524/7993/20 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне здійснення маневру виїзду автомобіля із двору на проїжджу частину дороги та зіткнення із автобусом та автомобілем, внаслідок чого пасажир автомобіля отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості - 23.01.2024 Прийняття

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 березня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

Ухвалено стягнути з ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія": - на користь ОСОБА_7 63 356 гривень 79 копійок на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю; - на користь ОСОБА_8 59 243 гривні 27 копійок на відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 : - на користь ОСОБА_7 25 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 5 000 гривень витрат на правничу допомогу;

- на користь ОСОБА_8 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та

11 000 гривень витрат на правничу допомогу; - на користь держави 2 288 гривень 30 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 жовтня

2020 року приблизно о 17 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем марки "Subaru" з державним номерним знаком НОМЕР_1, при виїзді з двору будинку по

просп. Лесі Українки, 69, на проїзну частину просп. Лесі України в м. Кременчук Полтавської області у порушення вимог пунктів 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху перед початком руху не переконався в безпеці виконуваного маневру, не надав перевагу в русі автобусу марки "Рута 25" з державним номерним знаком

НОМЕР_2, під керування ОСОБА_9, який рухався в правій смузі руху по просп. Лесі Українки від просп. Полтавського в напрямку вул. Молодіжної, та автомобілю марки "ВАЗ-21124" з державним номерним знаком НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_10, який рухався в лівій смузі руху по просп. Лесі Українки попутно автобусу, виїхав на проїзну частину просп. Лесі Українки, перетинаючи її в напрямку протилежної смуги руху, виконуючи маневр повороту ліворуч, та допустив зіткнення лівою боковою частиною свого автомобіля з автобусом марки "Рута 25" та автомобілем марки "ВАЗ-21124". Після чого відбулось зіткнення лівою боковою частиною автобусу марки "Рута 25" з правою боковою частиною автомобіля марки "ВАЗ-21124". У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "ВАЗ-21124" ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 змінено, пом`якшено призначене ОСОБА_6 покарання та визначено його у виді штрафу в розмірі 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що висновок судової автотехнічної експертизи від 24 листопада

2020 року № 870 є неналежним доказом, оскільки не досліджувалось питання відповідності правилам дорожнього руху дій водія автобуса марки "Рута 25" при зіткненні з автомобілем марки "ВАЗ-21124", а у проведенні судової транспортно-трасологічної експертизи з даного приводу судами обох інстанцій безпідставно відмовлено. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у допиті слідчої ОСОБА_11 з приводу вихідних даних, які надавались для проведення експертиз. Вважає, що також необґрунтовано було відмовлено у допиті лікарів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо травм, отриманих потерпілим ОСОБА_7, та його лікування. Указує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 404 ч. 3 КПК України без будь-якого обґрунтування відмовив у повторному дослідженні доказів. Крім того, вважає суворим призначене йому покарання. При цьому зазначає, що апеляційний суд, хоча і змінив вирок суду першої інстанції в бік пом`якшення покарання, проте призначив занадто тяжке покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому в санкції

ст. 286 ч. 1 КК України, при цьому не враховано, що він частково визнав вину та частково відшкодував заподіяну шкоду.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано послався на наступні докази.

Сам ОСОБА_6 у суді визнав свою вину частково, не заперечував факту дорожньо-транспортної пригоди за його участю, коли він на автомобілі марки "Subaru" виїжджав з прилеглої території на просп. Лесі Українки в м. Кременчук, в результаті чого його автомобіль зіткнувся з автобусом марки "Рута 25" та автомобілем марки "ВАЗ-21124" і ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження.

Потерпілий ОСОБА_7 у суді надав показання про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень, які виникли саме в результаті дорожньо-транспортної пригоди, коли сірий автомобіль зіткнувся з автомобілем марки "ВАЗ-21124", в якому перебував він на задньому сидінні праворуч, внаслідок чого його права рука опинилася між стійкою автомобіля і сидінням, і у подальшому йому діагностували перелом плечової кістки.

Потерпіла ОСОБА_8 у суді розповіла про обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю її автомобіля марки "ВАЗ-21124", яким керувала її донька ОСОБА_10, в результаті чого було пошкоджено належний їй автомобіль.

Свідки ОСОБА_10, яка керувала автомобілем марки "ВАЗ-21124", та

ОСОБА_9, який керував автобусом марки "Рута 25", а також свідки

ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які були очевидцями події, у суді надали показання щодо відомих їм обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку: - на дані, які містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10 жовтня 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього, в ході якого проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, здійснено необхідні виміри та фотографування; - на дані, які містяться в акті обстеження ділянки просп. Лесі Українки, на якій сталась дорожньо-транспортна пригода, від 22 жовтня 2020 року; - на дані, які містяться в картці виїзду швидкої допомоги від 10 жовтня 2020 року № 181009; - на дані, які містяться в протоколі огляду та перегляду відеозапису від 11 листопада

2020 року, в ході якого переглянуто відеозапис з відеореєстратора автомобіля марки "Subaru", і зазначений відеозапис безпосередньо досліджено судом; - на висновки експерта від 25 листопада 2020 року № 822, від 25 листопада 2020 року № 825, від 26 листопада 2020 року № 823 про технічний стан відповідно автобусу марки "Рута 25", автомобіля марки "Subaru" та автомобіля марки "ВАЗ-21124";

- на речові докази.

Суди першої та апеляційної інстанцій належно перевірили версію сторони захисту про наявність порушень правил безпеки дорожнього руху в діях водія автобуса марки "Рута 25" при зіткненні з автомобілем марки "ВАЗ-21124" та як наслідок отримання ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, обґрунтовано не погодилися з такими припущеннями, спростувавши їх сукупністю досліджених доказів.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 23 листопада 2020 року

№ 981 у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритого, багато-уламкового, внутрішньо-суглобового, гвинтоподібного перелому дистальної та середньої третини правої плечової кістки зі значним зміщенням фрагментів. Дані тілесні ушкодження утворились одним моментом від травмуючого впливу тупих, твердих предметів, у результаті дорожньо-транспортної пригоди у пасажира автомобіля, який під час зіткнення травмував дану анатомічну ділянку тіла виступаючими частинами салону, про що свідчить їх характер та локалізація. За часом утворення дані тілесні ушкодження не суперечать часу та обставинам, на які вказує постанова слідчого, ОСОБА_7 і дані медичної документації.

Зазначений висновок судово-медичної експертизи у судовому засіданні

03 грудня 2021 року підтвердив експерт ОСОБА_16, якого було допитано за клопотанням сторони захисту, а що стосується медичної документації, яка досліджувалась експертом, то ухвалою Автозаводського суду м. Кременчука Полтавської області від 03 грудня 2021 року за клопотанням сторони захисту адвокату було надано тимчасовий доступ до речей та документів, а саме медичної карти та історії хвороби ОСОБА_7 .

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 24 листопада 2020 року № 870 у заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки "Subaru" вбачається невідповідність з вимогами пунктів 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Водії автобусу марки "Рута 25" та автомобіля марки "ВАЗ-21124" не мали технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди, у їх діях будь-яких невідповідностей з вимогами правил безпеки дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходилися в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної пригоди, не вбачається.

Експерт ОСОБА_17, допитаний у судовому засіданні 02 липня 2021 року за клопотанням сторони захисту, підтвердив зазначений висновок проведеної ним судової автотехнічної експертизи та зазначив, що під час проведення експертизи досліджувались, у тому числі й дії водія автобусу марки "Рута 25".

Суди нижчих інстанцій розглянули клопотання сторони захисту про призначення судової транспортно-трасологічної експертизи та відмовили у їх задоволенні з наведенням у своїх ухвалах відповідних мотивів щодо відсутності підстав для призначення та проведення такої експертизи, оскільки у кримінальному провадженні проведено судову автотехнічну експертизу від 24 листопада

2020 року № 870 та допитано експерта ОСОБА_17, який її проводив, і будь-яких розбіжностей чи протиріч між вказаним висновком та іншими доказами не вбачається, використані експертом вихідні дані повністю узгоджуються з дослідженими судом доказами.

Судом першої інстанції і апеляційним судом також розглянуті і клопотання сторони захисту про виклик та допит слідчої ОСОБА_11 з приводу вихідних даних, які надавались для проведення експертиз, а також допиту лікарів ОСОБА_12, ОСОБА_13 щодо травм, отриманих потерпілим ОСОБА_7, і його лікування тавідмовлено у їх задоволенні через відсутність підстав для виклику та допиту зазначених осіб, оскільки щодо цих обставин безпосередньо було досліджено висновок судової автотехнічної експертизи від 24 листопада 2020 року № 870 та допитано експерта ОСОБА_17, який її проводив, і досліджено висновок судово-медичної експертизи від 23 листопада 2020 року № 981 та допитано експерта ОСОБА_16, який її проводив.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 682/956/17, злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень Правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення Правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Виходячи із встановлених фактичних обставин кримінального провадження та безпосередньо досліджених доказів у їх сукупності, суд першої інстанції встановив, що саме ОСОБА_6, керуючи автомобілем марки "Subaru", порушив вимоги пунктів 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автобусом марки "Рута 25" та автомобілем марки "ВАЗ-21124", а потім зіткнення між собою автобусу марки "Рута 25" та автомобіля марки "ВАЗ-21124", і, як наслідок, отримання ОСОБА_7 тілесного ушкодження, та дійшов до висновку, що наслідок у вигляді тілесного ушкодження середньої тяжкості був породжений конкретними діями ОСОБА_6, який порушив правила дорожнього руху. З такими висновками обґрунтовано погодився апеляційний суд, заначивши, що послідуюче зіткнення автобусу марки "Рута 25" з автомобілем марки "ВАЗ-21124" було викликане саме діями ОСОБА_6, який порушив вимоги пунктів 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України (4651-17) дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, неправильне вирішення цивільного позову, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.

У клопотанні від 24 березня 2023 року захисник ОСОБА_18 порушував питання перед апеляційним судом про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, а саме про повторний допит потерпілих

ОСОБА_7, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9 та експерта

ОСОБА_16 щодо причин і наслідків контактування транспортних засобів між собою.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Згідно з журналом судового засідання від 27 березня 2023 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься в підсистемі відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційний суд розглянув зазначене клопотання та обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки захисник не зазначив належних підстав для повторного допиту зазначених осіб у розумінні ст. 404 ч. 3 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 286 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України (4651-17) .

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 286 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Приймаючи рішення про пом`якшення покарання, призначеного ОСОБА_6 за

ст. 286 ч. 1 КК України судом першої інстанції, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, дані про особу ОСОБА_6, який раніше не судимий і вперше притягується до кримінальної відповідальності, має сім`ю та на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується, офіційно працевлаштований, а також стан його здоров`я та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Обставини щодо часткового визнання вини ОСОБА_6 та часткового відшкодування ним заподіяної шкоди, на які є посилання в касаційній скарзі, також були враховані судом апеляційної інстанції.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді штрафу в межах санкції ст. 286 ч. 1 КК України та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.