759/30/18 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК України - 24.01.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100080006280 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 15.07.2017 близько 19:00 год. зустрівся з неповнолітньою ОСОБА_8 на ринку "Колібріс", що за адресою: м. Київ, вул. Г. Юри, 1, та прогулювався разом з нею по прилеглим до ринку житловим кварталам приблизно до 23:50 год. 15.07.2017.

Під час прогулянки близько 00:05 год. 16.07.2017 біля будинку № 18 по проспекту Леся Курбаса в м. Києві на ґрунті конфлікту через ревнощі, маючи умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій особі, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, дістав із рюкзака ніж та завдав один удар в область грудної клітини ззаду справа потерпілій ОСОБА_8, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Виправдуючи ОСОБА_7, суд зазначив у вироку, що стороною обвинувачення не надано переконливих належних і допустимих доказів щодо вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. При цьому суд визнав недопустимим доказом негласну слідчу (розшукову) дію аудіо, відео контроль публічно доступних місць від 18.07.2017.

Зокрема, даючи оцінку протоколу НСРД, суд встановив, що в ході проведення вказаної слідчої дії органом досудового розслідування фактично проводився саме допит ОСОБА_7, який на той час був затриманий в порядку ст. 208 КПК України. При цьому в ході проведення допиту ОСОБА_7 не було роз`яснено його права та не було забезпечено участі захисника, враховуючи той факт, що останнього було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, де участь захисника є обов`язковою (т. 1 а.п. 148-154).

Також суд визнав недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання від 30.08.2017 за участю свідка ОСОБА_9, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що перед початком цієї слідчої дії свідку ОСОБА_9 працівники поліції двічі показували фото ОСОБА_7 (т. 4 а. п. 196, т. 5 а.п. 93).

Окрім того суд, виправдовуючи ОСОБА_7, зазначив, що на джинсах, які визнані стороною обвинувачення речовим доказом й були вилучені у ОСОБА_7 під час його затримання в порядку ст. 208 КПК України, не зафіксовано наявність плям бурого кольору чи будь-яких інших плям або пошкоджень, що підтверджується даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 17.07.2017 (т. 1 а.п. 148-150), а виявлення плям бурого кольору відбулося при безпосередньому дослідженні джинсів вже в судовому засіданні.

Також суд, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні речовий доказ, а саме ніж, вказав, що жодних експертиз щодо наявності чи відсутності відбитків пальців на цьому ножі сторона обвинувачення суду не надала, й цей ніж був виявлений та вилучений не з квартири ОСОБА_7, а відповідно до даних протоколу обшуку від 19.07.2017 він був вилучений за адресою АДРЕСА_2 з квартири ОСОБА_10 .

Окрім того, досліджуючи в судовому засіданні висновок експерта № 283-МК від 02.11.2017, суд встановив, що ця експертиза категорично не вказує, що саме цим ножем було нанесено тілесне ушкодження ОСОБА_8 (т. 2 а.п. 1-6), а висновки експертів № 10-1/996 від 08.09.2017 та № 310 від 17.10.2017 не вказують, що кров, виявлена на клинку ножа, належить потерпілій ОСОБА_8 (т. 2 а.п. 42-51, т. 2 а.п. 54-56).

Також суд визнав недопустимим доказом висновок за результати дослідження з використанням поліграфа від 30.09.2017, оскільки він отриманий не у порядку, встановленому КПК України (4651-17) .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року вирок місцевого залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Посилається на те, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК України не навів переконливих аргументів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності виправдання судом першої інстанції ОСОБА_7 .

Вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо передчасного висновку місцевого суду про визнання доказів недопустимими та надання їм неналежної оцінки, зокрема щодо протоколу затримання особи від 17.07.2017, протоколу НСРД від 18.07.2017, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30.08.2017, протоколу обшуку від 19.07.2017, висновку експерта від 02.11.2017 № 283-МК, даним роздруківки змісту повідомлень, показанням свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .

Зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги, що судом першої інстанції порушені вимоги ч. 3 ст. 415 КПК України, оскільки при постановленні вироку не враховані висновки апеляційного суду, які були вказані в ухвалі апеляційного суду від 13 січня 2019 року.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.

Захисник та виправданий заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються у порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегія суддів убачає, що доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та визнав їх необґрунтованими, зазначивши в ухвалі відповідні мотиви свого рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо визнання недопустимим доказом протоколу негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо, відео контролю публічно доступних місць від 18.07.2017, вказав, що за змістом протоколу за результатами НСРД фактично було проведено допит ОСОБА_7, який був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, однак йому не були роз`яснені його права й не було забезпечено участі захисника, враховуючи той факт, що останнього затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Як слідує із матеріалів провадження, на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва № 01-13576т/НСД від 17.07.2017 (т. 2 а. п. 181-182), було проведено негласну слідчу (розшукову) дію - аудіо, відео контроль публічно доступних місць у приміщенні службового кабінету № 202 Святошинського УП ГУ НП в м. Києві, що по проспекту Перемоги, 109, у м. Києві, за участю працівників УОТЗ ГУ НП України в м. Києві, де ОСОБА_7 повідомив про обставини його знайомства з ОСОБА_8 та про нанесення їй тілесного ушкодження (т. 1а.п. 152-154).

НСРД - це слідчі (розшукові) дії, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 258, ч. 1 ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, тобто доступом до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати таке спілкування приватним. При цьому втручання проводиться без відома особи на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо проведення фактично допиту ОСОБА_7, оскільки спілкування ОСОБА_7 в кабінеті Святошинського УП в м. Києві з працівником поліції з приводу обставин вчиненого злочину не можна визнати НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю особи, адже учасники такого спілкування не мали жодних підстав вважати, що спілкування є приватним.

Окрім того, під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відео контролю публічно доступних місць ОСОБА_7 уже був затриманий у порядку ст. 208 КПК України, однак матеріали провадження не містять даних, що йому було роз`яснено його права та забезпечено участю захисника, де участь захисника є обов`язковою, й він не був повідомлений про своє право відмовитися від надання показань, що є порушенням вимог статей 18, 42, 224 КПК України, ст. 63 Конституції України, пунктів 1, 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони обвинувачення щодо безпідставності визнання недопустимим доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30.08.2017 за участю свідка ОСОБА_9, обґрунтовано погодився із висновком суду першої інстанції, оскільки у судовому засіданні 29 січня 2020 під час допиту свідка ОСОБА_9 було встановлено, що перед початком цієї слідчої дії свідку ОСОБА_9 працівники поліції двічі показували фото ОСОБА_7 (т. 4 а. п. 196, т. 5 а.п. 93). Крім того, прокурор ні в апеляційній, ні в касаційній скарзі, не вказує, що показання свідка ОСОБА_9 у вироку суду від 17.06.2022 викладено неправильно.

На думку колегії суддів, апеляційний суд також належним чином перевірив доводи апеляційної скарги й обґрунтовано погодився із висновком суду першої інстанції, про те, що немає даних, що саме ножем, який визнано речовим доказом, були завдані тілесні ушкодження потерпілій, оскільки жодних експертиз щодо наявності чи відсутності відбитків пальців на цьому ножі сторона обвинувачення суду не надала, й відповідно до даних протоколу обшуку від 19.07.2017 цей ніж було виявлено та вилучено не з квартири ОСОБА_7, а з квартири ОСОБА_10 .

Зокрема згідно з даними протоколу обшуку від 19.07.2017, у період часу з 21:05 год. до 22:20 год. за місцем проживання ОСОБА_7, а саме за адресою: АДРЕСА_1, було виявлено та вилучено 9 кухонних ножів та один розкладний ніж. Все це було опечатано у поліетиленові пакети, прошнуровано, скріплено биркою та опечатано печаткою "Для пакетів" (т. 1 а.п. 168-172). Відповідно до протоколу огляду пакетів від 10.08.2017 на поверхні 10 кухонних ножів, які були виявлені за місцем проживання ОСОБА_7, слідів крові не виявлено (т. 2 а.п. 159-160).

Відповідно до даних протоколу обшуку від 19.07.2017 о 23:35 год. за місцем проживання ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2, було виявлено та вилучено 8 кухонних ножів. Всі ці речі було опечатано у поліетиленові пакети, прошнуровано, скріплено биркою та опечатано печаткою "Для пакетів" (т. 1а.п. 160-164). Відповідно до протоколу огляду пакетів від 10.08.2017 на одному із ножів, що знаходився у шкіряному чохлі коричневого кольору, виявлено на лезі біля обушка два сліди бурого кольору (т. 2 а.п. 159-160).

Також згідно з висновком експерта № 283-МК від 02.11.2017 пошкодження на спинках куртки та майки потерпілої співпадають з раною на її спині. Ці пошкодження та рана утворились від одномоментної дії колюче-ріжучого предмета типу ножа, що мав з одного боку обушок П-подібного профілю та лезо двосторонньої заточки з протилежного боку. При цьому зазначено, що пошкодження могли утворитись від клинка наданого на експертизу ножа, тобто сам висновок не конкретизує, що саме ножем, який був переданий на експертизу, були заподіянні тілесні ушкодження потерпілій (т. 2 а.с. 1-11). Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції, що цей висновок не вказує, що саме цим ножем було нанесено тілесне ушкодження ОСОБА_8 .

Щодо іншого речового доказу - джинсів, які були вилучені у ОСОБА_7 під час його затримання в порядку ст. 208 КПК України, то судом встановлено, що відповідно до даних протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 17.07.2017, ні слідчим, ні понятими не зафіксовано, що на речах ОСОБА_7 є плями бурого кольору чи будь-які інші плями або пошкодження (т. 1 а.п. 148-150).

Також були перевірені доводи прокурора про безпідставність позиції суду про те, що висновки експерта № 10-1/996 від 08.09.2017 (судово молекулярно-генетична експертиза) та висновок експерта № 310 від 17.10.2017 (судово-медична імунологічна експертиза) не вказують, що кров, виявлена на клинку ножа, належить потерпілій ОСОБА_8 (т. 2 а.п. 42-51, т. 2 а.п. 54-56).

Як випливає з даних висновку експерта № 10-1/996 від 08.09.2017, на предметі, ззовні схожому на ніж (об`єкти №№ 2, 3), та чохлі (об`єкт № 4) виявлено кров людини. Встановлено генетичні ознаки (ДНК-профіль) слідів крові, виявленої на предметі, зовні схожому на ніж (об`єкти №№ 2, 3), які належать більше ніж двом особам та непридатні для ідентифікації. Генетичні ознаки (ДНК-профіль) слідів крові, виявлених на чохлі (об`єкт № 4), не встановлені у зв`язку з недостатньою кількістю біологічного матеріалу (т. 2 а.п. 42-51).

Згідно з висновком експерта № 310 від 17.10.2017 при дослідження ножа (об. 1) придатного для ідентифікації ДНК-профіля отримати не вдалося, що може бути пов`язано зі значним ступенем деградації ДНК під впливом зовнішніх факторів, з присутністю інгібіторів реакції ампліфікації, а також з недостатньою кількістю біологічного матеріалу (т. 2 а.п. 54-56).

Отже, на підставі цих висновків експертів суди дійшли висновку про відсутність доказів того, що кров, виявлена на клинку ножа, належить потерпілій ОСОБА_8, а стороною обвинувачення суду таких доказів не було надано.

Також суд, аналізуючи показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_9, дійшов висновку, що ці свідки не підтверджують винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13 стосуються їх професійної діяльності по затриманню ОСОБА_7 й дій щодо проведення досудового розслідування; показання свідка ОСОБА_12 стосуються аспектів переписки 15.07.2017 між ОСОБА_14 та іншою особою, а показання свідка ОСОБА_9 - того, що він бачив ОСОБА_7 за певний час до події.

Апеляційним судом був досліджений в судовому засіданні й протокол огляду предметів від 17.07.2017, а саме мобільного телефону марки "DooGee", який був вилучений в ході огляду місця події 16.07.2017 по просп. Л. Курбаса, 18, що належав ОСОБА_8 . За змістом смс-повідомлень у меню "ВКОНТАКТЕ" у пункті "Друзі" з абонентом " ОСОБА_15 " станом на 17:16 год. 15.07.17 даних щодо домовленості про конкретну зустріч немає (т. 2 а.п. 121-122).

Також були досліджені й протоколи огляду предметів від 17.07.2017 та 19.07.2017, а саме мобільного телефону марки "Iphone", вилученого у ОСОБА_7 . За змістом повідомлень, фотознімками, перепискою з абонентом " ОСОБА_16 " за період часу з 19.02.2017 до 18:16 год 15.07.2017 немає даних, які вказують, що обвинувачений ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_8 зустрічалися та проводили разом дозвілля (т. 2 а.п. 111-114, 123-143).

Окрім того, згідно з даними довідки аналізу технічної інформації щодо з`єднань між абонентськими номерами НОМЕР_1 ( ОСОБА_7 ) та НОМЕР_2 ( ОСОБА_8 ) протягом період часу з 01.12.2016 до 25.07.2017 таких з`єднань не зафіксовано (т. 1 а.п. 209-210).

Деталізація з`єднань між абонентськими номерами НОМЕР_3, що також належить ОСОБА_7, та НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, за період часу з 01.12.2016 до 25.07.2017 фактично відбувався з 07.04.2017 по 28.05.2017, коли телефон ОСОБА_7 перебував в межах дій базових станцій по вул. Райдужній в м. Києві (т. 1 а.п. 208).

Не вбачаються обґрунтованими й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що місцевий суд при постановленні вироку не врахував висновки апеляційного суду, які були указані в ухвалі від 13 січня 2019 року, чим допустив порушення вимог ч. 3 ст. 415 КПК України, оскільки таких доводів апеляційна скарга прокурора не містить.

За змістом апеляційної скарги прокурор посилався на невідповідність вироку фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду й безпідставність визнання деяких доказів недопустимими, що стало підставою для виправдання ОСОБА_7 (т. 5 а.п. 151-182).

При цьому, як убачається зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 13 січня 2019 року, скасовуючи вирок суду першої інстанції від 11 жовтня 2018 року, апеляційним судом було вказано, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про невідповідність вимогам КПК України (4651-17) протоколу затримання, обшуку та вилучення речей ОСОБА_7 ; про визнання недопустимими доказами протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо, відео контролю публічно доступних місць від 18.07.2017, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30.08.2017 року за участю свідка ОСОБА_9 ; не було надано належної оцінки відповідно до положень ст. 94 КПК України даним протоколів обшуків від 19.07.2017, висновкам експертів, даним протоколів огляду предметів та показанням свідків.

За змістом оскаржуваного вироку місцевого суду вбачається, що зазначені висновки апеляційного суду були враховані, докази були безпосередньо досліджені, й на підставі повного та всебічного їх аналізу суд дійшов висновку про недоведеність стороною обвинувачення вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення, у зв`язку з чим його було виправдано.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Як визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною 2 статті 62 Конституції України, положеннями статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила істотних порушень кримінального процесуального закону в межах доводів касаційної скарги прокурора та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для скасування ухвали апеляційного суду, а тому касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.