206/3379/18 Про визнання особи невинуватою та виправдання за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України - 07.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7, яка брала участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2022 року стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, раніше не судимої,

яка обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що в ході обшуку за місцем її проживання було виявлено та вилучено рідину коричневого кольору в семи шприцах, яка згідно з висновком експерта від 16 квітня 2018 року № 1/8.6/1244 є наркотичним засобом - опієм ацетильованим та котру вона за невстановлених обставин придбала і зберігала з метою власного вживання без мети збуту.

Вищезазначені дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, якщо предметом таких дій були наркотичні засоби у великих розмірах.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2022 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, порушує питання про скасування рішень судів обох інстанцій і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

За обґрунтуванням прокурора, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про те, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_1

у вчиненні інкримінованого їй злочину.

По суті у касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновком місцевого суду про визнання недопустимими письмових доказів у цьому кримінальному провадженні, а саме фактичних даних, що містяться у протоколі обшуку житла ОСОБА_1 від 07 березня 2018 року, а також за доктриною "плодів отруйного дерева" - висновку експерта від 16 квітня 2018 року № 1/8.6/1244 та постанови про визнання речовими доказами від 24 квітня 2018 року.

Стверджує, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про недопустимість фактичних даних згаданого протоколу, оскільки порушення, допущені під час проведення обшуку, зокрема, нероз`яснення прав засудженій, на думку прокурора, є неістотними і такими, що не впливають на результат його проведення - вилучення наркотичних засобів у домоволодінні ОСОБА_1 . Крім того, стверджує, що

обшук було проведено у порядку ч. 3 ст. 233 КПК у зв`язку з безпосереднім переслідуванням ОСОБА_1 та легалізовано шляхом звернення до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на обшук, яке надалі було задоволено. При цьому не погоджується з доводами, викладеними в ухвалі апеляційного суду, про те, що слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про проведення обшуку лише 12 березня 2018 року, тобто через п`ять днів після фактичного проведення обшуку, що не можна вважати невідкладним зверненням. Зазначає, що слідчий після проведення обшуку цього ж дня, тобто 07 березня 2018 року, звернулася з відповідним клопотанням. Також посилається на те, що ОСОБА_1 дала добровільну згоду на проведення обшуку за місцем її мешкання, що підтверджується заявою в матеріалах кримінального провадження.

При цьому апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні частково підтримала касаційну скаргу представника органу публічного обвинувачення, просила скасувати ухвалу апеляційного суду

і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання в касаційній скарзі прокурора, і під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як визначено у ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об`єктом, об`єктивною та суб`єктивною сторонами, суб`єктом. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК (2341-14) , сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, надали належну оцінку зібраним та дослідженим у кримінальному провадженні доказам і дійшли правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК.

У своїй касаційній скарзі прокурор вказує на безпідставне виправдання ОСОБА_1, втім колегія суддів уважає такі доводи неспроможними.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом,

який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або

встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Колегія суддів касаційного суду встановила, що матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 свідчать про те, що суд першої інстанції повно й усебічно розглянув обставини провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 не підтверджується об`єктивними, достовірними доказами.

При цьому суд, дотримуючись вимог ст. 374 КПК, вказав у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 за ч. 2

ст. 309 КК та належним чином мотивував своє рішення.

Так, суд першої інстанції проаналізував показання ОСОБА_1, яка заперечила свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину та відмовилася давати показання відповідно до ст. 63 Конституції України.

Також суд, керуючись положеннями ст. 94 КПК, оцінив письмові докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Зокрема, суд констатував, що обшук за місцем мешкання виправданої

було проведено відразу після її допиту як свідка та остання з 17:30 перебувала разом із працівниками поліції і не могла вільно пересуватися через необхідність підкоритись наказам поліцейських, тобто фактично була затримана. При цьому місцевий

суд звернув увагу на той факт, що кримінальне провадження № 12018040700000060 від 16 січня 2018 року розслідувалося за фактами незаконного збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів, тобто органу досудового слідства було достеменно

відомо про можливу причетність ОСОБА_1 до незаконного обігу наркотичних засобів.

Надаючи правову оцінку ланцюгу подій, що відбувались 07 березня 2018 року з 17:30 до 20:30, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент початку обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 вона була фактично затримана працівниками поліції, а отже, фактично набула статусу підозрюваної. При цьому у вироку вказано, що обшук домоволодіння ОСОБА_1 було проведено на підставі її згоди, тобто без попереднього отримання ухвали слідчого судді. Однак, враховуючи той факт, що на момент початку обшуку ОСОБА_1 була вже фактично затримана працівниками поліції, суд обґрунтовано піддав сумніву добровільність такої згоди. При цьому необхідно взяти до уваги, що згідно вимог КПК (4651-17) самої лише згоди особи не достатньо для проведення обшуку у житлі чи іншому володінні особи.

Піддано обґрунтованій критиці також і твердження сторони обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, про те, що обшук за місцем мешкання ОСОБА_1 було проведено на підставі ч. 3 ст. 233 КПК у зв`язку з безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, оскільки, як установив суд, ОСОБА_1 за декілька годин до початку обшуку вже перебувала у відділку поліції. При цьому встановлено відсутність будь-яких фактичних даних про необхідність її переслідування. За таких обставин, проведений органами досудового слідства 07 березня 2018 року обшук місцевий суд визнав незаконним, оскільки до постановлення ухвали слідчого судді слідчий, прокурор має право увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Крім того, під час дослідження змісту протоколу обшуку від 07 березня 2018 року місцевий суд зазначив, що його складено не однією особою, адже різні фрагменти тексту написано різним почерком та чорнилами різного кольору, тобто не однією людиною, про що будь-якої відмітки в протоколі не зроблено. Крім того, суд першої інстанції дослідив відеозапис проведення обшуку і зазначив, що в помешканні присутні багато осіб, які мали можливість у вільному порядку пересуватись по ньому, виходити і повертатися, без визначеної послідовності дій. У протоколі обшуку відсутні відомості про всіх учасників цієї слідчої дії, незважаючи на їх безпосередню участь у проведенні обшуку. Статус ОСОБА_1 як учасника обшуку у протоколі не визначений, не вказано підстави її участі в цій слідчій дії, не визначено статусу інших осіб.

Враховуючи зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що обшук від 07 березня 2018 року було проведено з грубими порушеннями вимог КПК (4651-17) та права на захист ОСОБА_1, що призвело до недопустимості фактичних даних, що містяться в протоколі його проведення з додатками.

На підставі викладеного, місцевий суд, керуючись доктриною "плодів отруйного дерева", визнав недопустимими доказами речові докази та висновок експерта

від 16 квітня 2018 року № 1/8.6/1244, оскільки предметами дослідження були предмети, вилучені під час обшуку 07 березня 2018 року за місцем проживання

У цьому аспекті Верховний Суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що, оскільки вищевказані "базові докази" отримано з грубим порушенням порядку, встановленого КПК (4651-17) , і правильно визнано судом першої інстанції недопустимими, всі інші докази, які є похідними від них, також є недопустимими.

Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону позбавили кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 юридичної чинності ще на початковій стадії.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК зробив ґрунтовний аналіз указаних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що докази, представлені стороною обвинувачення, здобуті з порушеннями кримінального процесуального закону та не дають суду підстав дійти висновку про винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.

З урахуванням викладеного вище, під час судового розгляду за наслідками всебічного повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у вироку про те, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 309 КК не знайшло свого підтвердження.

Апеляційний суд, переглянувши вирок Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 лютого 2022 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, дійшов висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок - без змін.

Так, апеляційний суд зазначив, що районний суд ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них із точки зору належності, допустимості та достовірності.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду ретельно перевірила доводи апеляційної скарги прокурора щодо обшуку домоволодіння ОСОБА_1, погодившись із висновками місцевого суду щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час його проведення. Так, апеляційний суд зауважив, що реалізація положення закону щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи у зв`язку з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, вимагає однозначного розуміння поняття "безпосереднє переслідування", чого в цьому кримінальному провадженні апеляційним судом не встановлено.

Також надано оцінку доводам прокурора про те, що звернення до слідчого судді в порядку ч. 3 ст. 233 КПК мало місце відразу після святкових та вихідних днів. У цьому аспекті колегія суддів акцентувала увагу на наявності в судах чергових слідчих суддів, які залучаються до чергування у вихідні дні, з метою врахування норми КПК (4651-17) щодо прийому і розгляду клопотань органів досудового слідства та інших учасників кримінального провадження в розумні строки. Клопотання слідчих органів приймаються впродовж робочого часу, а також у встановлений зборами суддів неробочий і наднормовий час. Те ж стосується і розгляду клопотань слідчим суддею.

Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій було постановлено з істотними порушеннями норм права чи неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність.