639/328/19 Про грубе порушення громадського порядку, скоєне групою осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та умисне спричинення тілесних ушкоджень потерпілому - 20.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220500000267, за обвинуваченням

ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Люботин Харківської області, проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Люботин Харківської області, проживаючого у АДРЕСА_2 ) раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 03 березня 2018 року вчинили хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

Вироком районного суду, визнано винними та засуджено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. Вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 . Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду в частині призначеного засудженим покарання змінено та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Захисник звернувся в суд касаційної інстанції зі скаргою в якій поставив питання про скасування судових рішень щодо засуджених у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Короткий зміст оскаржених судових рішення

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року засуджено до покарання:

- ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки;

- ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.

Ухвалено задовольнити частково цивільний позов ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_9 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1962 грн й відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2020 року виправлено описку у вироку суду та внесення уточнення до дев`ятого абзацу мотивувальної частини вироку та постановлено вважати вірним марку та реєстраційний номер автомобіля потерпілого ОСОБА_9 - автомобіль "Opel", номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року вирок районного суду в частині призначеного засудженим покарання змінено.

Ухвалено вважати:

ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2020 року залишено без задоволення, а ухвалу - без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за наступних обставин.

ОСОБА_7 03 лютого 2018 приблизно о 08:00, керуючи автомобілем "Daewoo Lanos", номерний знак НОМЕР_2, їхав разом зі своїм братом, ОСОБА_8, по пр. Л. Малої у м. Харкові.

Саме в той час ОСОБА_7 та ОСОБА_8 помітили перед собою на автодорозі автомобіль "Opel", номерний знак НОМЕР_1, під управлінням раніше їм незнайомого водія ОСОБА_9, який, на їх думку, рухаючись у попутному напрямку, створював їм перешкоду щодо швидкісного руху.

Надалі ОСОБА_7, перебуваючи за кермом свого автомобіля, бажаючи зупинити автомобіль "Opel", обігнав його та примусив здійснити зупинку, перегородивши автомобілем "Daewoo Lanos" шлях для подальшого руху, після чого обидва автомобілі зупинились на проїжджій частині, на зустрічній смузі руху.

В подальшому у ОСОБА_7, без попередньої змови з ОСОБА_8, виник злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганства.

Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_7 спочатку вийшов зі свого автомобіля, підійшов до водійської двері автомобіля "Opel", відчинив її та, діючи зі злочинним умислом, безпричинно почав висловлюватися на адресу ОСОБА_9 ненормативною лексикою, а потім, проявляючи зневажливе ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, почав викрикувати погрози фізичною розправою щодо останнього, продовжуючи супроводжувати їх ненормативною лексикою. Надалі ОСОБА_7, діючи одноособово, умисно, проявляючи особливу зухвалість, безпричинно наніс не менше п`яти ударів кулаками по обличчю ОСОБА_9, спричинивши останньому тілесні ушкодження, та завдавши побоїв.

В той же час ОСОБА_8, оцінивши ситуацію, що склалася, перебуваючи поряд, в епіцентрі подій, бажаючи підтримати злочинні дії брата ОСОБА_7, вирішив також приєднатись до останнього з метою вчинення хуліганства, поєднаного зі спричиненням тілесних ушкоджень раніше йому незнайомому ОСОБА_9 будь-якого ступеня тяжкості, а також пошкодження його автомобіля. При цьому ОСОБА_8, проявляючи зневажливе ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, висловлюючись на адресу ОСОБА_9 ненормативною лексикою, діючи умисно, у групі зі своїм братом, проявляючи особливу зухвалість, застосовуючи фізичну силу, безпричинно декілька разів ударив його кулаками по голові. В результаті вказаного побиття потерпілий ОСОБА_9 зазнав фізичного болю. Потім ОСОБА_8, продовжуючи свої злочинні дії, обійшов автомобіль "Opel", та, застосовуючи фізичну силу, наніс правою ногою удар по дзеркалу заднього виду вказаного автомобіля. Від отриманого удару дзеркало зазнало пошкоджень.

Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_8, досягнувши бажаного результату та злочинної мети, а саме побиття ОСОБА_9 в присутності ОСОБА_10, очевидця вказаних подій, на правомірні зауваження якого вони протягом здійсненного ними хуліганства не реагували, припинили свої протиправні хуліганські дії, які тривали більше 5 хвилин, та з місця скоєння злочину зникли.

В результаті хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у групі спричинили потерпілому ОСОБА_11 побої. Крім того, ОСОБА_7 в ході хуліганства спричинив потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликають незначні скороминущі наслідки тривалістю, що не перевищує 6 днів.

Крім того, в результаті хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ОСОБА_8 пошкодив зовнішнє праве дзеркало заднього виду автомобіля "Opel", чим завдав потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 1962 гривні.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Неправильне застосовування закону України про кримінальну відповідальність, вбачає у неправильній кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 296 КК України, оскільки в діях засуджених відсутній мотив явної неповаги до суспільства, що є складовою суб`єктивної сторони хуліганства.

Вказуючи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначає про:

- не застосування судом п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки обвинувальний акт до суду прокурором було направлено поза межами строків досудового розслідування;

- суд дав неправильну оцінку повноваженням слідчого СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_12 . При цьому, звертає увагу, що місце події належить до Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області, проте стороною обвинувачення не надана постанова про зміну підслідності вищестоящому органу. Тому вважає, що слідчий ОСОБА_12 не набув повноважень слідчого у даному провадженні. Крім того, вказує, що матеріали даного кримінального провадження слідчий СУ ГУНП в Харківській області отримав 19 вересня 2018 року, а 20 вересня 2018 року постановою створено слідчу групу з слідчої Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_13 та слідчого СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_12 . Зауважує, що слідчою ОСОБА_13 з моменту внесення відомостей про досудове розслідування у даному проваджені до ЄРДР 03 лютого 2018 року проводилось слідство, проте постанова про створення слідчої групи за її участі датована 20 вересня 2018 року. Тому вважає, що у цьому провадженні неправильно було визначено і цю слідчу.

Крім того, вважає, що судове рішення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки районний суд допустив суперечності у вироку, вказуючи що спрямованість умислу ОСОБА_8 була спрямована на пошкодження транспортного засобу потерпілого "Opel", проте описуючи об`єктивну сторону зазначив, що ОСОБА_8 пошкодив праве дзеркало заднього виду автомобіля "Daewoo Lanos".

Стверджує, що суд не звернув уваги, що відповідно до висновку товарознавчої експертизи огляд транспортного засобу не проводився, тобто висновком факт пошкодження транспортного засобу не встановлено.

Також захисник висловлює своє заперечення на ряд ухвал районного суду, винесених підчас розгляду кримінального провадження.

До того ж вказує на неправильне вирішення цивільного позову та вважає, що його подано без додержання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Не погоджується з розміром стягнутої з засуджених моральної шкоди.

Про зазначені порушення було вказано ним і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги. Крім того, вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 404 КПК України, оскільки апеляційний суд невмотивовано відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дотримано в повному обсязі.

Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та правильність кваліфікації їх дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, підтверджується наданими в суді першої інстанції показаннями потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_14 даними, що містяться у протоколах: слідчого експерименту та фототаблиці до нього, пред`явлення особи до впізнання, висновках експертів.

Так, потерпілий ОСОБА_9 суду показав, що у лютому 2018 року, точну дату не пам`ятає, приблизно о 8:00 ранку у м. Харкові він їхав на автомобілі "Opel" НОМЕР_1 із своїм знайомим ОСОБА_10, який сидів на передньому пасажирському сидінні. В районі зупинки "Мєховка", автомобіль "Daewoo Lanos", який рухався позаду, зрівнявся з його автомобілем, водій щось кричав йому у вікно нецензурно про порушення ним правил дорожнього руху, а потім розпочав створювати аварійну обстановку і виштовхувати його автомобіль на зустрічну смугу руху. Він, щоб уникнути зіткнення, був змушений виїхати на зустрічну смугу руху, розташовану на мосту і зупинитися. В цей час водій автомобіля "Daewoo Lanos" теж зупинився поруч, перегородивши йому шлях. За кермом "Daewoo Lanos" був раніше незнайомий йому ОСОБА_7, поруч із ним, на пасажирському сидінні-його брат ОСОБА_8 . Обидва вибігли зі свого автомобіля, почали нецензурно висловлюватися на його адресу та погрожувати. ОСОБА_7 відчинив водійські двері і намагався витягти його з салону автомобіля, а потім засуджені по черзі нанесли йому удари кулаками в обличчя та по голові, приблизно 4-5 ударів. У нього з носа пішла кров, він прикривав голову руками, тому не бачив хто саме і куди наносив удари. У подальшому ОСОБА_8 ногою розбив дзеркало на його автомобілі. ОСОБА_10 робив обвинуваченим зауваження, однак не встиг вийти з автомобіля, оскільки після цього останні швидко сіли у свій автомобіль і поїхали. Конфлікт тривав приблизно10 хвилин.

Свідок ОСОБА_10 суду показав, що на початку лютого 2018 року, вранці, точний час не пам`ятає, він зустрівся зі знайомим ОСОБА_9 і вони разом на автомобілі останнього поїхали, по пр. Л. Малої у м. Харкові. Він перебував в автомобілі на передньому пасажирському сидінні. По дорозі їх двічі обганяв автомобіль "Daewoo Lanos", в якому знаходилися раніше йому незнайомі брати ОСОБА_15 . Після того, як їх автомобіль виїхав на міст, автомобіль "Daewoo Lanos" здійснив на дорозі маневр і "підрізав" їх автомобіль. ОСОБА_9, намагаючись уникнути аварійної ситуації, був змушений виїхати на зустрічну смугу руху і зупинитися. Блокували двері їх автомобіля. Пам`ятає нецензурну лайку та погрози з боку засуджених на їх адресу. Потім засуджені підбігли до ОСОБА_9, відчинили водійські двері і по черзі нанесли йому численні удари в обличчя та голову. Також один з обвинувачених ногою розбив дзеркало заднього виду на їх автомобілі, після цього сіли в свій автомобіль і поїхали. Внаслідок протиправних дій потерпілому були завдані тілесні ушкодження: була розбита губа, з носа йшла кров.

Свідок ОСОБА_14 суду показав, що у лютому 2018 року, вранці, він їхав на своєму автомобілі Фольксваген з пасажиром по пр. Л. Малої м. Харкова. Безпосередньо на мосту, на його смузі руху він побачив два автомобіля "Opel" та "Daewoo Lanos", які стояли на полосі зустрічного руху, з порушенням Правил дорожнього руху. Коли проїздив повз цих автомобілів, то чув нецензурну лайку з боку двох чоловіків, які стояли біля автомобіля "Opel" у бік тих чоловіків, що сиділи у цьому автомобілі. Один з чоловіків, що перебував на вулиці, відбив дзеркало в автомобілі "Opel". Він зрозумів, що відбувається конфлікт між чоловіками. Тоді він поїхав по своїм справам, а коли повертався назад по цій же дорозі, то побачив, що на місці події перебуває лише автомобіль "Opel" і автомобіль патрульних поліцейських. Він зупинився та повідомив патрульних, що у нього є відеореєстратор і на ньому зафіксовані події, що відбулися, добровільно віддав їм карту пам`яті з реєстратора.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1272-ая/18 від 26 лютого 2018 року у потерпілого ОСОБА_9 мали місце наступні тілесні ушкодження: крововилив на слизовій оболонці верхньої губи по умовній серединній лінії, синець у лівій навколо очній ділянці. Дані ушкодження утворились від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразились, за механізмом удару або удару-стиснення та могли бути отримані у строк, вказаний у постанові слідчого - 03 лютого 2018 року. За ступенем тяжкості синець та крововилив викликають незначні скороминущі наслідки, тривалість яких не перевищує 6 діб і за цією ознакою відносяться до легких тілесних ушкоджень. Показання потерпілого ОСОБА_9, що викладені у протоколі проведення слідчого експерименту від 22 лютого 2018 року в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним у частині механізму утворення встановлених у нього тілесних ушкоджень.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 296 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Крім того, доводи касаційної скарги сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мотиву явної неповаги та інших ознак, характерних для злочину, передбаченого ст. 296 КК України є безпідставними з огляду на таке.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності.

За матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_7, використовуючи незначний привід, бажаючи зупинити автомобіль "Opel", перебуваючи при цьому на проїжджій частині, вжив заходів, внаслідок яких потерпілий, щоб уникнути зіткнення, був змушений перетнути подвійну суцільну смугу, виїхати на зустрічну смугу, розташовану на мосту і зупинитися. Після цього ОСОБА_7, перебуваючи за кермом автомобіля, перегородив шлях автомобілю "Opel", та висловлювався на адресу ОСОБА_9 ненормативною лексикою, викрикував погрози, безпричинно наніс не менше п`яти ударів кулаками по обличчю ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_8 також висловлюючись на адресу ОСОБА_9 ненормативною лексикою, безпричинно декілька разів ударив його кулаками по голові, потім ОСОБА_8, продовжуючи свої злочинні дії, обійшов автомобіль "Opel", та, застосовуючи фізичну силу, наніс правою ногою удар по дзеркалу заднього виду вказаного автомобіля. Після вказаних подій, які відбувалися в присутності пасажира ОСОБА_10, засуджені з місця скоєння злочину зникли.

Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки поведінки засуджених свідчать про те, що вона була зумовлена не особистою неприязню до ОСОБА_9, а бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки (вчинені дії на зустрічній полосі руху, що свідчить про зневажливе ставлення до правил, а також до інших учасників дорожнього руху), та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильством над ним.

Не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження і доводи сторони захисту про те, що неприязні відносини виникли між водіями ще задовго до зупинки транспортних засобів на підґрунті порушення потерпілим правил дорожнього руху, що також свідчить про відсутність мотиву. Так, з матеріалів провадження, зокрема показань потерпілого, свідка, а також самих засуджених, слідує, що потерпілий і засуджені знайомі не були, доказів на підтвердження потерпілим порушень правил дорожнього руху матеріали провадження не містять.

Врахувавши викладене, дослідивши зібрані у справі докази та постановляючи вирок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили суспільно небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Що стосується посилань захисника на порушення строків направлення обвинувального акта до суду, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 219 КПКУкраїни визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 219 КПКУкраїни досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Положення ч. 5 ст. 219 КПКУкраїни (в редакції Закону на час прийняття рішення районним судом) визначали, що строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею (ч. 5 ст. 219 КПК України).

Згідно з постановою об`єднаної палати Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року (провадження № 51-4684кмо21) відповідно до положень ч. 5 ст. 219 КПК України (в редакції Закону України № 2201-IX від 14 квітня 2022 року) не включається у строк досудового розслідування, строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, який обраховується з наступного дня після направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування із зазначенням дати, часу та місця ознайомлення із матеріалами розслідування, до моменту закінчення ознайомлення вказаних осіб з матеріалами досудового розслідування.

День направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, має рахуватися у строк досудового розслідування.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження:

25 жовтня 2018 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

05 листопада 2018 року ОСОБА_8 був повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

26 листопада 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були повідомленні про завершення досудового розслідування, та їм надано доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України. Також цього дня були повідомлені і захисники: ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_16 та ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_17 про завершення досудового розслідування, та їм надано доступ до відповідних матеріалів в порядку ст. 290 КПК України.

05 грудня 2018 року ОСОБА_7 ознайомився з матеріалами досудового розслідування про що складено відповідний протокол.

Цього ж дня, слідчим, за повідомленням ОСОБА_7, було винесено постанову про припинення повноваження ОСОБА_16 як захисника ОСОБА_7 .

17 грудня 2018 року ОСОБА_8 ознайомився з матеріалами досудового розслідування про що було складено відповідний протокол.

21 грудня 2018 року, на підставі заяви адвоката ОСОБА_17 про розірвання між ним та ОСОБА_18 договору про надання правової допомоги, слідчим було винесено постанову про припинення повноваження захисника ОСОБА_17 .

Виходячи з аналізу правових норм, з урахуванням позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року в справі № 216/4805/20 ( провадження № 51-4684 кмо 21), колегія суддів дійшла висновку, що періодом, який не включається в строк досудового розслідування є період, який обчислюється з наступного дня після повідомлення підозрюваних та їх захисників про завершення досудового розслідування, в тому числі і час повідомлення захисників, які мали повноваження на здійснення захисту на час завершення досудового розслідування, однак розірвали з підозрюваними угоди про надання правової допомоги, до часу повідомлення слідчого про факт розірвання такої угоди .

Отже, на переконання колегії суддів, закінченням строку на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування слід вважати 21 грудня 2018 року, оскільки саме цього дня було повідомлено захисником слідчого про розірвання договору про надання правової допомоги ОСОБА_8, що було не враховано захисником при викладені своїх доводів. Таким чином, період з 26 листопада 2018 року по 21 грудня 2018 року не входить до строку досудового розслідування, визначеного ч. 1 ст. 219 КПК України.

У подальшому, 09 січня 2019 року ОСОБА_7 та 14 січня 2019 року ОСОБА_8 було вручено копію обвинувального акта щодо них та 16 січня 2019 року супровідним листом обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018220500000267 від 03 лютого 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України був направлений до Жовтневого районного суду м. Харкова.

Враховуючи наведене, підстав вважати, що обвинувальний акт щодо засуджених направлений до суду в порушення ст. 219 КПК України, поза межами строку досудового розслідування, нема, а тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.

Предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, були доводи сторони захисту про відсутність повноважень у слідчих ( ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) на проведення слідчих дій під час досудового розслідування та були визнанні такими, що не узгоджуються з дослідженими та перевіреними матеріалами провадження.

Так, судами було встановлено, що згідно з витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні №1 2018220500000267 від 03 лютого 2018 року, органом досудового розслідування є Новобаварський відділ поліції ГУНП в Харківській області.

Згідно ч. 1 ст. 216 КПК України здійснення досудового розслідування цього кримінального правопорушення віднесено до слідчих органів Національної поліції, таким чином правила підслідності не порушено.

Ряд слідчих дій по вказаному кримінальному упровадженню проводив слідчий СУ ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_12 .

Повноваження слідчого СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_12 на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні підтверджуються постановою заступника начальника СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_19 від 20 вересня 2018 року, згідно якої для проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12018220500000267 від 03 лютого 2018 року створено слідчу групу, до якої включено: слідчого СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_12 та слідчу Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_13 .

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КПК України, досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

При цьому, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України, до керівників органу досудового розслідування відносяться, зокрема, заступники начальника слідчого управління, які діють у межах своїх повноважень.

Відповідно до Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України, затвердженого Наказом МВС України від 06 липня 2017 року № 570, начальник слідчого управління є відповідальним за стан досудового розслідування в підпорядкованих органах Національної поліції України, організацію їх роботи, виконання покладених на них завдань. Начальник слідчого управління у разі необхідності відповідно до кримінального процесуального законодавства визначає слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а в разі здійснення досудового розслідування слідчою групою визначає старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих з числа працівників підпорядкованих слідчих відділів, відділень органів Національної поліції України, а також слідчого управління.

Отже, виходячи із повноважень начальника слідчого управління, залучення до проведення досудового розслідування відділом поліції слідчого зі слідчого управління не є порушенням вимог законодавства. Визначення у складі групи слідчих слідчого зі слідчого управління не є тотожним зміні підслідності кримінального провадження.

Посилання захисника на те, що згідно супровідного листа вказане кримінальне провадження надійшло до СУ ГУНП в Харківській області 19 вересня 2018 року та на ньому вказано про його передачу слідчому ОСОБА_12 саме цього числа також не заслуговують на увагу.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що резолюція на супровідному листі, яким матеріали кримінального провадження скеровані до СУ ГУНП в Харківській області, ще не наділяє слідчого процесуальними повноваженнями, а визначальним в даному випадку є саме прийняття процесуального рішення про створення слідчої групи, до складу якої включено слідчого ОСОБА_12, а не інформація, вказана у витягу з ЄРДР. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 724/86/20 витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а отже не породжує правових наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. Таким чином, проведення досудового розслідування слідчим СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_12 є законним. Крім того, жодних слідчих дій ним до 20 вересня 2018 року проведено не було, а тому вищенаведені доводи сторони захисту є безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження і посилання захисника на відсутність постанови про призначення слідчої ОСОБА_13 у даному проваджені.

Як було зазначено вище, відомості до ЄРДР були внесені 03 лютого 2018 року, а 08 лютого 2018 року дорученням заступника начальника - начальника СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_20 згідно ст. ст. 39, 214 КПК України проведення досудового розслідування доручено слідчому ОСОБА_13 .

Апеляційний суд, спростовуючи доводи захисника в цій частині послався на положення ст. 110 КПК України щодо визначення поняття процесуального рішення, а також на постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20, яка вказала, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону, та дійшов висновку, що оскільки доручення містить необхідну інформацію, зокрема час та місце його прийняття, дані про посадову особу, яка його прийняла, зміст прийнятого рішення, то вказаний документ є процесуальним рішенням, яке наділяє слідчу ОСОБА_13 повноваженнями слідчого в даному кримінальному провадженні. Відсутність же в даному процесуальному документі саме назви постанови не свідчить про його незаконність. З такими висновками погоджується і колегія суддів. До того ж, є доречними посилання апеляційного суду на те, що повноваження слідчої ОСОБА_13 у кримінальному провадженні додатково підтверджені постановою заступника начальника ГУ - начальника СУ ГУНП в Харківській області від 20 вересня 2018 року, якою створено слідчу групу та слідчу ОСОБА_13 визначено старшою слідчої групи.

За таким обставин, доводи захисника про відсутність повноважень слідчих на проведення слідчих дій під час досудового розслідування є безпідставними.

Враховуючи наведе колегія суддів констатує, що порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом першої інстанції правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94, 97 КПК України. У вироку суд першої інстанції навів достатньо переконливе обґрунтування своїх висновків у цій частині.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суд оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженими інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України (4651-17) дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які він послався у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Так, зокрема судом апеляційної інстанції надано ґрунтовні відповіді поміж іншого і на доводи захисника в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у тому числі щодо помилкового зазначення судом першої інстанції, що пошкодження засудженим ОСОБА_8 завдані автомобілю "Daewoo Lanos". На переконання колегії суддів, апеляційним судом вірно зазначено, що судом фактично встановлено, що засуджений наніс удар ногою саме по дзеркалу автомобіля "Opel", чим було завдано шкоду потерпілому. Вказане підтверджується і викладеними у вироку встановленими судом обставинами кримінального правопорушення, а також показаннями потерпілого і свідка. При цьому, апеляційний суд правильно послався на те, що внесені уточнення до вироку не свідчать про зміну його змісту і не впливає на його суть, а тому обґрунтовано залишив без задоволення скаргу захисту на ухвалу районного суду про виправлення описки від 23 жовтня 2020 року.

Надано апеляційним судом відповіді і на доводи захисника про те, що відповідно до висновку товарознавчої експертизи огляд транспортного засобу не проводився та факт пошкодження транспортного засобу не встановлено. Вказані доводи були визнані безпідставними та при цьому апеляційним судом зазначено, що проведення авто - товарознавчої експертизи та встановлення вартості завданої шкоди без огляду транспортного засобу не ставить під сумнів правильність висновку експерта, оскільки в ньому зазначено про об`єм, характер пошкодження, спосіб усунення, додано до висновку ремонтну калькуляцію.

Крім того, апеляційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження розглянув заперечення захисника на ряд винесених судом першої інстанції ухвал в процесі розгляду даного кримінального провадження та не встановив процесуальних порушень під час його розгляду.

Що стосується тверджень захисника про порушення апеляційним судом правил ст. 404 вказаного Кодексу, то вони є необґрунтованими.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Що стосується доводів касаційної скарги сторони захисту про необґрунтованість судового рішення в частині вирішення цивільного позову, то вони, на думку колегії суддів, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України (4651-17) , і при цьому застосовуються норми ЦПК України (1618-15) .

Статтею 56 КПК України визначено, що потерпілий має право, зокрема, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, зокрема, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Положенням п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Усталеною судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану тощо. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_9, дотримався вказаних вимог закону. При цьому судом правильно враховано, що хуліганські дії були вчинені групою осіб, ОСОБА_8 підтримав злочинні дії свого брата ОСОБА_7 та приєднався до останнього з мето вчинення хуліганства, а тому судом правильно було прийнято рішення про солідарну відповідальність засуджених та стягнення з них у солідарному порядку на користь потерпілого вартості ремонтно-відновлюваних робіт по заміні дзеркала заднього виду автомобіля у розмірі 1962 грн.

Окрім того, суд першої інстанції, визначаючи розмір заподіяної ОСОБА_9 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, врахував усі обставини справи в їх сукупності, психоемоційні переживання, понесені внаслідок отриманої травми, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, необхідного часу і зусиль, направлених на їх відновлення.