Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.

Черпака Ю.К.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі за позовом Харківської міської ради до Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання протиправними дій,

У лютому 2016 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до Харківської місцевої прокуратури № 1, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо звернення до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій відповідачами виступають Харківська міська рада та ОК "ЖБК "Самшит", про визнання незаконним та скасування п.29.3 додатку 1 до рішення 38 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 25.11.2009 № 281/09".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі Харківська міська рада просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року скасувати, а по справі прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 вересня 2015 року до Харківської міської ради надійшла копія позовної заяви прокуратури Дзержинського району міста Харкова від 25.08.2015 року до Харківської міської ради, ОК "ЖБК "Самшит" про визнання незаконним та скасування п.29.3 додатку 1 до рішення 38 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 25 листопада 2009 року № 281/09.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 вересня 2015 року в справі № 922/4909/15 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за інформацією Департаменту діловодства Харківської міської ради від 27 січня 2016 року № 69/0/26-16 до Харківської міської ради та виконавчих органів міської ради протягом 2015 року запитів від прокуратури Харківської області, повідомлень про звернення до суду для підтвердження підстав для представництва не надходило.

Вважаючи такі дії відповідача щодо звернення до господарського суду Харківської області із зазначеним позовом протиправними, Харківська міська рада звернулась до суду адміністративної юрисдикції з цим позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах інших осіб не є спором за своєю правовою природою, оскільки таке звернення не породжує зобов'язань, які виникають із владних управлінських функцій для позивача, а є реалізацією права суб'єкта владних повноважень на звернення до суду.

Водночас, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави є реалізацією таким суб'єктом владних повноважень своїх процесуальних прав і жодним чином не пов'язано зі здійсненням ним владних управлінських функцій і право на таке звернення та наявність підстав для такого звернення перевіряється, у цьому випадку, господарським судом відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а тому відсутні правові підстави вважати, що спір між позивачем і відповідачем є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до положень частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) обєднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1 4). Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Прокуратура у певних випадках може відноситися до суб'єктів владних повноважень, проте в будь-якому разі при зверненні до суду за правилами пункту 5 частини другої статті 17 КАС України спір повинен бути публічно - правовим. Конституційний Суд України у Рішенні № 19-рп/2011 року від 14 грудня 2011 року (v019p710-11) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Отже, необхідною ознакою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме: коли хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. При цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Водночас, у частині другій статті 4 КАС України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Положеннями частин першої і третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Зважаючи на викладені положення чинного законодавства України, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності у цьому випадку публічно-правового спору між сторонами, а відповідні дії прокурора жодним чином не порушують прав та законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а обґрунтованість та наявність у прокурора Харківської місцевої прокуратури № 1 відповідних підстав для звернення з позовом до суду господарської юрисдикції повинні досліджуватись цим судом під час вирішення питання про порушення провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі за позовом Харківської міської ради до Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання протиправними дій - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .