404/2607/20 Про відкрите викрадення пляшки з алкогольним напоєм, скоєне шляхом вільного доступу до товарів у магазині - 19.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 липня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020120020002384 від 9 квітня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровограда, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 9 квітня 2020 року близько 01:00 хотів купити пляшку текіли "Sierra silver" у магазині "Копілка", розташованому за адресою: вул. Соборна, 1-А, м. Кропивницький . Коли він перебував біля касової зони № 3 (далі - каса), касир попередила його про заборону продажу алкоголю з 22:00 по 08:00, забрала пляшку текіли та поставила її у візок за касою.

Надалі ОСОБА_7, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, попри заборону продажу алкогольних напоїв, зайшов за касу, звідки відкрито викрав вищевказану пляшку текіли, не реагуючи на зауваження касира, зник з місця вчинення кримінального правопорушення, спричинивши ТОВ "Копілка" шкоду на суму 469,90 грн.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2022 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити провадження за відсутності в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

Вважає, що суди неправильно кваліфікували дії його підзахисного за ст. 186 КК України.

Наголошує, що засудженийне мав наміру безоплатно отримати товар із магазину. На його переконання, суд першої інстанції повинен був ретельно дослідити дії, мотив і настання бажаних для ОСОБА_7 наслідків.

Стверджує, що місцевий суд, дослідивши у судовому засіданні протокол огляду відеозапису від 14 квітня 2020 року, переглянув відеофайли, наявні на доданому до нього диску, не в повному обсязі. Посилається на те, що свідків сторони обвинувачення не було допитано. При цьому, суди також не дали оцінки показанням свідка ОСОБА_8, які свідчать про невинуватість ОСОБА_7, натомість надали перевагу показанням інших свідків.

Крім того, стверджує, що апеляційний суд у своєму рішенні неправильно відобразив та оцінив, показання свідка ОСОБА_9 . На думку захисника, судове рішення апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну оцінку.

Свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді свідками ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, даними протоколів огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, огляду предмета та перегляду відеозапису, висновком судової експертизи, а також іншими письмовими доказами.

Так, у суді першої інстанції ОСОБА_7, заперечуючи наявність умислу на грабіж, вину не визнав та, зокрема, пояснив, що 9 квітня 2020 року разом із ОСОБА_8 прийшов у магазин "Копілка", де вони вирішили купити пляшку текіли й інші товари. Касир повідомила, що алкогольні напої не продаються, після чого відклала пляшку у візок за спиною. Він забрав цю пляшку текіли та намагався умовити касира її продати. Надалі ОСОБА_8 запевнила його, що домовиться, і він, гадаючи, що остання розрахується за товар, вийшов із неоплаченим товаром з приміщення магазину й пішов у сторону розважального центру "Портал". Проте згодом прийшла ОСОБА_8 та повідомила, що касир їй відмовила. Після цього ОСОБА_8 повернула пляшку до магазину.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 стверджувала, що 9 квітня 2020 року зустріла свого знайомого ОСОБА_7 та вони разом пішли до магазину "Копілка", де побачили, зокрема, акційну пляшку текіли, яку вирішили придбати. На касі продавець забрала цю пляшку та повідомила, що продаж алкоголю заборонений. Надалі ОСОБА_7 узяв пляшку текіли та пішов, а свідок сказала, що домовиться про оплату. При цьому, свідок повідомила, що повернула згодом указану пляшку, яку їй віддав ОСОБА_7 .

Водночас свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції, зокрема, дала такі пояснення. Так, у квітні 2020 року заборонили продавати алкогольні напої в період карантину. Обвинуваченого ОСОБА_7 вона впізнала, він був з дівчиною, тримав пляшку води та текілу, яку намагався купити. Свідок заховала алкогольний напій, проте обвинувачений зайшов до каси і забрав пляшку текіли. Надалі свідок віддала йому карту, а ОСОБА_7 з пляшкою пішов до виходу. Згодом охоронець повернувся до магазину з пляшкою текіли без обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив, зокрема, що ОСОБА_7 був з дівчиною і намагався придбати пляшку текіли після 22:00. Натомість касир, повідомивши про заборону торгівлі алкоголем, забрала пляшку та поклала її на проході між касами. Після цього ОСОБА_7 зайшов між касами, забрав цю пляшку та вийшов з приміщення магазину. Надалі йому зателефонував охоронець стоянки, який знайшов пляшку, покинуту за шиномонтажем.

При цьому, викладаючи у вироку показання свідка ОСОБА_9, суд першої інстанції зважив на те, що останній повідомив про те, що він погано пам`ятає минулорічну подію, яку він безпосередньо не бачив, оскільки в цей час був з іншим охоронцем біля пункту відеонагляду.

Отже, за результатами допиту, місцевий суд врахував показання указаного свідка щодо фактів, які він сприймав особисто.

Також зміст технічного запису судового засідання від 4 листопада 2021 року свідчить, що показання свідка ОСОБА_9 викладено в оскарженому вироку суду з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які за приписами ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, діючи в межах своїх повноважень із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, погодився з оцінкою, наданою судом першої інстанції, зокрема, щодо показань свідка ОСОБА_9, та відобразив у своєму судовому рішенні аналогічні за змістом показання цього свідка, які раніше були викладені в рішенні місцевого суду.

Водночас положеннями КПК України (4651-17) не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що і було зроблено в цьому випадку.

Таким чином, доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно відобразив у своєму рішенні показання свідка ОСОБА_9 є безпідставними.

Крім того, викладений у касаційній скарзі захисника довід про те, що суд першої інстанції не допитав інших свідків сторони обвинувачення, є необґрунтованим.

Так, статтями 22, 290, 349 КПК України визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований цій особі злочин.

Отже, згідно з принципом змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК України, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи.

Збирання та надання доказів до суду є правом сторони обвинувачення, а тому суд позбавлений можливості впливати на обсяг надання стороною обвинувачення доказів.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не подавала будь-яких клопотань про виклик таких свідків і подальший їх допит.

Більше того, у поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не конкретизує у чому саме полягає порушення вимог КПК України (4651-17) судом першої інстанції, який з метою обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_7 у своєму рішенні послався на показання свідків сторони обвинувачення, на допиті яких наполягав прокурор.

Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив докази, надані стороною обвинувачення, зокрема, протокол огляду предмета та перегляду відеозапису від 14 квітня 2020 року, а саме оптичного СD-R диска з відеозаписом із камер внутрішнього та зовнішнього спостереження за 9 квітня 2020 року з приміщення ТЦ "Копілка", чого не заперечує сам захисник у поданій касаційній скарзі.

При цьому будь-які заяви чи клопотання сторони захисту про дослідження у судовому засіданні вищевказаних відеозаписів, на які у своїй касаційній скарзі посилається захисник, у матеріалах провадження також відсутні.

Таким чином, судовий розгляд, на думку Суду, проведено з дотриманням вимог ст. 22 КПК України, а доводи захисника про те, що суд першої інстанції переглянув наявні на диску файли не в повному обсязі, не є слушними.

Крім того, стосовно доводів касаційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, зокрема, його суб`єктивної сторони, Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Обов`язковою суб`єктивною ознакою викрадення є прямий умисел, корисливий мотив та мета. Тобто суб`єкт злочину, протиправно вилучаючи майно, усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном.

Крім того, об`єктивними ознаками викрадення є об`єкт посягання - право на майно (право власності), предмет - чужа рухома річ, суспільно небезпечне діяння - протиправне звернення (вилучення) та суспільно небезпечний наслідок - завдання майнової шкоди.

При цьому протиправність означає, що суб`єкт (винна особа) не має жодного права

і будь-яких підстав для вилучення майна, воно для нього є чужим. Крім того, таке вилучення є безоплатним, тобто майно не повертається, не оплачується, власнику не відшкодовується еквівалент його вартості.

Грабіж визнається закінченим з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

Як зазначалося вище, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується прямим умислом.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є соціально осуджуваним, шкідливим для суспільства. Зокрема, під час вчинення грабежу винний усвідомлює, що він порушує право власності, відкрито викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Мотивом вчинення злочину є внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально караного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Отже, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, як убачається з оскаржених судових рішень, ОСОБА_7, будучи обізнаним про заборону торгівлі алкогольними напоями в нічний час, після багаторазових відмов продати йому пляшку текіли самостійно забрав її та, пройшовши касу з неоплаченим товаром, залишив приміщення супермаркету.

Так, про бажання ОСОБА_7 отримати товар безоплатно свідчить також те, що він забрав платіжну картку та не намагався більше здійснити його оплату, що підтверджується, зокрема, і показаннями свідка ОСОБА_10, яка також заперечувала повернення свідка ОСОБА_8 до магазину, а відтак і подальші спроби цього свідка оплатити пляшку текіли.

Натомість посилання захисника на постанову Верховного Суду від 25 січня 2020 року у справі № 234/1145/19 є нерелевантним, оскільки висновки в ній стосуються обставин, відмінних від обставин, установлених у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, кримінально-правова кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) є правильною, що спростовує доводи касаційної скарги захисника в цій частині.

Підсумовуючи наведе, колегія суддів зазначає, що в цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діяння, у касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Разом з тим, вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що під час апеляційного розгляду були ретельно перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, та не було встановлено неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Наведені в ухвалі докладні мотиви, з яких доводи сторони захисту суд визнав безпідставними, є обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, з висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд, який під час перегляду провадження ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, відповідно до статей 370, 374, 419 КПК України надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Інші доводи в касаційних скаргах висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 липня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.