570/2646/21 Про замах на умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час сварки на грунті особистих неприязних відносин - 21.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в кримінальному провадженні № 12021181180000150 за обвинуваченням

ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Мирутин Славутського району Хмельницької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Також вирішено питання щодо речових доказів та цивільного позову.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він 29 березня 2021 року близько 20 год. 55 хв., перебуваючи в будинку за адресою: АДРЕСА_1, в ході раптово виниклого конфлікту, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті людини та бажаючи їх настання, перебуваючи в приміщенні кімнати будинку, за допомогою молотка, який тримав в правій руці, здійснив не менше дев`яти ударів в ділянку голови ОСОБА_8, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Таким чином, ОСОБА_7 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_8 було своєчасно надано необхідну кваліфіковану медичну допомогу.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну ухвали апеляційного суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та призначеного йому покарання.

Касаційна скарга мотивована тим, що дії ОСОБА_7 суди неправильно кваліфікували за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки ОСОБА_7 не мав наміру вбити потерпілу. Зазначається, що поведінка ОСОБА_7 до, під час та після вчинення злочину свідчить про відсутність у нього прямого умислу на вбивство потерпілої та про наявність неконкретизованого умислу, а тому дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України і покарання має бути призначене за цією нормою закону. Крім того захисник зазначає про наявність підстав для застосування положень ст. ст. 69 і 75 КК України. Вказується також на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити.

Прокурор не підтримала касаційну скаргу захисника, вважала її безпідставною.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

При перевірці доводів касаційної скарги захисника, Верховний Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, які встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, які ніким не оскаржувались, засуджений, в ході раптово виниклого конфлікту, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, здійснив не менше дев`яти ударів молотком в ділянку голови ОСОБА_8, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Смерть потерпілої ОСОБА_8 не наступила внаслідок своєчасно наданої необхідної кваліфікованої медичної допомоги.

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, зазначив, що ОСОБА_7 злочин не довів до кінця з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 .

Проте, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_7 є неправильною.

З системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, ст. ст. 15, 24, 115, 121 КК України) випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку. Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.

У разі, якщо під час замаху на злочин винний спрямовує свою волю на запобігання настанню суспільно небезпечного наслідку, в такому разі може мати місце добровільна відмова від вчинення злочину - остаточне припинення особою за своєю власною волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

На стадії закінченого замаху на вбивство добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв`язку, може втрутитися і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Добровільна відмова у цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

На думку суду першої інстанції, з якою погодився й апеляційний суд, нанесення потерпілій не менше дев`яти ударів молотком в голову, в життєво важливу ділянку тіла, свідчить про наявність прямого умислу на вбивство, тобто засуджений розумів суспільну небезпеку свого діяння, передбачав суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого та бажав їх настання. Однак цей висновок не враховує інші (наведені вище) обставини, встановлені судом першої інстанції обставини.

Як вбачається з вироку суду та з матеріалів провадження саме ОСОБА_7, побачивши кров біля потерпілої, попросив сусідку (свідок ОСОБА_9 ) викликати швидку та поліцію, при цьому потерпіла на момент виклику швидкої та поліції перебувала у свідомості. Потерпіла не померла, оскільки їй була надана своєчасна медична допомога.

Таким чином, Верховний Суд, виходячи з усіх встановлених судом першої інстанції обставин, доходить висновку, що ОСОБА_7 після нанесення ударів потерпілій мав можливість довести злочин до кінця і вбити потерпілу, проте він утримався від подальших протиправних дій, вчинив необхідні дії для виклику швидкої допомоги, допоміг зібрати потерпілу до лікувальної установи, отже усвідомив свою вину та намагався запобігти тяжким наслідкам, вживши всіх заходів щодо надання потерпілій медичної допомоги, що свідчить про відсутність прямого умислу на вбивство.

За таких обставин дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України, як умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що були помилково кваліфіковані судами за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілої.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії засудженого ОСОБА_7 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та призначити за цим законом відповідне покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При вирішенні питання про призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого засудженим, наслідків вчиненого, даних про особу винного (раніше несудимий, характеризується посередньо, частково відшкодував завдані збитки), обставин, які обтяжують покарання (вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння) та відсутності обставин, що пом`якшують покарання.

Підстав для застосування відносно ОСОБА_7 положень ст. ст. 69 та 75 КК України суд касаційної інстанції не вбачає.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України - вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 листопада 2021 року відносно ОСОБА_7 змінити.