ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2016 року м. Київ К/800/31986/15
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року
у справі № 820/19341/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Надія"
до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Надія" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року № 0002942202.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення рішення від 10 вересня 2014 року № 0002942202.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Запереченнях на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 26 серпня 2014 року № 1292/20-23-22-01-06/25612905, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму на 1 007 958, 00 грн. за 2013 року.
Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство за результатами реалізації товарів (робіт, послуг) не отримало доходу, а відтак необґрунтовано завищило собівартість виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг), що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року № 0002942202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 007 958,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 503 979,00 грн. :
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не погодилися з висновками відповідача про допущення порушень позивачем та виходили із того, що позивачем правомірно сформовано витрати операційної діяльності.
Колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до положень підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають зокрема собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що до складу витрат включається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, в разі пов'язаності її з господарською діяльністю платника податків.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Таким чином, необхідною умовою для можливості відображення витрат в податковому обліку є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.
Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, згідно даних податкового обліку позивач отримав дохід від реалізації готової продукції 23 997 697, 00 грн., при цьому як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно даних податкового обліку, собівартість реалізованих товарів становить 23 878 821, 00 грн.
А відтак, висновки відповідача про те, що позивач за результатами реалізації продукції отримав збитки не відповідають фактичним обставинам справи.
При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, при складанні акта перевірки фахівцями податкового органу для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємства позивача в якості зменшуваного значення використані дані бухгалтерського обліку на суму 29 302 719,00 грн., а не податкового обліку на суму 23 878 821, 00 грн., не звернувши уваги на те, що правила ведення податкового та правила ведення бухгалтерського обліку не є тотожними.
Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання податкового законодавства, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в :
Касаційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді
|
О.А. Веденяпін
І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько
|