344/15935/15-к Про неодноразове таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів з проникненням на територію складських приміщень підприємства - 17.01.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2021 року та вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090010001684 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Потсдама Федеративної Республіки Німеччина, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ТзОВ "Елегант-Авто" 177 982,25 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Як установлено у вироку, ОСОБА_7, працюючи комірником ТОВ "Елегант-Авто", знаючи асортимент товарів, які зберігаються на складах, в період з 12 січня до 17 квітня 2015 року, маючи доступ до ключа від навісного замка від вхідних дверей складу та знаючи цифровий код зняття складу із сигналізації, брав ключ та в неробочий час проникнув до приміщення складу, розташованого на АДРЕСА_2, та маючи доступ до приміщення складу, розташованого на АДРЕСА_3, під час виконання покладених на нього трудових обов`язків, вчинив з них крадіжку автозапчастин і аксесуарів, чим спричинив ТОВ "Елегант-Авто" майнову шкоду на загальну суму 466 836,72 грн.

Івано-Франківський апеляційний суд 13 квітня 2023 року під час розгляду кримінального провадження, зокрема за апеляційними скаргами представника потерпілого і прокурора в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 5 ст. 185 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років, а в решті залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У поданих касаційних скаргах захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення, а кримінальне провадження за обвинуваченням останнього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості засудженого в суді й вичерпанням можливості їх отримати. Також просять повернути ОСОБА_7 як законному власнику вилучені під час обшуку автозапчастини й аксесуари, перелічені у протоколі обшуку від 06 травня 2015 року.

Суть доводів касаційних скарг захисника і засудженого зводиться до незгоди з постановленими стосовно ОСОБА_7 судовими рішеннями та тверджень про відсутність доказів, які підтверджують винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому діяння.

На думку захисту, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виключають причетність засудженого до вчинення інкримінованого йому злочину.

Зазначають, що сторона обвинувачення не встановила часу, місця, способу та інших обставин вчинення злочину.

За твердженням захисту, суди не надали оцінки тому, що в обвинувальному акті всупереч ст. 291 КПК у переліку викраденого майна допущено скорочення виду майна, що позбавляє можливості ідентифікувати його за приналежністю.

Вказують про невідоме походження копій реєстраційних, бухгалтерських, облікових, звітних і розпорядчих документів ТзОВ "Елегант-Авто", яким суди обґрунтовували винуватість ОСОБА_7 . У свою чергу засуджений вважає зазначені документи недопустимими доказами через те, що предметом безпосереднього дослідження суду були їх копії, а не оригінали.

Захист стверджує, що судово-економічна експертиза проведена неуповноваженою особою, оскільки експерт ОСОБА_12 не є фахівцем державної спеціалізованої установи.

Також зазначають, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки не розглянув клопотання про повторне дослідження доказів.

На переконання захисту, апеляційний суд усупереч вимогам закону не постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги представника потерпілого без руху через те, що скаргу подано до Апеляційного суду Івано-Франківської області, який з 01 жовтня 2018 року ліквідовано.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6, навівши відповідні пояснення, підтримали подані ними касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5 висловила заперечення проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого, посилаючись на їх необґрунтованість.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що касаційні скарги захисника та засудженого не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом із тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Як передбачено ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Щодо доведеності винуватості засудженого поза розумним сумнівом

У касаційних скаргах сторона захисту стверджує, що винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом.

Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційних скарг і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, не погоджується з такими твердженнями захисту.

З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд урахував факт невизнання засудженим своєї винуватості.

Разом з тим суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема, показання: ОСОБА_13 (представника потерпілого - директора ТОВ "Елегант-Авто"), який вказав, що ОСОБА_7 працював на товаристві на підставі цивільно-правової угоди та знав про місце, де лежать ключі від складу. Пояснив, що коли було виявлено факт незаконного проникнення на склад, було проведено інвентаризацію, якою зафіксовано недостачу великої кількості запчастин. У зв`язку з цим на підприємстві було розпочато перевірку працівників, які мали доступ до сигналізації, і в ході перегляду відеозаписів з камер відеоспостереження ними виявлено було ОСОБА_7 ;

ОСОБА_10 (завідуючого складом), який підтвердив, що він довірив ОСОБА_7 код від сигналізації складських приміщень. Також вказав, що в ході перевірки складів було виявлено пошкодження датчиків руху направлених на вхідні двері. Крім того, зазначив, що під час перегляду камер відеоспостереження виявив, що ОСОБА_7 у вихідний день заходив на склад;

ОСОБА_11 (начальника служби охорони ТОВ "Елегант-Авто"), який повідомив, що під час перегляду камер відеоспостереження було встановлено, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_7 підходив до столу завідуючого складом і щось з нього узяв із собою, а вранці наступного дня поклав назад до столу;

ОСОБА_8 (свідка, у якого ОСОБА_7 орендував гараж, де було виявлено крадені автозапчастини й аксесуари), який вказав, що орендну плату ОСОБА_7 надавав йому автозапчастинами;

ОСОБА_14 й ОСОБА_15 (свідків, котрі працювали разом з ОСОБА_7 ), які підтвердили, що засуджений мав доступ до сигналізації;

ОСОБА_16 (свідка, який займався продажем автозапчастин на авторинку в м. Івано-Франківську), свідок вказав, що його знайомий ОСОБА_8 надавав йому значно дешевше запчастини до автомобілів, отримані від товариша, який їх розпродував;

ОСОБА_12 (експерта, яка проводила судово-економічну експертизу), яка зазначила, що під час дослідження було встановлено недостачу в розмірі 466 836,72 грн.

Зміст показань представника потерпілого і свідків детально відображений у вироку, і вони визнані судом такими, що узгоджуються з дослідженими письмовими доказами, зокрема:

актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей на основний склад від 30 квітня 2015 року, відповідно до якого на ТОВ "Елегант-Авто" виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей;

протоколом обшуку від 06 травня 2015 року, згідно з яким у гаражі свідка ОСОБА_8 виявлено і вилучено запчастини й аксесуари, що належать ТОВ "Елегант-Авто";

висновком судово-економічної експертизи від 31 липня 2015 року № 07/07, відповідно якого документально підтверджується нестача товарно-матеріальних цінностей за 154 найменуваннями на суму 466 836,72 грн, виявлена в результаті інвентаризації, проведеної ТОВ "Елегант-Авто";

висновком судово-товарознавчої експертизи від 19 серпня 2014 року № 09/18-60, згідно з яким установлено середню ринкову вартість нових автозапчастин і аксесуарів, викрадених на товаристві;

відповідними реєстраційними, бухгалтерськими, обліковими та звітними документами ТОВ "Елегант-Авто", які були предметом дослідження судово-економічної експертизи.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, перевірив ці висновки місцевого суду і визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду вбачається, що суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_7, навів достатні мотиви її відхилення.

Зокрема, суд апеляційної інстанції відхилив твердження засудженого стосовно того, що неможливо вчинити крадіжку такої кількості товару через сувору систему охорони і відеонагляд, та зазначив, що наявними у справі доказами підтверджуються факти несанкціонованого проникнення ОСОБА_7 на склад підприємства, де частина приладів охорони була виведена з ладу. Крім того, свідки підтвердили те, що засуджений знав код від сигналізації та де зберігаються ключі від складу і в ході перегляду відеозапису з камери відеоспостереження було встановлено, що саме ОСОБА_7 у день, коли була відключена сигналізація, підходив до столу, де зберігаються ключі від складу.

Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги захисника і засудженого не містять.

Щодо формулювання обвинувачення та кваліфікації діяння ОСОБА_7 .

Сторона захисту в касаційних скаргах зазначає, що стороною обвинувачення не встановлено обставин, що підлягають доказуванню, а саме події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення злочину).

Верховний Суд не може погодитись із цими твердженнями захисту.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 дотримані вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації його дій, а також обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, викладено чітко і конкретно.

Після оголошення прокурором обвинувального акта, головуючий суддя запитав у ОСОБА_7, чи розуміє він, у чому його обвинувачують, на це засуджений чітко відповів, що суть обвинувачення йому зрозуміла. Ця обставина підтверджена аудіозаписом судового засідання від 27 січня 2016 року.

Також непереконливими є доводи захисту стосовно неправильної кваліфікації діяння ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 185 КК.

Згідно з усталеною судовою практикою, як один продовжуваний злочин розглядається неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається з тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном.

Зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дає достатні підстави вважати, що діяння ОСОБА_7 були об`єднані злочинним наміром вчинити крадіжку в особливо великому розмірі, останній усвідомлював, що посягає на чужу власність та передбачав спричинення відповідного наслідку у виді матеріальної шкоди ТОВ "Елегант-Авто".

Та обставина, що з викрадених ОСОБА_7 компонентів автозапчастин неможливо зібрати одне ціле, вони призначені до різних марок автомобілів і кожна з них призначена для виконання окремої функції, не виключає в його діянні наявності складу інкримінованого кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що за встановлених судом фактичних обставин справи діяння ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.

Переконливих доводів, які б спростовували такий висновок суду попередньої інстанції захист у скаргах не навів.

З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту.

Щодо посилання судів попередніх інстанцій на копії документів

Захист зазначає, що місцевий та апеляційний суди на обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_7 послалися, зокрема, на копії реєстраційних, бухгалтерських, облікових, звітних і розпорядчих документів, порушивши тим самим вимоги ч. 3 ст. 99 КПК, за якими "сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу".

Верховний Суд відхиляє ці доводи захисту.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 99 КПК сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Указані положення дійсно містять загальну норму про зобов`язання сторони кримінального провадження, потерпілого надати суду оригінал документа як джерело доказів.

З матеріалів провадження вбачається, що представник потерпілого долучив до матеріалів кримінального провадження, серед іншого, реєстраційні, бухгалтерські, облікові, звітні й розпорядчі документи, і ті з них, які були подані у виді копій засвідчені печаткою ТзОВ "Елегант-Авто".

Місцевий суд у ході їх оцінки у сукупності з іншими фактичними даними зазначив, що вони додатково підтверджують факт виявлення недостачі у цьому ТзОВ.

У зв`язку з цим, Верховний Суд зауважує, що достовірність вищевказаних документів (копій) під час кримінального провадження сторона захисту не оспорювала та вони не були єдиними і вирішальними доказами, якими суди підтвердили винуватість ОСОБА_7, а висновки про його винуватість, як уже зазначалося, суди зробили на підставі аналізу та оцінки й інших вищевказаних доказів, серед яких протокол обшуку від 06 травня 2015 року, акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей на основний склад від 30 квітня 2015 року, висновок експерта за результатами судово-економічної експертизи від 31 липня 2015 року № 07/07,а тому Суд, у контексті доводів касаційних скарг, за обставин цієї справи не вбачає істотних порушень вимог КПК (4651-17) в цьому аспекті.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року, ухвалену у справі № 149/745/14 (провадження № 51-4269км19), є нерелевантним, оскільки в цій справі йшлося про недопустимість протоколів, складених за результатом негласних слідчих (розшукових) дій, у зв`язку з тим, що прокурор надав суду копії відеофонограми (фонограми), на які фіксувалися ці НСРД. До того ж, розглядаючи вказане кримінальне провадження, апеляційний суд вважав необґрунтованим визнання недопустимими доказами протоколів про проведення НСРД на цих підставах, з чим погодився й Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року в цій справі.

Відхиляє Суд і твердження захисту про те, що ці документи невідомого походження.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий протягом кримінального провадження має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що оспорювані захистом документи були надані слідчому представником потерпілого, який за правилами ч. 4 ст. 58 КПК користується процесуальними правами потерпілого. У свою чергу слідчий долучив їх до матеріалів кримінального провадження. Вказані обставини представник потерпілого підтвердив у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження.

Верховний Суд наголошує, що кримінальний процесуальний закон не забороняє потерпілому надавати органу досудового розслідування, суду документи, що містять доказову інформацію, і в такому випадку це не зобов`язує слідчого отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до відповідних документів. Аналогічний висновок зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі N? 465/3756/17 (провадження N? 51-266км19).

Не знайшли свого підтвердження й доводи касаційних скарг про те, що копії документів у томі № 1 (а.к.п. 33 - 39), є неналежної якості, адже перевіркою матеріалів справи встановлено, що якість цих документів є достатньою для зрозуміння відомостей, що відображені в них.

На цих підставах колегія суддів відхиляє такі доводи захисту.

Щодо повноважень експерта

Сторона захисту стверджує, що експерт ОСОБА_12, яка склала висновок за результатами судово-економічної експертизи від 31 липня 2015 року № 07/07, не є фахівцем державної спеціалізованої установи, а тому не мала права проводити відповідну експертизу у кримінальному провадженні.

Верховний Суд зауважує, що зазначені доводи захисту були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано відхилили їх, визнавши безпідставними.

Так, спростовуючи ці доводи, суди вказали, що відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" (у редакції, чинній на момент проведення експертизи) судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, - судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Верховний Суд зазначає, що проведена в цьому кримінальному провадженні судово-економічна експертиза не належить до судово-експертної діяльності, пов`язаної з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, а тому вона правомірно була проведена експертом, який не є працівником державної спеціалізованої установи.

Експерт ОСОБА_12 на час проведення експертизи мала 21-річний стаж роботи за спеціальністю, 9-річний стаж експертної роботи та діяла на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Центральною експертною комісією Міністерства юстиції України від 07 квітня 2006 року № 974. Водночас відомості щодо експерта ОСОБА_12 внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що експерт ОСОБА_12 мала право проводити судово-економічну експертизу в цьому кримінальному провадженні, а доводи захисту про протилежне Суд вважає непереконливими.

Щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК

Захисник вказує, що апеляційний суд не розглянув заявлене засудженим клопотання про повторне дослідження доказів.

Верховний Суд вважає, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_7 заявив клопотання про дослідження апеляційним судом відеозапису з камер відеоспостереження, який наданий ТОВ "Елегант-Авто" та звукозапис судового засідання від 14 червня 2016 року, на якому зафіксовано показання свідка ОСОБА_8 .

В судовому засіданні 13 квітня 2023 року, апеляційний суд відмовив у його задоволенні.

Таким чином твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд не розглянув заявлене засудженим клопотання, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції повторно досліджувати докази, оцінені у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_7, не вважав за потрібне повторно досліджувати докази в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки засуджений не навів доводів на обґрунтування того, що місцевий суд дослідив докази неповністю або з порушенням, а тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.

Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.

Щодо доводів захисту про порушення апеляційним судом вимог КПК (4651-17) під час прийняття апеляційної скарги представника потерпілого

Сторона захисту стверджує, що апеляційний суд мав залишити апеляційну скаргу представника потерпілого - директора ТОВ "Елегант Авто" ОСОБА_9 без руху, оскільки вона була адресована Апеляційному суду Івано-Франківської області, який ліквідовано. На думку захисту, прийнявши цю скаргу до розгляду, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами захисту.

У статті 396 КПК визначено вимоги до апеляційної скарги, в якій має бути зазначено найменування суду апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 дійсно адресував свою апеляційну скаргу Апеляційному суду Івано-Франківської області, який на час подання апеляційної скарги був ліквідований на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" (452/2017) .

Верховний Суд вважає, що зазначення ОСОБА_9 в апеляційній скарзі адресатом Апеляційного суду Івано-Франківської області, який ліквідовано, замість правильного Івано-Франківського апеляційного суду, який утворено тим же Указом Президента і судова юрисдикція якого поширюється на Івано-Франківську область та місто Івано-Франківськ, само собою не було таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б завадило апеляційному суду розглянути апеляційну скаргу по суті чи свідчило про неможливість її розгляду Івано-Франківським апеляційним судом.

Положення п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК, на які також посилається сторона захисту, про те, що апеляційна скарга повертається, якщо вона "не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції", необхідно розуміти таким чином, що апеляційна скарга не підлягає розгляду тим судом, до якого вона надійшла внаслідок порушення територіальної, інстанційної або предметної підсудностей.

Водночас апеляційна скарга, подана ОСОБА_9 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2021 року, підлягала розгляду саме Івано-Франківським апеляційним судом.

З огляду на викладене апеляційний суд правильно прийняв апеляційну скаргу ОСОБА_9 до розгляду, уникнув надмірного формалізму, не встановивши інших її недоліків.

На цих підставах Верховний Суд відхиляє наведені доводи захисту.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2021 року та вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.