307/3179/16-к Про підроблення офіційного документу, та його використання - 24.01.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 червня 2023 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК) (у редакції Закону станом на час інкримінованого діяння).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 358 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання, які стосуються: цивільного позову, відшкодування процесуальних витрат, а також речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у підробленні іншого документа, який видається та посвідчується установою і який надає права, з метою використання його іншою особою.

Так, ОСОБА_7 на початку грудня 2006 року, працюючи на посаді головного спеціаліста - юриста Тячівського районного відділу земельних ресурсів, підготував офіційний документ - розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Тячівська РДА) у сфері земельних відносин, який був посвідчений та зареєстрований за № 656 від 08 грудня 2006 року, за пунктом № 10 якого було вирішено надати ОСОБА_8, мешканцю АДРЕСА_2 земельну ділянку у власність, яка є в його користуванні і знаходиться за межами населеного пункту Бедевля, в урочищі "Руня", площею 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства. Та на звороті кожного з трьох аркушів вказаного оригіналу розпорядження ОСОБА_6 проставив особистий підпис.

Надалі на початку 2007 року ОСОБА_6, діючи умисно, підробив офіційний документ, що посвідчує конкретні факти і події, які мають юридичне значення - примірник розпорядження голови Тячівської РДА за № 656 від 08 грудня 2006 року, змінивши текст первинного розпорядження, шляхом внесення до пункту № 10 відомостей про надання ОСОБА_9, мешканці АДРЕСА_2 земельної ділянки площею 0,2494 га у власність, яка є в її користуванні й перебуває за межами населеного пункту Бедевля, в урочищі "Руня", для ведення особистого селянського господарства, а також самостійно проставивши на першому аркуші номер розпорядження "656" та дату прийняття документа "08.12.06".

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

За твердженням засудженого, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та цивільний позивач ОСОБА_9, з якою він до того ж не був знайомий, лише підтвердили той факт, що він не мав можливості підготувати та підробити офіційний документ. Крім того, зазначає, що показання свідка ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, викладені у вироку, не збігаються з тими, які вони давали в судовому засіданні.

На думку ОСОБА_6, такі докази, як заява від 17 жовтня 2006 року, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, оригінал розпорядження голови Тячівської РДА від 08 грудня 2006 року № 656, а також наказ начальника Тячівського районного відділу земельних ресурсів від 07 березня 2001 року № 12к, посадова інструкція, затверджена начальником Тячівського районного відділу земельних ресурсів від 07 червня 2004 року, на які посилається суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, не є належними доказами його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Свої доводи обґрунтовує також тим, що суд апеляційної інстанції залишив без розгляду клопотання про повторне дослідження обставин провадження та інших доказів, які були додані до апеляційної скарги, а також не взяв до уваги цих доказів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Вмотивованість рішення передусім полягає у фактичних, правових, логічних мотивах, які суд наводить у рішенні, в них відображається особисте осмислення судом сукупності доказів, їх оцінка щодо достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Переконливість мотивування має спиратися на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків суд повинен дотримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які суперечать одне одному; не застосовувати необґрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого; обов`язково дотримуватися логічного зв`язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фактичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість судового рішення не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 цього Кодексу завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Цих вимог апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не дотримався.

Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у вироку, крім іншого, мають бути наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Так, згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів необхідно керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Водночас обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).

Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

За частиною 2 вказаної статті процесуального закону доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що районний суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК (у редакції Закону станом на час інкримінованого діяння), а саме у підробленні іншого документа, який видається та посвідчується установою і який надає права, з метою використання його іншою особою.

На обґрунтування свого висновку суд послався на показання цивільного позивача ОСОБА_9, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а також на письмові докази: заяву ОСОБА_9 від 17 жовтня 2006 року, яку зареєстровано за № Ш-337 від 17 жовтня 2006 року в журналі "Заяви"; технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 ; рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року; оригінал розпорядження голови Тячівської РДА від 08 грудня 2006 року № 656; свідоцтво про смерть від 29 липня 1991 року НОМЕР_1 ; висновки експертів від 17 липня 2015 року й від 23 березня 2016 року № 15/565 та № 4/75, відповідно; наказ начальника Тячівського районного відділу земельних ресурсів від 07 березня 2001 року № 12к; посадову інструкцію, затверджену начальником Тячівського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_13 від 07 червня 2004 року, а також запис у журналі реєстрації розпоряджень від 04 січня 2006 року № 1.

Зазначені докази суд першої інстанції визнав достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у підробленні офіційного документу - примірнику розпорядження голови Тячівської РДА за № 656 від 08 грудня 2006 року, шляхом зміни тексту первинного розпорядження, а саме пункту № 10.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та закрити кримінальне провадження, суть якої зводилася до тверджень про відсутність доказів на доведення його винуватості у підробленні примірника розпорядження.

Так, стверджував про те, що вирок фактично ґрунтується, зокрема на показаннях трьох свідків, цивільного позивача, однак вони лише підтвердили той факт, що він не мав можливості підготувати і підробити офіційний документ. Крім іншого, зазначав про відсутність у нього умислу на вчинення підробки розпорядження на користь ОСОБА_9, оскільки з нею незнайомий та сам не використовував його. Також,аналізуючи показання свідків, викладені в мотивувальній частині вироку, з їх показаннями, наданими в судовому засіданні, вказував про їх спотворення.

В контексті доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, колегія суддів зазначає, що оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі.

Проте оскаржуване судове рішення не містить переконливих мотивів щодо оцінки сукупності зібраних доказів, серед іншого і тих, на які вказував ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд касаційної інстанції не залишає поза увагою того факту, що апеляційний суд послався на висновок експерта від 23 березня 2016 року № 4/75, відповідно до якого цифрові рукописні записи (дата та номер) на першій сторінці копії розпорядження голови Тячівської РДА від 08 грудня 2006 № 656, а також підписи на зворотній стороні кожної з трьох сторінок оригіналу (тут необхідно врахувати, що його підроблення не інкриміновано ОСОБА_6 ) розпорядження голови Тячівської РДА від 08 грудня 2006 року № 656 виконані ОСОБА_6 . Водночас не навів жодного мотивування того, на підставі яких доказів чи відомостей він дійшов висновку, що саме ОСОБА_6 змінив пункт № 10 примірника розпорядження голови Тячівської РДА за № 656 від 08 грудня 2006 року, який складається із 3 сторінок, відповідно до стандарту "поза розумним сумнівом" та взаємозв`язку з конкретними обставинами кримінального провадження.

Отже, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд, залишаючи скаргу обвинуваченого без задоволення, не дав вичерпних та конкретних відповідей на її доводи, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, які мають правове значення, не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, а лише обмежився дублюванням доказів, на які посилався суд першої інстанції у вироку, та неодноразовим загальним висловлюванням щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_6 без посилання на конкретні обставини кримінального провадження та докази на підтвердження цих висновків, з урахування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про недоведеність його винуватості, що є явно недостатнім для переконливості підстав, з яких апеляційну скаргу суд визнав необґрунтованою.

Апеляційний суд не вмотивував свого рішення, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість вироку районного суду, не навів переконливих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги обвинуваченого, а тому постановлене за результатом апеляційної процедури судове рішення є таким, що не відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який є судом факту та права.

За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо нього - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в постанові касаційного суду, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом дослідження доказів, належно перевірити доводи апеляційної скарги обвинуваченого та ухвалити рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК.

Крім цього, колегія звертає увагу, що відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, під час нового апеляційного перегляду суду необхідно вжити заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом щодо своєчасного розгляду цього кримінального провадження, яке було розпочате у 2014 році.