607/15376/20 Про порушення Правил дорожнього руху, керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння та скоєння наїзду на малолітнього пішохода, який стояв на узбіччі проїзної частини дороги зправа відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, та залишення потерпілого у небезпеці без надання первинної медичної допомоги - 08.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210180000323 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілого задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_3 : з АТ "Страхова компанія "ТАС"матеріальну шкоду у сумі 10 885,04 грн, моральну шкоду у сумі 544,25 грн; з ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 699 455,745 грн.

Згідно з вироком суду 8 липня 2020 року приблизно о 18:50 ОСОБА_1, керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN JETTA" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись з с. Мишковичі Тернопільського району в напрямку с. Скоморохи Тернопільського району Тернопільської області, проявляючи злочину недбалість, будучи не достатньо уважним та не стежачи належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, порушуючи вимоги п.п.1.5, 1.10, 2.3 (б, д), 2.9. (а), 31.1, 10.1. ПДР (1306-2001-п) , в межах населеного пункту по вул. Шевченка, що в с. Прошова Тернопільського району, Тернопільської області, безпідставно змінив напрямок руху автомобіля вправо, виїхав на праве узбіччя та здійснив передньою правою частиною автомобіля наїзд на малолітню дитину ОСОБА_3, який перебував на узбіччі навпроти будинку АДРЕСА_2. Після чого, не зупиняючи керований ним автомобіль залишив місце ДТП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Крім цього, 8 липня 2020 року приблизно о 18:50 ОСОБА_1, достовірно знаючи, що внаслідок вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди, його діями були спричинені тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_3 та останній внаслідок удару автомобіля впав на узбіччя дороги, у зв`язку з чим перебував в безпорадному стані, оскільки внаслідок отриманих тілесних ушкоджень самостійно, без сторонньої допомоги був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, допомогу потерпілому не надав, хоча мав змогу її надати, на місці пригоди не залишився, не надав первинної медичної допомоги потерпілому, не викликав карету "швидкої медичної допомоги", не повідомив органи Національної поліції про ДТП, залишивши потерпілого на узбіччі дороги без допомоги і з місця пригоди зник.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк: за ч. 1 ст. 135 КК - 2роки; за ч. 2 ст. 286 КК - 5 років без позбавленням права керувати транспортними засобами. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавленням права керувати транспортними засобами та із застосуванням положень ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки. Також просить зменшити розмір цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. Вказує на те, що судами безпідставно не визнано обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття. Зазначає, що засуджений вину визнав повністю, проте судами безпідставно визнано часткове визнання вини. Також вказує на те, що судами не в повній мірі враховано дані, що характеризують особу ОСОБА_1, а висновок суду про призначення засудженому максимального строку покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, належним чином не мотивований, що залишилось поза увагою апеляційного суду. На думку захисника, з врахуванням того, що вчиненні ОСОБА_1 кримінальні правопорушення не відносяться до корупційних, тому є законні підстави для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілого - ОСОБА_10. просить залишити її без задоволення, а рішення судів без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор, представник потерпілого та його законний представник заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК захисником не оспорюється.

Доводи захисника про невідповідність призначеного судом ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, та наявність підстав для застосування ст. 75 КК, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як вбачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав часткове визнання вини, обставиною, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

З приводу часткового визнання вини місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 під час допиту в судовому засіданні були повідомлені обставини, які в подальшому були спростовані дослідженими під час розгляду матеріалами та показами свідків, зокрема, це стосується місця вчинення ДТП, обставин ДТП, причин залишення місця ДТП, та його показаннями щодо вживання алкогольних напоїв. Крім того, суд звернув увагу на те, що з початку судових засідань засуджений категорично заперечував свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, і тільки після повного дослідження в судових засіданнях всіх обставин даного провадження, на думку суду, вимушено погодився в цій частині з пред`явленим обвинуваченням, та лише в останньому засіданні попросив вибачення у матері потерпілого. З врахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що в діях засудженого відсутнє щире каяття.

Врахувавши конкретні обставини справи суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання через суворість, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

З приводу доводів сторони захисту про можливість призначення засудженому більш м`якого покарання і звільнення його від його відбування, колегія суддів зазначила, що визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення при призначенні покарання полягає не лише у з`ясуванні питання про категорію тяжкості згідно ст. 12 КК. Суд на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак. Щодо особи обвинуваченого у цьому контексті слід враховувати не лише сукупність фізичних та соціально-демографічних відомостей, але також і психологічні, правові, морально-етичні та інші ознаки обвинуваченого, які існують на момент ухвалення вироку та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети і засад його призначення.

З врахуванням того, що порушення правил безпеки дорожнього руху, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому, ОСОБА_1 вчинив у стані алкогольного сп`яніння, та з врахуванням позиції представників потерпілого, які наполягали на призначенні максимально суворого покарання і категорично заперечували можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, мотивуючи відсутністю його щирого каяття за вчинене і небажанням добровільно відшкодовувати потерпілому завдану матеріальну і моральну шкоду, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку суд першої інстанції правильно врахував сукупність наведених та інших зазначених у вироку конкретних обставин цього провадження, які були встановлені в ході судового розгляду, а тому немає підстав стверджувати про явну несправедливість призначеного ОСОБА_1 покарання.

На думку колегії, призначене ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що захисник порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

З приводу доводів сторони захисту про завищення місцевим судом суми відшкодування моральної шкоди, то такі доводи також були предметом перевірки апеляційного суду, який визнав їх необгрунтованими,навівши належні й достатні мотиви на їх спростування.

Зокрема суд зазначив, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь вимушених змін у житті та порушення нормальних життєвих зав`язків малолітнього потерпілого, який упродовж значного періоду часу не міг навчатися і був обмежений у русі, його душевних страждань, пов`язаних з отриманням тяжких тілесних ушкоджень, через які він відчував сильний фізичний біль і переживання, а також інші конкретні обставини даної справи, визначений судом першої інстанції розмір грошового відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.