційна скарга не підлягають задоволенню, а судові рішення слід залишити без зміни.

Мотиви Суду

Щодо клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду

10. Захисник у касаційній скарзі заявив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо преюдиційності раніше прийнятих у цьому кримінальному провадженні рішень судів вищих інстанцій про направлення справи на новий судовий розгляд, а також рішень місцевого та апеляційного суду про направлення справи на додаткове розслідування за Кримінально-процесуальним кодексом 1960 (1001-05) року (далі - КПК 1960 (1001-05) року). На переконання захисника, сформульовані у цих рішеннях висновки суду щодо оцінки доказів є обов`язковими для судів під час нового розгляду кримінального провадження.

11. Розглянувши зазначене клопотання, Суд вважає, що воно не підлягає задоволенню.

12. Відповідно до частини 5 статті 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

13. Підставами констатувати наявність у кримінальному провадженні виключної правової проблеми може бути неврегульованість чи недостатня врегульованість відповідного питання на нормативному рівні, існування прогалин у законодавстві і відсутність з цього питання сталої послідовної судової практики, зокрема протилежні підходи судів до застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

14. Захисник ОСОБА_6 наявність відповідних обставин не обґрунтував, а зазначене ним питання не є виключною правовою проблемою у розумінні частини 5 статті 434-1 КПК, оскільки воно чітко врегульоване законодавцем у спосіб, що виключає подвійне тлумачення. Згідно зі статтею 90 КПК лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, що набрало законної сили, яким установлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

15. Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 415 КПК апеляційний суд, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, не має права наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів і переваги одних доказів над іншими. Норми аналогічного змісту передбачались і в частині 3 статті 374 КПК 1960 року. У такий самий спосіб процесуальні повноваження суду були обмежені і в разі направлення справи на додаткове розслідування згідно зі статтями 256, 281 КПК 1960 року.

16. Таким чином, ухвали апеляційного суду про призначення нового розгляду у суді першої інстанції, а також постанови суду про направлення справи на додаткове розслідування за правилами КПК 1960 (1001-05) року і рішення судів вищого рівня про залишення їх без зміни взагалі не можуть і не могли містити висновків щодо оцінки доказів і встановлення наперед тих чи інших обставин у силу прямих заборон, установлених кримінальним процесуальним законом. Вирішення цих питань належало і належить до повноважень органів досудового слідства і суду першої інстанції під час додаткового розслідування і нового судового розгляду відповідно. Обов`язковими для органів досудового розслідування і суду першої інстанції є лише вказівки, викладені у зазначених вище судових рішеннях, щодо додаткового дослідження або з`ясування тих чи інших обставин, результати чого залежать від змісту й обсягу одержаних під час додаткового розслідування та/або поданих суду під час нового розгляду доказів, їх аналізу й оцінки. Невиконання цих вказівок становило і становить порушення прямих імперативних вимог частини 3 статті 415 КПК, частини 7 статті 374 КПК 1960 року і згідно з частиною 1 статті 412 КПК, частиною 1 статті 370 КПК 1960 року може бути підставою для скасування судового рішення.

17. Із огляду на зазначене Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною 5 статті 434-1 КПК, - як такого, що містить виключну правову проблему.

Щодо доводів касаційної скарги

18. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

19. При цьому, відповідно до статті 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

20. Згідно зі статті 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

21. Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, зокрема, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

22. Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам статті 370 КПК.

23. Крім того, відповідно до вимог статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

24. Разом із тим, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою його захисника, апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.

25. Як видно з матеріалів справи, захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції наводив докладні доводи щодо неповноти судового розгляду і невідповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення. Зокрема, сторона захисту акцентувала увагу на тому, що покладені в основу вироку результати експертних досліджень ґрунтуються на неповних або неправильних вихідних даних, зафіксованих у протоколах відтворень обстановки і обставин події з ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 щодо характеру і швидкості руху потерпілого, моменту виникнення небезпеки для руху водія, завантаженості автомобіля, а також незастосування засудженим гальмування, а тому є недопустимими засобами доказування.

26. Всупереч вимогам статей 370, 419 КПК суд апеляційної інстанції зазначених доводів належним чином не перевірив, не дав на них вичерпних та переконливих відповідей, які б ґрунтувалися на повно, всебічно й об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених поданими сторонами і дослідженими у судовому засіданні доказами.

27. Апеляційний суд визнав законним і обґрунтованим вирок, в основу якого покладено, зокрема, дані: протоколу відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_7 від 16 листопада 2011 року зі схемою, відповідно до яких місце наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на пішохода знаходилось на відстані 4, 4 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху цього транспортного засобу (т. 3, а. с. 72-75); протоколів відтворення обстановки і обставин події зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 зі схемами, за якими місце наїзду транспортного засобу на потерпілого знаходилося на відстані 5 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля (т. 3, а. с. 78-84).

28. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, узяв до уваги як належні, допустимі і достовірні докази результати експертних досліджень, що ґрунтуються на вихідних даних, зафіксованих у зазначених вище протоколах відтворення обстановки і обставин події.

29. Зокрема, констатувавши винуватість засудженого у виникненні ДТП, суди вмотивували свої рішення даними: висновку судової автотехнічної експертизи від 26 грудня 2011 року № 1009 А, згідно з якими водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода як шляхом застосування термінового гальмування у момент виникнення небезпеки для свого руху, так і рухаючись без зміни напрямку свого руху ліворуч (т. 3, а. с. 90-93); висновку інженерно-транспортної експертизи від 20 січня 2013 року № 13 А про те, що наїзд автомобіля Mercedes-Benz E 280на пішохода ОСОБА_8 відбувся по вул. К. Маркса у с. Віті Поштовій у межах смуги для руху в бік автодороги Київ - Одеса, тобто на зустрічній смузі відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 117-118).

30. Визнав апеляційний суд обґрунтованим і врахування місцевим судом у вироку висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 25 листопада 2014 року № 10756/1223, за яким: місце наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на потерпілого знаходилося до початку утворення зони осипу скла, на відстані не менше 4,9…5,3 м до розташування першого уламку скла фари, на зустрічній смузі відносно напрямку руху автомобіля; показання водія ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 під час відтворення обстановки і обставин події щодо розташування місця наїзду на потерпілого на смузі зустрічного руху на відстані від правого краю проїзної частини 4, 5 та 5 м відповідно не позбавлені технічної спроможності, а показання ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року про розташування місця ДТП на відстані 2, 7 м від правого краю проїзної частини є технічно неспроможними; у даній дорожній ситуації водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, виконаний ним маневр автомобіля вліво був технічно необґрунтованим, і такі дії засудженого перебували у причинно-наслідковому зв`язку із ДТП (т. 1, а. с. 177-183; т. 4, а. с. 158-163).

31. Разом із тим, як видно з матеріалів справи, під час розгляду її судом першої інстанції сторона захисту подавала висновок автотехнічного експертного дослідження № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року. Відповідно до цього висновку розташування місця наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на потерпілого у межах осипу скла, як це зазначено у наведених вище протоколах відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10, виключене. Точка наїзду автомобіля на пішохода була розташована у поздовжньому напрямку не раніше ніж за 4, 4…5, 3 м перед першими уламками скла фари та правіше від нього і не далі, ніж 4, 0 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху транспортного засобу. Якщо швидкість автомобіля була меншою, ніж 50…60 км/год, або осип належить уламкам вітрового скла, то така ж тенденція розташування точки наїзду на потерпілого поза межами осипу скла (раніше і правіше) буде збережена. Вирішити експертним шляхом питання про наявність чи відсутність у водія ОСОБА_7 технічної можливості уникнути ДТП неможливо.

32. Як зазначено у мотивувальній частині висновку, неможливість вирішення зазначеного вище питання зумовлена низкою недоліків документування огляду місця події та відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Так, протоколи згаданих слідчих дій не містять чітких і технічно обґрунтованих відомостей щодо механізму ДТП, який би описав і пояснив усі пошкодження транспортного засобу і тілесні ушкодження пішохода, траєкторію руху потерпілого та місце наїзду на нього, реальні час руху пішохода і відстань, яку він подолав, з моменту виникнення небезпеки для руху водія до моменту наїзду. Звернув увагу експерт і на невідповідність даних щодо характеру, локалізації пошкоджень автомобіля і слідової картини ДТП, зафіксованих у протоколі огляду місця події, на схемі і фототаблицях до нього (т. 1, а. с. 236-246).

33. Результати експертного дослідження, надані стороною захисту, за змістом суперечили даним висновків експертиз, покладеним в основу вироку, щодо обставин, які мали істотне значення для вирішення питання про винуватість ОСОБА_7 у виникненні і наслідках ДТП, - місця наїзду на потерпілого і наявності чи відсутності у засудженого технічної можливості уникнути його. За таких обставин надання судом переваги даним висновків експертиз від 26 грудня 2011 року № 1009 А та від 25 листопада 2014 року № 10756/1223 над результатами експертного дослідження, викладеними у висновку № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року, вимагало аналізу й аргументованої оцінки всіх цих висновків з наведенням у судових рішеннях належних і достатніх мотивів того, що висновки експертів на підтвердження версії обвинувачення є більш переконливими.

34. Натомість апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який не прийняв до уваги висновок автотехнічного експертного дослідження № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року насамперед з формальної підстави - відсутності в ньому інформації щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім цього, суди обмежилися загальним посиланням на те, що даний висновок спростовується результатами інших експертних досліджень, покладених в основу вироку, без жодної аргументації надання переваги останнім.

35. Така оцінка судом доказу, поданого стороною захисту, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону і загальним засадам справедливого судового розгляду.

36. Зокрема, згідно зі статтею 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

37. Право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено частиною 2 статті 101 зазначеного Кодексу.

38. Відповідно до засади змагальності судового процесу, зміст якої розкрито у частині 2 статті 22 КПК, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. У частині 6 цієї ж статті встановлено обов`язок суду створити необхідні умови для ефективної реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.

39. Гарантованому законодавцем праву сторони захисту надати висновки експертів кореспондує обов`язок суду їх розглянути і належним чином оцінити у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами відповідно до критеріїв, установлених у статті 94 КПК.

40. Наведений підхід відображений у послідовній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо дотримання гарантій справедливого судового розгляду, закріплених у пункті 1, підпункті (d) пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), під час оцінки судами результатів експертних досліджень.

41. Зокрема, як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 27 березня 2014 року у справі "Матицина проти Росії", зазвичай до завдань ЄСПЛ не належить вирішення питань про достовірність тих чи інших результатів експертних досліджень. Зазначене за загальним правилом є компетенцією національного суду, який має широкі межі розсуду у виборі між кількома суперечливими експертними висновками залежно від того, який із них суд вважатиме більш послідовним і надійним. Однак правила допустимості доказів не повинні позбавляти сторону захисту можливості їх ефективно спростовувати, зокрема, надаючи або отримуючи альтернативні експертні висновки та доповіді. За певних обставин відмова прийняти альтернативне експертне дослідження може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 (Matytsina v. Russia; заява № 58428/10; § 169).

42. У рішенні від 25 липня 2013 року у справі "Ходорковський та Лебедєв проти Росії" ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що оскільки висновок експерта може бути важко спростувати без залучення іншого експерта у відповідній галузі, для ефективної реалізації зазначеного права захист повинен мати такі ж можливості подавати власні результати експертних досліджень (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia; заяви № 11082/06 та 13772/05; § 731).

43. Із огляду на зазначене формальне відхилення судом наданого стороною захисту висновку експерта виключно з огляду на відсутність у ньому відомостей щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК не узгоджується з засадами змагальності судового провадження, рівності сторін, забезпечення права на захист і є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тим більше, що кваліфікація судового експерта передбачає обізнаність про правові наслідки недобросовісного виконання своїх професійних обов`язків. Як видно з матеріалів справи, експерти ОСОБА_12 та ОСОБА_13, котрі провели експертизу і за її результатами склали висновок № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року, мають стаж експертної роботи з 1995 та 1975 року відповідно (т. 1, а. с. 236).

44. У разі ж необхідності пересвідчитися в усвідомленні експертом юридичної відповідальності за завідомо неправдивий висновок або з`ясувати інші питання, що мають істотне значення для оцінки результатів експертного дослідження, суд відповідно до частини 1 статті 356 КПК вправі допитати експерта в судовому засіданні як за клопотанням сторін, так і з власної ініціативи. Зазначене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (див., зокрема, постанову Касаційного кримінального суду від 22 січня 2019 року у справі № 697/2272/14-к (провадження № 51-7 км 17)).

45. Передбачених частиною 1 статті 356 КПК процесуальних можливостей перевірити допустимість висновку експерта як джерела доказів суди першої та апеляційної інстанцій не використали.

46. Крім цього, в апеляційній скарзі на вирок захисник посилався на необґрунтоване відхилення місцевим судом даних висновку інженерно-технічної експертизи № 650 від 18 серпня 2014 року. За результатами цього експертного дослідження водій автомобіля Mercedes-Benz E 280 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху. Як слідує зі змісту мотивувальної частини зазначеного висновку, у заданій дорожньо-транспортній ситуації зупиночний шлях автомобіля (43 м) вдвічі перевищував його віддалення від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху (20…23 м) (т. 1, а. с. 166-168).

47. Суд першої інстанції не прийняв до уваги наведений висновок лише на тій підставі, що він ґрунтується на зафіксованих у протоколі слідчого експерименту з ОСОБА_7 від 23 липня 2014 року вихідних даних про розташування місця наїзду на потерпілого на відстані 2, 7 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля, які висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року визнані технічно неспроможними. З цієї ж підстави суд відхилив і дані протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_7 від 23 липня 2014 року.

48. Усупереч вимогам статей 370, 419 КПК апеляційний суд не навів в ухвалі переконливих мотивів згоди з наданою місцевим судом оцінкою висновку інженерно-технічної експертизи № 650 від 18 серпня 2014 року, яка ґрунтується лише на результатах іншої експертизи, викладених у висновку № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року.

49. Водночас зазначеному вище висновку, дані якого покладено в основу судових рішень, апеляційний суд не дав належної оцінки з точки зору достовірності відповідно до частини 1 статті 94 КПК за критеріями повноти та правильності використаних експертом вихідних даних, всебічності й обґрунтованості експертного дослідження.

50. Зокрема, у цьому висновку експерт визнав такими, що не позбавлені технічної спроможності, показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 під час відтворення обстановки і обставин події та технічно неспроможними показання засудженого під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року щодо відстані, на якій розташоване місце наїзду на потерпілого від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля (т. 1, а. с. 177-183; т. 4, а. с. 158-163).

51. Разом із тим, згідно з мотивувальною частиною вищезгаданого висновку встановити розташування місця наїзду автомобіля Мерседес на пішохода з прив`язкою до меж проїзної частини неможливо у зв`язку з відсутністю у схемі ДТП достатньої для цього слідової інформації (т. 4, а. с. 160). На цьому ж наголошував і інший експерт у висновку № 1096 А від 25 грудня 2013 року (т. 1, а. с. 127, 128).

52. Окрім наведеного, експерт ОСОБА_14, який склав висновок № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року, у своїх показаннях у судовому засіданні Києво-Святошинського районного суду Київської області 03 жовтня 2019 року (до зміни підсудності справи) посилався на інший варіант цього самого висновку, ніж той, що досліджувався судом і міститься у матеріалах справи. Зокрема, згідно з поясненнями експерта наведений висновок мав містити пункт 4 про те, що за умови відсутності при переміщенні уламків скла правої передньої фари автомобіля перешкод для них вирішити питання про технічну спроможність показань ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неможливо. У висновку, поданому стороною обвинувачення, цей пункт відсутній. Зазначена невідповідність текстів одного і того самого експертного висновку стала підставою для витребування судом належним чином завіреного примірника даного документа.

53. На зазначене апеляційний суд не звернув уваги і не вжив заходів для додаткового з`ясування відповідних обставин, хоча вони могли поставити під сумнів обґрунтованість категоричної констатації експертом у висновку № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року технічної неспроможності показань ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року. Тоді як наведені результати експертного дослідження стали єдиною підставою відхилення судом даних висновку експертизи № 650 від 18 серпня 2014 року, що свідчили на користь засудженого.

54. Не взяв суд до уваги у контексті аналізу висновків експертиз № 1009 А від 26 грудня 2011 року та № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року і недоліків документування результатів відтворень обстановки і обставин події з ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10, покладених в основу цих висновків. Зокрема, протоколи згаданих слідчих дій і схеми до них не містять повної і точної інформації щодо місця, з якого ОСОБА_8 змінив напрямок свого руху, з прив`язкою до елементів проїзної частини, моменту виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_7, відстаней, які подолав потерпілий і транспортний засіб, часу, що минув з цього моменту до наїзду на пішохода, і траєкторій руху автомобіля та потерпілого (т. 3, а. с. 72-75, 78-84).

55. На необхідності усунення цих недоліків апеляційний суд наголошував в ухвалах від 20 грудня 2012 року про скасування обвинувального вироку від 25 вересня 2012 року щодо ОСОБА_7 та від 13 листопада 2013 року про залишення без зміни постанови місцевого суду від 03 вересня 2013 року, якою кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування. Проте вказівки суду апеляційної інстанції, викладені у цих ухвалах, під час додаткового розслідування і повторного судового розгляду справи належним чином виконані не були.

56. Не дав апеляційний суд належної оцінки і вмотивованості висновків суду першої інстанції щодо неврахування даних висновку експертизи № 650 від 18 серпня 2014 року з огляду лише на технічну неспроможність вихідних даних, повідомлених ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року, у частині розташування місця наїзду на ОСОБА_8 на смузі руху автомобіля під керуванням засудженого. Разом із тим, як видно з мотивувальної частини цього висновку, зупиночний шлях транспортного засобу і його віддаленість від місця наїзду у момент виникнення небезпеки для руху експерт розрахував на основі швидкості руху транспортного засобу 60 км/год, вказаної засудженим під час згаданого вище слідчого експерименту (т. 1, а. с. 156-161, 166-168). Ця швидкість є більшою, ніж зазначалася ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час відтворення обстановки і обставин події, результати яких покладено в основу висновків експертиз № 1009 А від 26 грудня 2011 року та № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року (т. 3, а. с. 72-75, 78-84). Свідчення засудженого під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року у частині швидкості його руху жодною з проведених у справі експертиз не визнані технічно неспроможними.

57. Із урахуванням наведеного суд не з`ясував, чи впливала віддаленість місця наїзду на потерпілого від правого краю проїзної частини у напрямку руху автомобіля на висновок про наявність чи відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП при швидкості руху транспортного засобу 60 км/год.

58. Суд апеляційної інстанції мав можливість вирішити зазначені вище питання шляхом дослідження у судовому засіданні висновків експертиз № 650 від 18 серпня 2014 року, № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року та інших письмових доказів, про що захисник заявляв клопотання на підставі частини 3 статті 404 КПК, а також допиту у судовому засіданні експертів на підставі частини 1 статті 356 КПК. Проте зазначеними процесуальними можливостями повно та всебічно з`ясувати обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, суд не скористався.

59. Як на підставу для скасування вироку сторона захисту посилалася в апеляційній скарзі і на необґрунтованість висновків місцевого суду про те, що ОСОБА_7 після виявлення небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Мотивуючи свою позицію, захисник звертав увагу на послідовні показання ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час відтворення обстановки і обставин події про те, що коли ОСОБА_8 вибіг на проїзну частину, водій автомобіля гальмував. Як стверджував засуджений у своїх показаннях, слідів гальмування на проїзній частині не лишилося у зв`язку зі спрацюванням у його автомобілі антиблокувальної системи ABC. Ці свідчення ОСОБА_7 об`єктивно підтверджувалися даними висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 152 А від 15 квітня 2014 року про наявність на транспортному засобі зазначеної системи та її працездатний стан (т. 1, а. с. 144-146).

60. Дійсно, відповідно до мотивувальної частини цього висновку під час ходових випробувань було встановлено, що у разі гальмування транспортний засіб залишає на проїзній частині переривчастий слід (т. 1, а. с. 145). Разом із тим, у справі не вирішено експертним шляхом питання про те, чи обов`язково при спрацюванні системи ABC на проїзній частині мав залишатися відповідний слід у разі застосування водієм термінового гальмування за умов, аналогічних обставинам даної ДТП, зокрема при тій відстані, яку подолав транспортний засіб з моменту виникнення небезпеки для руху до наїзду на пішохода, відповідній траєкторії руху автомобіля й за тих самих дорожніх умов. Таким чином, на підставі належних і достатніх доказів не з`ясовано, чи може відсутність сліду гальмування за даними протоколу огляду місця події і схеми ДТП у даній дорожній ситуації беззаперечно свідчити про те, що гальмування водієм не застосовувалося.

61. Таким чином, апеляційний суд усупереч вимогам статті 419 КПК не навів в ухвалі переконливого спростування доводів сторони захисту про те, що як тільки потерпілий вибіг на проїзну частину, ОСОБА_7 вжив необхідних і можливих заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу. Тоді як перевірка факту застосування засудженим термінового гальмування мала істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_7 інкримінованого йому порушення вимог пункту 12.3 ПДР (1306-2001-п) , яке б перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП.

62. Перевірка повноти і правильності встановлення місцевим судом обставин, які відповідно до статті 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також наявності ознак суперечностей у доказах за змістом є встановленням фактичних обставин кримінального провадження, що охоплюється процесуальною компетенцією суду апеляційної інстанції. Ці повноваження апеляційний суд може реалізувати, зокрема, шляхом дослідження доказів на підставах та у порядку, передбачених частиною 3 статті 404 КПК. Наведена норма процесуального права зобов`язує суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

63. Цих вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався. Як видно з матеріалів справи, захисник ОСОБА_6 заявляв перед цим судом клопотання про повторне з`ясування обставин щодо механізму ДТП, слідової картини події і наявності чи відсутності у ОСОБА_7 технічної можливості уникнути наїзду на потерпілого. З цією метою захисник у своїх клопотаннях порушував питання про повторне дослідження низки письмових доказів, у тому числі протоколу огляду місця ДТП, висновків експертиз № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року, № 650 від 18 серпня 2014 року, № 10756/12223 від 25 листопада 2014 року (т. 5, а. с. 209-211, 234-а-235-б).

64. У задоволенні цих клопотань апеляційний суд безпідставно відмовив, залишивши поза увагою обґрунтування захисника про неповноту і неправильність встановлення зазначених вище обставин судом першої інстанції.

65. Враховуючи викладене Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Оскільки допущені апеляційним судом порушення вимог процесуального закону перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

66. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене в постанові суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника з урахуванням закріпленої у статті 17 КПК засади презумпції невинуватості, відповідно до якої всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, також розглянути скаргу прокурора і прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.