465/2150/17 Про скоєння двома особами нападу з метою заволодіння чужими грошовими коштами, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала такого нападу, а також умисне вбивство потерпілої - 23.01.2024 Прийняття

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2022 року щодо ОСОБА_9 скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 5 КПК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

17 травня 2014 року ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, маючи намір уникнути погашення боргу за замовлені спиртні напої в сумі 100 гривень та повернення речей особи, кримінальне провадження щодо якої закрито, а саме мобільного телефону та банківської картки, які утримувала у себе ОСОБА_10, що працювала барменом у кафе-барі " ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованому за адресою:

АДРЕСА_2, вступили у попередню змову на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_10 та її умисне вбивство з корисливих мотивів. У період часу з 23 години 35 хвилин 17 травня 2014 року по 00 годин 35 хвилин 18 травня 2014 року

ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, через службовий вхід потрапили до приміщення зазначеного кафе-бару, де, діючи умисно, з корисливих мотивів напали на ОСОБА_10 . Особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, схопила ОСОБА_10 за шию і завдала удар ножем у живіт, а після чого, утримуючи та долаючи опір ОСОБА_10, тривалий час завдавала множинні удари ножем по всьому тілу, усвідомлюючи, що заподіює сильного нестерпного болю та особливі мучення. У цей час ОСОБА_6 з метою подолання опору ОСОБА_10 утримував її руками. Заливши ОСОБА_10 на підлозі особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, забрала з барної стійки свої мобільний телефон та банківську картку, після чого з особливою жорстокістю завдала ножем удар в ділянку лівої половини обличчя ОСОБА_10, при цьому залишивши ніж у голові, та зняла з руки ОСОБА_10 два перстні. Такими злочинними діями ОСОБА_10 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинили її смерть.

Крім того, 13 червня 2014 року приблизно о 03 годині 00 хвилин ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, будучи особами, які раніше вчинили умисне вбивство, в приміщенні будинку АДРЕСА_3, в стані алкогольного сп`яніння, діючи за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном напали на ОСОБА_11 . Особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, ногою завдав удар у голову ОСОБА_11, а ОСОБА_6 почав завдавати множинні удари кулаками йому по голові. Після чого особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, з особливою жорстокістю кухонним ножем завдав ОСОБА_11 множинні удари по тулубу та горнятком по голові, а ОСОБА_6 продовжував завдавати множинні удари ногами по голові лежачому ОСОБА_11, від яких останній втратив свідомість та перестав рухатись. Присутня ОСОБА_12 просила припинити злочинні дії, однак

ОСОБА_6 почав завдавати їй множинні удари руками і ногами по голові, скакав ногами на голові, переслідуючи реалізацію злочинного умислу на вбивство та усвідомлюючи, що заподіює особливі мучення та страждання. У цей час особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, з особливою жорстокістю завдала удари ножем ОСОБА_12 у різні частини тіла. Одночасно ОСОБА_6, взявши виделку та ножиці, завдав ними удари в різні частини тіла ОСОБА_12, яка від отриманих травм померла. Вважаючи, що вони вчинили всі необхідні дії для позбавлення життя ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, не довели свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки ОСОБА_11 залишився живим без свідомості і йому надали кваліфіковану медичну допомогу. Під час вказаних дій, ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, заволоділи ланцюжком та перстнем з металу жовтого кольору, які належали ОСОБА_12, а також мобільним телефоном марки "Sertec". У подальшому з метою знищення слідів злочину, особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, виходячи з будинку, увімкнула газ на газовій плиті для виникнення пожежі.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник

ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просять змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 : - у частині обвинувачення за епізодом розбійного нападу на

ОСОБА_10 та її умисного вбивства кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити за недоведеністю його винуватості; - у частині обвинувачення за епізодом умисного вбивства ОСОБА_12 та замаху на вбивство ОСОБА_11 дії ОСОБА_6 перекваліфікувати на ст. 115 ч. 1, ст. 185 ч. 1 КК України і пом`якшити покарання. Указують на відсутність доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_10, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на припущеннях. Зокрема зазначають, що слідчий експеримент щодо ролі

ОСОБА_6 у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_10 не проводився, а інші докази не підтверджують його винуватість. Вважають, що відсутні також докази умислу ОСОБА_6 на вчинення розбійного нападу та вбивства ним ОСОБА_11 і ОСОБА_12, корисливого мотиву у нього не було, вбивство ОСОБА_12 .

ОСОБА_6 вчинив раптово, після чого у нього виник умисел на заволодіння майном. Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій не мотивували свого рішення про призначення ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі і таке покарання вважають занадто суворим. Захисник зазначає, що в обвинувальному акті в порушення вимог ст. 291 ч. 2 п. 5 КПК України відсутнє формулювання обвинувачення, що унеможливлює здійснення якісного і повного захисту. Засуджений указує на те, що вбивства ОСОБА_10 він не вчиняв,

ОСОБА_11 він також не чіпав, а вчинення вбивства ОСОБА_12 він визнає і щиро розкаюється у цьому.

Заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника

ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційні засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи касаційних скарг про незаконність та необґрунтованість засудження ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12, ст. 187 ч. 4 КК України за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 та її умисного вбивства є обґрунтованими.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Відповідно до вимог ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України).

Із вироку вбачається, що ОСОБА_6 заперечив свою причетність до вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_10 та на підставі ст. 63 Конституції України відмовився надавати показання за цим епізодом.

Свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у розбійному нападі на ОСОБА_10 та її умисному вбивстві з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, суд першої інстанції у вироку обґрунтував наступними доказами: - показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_13 ; - даними, які містяться в протоколах огляду місця події від 18 травня 2014 року; - даними, які містяться в протоколі огляду трупа від 18 травня 2014 року; - даними, які містяться в протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від

17 червня 2014 року; - висновком судово-медичної експертизи від 18 травня

2014 року № 86; - висновком судово-медичної криміналістичної експертизи від

01 серпня 2014 року № 42-МК; - висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 09 липня 2014 року № 10/213.

Проте, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_13 не були очевидцями події і своїми показаннями у суді підтвердили лише факт вбивства ОСОБА_10 і перебування ОСОБА_6 з особою, кримінальне провадження щодо якої зарито, у день вбивства ІНФОРМАЦІЯ_3 року в приміщенні кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_2".

Згідно з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 09 липня

2014 року № 10/213 генетичні ознаки слідів крові людини та епітеліальних клітин на клинку ножа, епітеліальних клітин на руків`ї ножа збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками потерпілої ОСОБА_10 .

Тобто, слідів ОСОБА_6 на знарядді злочину не виявлено, а також відсутні докази наявності слідів злочину на одязі ОСОБА_6 .

Слідчі експерименти з ОСОБА_6 та особою, кримінальне провадження щодо якої закрито, не проводились і у вироку не зазначено, якими саме доказами підтверджуються фактичні обставини, встановлені судом, щодо ролі ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень відносно ОСОБА_10 .

Інші докази обвинувачення суд визнав неналежними та недопустимими.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини та сукупність наведених у вироку доказів, колегія суддів вважає, що висунуте обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_10 не доведено поза розумним сумнівом, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення обвинувального вироку в цій частині. Суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув зазначеного порушення, залишивши доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у порушення вимог ст. 419 КПК України без належної перевірки.

Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 пп. 1, 2 КПК України (4651-17) є підставою для скасування таких рішень.

Таким чином, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12, ст. 187 ч. 4 КК України за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 та її умисного вбивства з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині - закриттю на підставі ст. 440, ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_6 в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості

ОСОБА_6 у вчиненні розбійного нападу, закінченого замаху на вбивство ОСОБА_11 та умисного вбивства ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано послався на наступні докази.

Сам ОСОБА_6 у суді надав показання про те, що в ніч з 12 на 13 червня

2014 року він з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито, вживали алкогольні напої разом із ОСОБА_11 у будинку останнього, де була присутня також ОСОБА_12 . Під час розмови виник конфлікт і особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, першою завдала удар в обличчя ОСОБА_11 . Від шуму прокинулась ОСОБА_12, він стягнув її з дивану та вирвав у неї з рук ножиці і завдав ними удар в голову, а саме у скроню ОСОБА_12 . Скільки ще ударів завдавав не пам`ятає. Коли вийшов з будинку, то викинув ніж та ножиці. Після цього він та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, викликали таксі та їздили по ломбардах, намагаючись здати викрадені речі. З таксистом розрахувались викраденим мобільним телефоном.

Суд першої інстанції надав належну оцінку та врахував показання потерпілого ОСОБА_11, які він надав у ході судового слідства до ухвалення попереднього вироку від 18 травня 2015 року, безпосередньо дослідивши аудіозапис з його допитом, оскільки на час розгляду кримінального провадження в суді потерпілий ОСОБА_11 помер. Так, ОСОБА_11 суду повідомив про обставини вчинення кримінальних правопорушень щодо нього та його співмешканки ОСОБА_12 . Зазначив, що в ніч з 12 на 13 червня 2014 року ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, які перебували у стані алкогольного сп`яніння прийшли до нього додому. Він їх не запрошував до себе додому в такий пізній час і про мету їх приходу не здогадувався. Він, ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, в кімнаті на першому поверсі будинку вживали алкогольні напої, ОСОБА_12 лежала біля них на дивані. Без причини

ОСОБА_6 вдарив його ногою по голові, від чого він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив як особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, наносить йому удари ножем у живіт. Де знаходилась ОСОБА_12 він вже не бачив, а її син ОСОБА_14 перебував на другому поверсі будинку, про що ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, не знали. Від болю він знову втратив свідомість і прийшов до тями вже в лікарні. Під час зазначених подій у нього зник мобільний телефон, цінні речі ОСОБА_12 та деякі інші речі. На відеозаписі з камер спостереження ломбарду "Скарбниця" у ході досудового розслідування він впізнав належний його співмешканці ланцюжок.

Потерпілий ОСОБА_15 суду повідомив, що в ніч з 12 на 13 червня

2014 року він знаходився на другому поверсі будинку. Він прокинувся від криків його матері ОСОБА_12 на першому поверсі і почув сторонні голоси, серед яких впізнав ОСОБА_6, оскільки той неодноразово приходив до ОСОБА_11 . Через вікно на другому поверсі він бачив як з будинку вийшов ОСОБА_6 та особа, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито. Спустившись на перший поверх будинку, він побачив свою матір мертвою, всю в крові, а

ОСОБА_11 лежав і кашляв кров`ю. У кухні він відчув запах газу та побачив відкриту конфорку, на якій вогонь не горів. Після чого він побіг до сусідів, які викликали працівників поліції. Під час зазначених подій зникли деякі речі. На відеозаписі з камер спостереження ломбарду "Скарбниця" у ході досудового розслідування він впізнав належний його матері ланцюжок.

Потерпіла ОСОБА_16 у суді підтвердила факт насильницької смерті її племінниці ОСОБА_12 . На відеозаписі з камер спостереження ломбарду "Скарбниця" у ході досудового розслідування вона впізнала належний її племінниці ланцюжок, який не є виробом з дорогоцінного металу.

Свідок ОСОБА_17, який працює водієм таксі, у суді надав показання про те, що в ніч з 12 на 13 червня 2014 року він возив ОСОБА_6 та особу, матеріали кримінального провадження щодо якої зарито, у ломбард за адресою: АДРЕСА_4, де на їх прохання намагався здати ланцюжок, який вони йому дали, пояснивши, що вони не мають з собою документів. Працівник ломбарду повідомив, що ланцюжок не з дорогоцінного металу. Після чого він возив їх до іншого ломбарду за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 7, де

ОСОБА_6 та особа, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, самі ходили до ломбарду, проте ланцюжок також не прийняли. Він завіз

ОСОБА_6 та особу, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, у с. Липники Пустомитівського району Львівської області. Оскільки грошей було недостатнього для розрахунку за послуги таксі, з ним розрахувались мобільним телефоном марки "Sertec", який 18 червня 2014 року вилучили працівники поліції. У ході досудового розслідування він впізнав ОСОБА_6 та особу, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито.

Свідок ОСОБА_18 у суді підтвердив, що до нього о 06 годині ранку 13 червня

2014 року прийшов сусід ОСОБА_15 та повідомив, що у них дома трагедія. Коли вони разом зайшли до будинку, то він побачив мертву ОСОБА_12, яка лежала на підлозі закривавлена обличчям донизу, а ОСОБА_11 лежав на ліжку також весь закривавлений. Після чого, він викликав працівників поліції та швидку медичну допомогу.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 від 24 червня 2014 року з фототаблицею та відеозаписом до нього, в ході якого ОСОБА_6 на місці події в будинку за адресою:

АДРЕСА_3, розповів та продемонстрував обставини вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а саме як він та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, завдавали ударів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ножем, ножицями та виделкою, а також руками та ногами, зірвали з шиї ОСОБА_12 ланцюжок, з пальця перстень та в кімнаті ще взяли мобільний телефон. Указував, що при виході з будинку вони відкрили газову конфорку. При вказаних подіях він пошкодив собі ножем руку. У подальшому він та особа, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, їздили на таксі по ломбардах м. Львова, щоб здати викрадені прикраси. Зазначив, що за послуги таксиста розрахувались викраденим мобільним телефоном.

Зазначену слідчу дію проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 240 КПК України уповноваженою особою - слідчим СУ ГУ МВС України у Львівський області ОСОБА_19, за письмовою згодою власника помешкання ОСОБА_20, у присутності двох понятих, за участю захисника

ОСОБА_21, двох статистів, лікаря судово-медичного експерта, спеціаліста-криміналіста, слідчого ОСОБА_22 та прокурора ОСОБА_23 . Всі учасники зазначені у протоколі і в ньому наявні всі їх підписи. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило.

Відеозапис слідчого експерименту був належно досліджений судом першої інстанції, відповідно до якого ОСОБА_6 самостійно без будь-якого втручання показував всі обставини вчинення кримінальних правопорушень щодо

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Такий порядок проведення слідчого експерименту відповідає висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 740/3597/17, відповідно до якого показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.

Скарг на дії працівників поліції під час проведення слідчого експерименту ні ОСОБА_6, ні його захисник не подавали та в матеріалах кримінального провадження дані про це відсутні.

Що стосується посилання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 на отримання доказів винуватості ОСОБА_6 під фізичним і моральним тиском на нього, то вони є необґрунтованими. Будь-яких заяв з даного приводу до компетентних органів ні ОСОБА_6, ні його захисники не подавали. Конкретних фактів порушення прав та законних інтересів ОСОБА_6 органом досудового розслідування, зокрема щодо застосування незаконних методів слідства,

ОСОБА_6 та його захисники не наводили. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані про наявність відповідних звернень до компетентних органів від ОСОБА_6 та його захисників і до касаційних скарг таких даних не долучено.

Виходячи із положень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Яременко проти України", "Вергельський проти України", "Олексій Михайлович Захарків проти України" та "Нечипорук і Йонкало проти України").

За таких обставин, твердження захисника ОСОБА_7 про застосування до ОСОБА_6 фізичного та психологічного тиску не відповідають критеріям "небезпідставності" в розумінні ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки нею не були повідомлені конкретні обставини такого поводження і не надані будь-які підтвердження цим обставинам, що унеможливлювало здійснити їх перевірку, а тому не створювало обов`язку в суду ініціювати проведення відповідного розслідування.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 суд у вирок також обґрунтовано послався на показання особи, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, які вона надала безпосередньо в суді та протокол слідчого експерименту за її участю від 24 червня 2014 року, в ході якого особа, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, на місці події в будинку за адресою: АДРЕСА_3, розповів та продемонстрував обставини вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Суд першої інстанції також дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку, у тому числі: - на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 13 червня 2014 року, в ході якого оглянуто місце злочину будинок АДРЕСА_3 ;

- на дані, які містяться в протоколі огляду місяці події від 18 червня 2014 року, в ході якого було вилучено викрадений мобільний телефон марки "Sertec"; - на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 14 червня 2014 року, в ході якого оглянуто труп ОСОБА_12 ; - на дані, які містяться в протоколах пред'явлення особи для впізнання від 09 липня 2014 року, в ході яких свідок ОСОБА_17 впізнав відповідно ОСОБА_24 та особу, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, як осіб, яких він 13 червня 2014 року возив по ломбардах в

м. Львові і які розрахувалися з ним мобільним телефоном, який у подальшому вилучили; - на висновки судово-медичних експертиз від 14 липня 2014 року

№ 97\2014, від 10 липня 2014 року № 181/2014-мк, від 23 липня 2014 року № 1219; від 23 червня 2014 року № 1030, від 23 червня 2014 року № 1029; від 18 вересня 2014 року № 205/2014-мк, від 18 вересня 2014 року № 206/2014-мк, від 18 вересня 2014-мк № 207/2014-мк, від 18 вересня 2014 року № 208/2014-мк; - на висновки судових трасологічних експертиз від 12 вересня 2014 року № 5/872, від 23 вересня 2014 року № 5/871; - на висновки судових молекулярно-генетичних експертиз від 20 серпня 2014 року № 10/272, від 28 липня 2014 року № 10/267, від 27 серпня 2014 року № 10/288, від 21 серпня 2014 року № 10/285; - на висновок судової товарознавчої експертизи від 07 серпня 2014 року № 9/305.

Згідно з висновком комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи від 20 серпня 2014 року № 129 ОСОБА_6 в період інкримінованих йому дій хронічними психічними захворюваннями, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Допитаний у суді член комісії експерт ОСОБА_25 підтвердив висновок зазначеної експертизи.

Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили версію сторони захисту про відсутність попередньої змови на вчинення розбійного нападу і умисного вбивства ОСОБА_11 та ОСОБА_12, відсутність корисливого мотиву, обґрунтовано не погодилися з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.

Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12, обстановку, яка передувала посяганню, спосіб вчинення злочину та характер дій, наслідки, зокрема, єдність та узгодженість дій ОСОБА_26 і особи, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, як до посягання, так і під час заподіяння тілесних ушкоджень, як окремо, так і спільними діями, що були спрямовані саме на заподіяння смерті потерпілим, намагання приховати наслідки вчинених дій, суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність кваліфікуючої ознаки - вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Щодо наявності корисливого мотиву, то суд обґрунтовано зазначив, що про такий мотив свідчать дії ОСОБА_6 та особи, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, спрямовані на отримання матеріальних благ під час посягання на ОСОБА_11 та ОСОБА_12, заволодіння майном і їх подальші дії щодо намагання його збути.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 та особи, матеріали кримінального провадження щодо якої закрито, в різний спосіб руками та ногами, а також з використанням різних знарядь (ніж, горнятко, ножиці, виделка) заподіяли ОСОБА_11 та ОСОБА_12 велику кількість тілесних ушкоджень, і дійшов до обґрунтованого висновку, що механізм їх заподіяння вказує на усвідомлення ОСОБА_6 завдання особливих фізичних та психічних страждань.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 розбійного нападу, закінченого замаху на вбивство ОСОБА_11 та умисного вбивства

ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України (4651-17) дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи в частині заперечення корисливого мотиву і попередньої змови на вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які аналогічні доводам їх касаційних скарг, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги в цій частині визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України (4651-17) .

Згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним,

ОСОБА_6 інкримінувалось та його визнано винуватим у замаху на вбивство двох осіб, з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, проте суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за

ст. 115 ч. 2 пп. 1, 4, 6, 12, 13 КК України (2341-14) як умисне вбивство двох осіб, тобто як закінчений злочин, у чому ОСОБА_6 не обвинувачувався. За таких обставин, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому кваліфікуюча ознака, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, підлягає виключенню з кваліфікації дій ОСОБА_6 за епізодом вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Крім того, у зв`язку із закриттям кримінального провадження в частині кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_10 із кваліфікації дій ОСОБА_6 за епізодом вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також підлягає виключенню посилання на кваліфікуючу ознаку умисного вбивства, передбачену п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, - вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

З огляду на наведене, дії ОСОБА_6 за епізодом вчинення кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підлягають кваліфікації за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12, ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12, ст. 187 ч. 4 КК України.

Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 115 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 частини другої цієї статті.

Довічне позбавлення волі - найтяжчий вид основного покарання, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах.

Відповідно до вимог ст. 64 ч. 1 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України (2341-14) , якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання

ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6, який визнав свою вину частково, заподіяні збитки не відшкодував. Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

При призначенні ОСОБА_6 покарання за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) колегія суддів враховує встановлені судом першої інстанції обставини, тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення та наслідки у вигляді протиправного заподіяння смерті ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, наявні дані про особу ОСОБА_6, відсутність пом`якшуючих обставин та обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, і приходить до висновку, що характер дій ОСОБА_6, його зневажливе ставлення до життя людини та сукупність зазначених обставин свідчить про його особливу небезпеку для суспільства. Враховуючи наведене та незважаючи на виключення двох кваліфікуючих ознак, передбачених пп. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 основне покарання за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) в межах, що були визначені судом першої інстанції, у виді довічного позбавлення волі та додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Підстав для пом`якшення зазначеного покарання та призначення ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) покарання у виді позбавлення волі в строковому розмірі, встановленому в санкції ст. 115 ч. 2 КК України, враховуючи зазначене, за матеріалами кримінального провадження не встановлено та у касаційних скаргах не наведено.

Крім того, при призначенні ОСОБА_6 покарання за ст. 15 ч. 2,

ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) та за ст. 187 ч. 4 КК України за замах на умисне вбивство ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осібі розбійний напад на них, незважаючи на виключення кваліфікуючої ознаки, передбаченої

п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, із кваліфікації дій ОСОБА_6 та зменшення обсягу обвинувачення за ст. 187 ч. 4 КК України, колегія суддів з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретних обставин їх вчинення та наслідків, даних про особу ОСОБА_6, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах, що були визначені судом першої інстанції, за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) - основне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років та додаткове покарання у виді конфіскації майна, а за ст. 187 ч. 4 КК України - основне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років та додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Остаточне покарання ОСОБА_6 слід визначити на підставі ст. 70 ч. 1 КК України з дотриманням вимог ст. 70 ч. 2 КК України, відповідно до якої, якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Саме таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

При цьому на підставі ст. 72 ч. 5 КК України попереднє ув`язнення ОСОБА_6 підлягає зарахуванню йому в строк покарання. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження кримінальні правопорушення ОСОБА_6 вчинив 13 червня 2014 року.

Відповідно до правового висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17, положення ст. 72 ч. 5 КК України щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ст. 72 ч. 1 КК України, визначають "інші кримінально-правові наслідки діяння" у розумінні ст. 4 ч. 2 КК України. Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону № 838-VIII (838-19) (зворотна дія Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) як такого, який "іншим чином поліпшує становище особи" у розумінні ст. 5 ч. 1 КК України).

Враховуючи наведене, на підставі ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ (838-19) підлягає зарахуванню ОСОБА_6 у строк покарання попереднє ув`язнення з моменту затримання 22 червня 2014 року по день набрання вироком законної сили 25 травня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За таких обставин, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 підлягають задоволенню частково. Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 та її умисного вбивства з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині - закриттю на підставі ст. 440, ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_6 в суді і вичерпані можливості їх отримати. Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за епізодом розбійного нападу, закінченого замаху на вбивство ОСОБА_11 та умисного вбивства ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, підлягають зміні шляхом виключення посилання на кваліфікуючі ознаки умисного вбивства, передбачені пп. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката

ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 та

ст. 187 ч. 4 КК України за епізодом розбійного нападу на ОСОБА_10 та її умисного вбивства з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб скасувати, а кримінальне провадження в цій частині щодо ОСОБА_6 закрити на підставі ст. 440, ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в частині засудження ОСОБА_6 за епізодомрозбійного нападу, закінченого замаху на вбивство ОСОБА_11 та умисного вбивства ОСОБА_12 з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб змінити, виключити із судових рішень посилання на кваліфікуючі ознаки умисного вбивства, передбачені пп. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) і призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вважати ОСОБА_6 засудженимза ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 пп. 4, 6, 12 КК України (2341-14) і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 187 ч. 4 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 ч.ч. 1, 2 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі ОСОБА_6 призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.