286/2101/18 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, внаслідок чого водій цього автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди - 21.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060000000131, за обвинуваченням

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Житомира та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 23 вересня 2021 року ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_12 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо цивільного позову, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_12 визнано винуватим і засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 07:15, керуючи автомобілем марки ГАЗ-3302 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Центральній у с. Гошів Овруцького району Житомирської області в напрямку центру села, порушив вимоги пп. "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не надав переваги в русі водієві зустрічного напрямку, змінив напрямок руху свого автомобіля і виїхав на зустрічну смугу, якою рухався автомобіль марки ВАЗ-2110 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_13, що призвело до зіткнення вказаних автомобілів.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля ВАЗ-2110 - потерпілий ОСОБА_13 отримав тяжке тілесне ушкодження, від якого настала його смерть на місці події.

Порушення водієм ОСОБА_12 вимог пп. "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 11.3 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті потерпілого.

Житомирський апеляційний суд 22 червня 2022 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами потерпілих та прокурора в частині призначення ОСОБА_12 покарання скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник вважає протокол огляду місця події недопустимим доказом, з підстав того, що слідча дія проведена за відсутності засудженого і вказаний документ не містить підпису ОСОБА_12 .

Крім того, ОСОБА_6 наголошує на тому, що протокол огляду місця події та схема до нього складені з порушенням статей 42, 84, 86, 93, 104, 105, 223 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) і не відповідають обставинам справи.

На думку захисника, апеляційний суд, призначаючи його підзахисному покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням належним чином не звернув уваги на особу засудженого, який за місцем роботи характеризується позитивно, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває, до того ж, працюючи водієм, ні до, ні після ДТП не допускав порушень ПДР (1306-2001-п) .

Зауважує, що ОСОБА_12 після виявлення небезпеки вчинив усі дії, які мав можливість вчинити для уникнення ДТП, зокрема застосував екстрене гальмування, повернув праворуч, намагаючись об`їхати зустрічний автомобіль потерпілого, був тверезим.

Захисник наголошує на тому, що апеляційний суд проігнорував як обставину, що пом`якшує засудженому покарання, те, що він не втік з місця пригоди, старався врятувати ОСОБА_13, невідкладно витягнув його з автомобіля і намагався надати йому допомогу.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_12 у повному обсязі підтримали подану захисником касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив залишити без зміни вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_12 .

Представники потерпілих та потерпілі ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновків,що подана касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з урахуванням наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема у разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Вказаних вимог процесуального закону апеляційним судом дотримано.

Під час перевірки судових рішень не виявлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Висновки суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликали у судів сумнівів у їх достовірності.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_12 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, і кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.

Щодо доводів захисника про недопустимість протоколу огляду місця ДТП від ІНФОРМАЦІЯ_2 та схеми до нього.

Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог КПК (4651-17) при проведенні огляду місця події і складанні за його результатами протоколу, фактично порушує питання про недостовірність цього протоколу як доказу в аспекті вихідних даних, що були покладені в основу висновків експертів, однак вирішення питання про достовірність доказів не входить до компетенції касаційного суду, а тому Суд не розглядає цих доводів захисту.

Водночас, сторона захисту, не погоджуючись із зазначеним доказом у частині невідповідності вихідних даних у протоколі огляду місця ДТП та схемі до нього, 13 вересня 2021 року звернулася до суду з клопотанням, у якому відповідно до вимог ст. 333 КПК просила провести "додатковий огляд місця події".

Суд належним чином розглянув це клопотання і обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Разом з цим місцевий суд, надаючи оцінку вказаному протоколу, у рішенні зазначив, що з показань, наданих експертами в судовому засіданні, встановлено необґрунтованість тверджень захисту про невідповідність зафіксованих у протоколі огляду та схемі вихідних даних тим, що були на місці події.

Крім того, такі доводи захисника були предметом перевірки і апеляційного суду, який є судом факту.

Так, спростовуючи ці доводи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що огляд місця події і складений за його результатом протокол відповідає вимогам КПК (4651-17) , зокрема він проводився уповноваженою особою з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, протокол і схема до нього підписані слідчими, понятими, спеціалістом. Зауважень до протоколу огляду місця події та схеми до нього від учасників слідчої дії не надходило.

Апеляційний суд, перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисників дійшов висновку, що порушень вимог КПК (4651-17) , які б мали наслідком визнання протоколу огляду місця події недопустимим доказом, а також істотного порушення прав та свобод людини, як це передбачено ст. 87 КПК не допущено, а сама незгода учасників провадження з самим змістом документу не є підставою для визнання доказу недопустимим відповідно до вимог КПК (4651-17) .

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх обґрунтованими, а доводи захисту про протилежне непереконливими.

Посилання захисника, як на недопустимість протоколу огляду місця події, проведення цієї слідчої дії за відсутності ОСОБА_12, за обставин цієї справи не є істотним порушенням норм кримінального процесуального права в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК.

Верховний Суд зважає на те, що огляд місця події у цьому кримінальному провадженні, проводився слідчим як невідкладна слідча дія, до внесення відомостей до ЄРДР. На момент проведення слідчої дії у розпорядженні правоохоронних органів не було інформації щодо точних обставин ДТП, оскільки вони підлягали встановленню в ході проведення досудового розслідування. Таким чином на момент проведення слідчої дії, жоден із учасників ДТП, не мав процесуальних статусів визначених КПК (4651-17) .

При цьому положення процесуального закону наділяють слідчого, в межах його компетенції, дискреційними повноваженнями щодо визначення кола учасників слідчої дії з урахуванням її складності і обсягу. (див. наприклад, постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справа № 727/8945/17 провадження № 51-1270км20).

Отже, само по собі незалучення ОСОБА_12, як учасника до огляду місця події не свідчить про недопустимість протоколу цієї слідчої дії.

Більше того, на момент початку проведення огляду місця події, ОСОБА_12 був направлений до медичного закладу на освідування на предмет встановлення алкогольного сп`яніння, що не заперечує захист. Таким чином, на початок проведення слідчої дії ОСОБА_12 не перебував на місці ДТП, а тому і не міг бути залучений до її проведення як учасник, а отже і поставити підпис у протоколі.

На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі доводи захисту.

Щодо непогодження захисника з покаранням призначеним апеляційним судом

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи ОСОБА_12 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином; дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину. Крім того, суд урахував відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено.

Крім того, місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Прокурор та потерпілі не погодилися з вироком місцевого суду і подали апеляційні скарги. В них, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_12 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_12 у апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд невмотивовано застосував до засудженого положення ст. 75 КК, а тому частково задовольнив апеляційні скарги сторони обвинувачення та потерпілих, скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання і постановив свій.

На обґрунтування свого висновку апеляційний суд указав на те, що місцевий суд, призначаючи засудженому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, не повною мірою врахував те, що від вчиненого ОСОБА_12 кримінального правопорушення настали тяжкі наслідки - загибель людини, а також думку потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому суворого покарання.

Водночас апеляційний суд, взявши відомості про особу засудженого, а саме те, що він позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні малолітню дитину, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває дійшов висновку про призначення засудженому покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням, без застосування положень ст. 75 КК.

Всупереч твердженням захисту, Верховний Суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.

Верховний Суд зазначає, що поведінка засудженого в момент ДТП, а саме те, що він після виявлення небезпеки вчинив усі дії, які мав можливість вчинити для уникнення ДТП, зокрема застосував екстрене гальмування, повернув праворуч, намагаючись об`їхати зустрічний автомобіль потерпілого, та після дорожньої пригоди, що засуджений не втік з місця пригоди, старався врятувати ОСОБА_13, невідкладно витягнув його з автомобіля і намагався надати йому допомогу за обставин цього кримінального провадження не знижують суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_12 кримінального правопорушення настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.

Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.

Судовий розгляд у цьому провадженні відбувався з урахуванням вимог кримінального процесуального законодавства, і, як наслідок, колегія суддів констатує дотримання судами загальної справедливості судового розгляду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, авирокЖитомирського апеляційного суду від 22 червня 2022 року - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 22 червня 2022 року щодо ОСОБА_12 - без зміни.