712/2934/17 Про умисне заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а також легких тілесних ушкоджень - 17.01.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12016251010006661 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2021 року:

- ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК та ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності;

- ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено покарання у виді штрафу у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК та ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу зі змінами та доповненнями засудженого ОСОБА_6, а також апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_6 змінено, виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, та звільнення від відбування такого покарання на підставі п. 2 ч. ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено за те, що вони 18 липня 2016 року приблизно о 16:20, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних особистих стосунків, умисно заподіяли потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та легкі тілесні ушкодження.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, а кримінальне провадження просить закрити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, стверджує, що після скасування слідчим суддею постанови слідчого про зупинення досудового розслідування, до завершення якого залишалося чотири дні, такий строк був відновлений поза межами граничного строку. За таких обставин вважає, що подальші дії органу досудового розслідування про призначення групи слідчих, про продовження строку досудового розслідування, проведені поза межами строку досудового розслідування. А тому вказує, що обвинувальний акт у кримінальному проваджені був направлений поза межами строків досудового розслідування, що у розумінні положень п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального закону (далі - КПК (4651-17) ) є підставою для закриття кримінального провадження.

Зазначає, що у матеріалах кримінального провадження визначені вимогами кримінального процесуального закону та у передбачуваній законом формі відсутні документи, які надають повноваження слідчому на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Вперше постанова про визначення слідчого у кримінальному провадженні була винесена лише 08 лютого 2017 року, тобто вже після закінчення строку досудового розслідування, а доручення та витяг з ЄРДР за своїм змістом та формою не можуть замінити постанову. Таким чином вважає, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проведено неуповноваженим слідчим.

Крім того, зазначає, що долучені прокурором під час апеляційного розгляду доручення, які підтверджують повноваження слідчого на здійснення досудового розслідування, були наявні у сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування та у порушення вимог ст. 290 КПК стороні захисту не відкривались. Однак суд апеляційної інстанції безпідставно долучив зазначені документи до матеріалів кримінального провадження, при цьому клопотання про визнання недопустимими доказами не розглянув.

При цьому суд апеляційної інстанції своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись перерахуванням доказів, покладених в основу вироку місцевого суду, та загальними формулюваннями про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм дій.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що судами допущено істотне порушення вимог кримінального закону та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, надано неправильну правову оцінку обставинам, чим порушено його право на справедливий суд.

Зазначає, що у цьому кримінальному провадженні слідчий ОСОБА_12 керівником органу досудового розслідування в порядку належної процедури не призначався, як і не відсторонявся слідчий ОСОБА_13 вмотивованою постановою. До того ж єдина у матеріалах кримінального провадження постанова про визнання групи слідчих винесена після закінчення строків досудового розслідування, а попереднє доручення про визначення слідчого не містить всіх реквізитів, що і постанова, а також не містить підпису заступника керівника слідчого відділу ОСОБА_14, оскільки підписане іншою особою. Крім того, вказує, що відповідно до редакції п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК, яка діяла станом на 06 вересня 2016 року заступник начальника слідчого відділу не віднесено до керівника органу досудового розслідування.

Стверджує, що у порушення вимог кримінального процесуального закону обвинувальний акт складено і вручено поза межами строку досудового розслідування, визначеного положеннями ст. 219 КПК, а також неуповноваженою слідчою ОСОБА_15, яка призначена для проведення досудового розслідування також після закінчення строку досудового розслідування.

Вважає, що неодноразове прийняття прокурором рішення про виконання процедури, передбаченої ст. 290 КПК, починаючи з 26 грудня 2016 року без відповідного рішення про відновлення визнаного завершеним досудового розслідування, є підставою для визнання недопустимими доказаів, які зібрані починаючи з 26 грудня 2016 року по 10 березня 2017 року.

Зазначає, що долучені прокурором під час апеляційного розгляду доручення, які нібито підписані т.в.о. заступника начальника слідчого відділу ОСОБА_16, були наявні у сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування, однак, у порушення вимог ст. 290 КПК, стороні захисту не відкривались.

Вказані обставини у їх сукупності не були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, та порушено конституційні права засуджених.

Від учасників судового провадження заперечень на вказані касаційні скарги не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їхні захисники ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг засуджених, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

У то й же час потерпілий ОСОБА_11 подав до суду касаційної інстанції заяву, у якій просив проводити касаційний розгляд у його відсутність.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі засуджені вказують про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважають, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Зокрема, у своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 вказує про необхідність застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, та закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Як визначено п. 10. ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Однак, наведені доводи засудженого не узгоджуються з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 711/8244/18 (провадження № 51-769 кмо 22), відповідно до якого датою введення в дію положень, вказаних у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального Кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , у тому числі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, є 16 березня 2018 року.

Таким чином, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати.

З матеріалів кримінального провадження, а також зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, внесені 20 серпня 2016 року до ЄРДР за № 12016251010006661, а тому положення п. 10. ч. 1 ст. 284 КПК у цьому кримінальному провадженні за будь-яких обставин не можуть бути застосовані.

Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень засуджені у своїх касаційних скаргах звертають увагу на відсутність відповідних повноважень у слідчого ОСОБА_12 на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки доручення про призначення слідчого не містить всіх реквізитів, що і постанова, а також не містить підпису заступника керівника слідчого відділу ОСОБА_14, оскільки підписаний іншою особою. Зазначають, що долучені прокурором під час апеляційного розгляду доручення, які нібито підписані т.в.о. заступника начальника слідчого відділу ОСОБА_16, були наявні у сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування, однак у порушення вимог ст. 290 КПК стороні захисту не відкривались.

Перевіряючи наведені доводи сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняття рішення саме у формі доручення, а не постанови, не свідчить про те, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою, а отримані під час досудового розслідування докази, відповідно, є недопустимими.

На думку колегії суддів, зазначені висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, та такими, що не суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Водночас, такі висновки узгоджуються з усталеною судовою практикою, зокрема, з висновками, викладеними у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19 (провадження № 51-3344 км 20).

Так, за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 КПК керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК (4651-17) - 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.

А тому прийняття рішення саме у формі доручення не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Крім того, у постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла правового висновку, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

Таким чином, об`єднана палата у своєму висновку також не вказує, що рішення про призначення слідчого на проведення досудового розслідування приймається виключно у формі постанови, а лише вказує, що доручення має містити такі ж реквізити, що і постанова.

Враховуючи викладене, доводи касаційних скарг засуджених у цій частині колегія суддів вважає неаргументованими.

Окрім іншого, у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 вказує, що відповідно до редакції п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК, яка діяла станом на 06 вересня 2016 року заступника начальника слідчого відділу не віднесено до керівника органу досудового розслідування, за таких обставин доручення на проведення досудового розслідування підписане неуповноваженим суб`єктом.

Про вказані обставини засуджений порушував питання як в суді першої інстанції, так і оскаржуючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку.

Перевіряючи наведені доводи засудженого, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі дійшов висновку, що підпис на дорученні від 06 вересня 2016 року належить т.в.о. заступника начальника СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_16, який відповідно до витягу з наказу від 29 липня 2016 року займав відповідну посаду починаючи з 01 серпня 2016 року, а тому був наділений повноваженнями на призначення слідчого для проведення досудового розслідування.

Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК у редакції Закону станом на 20 серпня 2016 року (дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Таким чином колегія суддів вважає, що ОСОБА_16 на час проведення досудового розслідування займав посаду заступника начальника органу досудового розслідування, а саме т.в.о. заступника начальника СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області, а тому мав право призначати слідчого для проведення досудового розслідування, оскільки такими повноваженнями наділений відповідно до статей 3, 39 КПК.

З огляду на викладене, наведені вище висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 у цій частині - безпідставними.

Що стосується доводів засуджених про те, що відповідні доручення про визнання слідчих у кримінальному провадженні не відкривалися стороні захисту у порядку ст. 290 КПК, то колегія суддів вважає за необхідне заначити наступне.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, долученого до обвинувального акту, у розділі "Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення" міститься посилання на доручення від 20 серпня 2016 року слідчому ОСОБА_13 на проведення досудового розслідування (№ 2), доручення від 06 вересня 2016 року слідчому ОСОБА_12 на проведення досудового розслідування (№ 4), а також доручення від 14 листопада 2016 року слідчому ОСОБА_12 на проведення досудового розслідування (№ 10).

Таким чином, матеріали кримінального провадження містять посилання на процесуальні рішення, на підставі яких слідчі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 проводили досудове розслідування у рамках кримінального провадження № 12016251010006661 стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Водночас, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування у розділі "Проведені під час досудового розслідування процесуальні дії" у пунктах № 38 та № 39 вказано, що підозрюваним ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також їхнім захисникам 07 березня 2020 року, 09 березня 2020 року та 10 березня 2020 року було надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження наявна розписки від 10 березня 2020 року підозрюваного ОСОБА_6, його захисника ОСОБА_8, підозрюваного ОСОБА_7, його захисника ОСОБА_10 про отримання копії обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016251010006661.

У подальшому, оскільки стороною захисту ставилося питання про визнання доказів недопустимими через їх отримання неуповноваженими на те особами, стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду долучено відповідні доручення, які були надані для ознайомлення стороні захисту, а також були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.

Наведене узгоджується з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження 51-4963 кмо 20).

За таких обставин, у даному випадку колегія суддів не вбачає порушення вимог ст. 290 КПК, як про це наголошують у касаційних скаргах засуджені, а тому такі доводи вважає необґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними твердження засуджених про неналежне врахування судом апеляційної інстанції їхніх доводів стосовно застосування положень ст. 219 КПК.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК (у редакції Закону від 05 липня 2012 року) досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 5 ст. 219 КПК строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки, передбачені цією статтею.

У своїх апеляційних скаргах, так само як і у касаційних скаргах, сторона захисту вказувала, що після скасування слідчим суддею 31 січня 2017 року постанови слідчого від 10 січня 2017 року про зупинення досудового розслідування, відповідний строк закінчився 04 лютого 2017 року, а тому подальші процесуальні дії, такі як відновлення досудового розслідування, продовження строку досудового розслідування, призначення групи слідчих та направлення обвинувального акту до суду здійснено поза межами строку досудового розслідування.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 14 листопада 2016 року в межах кримінального провадження № 12016251010006661 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, а ОСОБА_7 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Таким чином, з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК двомісячний строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні закінчувався 14 січня 2017 року.

За чотири дні до закінчення наведеного вище строку, 10 січня 2017 року постановою старшого слідчого Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_12 зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016251010006661.

У подальшому ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2017 року скасовано постанову від 10 січня 2017 року про зупинення досудового розслідування.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, перевіряючи відповідні доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що такі твердження сторони захисту суперечать вимогам процесуального закону та не підтверджуються матеріалам кримінального провадження.

Зокрема, як зазначив апеляційний суд, ухвала слідчого судді від 31 січня 2017 року про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування від 10 січня 2017 року постановлена без участі прокурора та слідчого, яким не було відомо про зміст такого рішення. Відповідно до супровідного листа від 03 лютого 2017 року копію ухвали слідчого судді орган досудового розслідування отримав лише 07 лютого 2017 року, а вже 08 лютого 2017 року, тобто в межах останніх чотирьох днів досудового розслідування, винесено постанови про відновлення досудового розслідування, про призначення групи слідчих, та продовження строку досудового розслідування.

На підставі викладеного, апеляційний суд зазначив про відсутність порушень положень ст. 219 КПК та відхилив доводи сторони захисту в цій частині.

Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до ухвали слідчого судді від 31 січня 2017 року слідчий та прокурор були належним чином повідомлені про місце, час та дату розгляду скарги підозрюваного ОСОБА_6 на постанову слідчого від 10 січня 2017 року про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до звукозаписів судових засідань, що містяться на носіях інформації, долучених до матеріалів кримінального провадження, сторона захисту, як під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, також і у суді апеляційної інстанції, неодноразово наголошувала, що прокурор та слідчий, будучи належним чином повідомленими про розгляд такої скарги, своїм процесуальним правом не скористалися, та не з`явилися у судове засідання, а у подальшому не цікавилися результатом розгляду цієї скарги. Зазначені обставини не заперечувалися і стороною обвинувачення, при цьому прокурор наполягала, що навіть у такому випадку строк досудового розслідування продовжив спливати саме з моменту отримання органом досудового розслідування відповідної постанови слідчого судді.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до змісту положень ч. 5 ст. 219 КПК строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею не включається у строк досудового розслідування.

Колегія суддів вважає, що вказана процесуальна норма передбачає, що у строк досудового розслідування не включається саме строк до дня скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування, а не до моменту отримання ухвали слідчого судді органом досудового розслідування за умови, що як прокурор, так і слідчий були належним чином повідомленні та, відповідно, обізнані про розгляд скарги на постанову про зупинення досудового розслідування.

З огляду на викладене, апеляційним судом також не враховано доводів сторони захисту, та відповідно до вимог ч. 8 ст. 223 КПК не перевірено на предмет допустимості докази у кримінальному провадженні, що покладені в основу вироку, та які здобуті після 04 лютого 2017 року, зокрема, протокол огляду предметів від 15 лютого 2017 року (огляд DVD-диску з інформацією, щодо виклику поліції), протокол слідчого експерименту від 24 лютого 2017 року за участю свідка ОСОБА_17, та висновок додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/234.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд не навів належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків з посиланням на положення закону, якими він керувався, як того вимагають приписи ст. 419 КПК, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення і є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Таким чином, касаційні скарги засуджених підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг сторони захисту, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь.