130/1596/18 Про незаконне придбання, виготовлення та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту, а також збут наркотиків через створення закладок - 14.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020130000211, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чернятин Жмеринського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с. Клесове Сарненського району Рівненської області, жительки АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК - на строк 6 років із конфіскацією майна; ч. 2 ст. 310 КК - на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_8, судові рішення щодо якої в касаційному порядку не оскаржено.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат у кримінальному провадженні та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Як убачається з наведених судом першої інстанції у вироку обставин, ОСОБА_7 28 квітня 2018 року приблизно о 13:00 за попередньою змовою з ОСОБА_8, з корисливих мотивів за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ) за 800 грн збув ОСОБА_9 особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено, - канабіс масою в перерахунку на суху речовину 133,77 г та макову солому масою в перерахунку на суху речовину 68,08 г.

18 травня 2018 року приблизно о 14:00 ОСОБА_7 за місцем свого проживання, з корисливих мотивів, повторно збув ОСОБА_9 за 800 грн особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено, - канабіс масою в перерахунку на суху речовину 129,77 г і макову солому масою в перерахунку на суху речовину 33,66 г.

Крім того, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8 за місцем свого проживання з метою збуту посіяв 110 рослин роду конопель та зберігав особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено, - канабіс масою в перерахунку на суху речовину 607,62 г та макову солому масою в перерахунку на суху речовину 81,68 г.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 травня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо його підзахисного судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Суть доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, зводиться до тверджень про недопустимість покладених в основу винуватості ОСОБА_7 доказів, порушення вимог ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) та суворість призначеного його підзахисному покарання.

Зокрема, захисник наголошує на тому, що про недопустимість доказів, покладених в основу винуватості ОСОБА_7, свідчить наявність провокації злочину з боку працівників правоохоронних органів під час проведення оперативних закупок.

Указує на недопустимість протоколу про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 06 червня 2018 року з підстав порушення ст. 106 КПК, оскільки документ було складено не безпосередньо після завершення слідчої дії і складено не тим працівником, який її проводив. Крім того, зазначає, що у протоколі не вказано характеристик технічних засобів фіксації, носіїв інформації, застосованих під час слідчої дії, і порядку їх використання, а також того, де і ким отримано носій інформації, його найменування.

Також зазначає, що протоколи про проведення контролю за вчиненням злочину є недопустимими доказами через порушення ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 104 КПК, оскільки в них не зафіксовано ходу та результатів проведення НСРД. Так, не вказано осіб, які брали участь у слідчих діях, і того чи повідомлені вони про застосування технічних засобів фіксації, характеристик засобів фіксації і носіїв інформації, які застосовувались під час проведення негласних слідчих дій, умов та порядку їх використання. Не вказано дати і часу, коли залегендована особа, залучена до конфіденційного співробітництва прибула, у приміщення оперативного підрозділу Жмеринського ВП ГУНП для участі в НСРД, хто з оперативних працівників чи спеціаліст установлював, а потім знімав з особи спеціальне обладнання, не зазначено технічних характеристик обладнання, маршруту пересування залегендованої особи.

На переконання захисника, суди безпідставно визнали допустимими й належними доказами такі процесуальні документи, як протокол про проведення контролю за вчиненням злочину від 18 травня 2018 року, постанову "Про уточнення місця проведення оперативної закупки" та протоколи допиту свідків, оскільки вони не відображають реального місця подій.

Стверджує, що в матеріалах справи відсутня постанова слідчого про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів.

Вважає недоведеним судами факт посіву конопель його підзахисним.

Захисник вказує і про недопустимість протоколу обшуку житла з підстав того, що в ньому не зазначено технічних характеристик відеокамери, на яку фіксувалася ця слідча дія, як і не зазначено прізвища працівника, котрий проводив фіксацію.

Також, на думку ОСОБА_6, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не визнали недопустимими протоколи, складені за результатом проведення НСРД, у зв`язку з порушенням стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК, а саме через невідкриття стороні захисту під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД.

До того ж захисник звертає увагу на те, що прокурор не надав суду доказів того, що він вжив усіх необхідних і своєчасних заходів для розсекречення ухвали слідчого судді.

Крім того, касатор зазначає, що згідно з матеріалами кримінального провадження огляд, помітка та вручення грошей, результати яких зафіксовано у протоколах, було проведено на підставі постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, котру стороні захисту ні під час досудового розслідування, ні судового розгляду не було відкрито.

Стверджує ОСОБА_6 про суворість призначеного його підзахисному покарання. Вважає, що особа засудженого, наявність обставин, які пом`якшують його покарання, свідчать про можливість ОСОБА_7 виправитися без позбавлення волі та конфіскації майна. Зазначає про неврахування судами пом`якшуючої обставини - добровільної видачі ОСОБА_7 наркотичних засобів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану захисником касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника і просила постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновків, що подана касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з урахуванням наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання засудженого, який частково визнав свою винуватість, не заперечив фактів збуту наркотичних засобів, їх зберігання з метою збуту, однак указав про відсутність у нього попередньої змови з ОСОБА_8 та заперечив її обізнаність про вказані факти, а також показання свідків: ОСОБА_10 (анкетні дані змінено), який пояснив, що двічі разом із працівниками поліції брав участь у контрольній закупці наркотичних засобів у засуджених; ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (понятих), які були присутні під час здійснення закупки наркотичних засобів у засуджених, а останній, крім того, ще був присутнім під час обшуку домоволодіння засудженого, де працівники поліції виявили посіяні рослини конопель.

Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких протоколи: огляду грошових коштів від 28 квітня 2018 року з фототаблицею; протокол огляду грошових купюр від 18 травня 2018 року з фототаблицею; огляду покупця від 18 квітня 2018 року; проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 24 квітня та 18 травня 2018 року з фототаблицями до протоколів; за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 06 червня 2018 року; обшуку від 18 травня 2018 року, та висновки експертів від 15, 29 травня 2018 року № 910, № 992.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК.

З урахуванням наведеного доводи захисника про відсутність доказів винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є безпідставними і спростовуються вищенаведеними та дослідженими судом доказами.

Щодо доводів захисника про провокацію злочину з боку працівників правоохоронних органів під час проведення оперативних закупок

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що застосування особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів, - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину (наприклад постанова від 29 вересня 2022 року у справі № 748/2075/19, провадження № 51-553км22).

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів у судовій практиці вироблено змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для встановлення факту провокації злочину є визначальним з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Доводи захисту щодо наявності провокації з боку працівників правоохоронних органів були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які з урахуванням практики Європейського суду з прав людини на підставі досліджених доказів не встановили факту підбурювання працівниками поліції ОСОБА_7 на вчинення кримінальних правопорушень.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що органи досудового розслідування діяли пасивно, не підбурювали і не схиляли засудженого до вчинення кримінальних правопорушень, а відомості про збут ним наркотичних засобів були відомі ще до початку проведення НСРД.

Відповідно до досліджених судом доказів, зокрема протоколів НСРД та відеозаписів, у ході спілкування ОСОБА_7 й ОСОБА_9, який діяв за дорученням правоохоронних органів, останній не вчиняв наполегливих дій щодо продажу йому наркотичних засобів, не змушував засудженого йому їх продавати, а їхні розмови мали характер спілкування продавця товару та його покупця.

Як указує сторона захисту, невстановлена особа, на ім`я ОСОБА_14, запропонувала ОСОБА_7 збувати наркотичні засоби і вона ж направила до ОСОБА_7 . ОСОБА_9 для їх придбання, що, на думку захисту, є свідченням провокації. Однак такі доводи не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, сам засуджений вказав на те, що збутом наркотичних засобів вирішив зайнятися через скрутне матеріальне становище, щоб заробити грошей. Свідок ОСОБА_9 здійснював придбання наркотичних засобів у ОСОБА_7 під контролем правоохоронних органів у межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та в межах проведення НСРД, до яких був залучений саме правоохоронними органами, а не за вказівкою чи направленням якоїсь іншої особи. При цьому поліція залучала його до проведення НСРД, вже володіючи інформацією про те, що ОСОБА_7 займається збутом наркотичних засобів, і проводила НСРД з метою перевірки цієї інформації слідчим шляхом, тобто у спосіб, визначений законом.

Таким чином, Верховний Суд, зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ стосовно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не знаходить підстав вважати, що дії працівників правоохоронного органу мали ознаки підбурювання ОСОБА_7 на вчинення кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Щодо доводів захисника про недопустимість матеріалів НСРД через порушення порядку їх складання та проведення цих слідчих дій, а саме з таких підстав:

1. процесуальні документи не були складені безпосередньо після завершення слідчої дії

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КПК протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через 24 години з моменту припинення НСРД передаються прокурору.

Водночас процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов`язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки. Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Закінчення строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.

Оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов`язком детектива чи працівника оперативного підрозділу, то пропущення ними строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення.

Отже, вказане порушення не впливає на загальний висновок суду про допустимість як доказів протоколів, складених за результатами НСРД.

Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, постановами Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 712/2374/18, провадження № 51-2166км21; від 09 листопада 2022 року у справі № 149/745/14, провадження № 51-4269км19);

2. процесуальні документи складено неуповноваженим працівником

Захист стверджує, що протоколи про проведення контролю за вчиненням злочину у виді оперативної закупки складено працівником, який безпосередньо не проводив цих дій.

Верховний Суд не погоджується із цим.

У протоколах за результатами проведення НСРД зазначається особа, яка його склала. Конкретний виконавець щодо складення протоколу про проведення НСРД визначається керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії на підставі доручення прокурора (п. 4.5 Інструкції про організацію проведення НСРД та використання їх результатів, затвердженої наказом ГПУ, МВС, СБУ, АДПС, МФУ, МЮУ від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5).

У матеріалах кримінального провадження наявні постанови прокурора ОСОБА_15 про проведення слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 27 квітня, 18 травня 2018 року, у яких зазначено, що проведення цих слідчих дій у формі контрольованої (оперативної) закупки доручено старшому слідчому СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16, у провадженні якого перебувають матеріали досудового розслідування. Вказаний слідчий на підставі ст. 40 КПК доручив проведення НСРД співробітникам оперативного підрозділу Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області.

Із протоколів про результати здійснення НСРД від 06 червня 2018 року видно, що їх складено оперуповноваженим Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_17, тобто уповноваженим працівником, який був управі їх складати;

3. процесуальні документи не містять характеристик технічних засобів фіксації НСРД та відомостей про повідомлення учасників НСРД щодо застосування технічних засобів

У касаційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що у протоколах за результатами НСРД не вказано характеристик засобів фіксації і носіїв інформації, які застосовувалися під час проведення негласних слідчих дій, умов та порядку їх використання, а також того, де і ким отримано носій інформації, його найменування.

Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими.

Суд звертає увагу, на те, що вичерпний перелік відомостей, які є державною таємницею, визначений Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом голови СБУ від 12 серпня 2005 року № 440, відповідно до змісту пунктів 4.5.1, 4.5.6 якого до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки - устаткування, апаратури, приладів, пристріїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності.

Володіння зазначеними відомостями без належних на то підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НСРД.

Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, із постановами Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 25/1199/19, провадження № 51-5720км19; від 03 жовтня 2022 року у справі № 493/210/19, провадження № 51-1288км22).

Крім того, безпідставними є доводи захисника з посиланням на ч. 1 ст. 107 цього Кодексу про те, що слідчий мав прийняти окреме процесуальне рішення (у формі постанови) про фіксацію НСРД за допомогою технічних засобів, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах КПК (4651-17) , якими не передбачено прийняття слідчим окремого процесуального рішення такого змісту стосовно аудіо-, відеоконтролю особи.

Вказане узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 вересня 2022 року (справа № 740/3630/20, провадження № 51-119км22).

Зазначені НСРД у цьому провадженні проведено на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК.

Положення ст. 248 КПК, де передбачено відомості, які зазначаються у клопотанні слідчого про дозвіл на проведення НСРД, а також в ухвалі слідчого судді про надання такого дозволу, не містять вимог щодо зазначення назви і характеристик технічних засобів, які будуть використані для проведення НСРД, та рішення слідчого про їх застосування.

До того ж Суд звертає увагу і на те, що незазначення у протоколі за результатом НСРД щодо завчасного повідомлення осіб, які беруть участь під час НСРД, про застосування технічних засобів фіксування само по собі не спричиняє визнання даних, отриманих у ході слідчої дії, недопустимими;

4. у процесуальних документах не зафіксовано ходу та результатів проведення НСРД

Захисник зазначає, що в протоколах не вказано: дати і часу, коли залегендована особа, залучена до конфіденційного співробітництва, прибула у приміщення оперативного підрозділу Жмеринського ВП ГУНП для участі в НСРД, хто з оперативних працівників чи спеціалістів установлював, а потім знімав з особи спеціальне обладнання; маршруту пересування залегендованої особи.

Верховний Суд акцентує, що у протоколах НСРД повинні бути відображені ті фактичні дані щодо ходу слідчої дії, які мають значення для кримінального провадження та надають можливість зрозуміти перебіг проведення НСРД.

Протоколи, складені за результатом НСРД у цьому кримінальному провадженні, достатнім чином відповідають указаним вимогам.

Відомості, про які зазначає сторона захисту і які, на її думку, мають міститися у протоколах (крім фактично відображених), не впливають на факти зберігання, збуту наркотичних засобів, посіву конопель та достовірність здобутих фактичних даних про обставини вчинених кримінальних правопорушень.

Яке значення мають вищенаведені відомості та як вони можуть вплинути на встановлення обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, сторона захисту не пояснила.

Зміст протоколів, складених за результатами НСРД від 06 червня 2018 року, відповідає вимогам статей 105 - 107, 252, 269, 271 КПК.

5. порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК

На обґрунтування вказаного порушення захисник у касаційній скарзі зазначає, що стороні захисту під час досудового розслідування не були відкриті ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД.

Положеннями ч. 11 ст. 290 КПК встановлено, що сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Частиною 12 цієї статті передбачено, що в разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, розсекречені під час судового розгляду і сторона захисту в змагальному процесі могла довести перед судом свої аргументи щодо допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД, у сукупності з оцінкою правової підстави для їх проведення, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.

У випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності й допустимості доказів, отриманих у результаті НРСД, у комплексі з процесуальною підставою для проведення НРСД з метою реалізації принципу змагальності сторін.

Також Велика Палата в цьому рішенні звернула увагу на те, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, та зазначила, що відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК (4651-17) порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами в розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі, відповідна ухвала слідчого судді та постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи в суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

У випадку розкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД поза часовими межами, визначеними ст. 290 КПК, необхідно встановити, що сторона захисту могла реалізувати своє право на розгляд справи у судовому засіданні з дотриманням принципу змагальності. Суд має забезпечити стороні захисту достатній час і реальну можливість ефективно здійснювати захист та наводити під час судового розгляду свої аргументи щодо допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 10 листопада 2021 року в ході судових дебатів захисник ОСОБА_6 вказав про те, що в матеріалах справи відсутні ухвали апеляційного суду, якими було надано дозвіл на проведення НСРД.

У зв`язку з цим суд відновив судовий розгляд і оголосив перерву для надання стороною обвинувачення відповідних ухвал.

Наступного дня (11 листопада 2021 року) прокурор пред`явив оригінали ухвал слідчого судді Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року про надання дозволу на проведення НСРД, копії яких також було вручено і стороні захисту.

Надалі суд відклав розгляд справи за клопотанням захисників для ознайомлення сторони захисту із цими ухвалами та підготовки позиції захисту.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що суд забезпечив стороні захисту необхідні умови для реалізації своїх прав.

За таких обставин відкриття стороні захисту вказаних ухвал слідчого судді було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК, а тому підстав для визнання недопустимими фактичних даних, відображених у відповідних протоколах НСРД, складених на підставі зазначених документів, немає.

Твердження захисника про те, що прокурор не надав суду доказів того, що він вжив усіх необхідних і своєчасних заходів для розсекречення ухвал слідчого судді, є необґрунтованими, оскільки сторона захисту, ознайомившись у судовому засіданні з копіями ухвал апеляційного суду, не ставила під сумнів того, чи вживав прокурор заходів для їх розсекречення. До того ж прокурор надав зазначені ухвали, як тільки сторона захисту порушила питання щодо необхідності дослідження цих судових рішень.

Крім того, захисник наголошує, що стороні захисту не було відкрито постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду.

Суд відмічає, що про це порушення сторона захисту вперше вказала лише під час касаційного перегляду кримінального провадження.

Водночас такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Так, у матеріалах кримінального провадження наявні постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 27 квітня та 18 травня 2018 року (т. 2, а. с. 39, 42).

Як убачається з журналу та аудіозапису судового засідання від

14 серпня 2019 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, прокурор під час дослідження доказів долучив вказані постанови. Ці постанови було надано для ознайомлення і стороні захисту.

Із викладених підстав Верховний Суд відхиляє вищенаведені доводи захисника.

Щодо тверджень сторони захисту про неналежність і недопустимість протоколу про проведення контролю за вчиненням злочину від 18 травня 2018 року та постанови про уточнення місця проведення оперативної закупки

ОСОБА_6 заперечує допустимість вищевказаногопротоколу, оскільки в ньому не зазначено реального місця проведення оперативної закупки.

За матеріалами кримінального провадження, зокрема, 18 травня 2018 року за участю свідка із залегендованим ім`ям ОСОБА_10 за місцем проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в с. Рижавка Жмеринського району Вінницької області було проведено оперативну закупку наркотичних засобів.

Однак під час складання протоколу про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 18 травня 2018 року в описовій його частині у назві населеного пункту, де було проведено оперативну закупку, замість " ОСОБА_18" було помилково вказано " ОСОБА_19".

У зв`язку з цим старший слідчий СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16 виніс постанову від 21 травня 2018 року про уточнення місця проведення оперативної закупки, за якою в тексті процесуальних документів, зокрема у протоколі про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 18 травня 2018 року, правильним місцем проведення оперативної закупки постановлено вважати населений пункт із найменуванням "с. Рижавка Жмеринського району", а не "с. Рожепи Жмеринського району".

Вищевказаний процесуальний документ був предметом дослідження суду першої інстанції, який, оцінивши його, указав, що зафіксовані в ньому фактичні дані прямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Верховний Суд погоджується з такими висновками місцевого суду. При цьому звертає увагу на те, що в постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 18 травня 2018 року, на підставі якої було проведено цю слідчу дію і складено оспорюваний протокол, вказано, що зазначену НСРД необхідно провести у жителів с. Рижавка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Таким чином, зазначення у протоколі від 18 травня 2018 році назви населеного пункту "с. Рожепи" замість "с. Рижавка" є технічною помилкою, що обґрунтовано врахував слідчий під час винесення постанови від 21 травня 2018 року про уточнення місця проведення оперативної закупки.

За обставин справи, сама по собі ця технічна помилка жодним чином не вказує на незаконність проведення оперативної закупки і не впливає на допустимість складеного за результатом НСРД протоколу.

Щодо доводів захисника про недопустимість протоколу обшуку житла від 18 травня 2018 року через відсутність у ньому відомостей про технічні характеристики відеокамери, на яку фіксувалася ця слідча дія, і даних про працівника, котрий проводив фіксацію.

З протоколу обшуку вбачається, що цю слідчу дію проводив старший слідчий СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16 за участю експерта спеціаліста ОСОБА_20, старшої слідчої ОСОБА_21, оперуповноважених СКП ОСОБА_22, ОСОБА_23 та понятих ОСОБА_11 і ОСОБА_13, під час її проведення застосовувався технічний засіб фіксації, а саме відеокамера марки "Canon".

Верховний Суд зазначає, що відсутність у згаданому протоколі точних технічних характеристик відеокамери, на яку фіксувалася слідча дія, як і незазначення прізвища працівника, котрий проводив фіксацію (тримав камеру), не ставить під сумнів допустимість цього протоколу, оскільки сторона захисту не заперечувала того, що відеозапис здійснено саме під час обшуку і за місцем його проведення, яке вказано у протоколі.

Щодо тверджень захисника про суворість призначеного його підзахисному покарання

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК є тяжкими злочинами, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває.Також, обираючи засудженому покарання, суд узяв до уваги висновок органу пробації, відповідно до якого виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе і останній не становить високої небезпеки для суспільства. Крім того, суд урахував відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Узявши до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 є можливим тільки в умовах ізоляції його від суспільства.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій, серед іншого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просив перекваліфікувати дії засудженого на ч. 2 ст. 309 КК та застосувати до нього ст. 69 цього Кодексу, оскільки вважав, що виправлення засудженого є можливим без позбавлення волі та конфіскації майна.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку дійшов висновку про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, і вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін, а вищезазначену апеляційну скаргу - без задоволення.

На думку Верховного Суду, висновки судів у частині визначення засудженому заходу примусу є достатнім чином обґрунтованими, а призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому немає підстав для визнання покарання явно несправедливим через суворість або такими, що призначено у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Неспроможними є твердження захисника про те, що суд безпідставно не врахував пом`якшуючими обставинами добровільну видачу ОСОБА_7 наркотичних засобів і сприяння досудовому розслідуванню.

Так, на переконання захисника, суди проігнорували той факт, що до ОСОБА_7 можливо застосувати положення ч. 4 ст. 307 КК, оскільки він добровільно видав частину наркотичної речовини і вказав на джерело її придбання, чим сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 307 КК особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов`язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за їх незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК).

По-перше, ОСОБА_7 не інкримінуються діяння, передбачені ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК, до яких застосовуються правила, визначені в ч. 4 ст. 307 КК.

По-друге, ОСОБА_7 не з`явився до поліції та не здав добровільно працівникам поліції наркотичних засобів, які незаконно зберігав, а їх було вилучено під час обшуку за місцем його мешкання після пред`явлення йому ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку. При цьому сам обшук проводився після викриття злочинної діяльності засудженого шляхом проведення слідчих дій у кримінальному провадженні. Таким чином, не можна стверджувати про те, що ОСОБА_7 добровільно здав наркотичні засоби.

Що стосується сприяння розкриттю злочину, то Верховний Суд зазначає таке.

Під добровільним сприянням необхідно розуміти допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів щодо справи, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачу знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому беззаперечно воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 674/1608/17).

З матеріалів справи видно, що всі факти та обставини вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень були встановлені самостійно правоохоронними органами, жодних нових фактів у справі, ніж ті, що були встановлені слідством самостійно, засуджений не повідомив. Мало того, на всіх стадіях кримінального провадження ОСОБА_7 заперечував причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень та її обізнаність про його кримінальну діяльність, тоді як причетність останньої було доведено дослідженими доказами. Отже, така поведінка засудженого не є проявом активного сприяння розкриттю злочину, оскільки вона жодним чином не була спрямована на активну та ініціативну допомогу слідству.

На переконання Верховного Суду,призначене ОСОБА_7 судами попередніх інстанцій покарання в мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 307 КК та застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим за ст. 70 КК є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_24 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2022 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - без зміни.