753/8731/21 Про відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілої, скоєне із корисливим мотивом - 06.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100020001122, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого там само по АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

До набрання вироком законної сили суд застосував щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати місце його проживання.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 квітня 2021 року, близько 22:00, перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_3, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, що виразилося у завданні ОСОБА_8 ударів руками і ногами в різні частини тіла, спричинив їй легкі тілесні ушкодження та відкрито викрав належний останній мобільний телефон вартістю 6239,2 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 16 серпня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення та до призначеного ОСОБА_7 покарання застосувати положення ст. 75 КК України. Посилається на те, що останній визнав свою вину і щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має на утриманні малолітню дитину та родичів. Ці обставини, які пом`якшують покарання, у сукупності з позитивними даними про особу засудженого, на думку захисника, є підставою для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів в цій частині судові рішення не перевіряє.

Доводи захисника ОСОБА_6, наведені ним у касаційній скарзі, про те, що суд не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, внаслідок чого призначене ОСОБА_7 покарання, яке належить відбувати реально, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким (санкція ч. 2 ст. 186 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років), дані про особу винного, який раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, працює, характеризується позитивно, страждає рядом захворювань, має на утриманні малолітню дитину, його сестра є особою з інвалідністю.

З урахуванням наведеного, місцевий суд призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Разом із цим, місцевий суд зважив на конкретні обставини справи, зокрема, жорстокість та цинізм дій ОСОБА_7 відносно потерпілої та свідків під час вчинення грабежу, характер застосованого до них насильства. Тому суд, з огляду на те, що ОСОБА_7 не визнав свою вину, не розцінив критично свою поведінку та не вчинив жодних дій, направлених на дійове каяття, визнав неможливим застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, і так само не знайшов підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Ті обставини, на які посилається захисник в касаційній скарзі, як такі, що, на його думку, дають підстави для застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК України, були перевірені апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що не свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що дані про те, що ОСОБА_7 є батьком малолітньої дитини, а його сестра і матір мають захворювання, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення. Поряд із цим суд апеляційної інстанції спростував доводи сторони захисту про щире каяття ОСОБА_7, оскільки він не лише не визнав свою вину, але й заперечував обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема застосування насильства щодо потерпілої.

Що стосується стверджень захисника про активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю кримінального правопорушення, то в матеріалах такі дані відсутні.

Отже, міцність соціальних зв`язків засудженого та інші обставини, на які посилається захисник, були враховані при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, яке визначено у мінімальних межах санкції за цей злочин, і не є підставою для застосування ст. 75 КК України, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав вважати можливим виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання.

Таким чином наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з покаранням, призначеним ОСОБА_7, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.