141/1191/18 Про неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого - смерть малолітньої дитини - 21.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року та її захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року і ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020250000046, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області, жительки АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, та призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 роки.

Завироком районного суду ОСОБА_6, працюючи на посаді лікаря-педіатра відділу екстреної невідкладної медичної допомоги Оратівської центральної районної лікарні, 29 січня 2018 року, перебуваючи на чергуванні, всупереч ст. 49 Конституції України; вимогам Протоколів надання медичної допомоги при невідкладних станах у дітей на шпитальному і дошпитальному етапах, затверджених наказом МОЗ України від 31 серпня 2004 року № 437, зокрема п. 1 протоколу надання невідкладної медичної допомоги в педіатрії на дошпитальному етапі "Ургентні захворювання органів черевної порожнини"; ст. 78 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров'я", неналежно виконала свої професійні обов`язки як медичний працівник внаслідок несумлінного ставлення до них, що виразилось у неналежному наданні без поважних причин медичної допомоги неповнолітньому хворому ОСОБА_8, який 29 січня 2018 року о 18:45 поступив у приймальне відділення екстреної невідкладної медичної допомоги Оратівської центральної районної лікарні зі скаргами на біль у животі, нудотою та блювотою.

Так, ОСОБА_6, обстеживши ОСОБА_8, установила діагноз "ацетономічний синдром" та зробила ін`єкцію медичних препаратів "Папаверину" та "Платифіліну", промила шлунок ОСОБА_8 шляхом вживання останнім води, дала йому випити медичний препарат "Атоксил" та, запевнивши батьків ОСОБА_8 у тому, що здоров`ю їхнього сина нічого не загрожує, відпустила останнього спільно з батьками додому, де приблизно о 04:00 ІНФОРМАЦІЯ_2 вони помітили, що малолітній ОСОБА_8 не подає ознак життя, після чого у лікарі приблизно о 04:40 лікарі констатували смерть ОСОБА_8 .

Неналежне виконання професійних обов`язків ОСОБА_6, як медичним працівником унаслідок несумлінного ставлення до них, зводиться до неприйняття відповідних заходів для встановлення правильного діагнозу ОСОБА_8, а саме за наявності для того підстав вона не ініціювала зібрання консиліуму лікарів за участю хірурга, проходження хворим ОСОБА_8 рентген-дослідження, УЗД, аналізів крові, що зумовило ненадання потерпілому необхідної медичної допомоги, вплинуло на перебіг його захворювання та спричинило тяжкі наслідки - смерть неповнолітнього хворого ОСОБА_8 в результаті сполучення больового й інтоксикаційного синдрому, крововтрати внаслідок защемлення і подальшого некрозу значної частини тонкого кишківника.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2022 року вирок суду щодоОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Разом з тим захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, та відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілих.

Захисник вважає вирок районного суду незаконним через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки за наявності підстав для закриття кримінального провадження суд не закрив його, а також суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, оскільки застосував закон, який не підлягає застосуванню. З тих самих підстав засуджена й адвокат ОСОБА_7 вважають незаконним і рішення суду апеляційної інстанції, крім того стверджують про неправильну правову оцінку обставин справи.

Скаржники, аналізуючи показання ОСОБА_6, викладені в мотивувальній частині вироку, з показаннями, зафіксованими на аудіозаписі судового засідання, вказують про їх спотворення, викладення уривчасто, неповно. Теж саме зазначають, про показання свідка ОСОБА_9, а також наголошують, що в окремих випадках її показання викладено неправдиво, а окремі фрази з пояснень свідка були вилучені з контексту всього пояснення свідка, що змінювало їх зміст.

Водночас, як звертає увагу засуджена та її захисник, показання свідка ОСОБА_10, які зафіксовано на технічному записі судового засідання 23 грудня 2019 року, а не ті, що викладено в мотивувальній частині вироку суду, суттєво впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_6, адже доводять той факт, що потерпіла ОСОБА_11 29 січня 2019 року всупереч порадам лікаря щодо проведення повного обстеження ОСОБА_8, встановлення діагнозу його захворювання та його госпіталізації до лікарні, самоправно без дозволу лікаря забрала дитину з лікарні, тим самим позбавила лікаря можливості надати медичну допомогу дитині та сприяла такими діями безперешкодному розвитку хвороби в дитини, а в подальшому - настанню тяжких наслідків - смерті дитини.

На переконання скаржників, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є важливими, адже підтверджують відсутність причинного зв`язку між діями ОСОБА_6 і смертю дитини, а спотворення цих показань судом першої інстанції, викладення їх у мотивувальній частині вироку неповно, неправдиво зі зміненим їх змістом, приховування окремих їх частин призвело до неправильної кваліфікації судами дій ОСОБА_6 та до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Разом з тим зазначають про те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції захист заявляв клопотання стосовно прослуховування аудіозапису показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, однак суд відмовив у його задоволенні без будь-яких мотивів та у своєму рішенні продублював показання, аналогічні за змістом тим, що викладені у вироку.

Крім того, акцентують на тому, що ОСОБА_11 під час допиту в суді першої інстанції змінила свої попередні показання, оскільки спочатку заперечувала, що лікар і медичний персонал лікарні наполягали на госпіталізації, однак на запитання головуючого судді та обвинуваченої повідомила, що ОСОБА_6 пропонувала залишитися разом із сином у лікарні та госпіталізуватися, утім вона не залишилася.

Захисник ОСОБА_7 до того ж звертає увагу на показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також уважає, що факт самоправного залишення ОСОБА_11 лікарні без дозволу та всупереч вимогам лікаря госпіталізуватися підтверджується відеозаписом камер спостереження з Оратівської ЦРЛ, журналом реєстрації амбулаторних хворих, на що у свою чергу вказувала ОСОБА_6 та свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Засуджена та захисник наголошують на недотриманні Вінницьким апеляційним судом вимог ст. 419 КПК, з огляду на те, що суд не перевірив доводів захисту, зокрема щодо спотворення судом показань ОСОБА_6, свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, викладених у мотивувальній частині вироку, та не зіставив їх з аудіозаписом судового засідання, а також не спростував доводів щодо відсутності в діянні ОСОБА_6 об`єктивної та суб`єктивної сторін складу злочину за ч. 2 ст. 140 КК та не зазначив мотивів, з яких виходив під час постановлення судового рішення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційних скарг, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні окрім іншого підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не дотримався правил оцінки доказів, установлених ст. 94 КПК, що у свою чергу вплинуло на обґрунтованість вироку.

У цьому провадженні, з урахуванням наведених вище положень законодавства та з огляду на наявність низки доказів, існують обставини, які, на думку сторони захисту, є визначальними для правильної оцінки діяння лікаря ОСОБА_6 під час надання медичної допомоги ОСОБА_8 .

Такими обставинами є встановлення факту повідомлення/неповідомлення батьків ОСОБА_8 про необхідність госпіталізації дитини та встановлення факту самовільного, без дозволу та відома лікаря залишення ОСОБА_11 з сином лікарні, що, за версією сторони захисту, перешкодило ОСОБА_6 продовжити та завершити обстеження дитини, провести всі необхідні заходи для встановлення діагнозу, госпіталізувати дитину та призначити їй відповідне лікування.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції наголошує, що, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, суд узяв до уваги, зокрема, показання свідка ОСОБА_10, яка пояснила, що в період з 2015 року по грудень 2019 року працювала у приймальному відділенні Оратівської ЦРЛ Вінницької області, а 29 січня 2018 року разом із лікарем ОСОБА_6 та молодшою медсестрою ОСОБА_9 перебували на чергуванні у відділенні екстреної невідкладної медичної допомоги Оратівської центральної районної лікарні.

Сторона захисту наполягає на тому, що показання свідка ОСОБА_10, які зафіксовано на технічному записі судового засідання 23 грудня 2019 року, а не ті, що викладено в мотивувальній частині вироку суду, доводять той факт, що потерпіла ОСОБА_11 29 січня 2019 року всупереч порадам лікаря стосовно проведення повного обстеження ОСОБА_8, встановлення діагнозу його захворювання та його госпіталізації до лікарні самоправно, без дозволу лікаря забрала дитину з лікарні, тим самим позбавила лікаря можливості надати медичну допомогу дитині та сприяла такими діями безперешкодному розвитку хвороби в неї, а надалі настанню тяжких наслідків - смерті дитини.

З огляду на обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, під час перевірки судом касаційної інстанції доводів про неповноту і неточність викладення у вироку показань свідка ОСОБА_10, проведеної шляхом прослуховування записів судових засідань, установлено, що остання в судовому засіданні 23 грудня 2019 року давала показання, зокрема, про те, що лікар ОСОБА_6 наполягала неодноразово на госпіталізації потерпілого, однак мати ОСОБА_11 постійно відмовлялася.

Таким чином, викладені показання свідка ОСОБА_10 у вироку про той факт, що батьки ОСОБА_8 від госпіталізації не відмовлялися, не відповідають показанням свідка, зафіксованим на аудіозаписі.

Крім того, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні, окрім іншого, зазначала, що лікар ОСОБА_6 говорила: "..будемо визивати зараз, робити аналізи, будемо визивати хірурга…", однак суть цих показань у вироку взагалі не вказано.

Більше того, суд першої інстанції, викладаючи у вироку показання потерпілої ОСОБА_11, зазначив, що "госпіталізацію ОСОБА_8 . ОСОБА_6 не пропонувала", однак це не відповідає матеріалам кримінального провадження. Як обґрунтовано зауважила сторона захисту, потерпіла ОСОБА_11 на запитання головуючого судді повідомила, що ОСОБА_6 пропонувала залишитися разом із сином у лікарні.

Перекручення цих показань щодо вищевказаних обставин, про які зазначали свідок ОСОБА_10 та потерпіла ОСОБА_11 під час допиту в суді, на думку суду касаційної інстанції, свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 370 КПК у ході ухвалення вироку, оскільки сторона захисту вказувала про відсутність причинного зв`язку між діями ОСОБА_6 і смертю потерпілого ОСОБА_8 з огляду на те, що, як наголошує захисник і засуджена, мати ОСОБА_11 самовільно, без дозволу лікаря забрала дитину з лікарні.

Як уже зазначав суд касаційної інстанції, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Колегія суддів уважає, що і в цій частині вирок суду не відповідає вимогам обґрунтованості, оскільки висновки районного суду про наявність у діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, зроблені без ретельного аналізу, зокрема, показань відповідних учасників кримінального провадження, саме тих, які вони надавали в судовому засіданні та зафіксовані на аудіозаписі.

До того ж, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту в суді апеляційної інстанції заявляла клопотання, поміж іншого, про прослуховування аудіозапису допиту свідків, проте в його задоволенні було відмовлено. Така відмова, на думку колегії суддів, була безпідставною, оскільки в інший спосіб перевірити твердження захисника про неправильний виклад показань було неможливо.

Крім того, з урахуванням вищевикладеного, мотивування суду апеляційної інстанції про узгодженість з показаннями потерпілої ОСОБА_11 показань свідка ОСОБА_10 у частині, що остання нічого не чула про госпіталізацію, є таким, що не відповідає матеріалам кримінального провадження.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не спростували позицію сторони захисту щодо того, чи не являються ті події, що мати ОСОБА_11 забрала дитину з лікарні перериванням причинного зв`язку між діями лікаря ОСОБА_6 та смертю ОСОБА_8 .

Враховуючи положення ч. 1 ст. 433 КПК, згідно з якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів вважає неможливим самостійно усунути недоліки, на які вказує сторона захисту, і вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, є передчасними.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції в ході розгляду провадження не виправив порушень, допущених судом першої інстанції, підлягає скасуванню й ухвала суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази, дати їм юридичну оцінку, та відповідно до вимог ст. 370 КПК ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Беручи до уваги те, що під час розгляду провадження в судах першої та апеляційної інстанції до ОСОБА_6 не застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, а вона була затримана в порядку виконання вироку суду після набрання ним законної сили, тобто після постановлення ухвали апеляційного суду, яка скасовується, як і вирок, ОСОБА_6 підлягає звільненню з-під варти.