Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької митниці Міндоходів, треті особи: Управління Державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя, Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача по неповерненню позивачу сплачених витрат за зберігання транспортного засобу на складі позивача у сумі 16 164 гривні 72 копійки;

- зобов'язати відповідача повернути позивачу витрати за зберігання транспортного засобу на складі відповідачу сумі 16164,72 гривень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 року, позов задоволено, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачу сплачених витрат за зберігання транспортного засобу на складі Запорізької митниці у розмірі 16164,72 гривень;

- зобов'язано відповідача повернути позивачу витрати за зберігання транспортного засобу на складі Запорізької митниці у розмірі 16164,72 гривень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, у вересні 2012 року для нього в якості гуманітарної допомоги на митну територію України був ввезений легковий автомобіль та розміщений на складі гуманітарної допомоги. З жовтня 2012 року автомобіль перебував під митним контролем.

Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації надіслав відповідачу лист від 08.02.2013 року № 03/2-14/23, в якому зазначено, що у зв'язку з припиненням повноважень комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, неможливістю митного оформлення у найближчий час та у зв'язку з закінченням терміну зберігання під митним контролем, ОСОБА_3 необхідно прийняти вказаний автомобіль на склад митниці.

26 лютого2013 року Запорізька митниця Міндоходів та Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації уклали між собою договір зберігання легкового автомобіля "ROVER-45".

27 лютого 2013 року Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації здав автомобіль на склад митниці.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 218 від 19.04.2013 легковий автомобіль "ROVER-45" визнано гуманітарною допомогою для ОСОБА_3

Проте, автомобіль Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації видано не було, оскільки не було сплачено збір за зберігання товару на складі Запорізької митниці у розмірі 16164,72 гривень.

Вказану суму відповідач сплатив власним коштом та на підставі доручення третьої особи-2 08.08.2013 р. отримав автомобіль "ROVER-45".

Судом встановлено, що позивач 11.02.2013 року звернувся до державної установи "Урядовий контактний центр" та 18.02.2014 року до відповідача з проханням посприяти поверненню йому сплачених ним 08.08.2013 відповідачу витрати за зберігання автомобіля "ROVER-45" на складі у розмірі 16164,72 гривень.

Запорізькою митницею було надіслано до Міністерства доходів і зборів України лист № 912/18/08-70-05-01 від 18.02.2014 р. про надання роз'яснень щодо правомірності повернення коштів позивачу за зберігання вказаного автомобіля. Міністерство доходів і зборів відповіло (лист № 5252/7/99-99-05-05-17 від 03.03.2014 р.), що Митним кодексом (4495-17) не передбачено повернення коштів, сплачених як відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митниць. Також в даному листі зазначено, що пунктом 11 Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2012 року № 731 (z1141-12) , передбачено повернення надмірно сплачених сум платнику на його вимогу.

Листом від 11.03.2014 р. № 1356/26/08-70-10-01 відповідач повідомив позивача, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.01.2014 року № 21-р (21-2014-р) , яке набрало чинності, 15.01.2014 року, передбачено невключення до строку зберігання на складах органів доходів і зборів вантажів (товарів), визнаних гуманітарною допомогою, у період з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства фінансів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується через відповідних міністрів" від 16.10.2012 № 5463-VI (5463-17) до дня набрання чинності вищезазначеним Розпорядженням. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.01.2014 року № 21-р (21-2014-р) розповсюджується на товари, що зберігаються на складах органів доходів і зборів. Оскільки на день звернення позивача транспортний засіб "ROVER-45" на складі відповідача не зберігається, то підстави для повернення коштів на зберігання товарів і транспортних засобів в сумі 16164,72 грн. відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 201 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012, товари гуманітарної допомоги для їх тимчасового зберігання з дозволу відповідного органу доходів і зборів можуть розміщуватися на складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Митного кодексу України, загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 238 Митного кодексу України, обов'язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають товари, які до закінчення встановлених статтею 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму.

Згідно з ч. 6 ст. 239 Митного кодексу України витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у пунктах 1-5 частини першої та у частині п'ятій статті 238 цього Кодексу, відшкодовуються власниками цих товарів, транспортних засобів або уповноваженими ними особами.

Механізм відшкодування витрат митних органів за зберігання товарів, транспортних засобів визначено в Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 731 від 15.06.2012 р. (z1141-12) (далі - Порядок).

Відповідно п.п. 1, 2, 6, 10, 11 р. 2 Порядку, відшкодування витрат митному органу оформлюється уніфікованою митною квитанцією МД-1 (далі - УМК МД-1), яка заповнюється в порядку, встановленому законодавством. Витрати митного органу відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів або вповноваженою ним особою (далі - платник) після їх митного оформлення при фактичному отриманні цих товарів, транспортних засобів.

Надмірно сплачені суми підлягають поверненню платнику на його вимогу протягом трьох років з дня зарахування цих сум на рахунок митного органу відповідно до законодавства.

Автомобіль "ROVER-45", ідентифікаційний номер SARRTCWBN5D656847, перебував на складі відповідача на підставі договору зберігання № 8/2 від 06.12.2013 року. Автомобіль було передано на зберігання відповідачу 27.02.2013 року та отримано третьою особою-2 08.08.2013 року, що підтверджується актами прийому-передачі майна, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ №160095 від 08.08.2013 року плата за зберігання автомобілю упродовж 152 днів склала 16164,72 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не мав підстав для зарахування сплачених позивачем коштів як плати за зберігання автомобілю "ROVER-45", ідентифікаційний номер SARRTCWBN5D656847, оскільки позивач не є учасником договірних відносин між відповідачем та третьою особою-2, та не є особою, яка зобов'язана сплачувати за зберігання товару на митному складі.

З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що сплачена сума в розмірі 16164,72 грн. підлягає поверненню позивачу.

Отже, судами встановлено, що правовідносини по договору зберігання № 8/2 від 06.12.2013 року виникли між відповідачем та третьою особою-2, а плату за зберігання транспортного засобу внесено позивачем, якій діяв від свого імені, а не в інтересах третьої особи-2, і, відповідно, не був учасником договірних правовідносин.

При цьому, суди не врахували, що вказане свідчить про те, що цей спір не є адміністративним.

Обставини, які були встановлені у цій справі свідчать, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 6 ст. 239 Митного кодексу України та Порядку витрати органів доходів і зборів на зберігання транспортних засобів на складах митних органів відшкодовуються власниками цих транспортних засобів або уповноваженими ними особами.

Проте, позивач не є власником транспортного засобу.

Частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, спір про повернення безпідставно набутих коштів належить вирішувати у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав встановлених статтею 157 цього Кодексу.

За таких обставин, оскаржені рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 157, 220-1, 228, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 року у цій справі скасувати, закрити провадження у справі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.